Рішення
від 08.08.2024 по справі 440/4500/24
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4500/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Куць А.С.,

представників позивача - Тарана Д.П., Книша М.В.

представника відповідача - Вишнівського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агенство із забезпечення якості вищої освіти, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного агенства із забезпечення якості вищої освіти, третя особа: Міністерство освіти і науки України про:

- визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 15.03.2024 №22 (87) про внесення на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) «Основи формування інвестиційної політики регіону» фактів академічного плагіату;

- визнання протиправним та скасування рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі Національне агентство, відповідач) від 02.04.2024 про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2022 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оспорювані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, адже не відповідають принципу правової визначеності і прийняті з порушенням принципу дії нормативно-правових актів у часі, передбаченого статтею 58 Конституції України із неправильним застосуванням норм матеріального права, чинних на момент вчинення позивачем дій, щодо яких винесені оскаржувані рішення.

Позивач вказав, що оскаржувані рішення прийняті не у межах повноважень та не у спосіб, передбачений законами та іншими нормативно-правовими актами, що порушує принцип, закріплений в статті 19 Конституції України.

Крім того, за твердженням позивача, оскаржувані рішення прийняті Національним агентством за результатами розгляду скарги особи, права якої не були порушені та із порушенням процедури розгляду скарги, зокрема, в частині позбавлення позивача можливості брати участь у процесі розгляду скарги, що порушило принцип гарантування ефективних засобів правового захисту. Позивач також стверджував, що оскаржувані рішення прийняті за участі членів Національного агентства, які діяли в умовах конфлікту інтересів та не мали права брати участі у їх прийнятті. Крім того, рішення Комітету з питань етики від 15.03.2024 винесено, зокрема, щодо використання позивачем джерела, неправомірне використання якого не було предметом попереднього розгляду, а рішення, що оскаржуються ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства та застосуванні подвійних стандартів в адміністративній практиці відповідача стосовно позивача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Національним агентством 07 травня 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду поданий відзив на адміністративний позов, де проти задоволення позову відповідач заперечував в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень Національне агентство вказало що спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, Національне агентство у спірним правовідносинах не є особою, що здійснює владні управлінські функції, а рішення Національного агентства, які мають бути прийняті за наслідками розгляду скарги/повідомлення не є юридично значимими для позивача.

Відповідач стверджував про дотримання ним положень статті 58 Конституції України і тій обставині, що незалежно від періоду часу коли відбувся захист дисертації, законодавством передбачена можливість перевірки її на наявність фактів академічного плагіату із застосуванням відповідальності за законодавством, чинним на момент прийняття відповідного рішення, а розгляд питань про виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело, є нічим іншим як академічний плагіат та не обмежується часовими межами.

Відповідач наполягав на правомірності застосування вимог та приписів Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджених наказом Вищої атестаційної комісії України від 21.03.1997 № 121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників», за яким при написанні дисертації здобувач повинен обов`язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати та вказував, що відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», що була чинна на момент захисту дисертації Позивачем передбачав, що у разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

Позивач посилається на положення Закону України «Про освіту» від 05.09.2017, що визначає окремий вид відповідальності за порушення академічної доброчесності для науково-педагогічних чи наукових працівників - позбавлення присудженого наукового ступеня чи присвоєного вченого звання і вказує, що факт запозичень без належного цитування є нічим іншим як академічним плагіатом у розумінні Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», оскільки повністю з ним збігається. Крім того, виходячи із змісту Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 відповідач стверджує, що поняття «академічного плагіату» закріплено також у 2014 у ньому, де йде мова також про відповідальність за таке порушення.

Стосовно твердження позивача про наявність конфлікту інтересів у членів Національного агентств, відповідач вказав про відсутність складених уповноваженими особами, у порядку статті 255 КУпАП України, протоколів про адміністративні правопорушення чи рішень суду щодо наявності можливого конфлікту інтересів у цих осіб під час прийняття оскаржуваних рішень.

Національне агентство стверджувало, що при прийнятті та розгляді скарги ОСОБА_2 діяло на підставі, у межах та у спосіб, що визначений Порядком розгляду скарг від 21.06.2022 та Порядком розгляду скарг від 24.10.2023, а звинувачення позивача у порушенні його права на участь у процесі розгляду та принципу гарантування ефективних засобів правового захисту є безпідставними.

Відповідач просив суд закрити провадження у справі, в іншому разі відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Представником позивача 09.05.2024 надана відповідь на відзив, де він наполягав на обставинах, викладених в позовній заяві. Зазначив, що відповідач не довів, що даний спір не належить до предметної юрисдикції адміністративних судів, а фактичні дії відповідача спростовують твердження, що оскаржувані рішення не є юридично значимими для ОСОБА_1 ..

Також, на думку позивача не спростовані доводи позовної заяви щодо правового регулювання діяльності відповідача при проведенні перевірки наявності фактів академічного плагіату в дисертації, а ухвалення нової норми, яка передбачає протиправність діяння, обумовлює її застосування виключно з моменту набрання чинності такою новою нормою, незалежно від того, чи відповідні правовідносини були унормовані раніше. Крім того, порядки розгляду скарг від 21.06.2022 та від 24.10.2023 не є нормативно-правовими актами, адже лише затверджені відповідачем.

Позивач наголосив, що конфлікт інтересів, про який повідомлено в позовній заяві, є об`єктивно існуючими обставинами, що першочергово обумовлені фактами, не пов`язаними з діями представників позивача.

Представник позивача 10.05.2024 звернувся до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи висновку науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії наук України від 10.05.2024 №01/02-2024 та науково-правового висновку Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України від 03.05.2024 №005/2024, а також звернень, що стали підставою для їх складення.

Національним агентством 14.05.2024 до суду подано заперечення на відповідь на відзив, де проти задоволення позову заперечувалося в повному обсязі з огляду на положення Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 №423, яким встановлено безстроковий розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів у разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело. Відповідач зазначав, що встановлення юридичного факту запозичень без належного цитування є нічим іншим як академічним плагіатом у розумінні Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», оскільки повністю з ними збігається. Також вказав про відсутність будь-яких проявів конфлікту інтересів у діях членів Комітету Національного агентства. Відповідач заперечував проти задоволення клопотання про приєднання до матеріалів справи науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії наук України від 10.05.2024 №01/02-2024 та науково-правового висновку Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України від 03.05.2024 №005/2024. З огляду на наведені обставини відповідач просив суд закрити провадження у справі, в іншому разі відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 закрите підготовче провадження у справі та призначена справа до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою від 08.08.2024 закрито провадження у справі №440/4500/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агенство із забезпечення якості вищої освіти, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання протиправними та скасування рішень в частині вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агенства із забезпечення якості вищої освіти від 15.03.2024 №22 (87) про внесення на розгляд Національного агенства із забезпечення якості вищої освіти подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 "Основи формування інвестиційної політики регіону" фактів академічного плагіату.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги з огляду на обставини, наведені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, третя особа належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи.

Заслухавши представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 19.02.2002 у спеціалізованій вченій раді Д 11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк) захистив Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук «Основи формування інвестиційної політики регіону» (далі дисертація), яку виконано у 1997-2001 роках. За результатами захисту ОСОБА_1 здобув науковий ступінь доктор економічних наук.

До Національного агентства 28.06.2023 надійшла Скарга/повідомлення про наявність фактів академічного плагіату в докторській дисертації ОСОБА_1 , подана ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , скаржник) щодо виявлення в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону», поданої на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату.

Секретаріат Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти здійснив перевірку поданої скарги та склав Звіт від 03.07.2023 про результати перевірки на відповідність вимогам п. 5-7 Порядку розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації скарги/повідомлення ОСОБА_2 від 28.06.2023 № 20-АД та передав його разом із відповідною скаргою на розгляд Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

12.07.2023 Комітет з питань етики на своєму засіданні ухвалив рішення №29 (42) про прийняття скарги/повідомлення ОСОБА_2 до розгляду, обрав доповідача по справі та доручив секретаріату Національного агентства здійснити перевірку викладених у скарзі відомостей щодо наявності у дисертації ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону», поданої на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату та передати доповідачу звіт перевірки дисертації за допомогою програмних засобів визначення унікальності тексту та інших відомостей по суті скарги.

За результатами розгляду скарги Національне агентство в особі його уповноваженого структурного підрозділу Комітету з питань етики, винесло рішення про внесення на розгляд Національного агентства подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону» фактів академічного плагіату, від 15.03.2024 №22 (87) про наявність фактів академічного плагіату у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону». У зв`язку з цим, Комітет вирішив внести на розгляд Національного агентства подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону» фактів академічного плагіату.

02.04.2024 Національне агентство за результатами розгляду подання Комітету з питань етики від 15.03.2024, відповідно до рішення Комітету з питань етики від 15.03.2024 №22 (87), ухвалило рішення про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук.

Рішенням від 02.04.2024 Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти вирішило:

Встановити у захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, факти академічного плагіату.

Звернутись до Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора економічних наук.

Надіслати до Міністерства освіти і науки України разом із супровідним листом копію прийнятого рішення з результатами проведеного аналізу виявлених за допомогою відповідного програмного забезпечення, а також візуального порівняння, фрагментів збігів щодо неправомірного використання наукових текстів, ідей, розробок, наукових результатів і матеріалів інших авторів без відповідного посилання.

В подальшому Національне агентство листом від 08.04.2024 №789 направило до Міністерства освіти і науки України звернення «Про позбавлення наукового ступеня» №787 від 08.04.2024 щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора економічних наук.

Позивач, не погодившись з рішенням від 02.04.2024, звернувся до суду з даним позовом про його оскарження.

Оцінюючи спірні правовідносини в частині визнання протиправним та скасування рішення Національного агентства від 02.04.2024 про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2022 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук та встановлені обставини справи, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

При цьому, згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, на вирішення адміністративного суду може бути переданий публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У цьому контексті, при встановленні того факту, чи носить спір позивача та відповідача ознаки публічно-правового та відповідно може розглядатися адміністративним судом необхідно враховувати наступні положення законодавства України.

Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII, в редакції, чинній станом на дати винесення оскаржуваних рішень (далі Закон України «Про вищу освіту»), передбачає наступне:

- управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (пункт 8 частини першої статті 12);

- Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга статті 17;

- у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики, Комітет з питань діяльності разових спеціалізованих вчених рад, а також інші комітети, що формуються з числа членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти для попереднього розгляду питань, що належать до його компетенції. Комітет з питань етики розглядає питання порушення академічної доброчесності і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (частина дев`ята статті 19).

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 №848-VIII, в редакції, чинній станом на дати винесення оскаржуваних рішень (далі Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015), передбачає:

- скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук у разі встановлення відповідно до законодавства фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти здійснюються у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржено відповідно до законодавства (частина сьома статті 28-1).

Статут Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №244, в редакції, чинній станом на дати винесення оскаржуваних рішень, передбачає:

- Національне агентство встановлює відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та готує звернення до МОН про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук (підпункт 15 пункту 9);

- Комітет з питань етики розглядає питання порушення академічної доброчесності і вносить відповідні подання до Національного агентства, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством (пункт 21).

Порядок присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197, в редакції, чинній станом на дати винесення оскаржуваних рішень (далі Порядок присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197), передбачає:

- для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня до МОН подають звернення, зокрема, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти про позбавлення відповідного ступеня (пункт 39).

- звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації розглядає Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти відповідно до законодавства. Національне агентство надсилає до МОН разом із супровідним листом копію прийнятого рішення щодо виявлення в дисертації, наукових публікаціях, зарахованих за її темою, академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації (пункт 41).

Таким чином, використана у зазначених вище приписах нормативна конструкція понять «академічний плагіат» та «академічна доброчесність» свідчить про те, що встановлення наявності чи відсутності порушень академічної доброчесності, одним з видів яких є академічний плагіат, є одним із повноважень Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і здійснюючи реалізацію такого повноваження Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти реалізує покладені на нього законами України та Статутом публічно-владні управлінські функції, тобто діє у розумінні КАС України як суб`єкт владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого можуть бути предметом оскарження у адміністративному суді.

Відтак, незалежно від того, чи Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти вчиняє дії або приймає рішення на засіданні усім складом цього органу, чи через свої структурні підрозділи або посадових осіб, якщо такі дії чи рішення спрямовані на реалізацію повноважень цього органу, то відповідно спори, які виникають у цьому процесі є публічно-правовими за своєю суттю.

Ключовою ознакою для визначення сторони спору як суб`єкта владних повноважень є не її статус як органу державної влади чи певна організаційно-правова форма або ж приналежність до певної системи органів влади, а насамперед здійснення нею публічно-владних управлінських функції.

Відносини, які виникають у процесі встановлення наявності чи відсутності академічного плагіату між Національним агентством та особою, наукова праця якої перевіряється, не є відносинами рівних суб`єктів, а такі відносини виникають саме у зв`язку із виконанням Національним агентством своїх функцій, тобто відповідні правовідносини за своєю суттю є публічно-правовими, а не приватноправовими та реалізуються за принципом «влада-підпорядкування».

Отже, оскільки відповідачем розпочата та здійснена офіційна процедура реалізації його повноважень щодо встановлення академічного плагіату, то відповідно ним здійснено публічно-владні управлінські функції, а тому спір, який виник у зв`язку з виконанням зазначених функцій є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відповідач, в ході реалізації своїх функцій діє як суб`єкт владних повноважень і зобов`язаний дотримуватися критеріїв, передбачених у частині другій статті 2 КАС України.

Верховний Суд в постанові від 24.07.2024 у справі №640/2357/20 висновував, що до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.

Як підсумок, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі №823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі №826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13.10.2020 у справі №640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі №362/643/21, пункт 28).

За викладеного, твердження відповідача, що спірні правовідносини, що виникли між Позивачем та Національним агентством, не є публічно-правовими, що виключає вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства є необґрунтованими.

Протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За положеннями частини четвертої статті 42 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (далі Закон України «Про освіту» від 05.09.2017), який набрав чинності 28.09.2017, порушенням академічної доброчесності вважається, зокрема, академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.

Згідно абзацу другого частини шостої статті 6 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 в первісній редакції, виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.

За положеннями частини шостої статті 69 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 в первісній редакції, вищі навчальні заклади здійснюють заходи із запобігання академічному плагіату - оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання.

Згідно частини шостої статті 28-1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015, який доповнений вказаною статтею Законом України від 30.03.2021 №1369-IX (набрав чинності 18.04.2021), якщо у захищеній докторській дисертації або публікаціях, які представлялися до захисту, встановлено відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації, науковий консультант позбавляється права участі у підготовці та/або атестації здобувачів ступеня доктора філософії та консультуванні та/або атестації здобувачів ступеня доктора наук строком на два роки, голова спеціалізованої вченої ради, в якій відбувся захист цієї дисертації, та опоненти, які надали позитивні висновки на неї, позбавляються права участі в атестації кадрів вищої кваліфікації строком на два роки, а наукова установа чи заклад вищої освіти позбавляється права утворювати спеціалізовану вчену раду за відповідною науковою спеціальністю строком на один рік.

Згідно пункту 38 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197, особа, якій за рішенням МОН (МОНмолодьспорту, ВАК) видано диплом доктора (кандидата) наук, може бути позбавлена відповідного ступеня у разі виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, чинних на момент прийняття рішення МОН (МОНмолодьспортом, ВАК) про видачу відповідного диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії.

За пунктом 40 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197, в редакції, що діяла станом на дату винесення оскаржуваного рішення від 02.04.2024, у МОН розглядаються звернення щодо порушення вимог з питань авторського права, академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації безстроково.

Відповідно до пункту 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197, в редакції, що діяла станом на дату винесення оскаржуваного рішення від 02.04.2024, звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації розглядає Національне агентство відповідно до законодавства.

Згідно пункту 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 №644 (далі Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644), якщо у дисертації використано ідеї або розроблення, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов`язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розроблення. У разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджені наказом Вищої атестаційної комісії України (далі ВАК України) від 21.03.1997 №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» (далі Наказ ВАК від 21.03.1997 №121), згідно пункту 1.3 при написанні дисертації здобувач повинен обов`язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати. Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавтором, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації. В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

Відповідно до пункту 4.6 Наказу ВАК України від 21.03.1997 року №121, яким визначені загальні правила цитування та посилання на використані джерела при написанні дисертації, здобувач повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисертації, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з`ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в дисертації.

Посилання в тексті дисертації на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера.

Згідно мотивувальної частини рішення від 02.04.2024, воно винесене Національним агентством за результатами розгляду подання Комітету з питань етики від 25.03.2024, відповідно до рішення Комітету з питань етики від 15.03.2024 №22 (87) та керуючись вищенаведеними положеннями статті 42 Закону України «Про освіту», частини дев`ятої статті 19 Закону України «Про вищу освіту», частини сьомої статті 28-1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», пунктів 38-39,41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197, пункту 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644, пунктів 1.3, 4.6 Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджених наказом Вищої атестаційної комісії України від 21.03.1997 №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» (чинних на момент видачі відповідного диплома ОСОБА_1 ), пунктом 28 Порядку розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженого рішенням Національного агентства від 24.10.2023 (протокол № 16 (45)) (зі змінами)).

З аналізу змісту вказаних норм вбачається, що поняття академічного плагіату закріплено законодавством після захисту позивачем дисертації у 2002 році. Станом на дату захисту позивачем дисертації жоден нормативно-правовий акт не передбачав відповідальності за академічний плагіат.

Крім того, слід констатувати, що жоден з наведених законів не містить вказівки на їх зворотну дію в частині норм, що регулюють питання академічного плагіату.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно- правові акти приймаються на її основі і повинні їй відповідати (ст. 8). Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення статті 58 Конституції України надав Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.1997 №І-зп/9.7, в якому зазначено про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів в часі, яка означає поширення їх дії тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення принципу незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів в часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище, права та інтереси не будуть погіршені через прийняття більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту в часі. Виняток з цього правила допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), в якому зазначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. За таких умов Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Отже, принцип незворотності дії закону в часі означає, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, заборона зворотної дії в часі закону є однією з важливих складових принципу правової визначеності та гарантією дотримання принципу верховенства права в державі.

В рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.07.2002 №13-рп/2002 підтвердив раніше викладені у попередніх рішеннях положення, зокрема, статті 58 Конституції України про незворотність дії у часі законів та інших нормативно- правових актів, яка полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5.04.2001 №3-рп).

Реалізація принципу правової визначеності має полягати в дотриманні зрозумілості, несуперечливості правових приписів, виражених у нормативно- правових актах. Принцип правової визначеності слід пов`язувати також не тільки з вимогами зрозумілості, чіткості норми права, а й з тим, що норми права мають бути спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин.

Щодо дотримання принципу правової визначеності існує відповідна практика Конституційного Суду України, яка узгоджується наведеними вище рішеннями.

Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рн/20Ю одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Зазначені положення Конституції України та рішень Конституційного Суду України дають підстави сформулювати загальне правило про те, що закон зворотної сили не має. Це правило спрямовано на закріплення визначеності та стабільності суспільних відносин. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в статті 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь- якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці застосовує більш широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі, в тому числі щодо розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а поширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Доволі часто такому широкому підходу сприяє й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети згаданої Конвенції. Метою Конвенції, як вказується в численних рішеннях ССГІЛ, є захист індивідуальних прав людини, а також розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Крім того, часто Суд посилається у своїх рішеннях не тільки на предмет і мету Конвенції, а застосовує для підсилення своєї позиції також слова її Преамбули про верховенство права у відповідності із Статутом Ради Європи.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (Ухвала Європейського суду з прав людини від 17.12.2002 щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв`язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності і буде несумісним з нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 статті 35 Конвенції.

Поняття академічного плагіату вперше закріплено положеннями Закону України «Про вищу освіту», що набрав чинності 06.09.2014 і не може, з урахуванням вищевказаного, застосовуватись до правовідносин 2002 року, адже це суперечить приписам статті 58 Конституції України.

Відповідач в обґрунтування правомірності прийняття рішення від 02.04.2024 посилається на положення пункту 38 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197, за яким особа, якій за рішенням МОН (МОНмолодьспорту, ВАК) видано диплом доктора (кандидата) наук, може бути позбавлена відповідного ступеня у разі виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, чинних на момент прийняття рішення МОН (МОНмолодьспортом, ВАК) про видачу відповідного диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії.

Але суд наголошує, що зі змісту вказаної норми вбачається, що вона відповідає приписам статті 58 Конституції України, та вказує на те, що норми законодавства, які набрали чинності після завершення процедури здобуття позивачем наукового ступеня доктора економічних наук не можуть бути застосовані до правовідносин, що мали місце в ході здобуття ним відповідного ступеню та захисту відповідної дисертації.

Безстроковість розгляду вказує на те, що відповідне питання може бути розглянуте в майбутньому без обмеження строку. Однак, вказана норма не містить приписів про ретроспективну (зворотну) дію нормативно-правового акту в часі.

Національне агентство в своїх запереченнях посилається на пункт 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644 за яким, якщо у дисертації використано ідеї або розроблення, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов`язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розроблення. У разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту, суд зазначає, що наведена норма не передбачала можливості перевірки дисертації на предмет академічного плагіату та позбавлення наукового ступеню доктора наук вже після його набуття.

Аналіз змісту елементів вказаної правової норми свідчить про те, що предметом її правового регулювання є суспільні відносини періоду підготовки дисертації та до моменту завершення її розгляду і захисту, оскільки передбачає настання конкретних правових наслідків в межах конкретних процедур розгляду дисертації.

Відповідно, факт вичерпання (закінчення) таких процедур, про який свідчить захист позивачем дисертації та здобуття ним наукового ступеня доктора економічних наук, що не заперечується відповідачем, вказує на неможливість вчинення дій та застосування наслідків, а передбачені вказаною нормою наслідки можливі для застосування лише на етапі розгляду дисертації та до її захисту.

Суд вважає за необхідне окремо наголосити на відмінності змісту пункту 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644 та частини четвертої статті 42 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017, адже відмінними є диспозиції норм та суб`єктний склад правопорушень, передбачених наведеними нормами.

Так, правове регулювання спірних правовідносин змінилось з прийняттям Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 №423, яким у абзаці третьому пункту 16 передбачено питання наслідків виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело. Пізніше, за втрати чинності Порядком від 07.03.2007 №423, це закріплене постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №567, якою затверджений Порядок присудження наукових ступенів.

Суд констатує, що положення Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 №644, чинного на 2002 рік - дату захисту позивачем дисертації, та на який посилається відповідач у оспорюваному рішенні від 02.04.2024, не містять правового регулювання наслідків виявлення в дисертації, вже після видачі диплому доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело, врегульованих у більш пізніх нормативно-правових актах.

Відтак, норма пункту 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, від 28.06.1997 №644 не може бути застосована до спірних правовідносин.

Пунктом 46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 №644 передбачена можливість з`ясування питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, після захисту докторської дисертації, зокрема: «Особи, яким присуджено наукові ступені або присвоєно вчені звання, можуть бути позбавлені цих ступенів і звань відповідно ВАК та МОН на основі клопотань, поданих спеціалізованими вченими радами, де проходив захист дисертацій або вченими радами, що подавали клопотання про присвоєння вченого звання. У разі припинення діяльності зазначених рад питання про порушення клопотання щодо позбавлення наукового ступеня або вченого звання розглядається іншими радами за дорученням. Розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, стосовно яких рішення були прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться».

Положення пункту 46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644 має застосовуватися у взаємозв`язку з положеннями пункту 9 даного порядку, в якому визначено суб`єкта, рішення якого про присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, можуть бути перевірені на обґрунтованість та законність. Так, спеціалізовані вчені ради несуть відповідальність за обґрунтованість прийнятих ними рішень і зобов`язані забезпечувати високий рівень вимогливості під час проведення атестації. У разі порушення спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукового ступеня доктора і кандидата наук ВАК може вжити до них заходів у межах своєї компетенції аж до припинення діяльності цих рад.

Таким чином, положення пунктів 9, 46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 №644 передбачають розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, тобто про порушення у діях та рішеннях уповноважених суб`єктів - спеціалізованих вчених рад, відповідальних за атестацію та захист дисертації, а не фізичної особи.

На противагу цьому, приписами статті 42 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 передбачена відповідальність саме фізичної особи, яка захистила дисертацію.

Так, згідно частини четвертої статті 42 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 порушенням академічної доброчесності вважається академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.

Згідно частини п`ятої статті 42 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 за порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності, як, зокрема, позбавлення присудженого ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєного вченого звання.

Відтак чинний Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 передбачає застосування відповідальності саме до фізичної особи за допущені нею порушення, на відміну від механізму, закладеного у Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644 та наказі ВАК України від 21.03.1997 №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників».

Також суд зважає на зміст пункту 38 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197, за яким особа, якій за рішенням МОН (МОНмолодьспорту, ВАК) видано диплом доктора (кандидата) наук, може бути позбавлена відповідного ступеня у разі виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, чинних на момент прийняття рішення МОН (МОНмолодьспортом, ВАК) про видачу відповідного диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії.

Тобто, Порядок від 17.11.2021 №1197 пов`язує можливість позбавлення диплому із порушенням вимог нормативно-правових актів, чинних на момент прийняття рішення про видачу диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії.

За змістом оскаржуваного рішення від 02.04.2024, відповідачем встановлено про порушення позивачем положень пунктів 1.3, 4.6 Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджених Наказом ВАК України від 21.03.1997 року №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників».

Так, пункт 1.3 Наказу ВАК України від 21.03.1997 року №121 передбачає, що при написанні дисертації здобувач повинен обов`язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати. Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавтором, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації. В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

Пункт 4.6 Наказу ВАК України від 21.03.1997 року №121 визначає загальні правила цитування та посилання на використані джерела при написанні дисертації здобувач повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисертації, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з`ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Суд зазначає, що Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджені наказом ВАК України від 21.03.1997 №121 не є нормативно-правовим актом, тобто висновок про порушення їх норм суперечить вищенаведеним приписам пункту 38 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197, що унормовує відповідальність саме за порушення вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів.

Згідно статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно статті 117 Конституції України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно пункту 1 Положення про ВАК України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №352, ВАК України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Згідно пункту 1 Положення про ВАК України, затвердженого Указом Президента України від 25.02.1999 №216/99, ВАК України є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Відтак нормативно-правові акти ВАК України з огляду на її статус підлягали державній реєстрації.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій з 1 січня 1993 року, відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3.10.1992 №493/92, була запроваджена обов`язкова державна реєстрація нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Питання процедури державної реєстрації нормативно-правових актів врегульовано Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.

Згідно пункту 7 Положення про ВАК України, затвердженого Указом Президента України від 25.02.1999 №216/99, ВАК України у межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання. Нормативно-правові акти ВАК України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

За Положенням про ВАК України, затвердженим Указом Президента України від 25.02.1999 №216, ВАК України, як центральний орган державної виконавчої влади, що реалізовує державну політику у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, мав міжвідомчі повноваження, а його діяльність пов`язана із реалізацією громадянами України їхніх прав, свобод та законних інтересів, зокрема права на освіту. Тобто всі нормативно-правові акти ВАК України підлягають обов`язковій державній реєстрації і це прямо передбачено пунктом 7 Положення про ВАК України, в редакції, чинній станом на 2002 рік.

Наказ ВАК України від 21.03.1997 №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, як нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, а також у належний спосіб не був доведений до відома необмеженого кола осіб, а тому він не набрав офіційного статуту нормативно-правового акту.

Пунктом 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 передбачений перелік актів, що не подаються на державну реєстрацію.

Згідно підпункту «е» пункту 5 вищевказаного Положення в редакції, що діяла станом на дату затвердження наказу ВАК України від 21 березня 1997 року №121 та на дату захисту позивачем дисертації, на державну реєстрацію не подаються акти, зокрема, нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності та інші).

Але наказ ВАК України від 21.03.1997 №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» до переліку таких виключень не входить, адже питання стандартизації станом на 21.03.1997 та дату захисту позивачем дисертації, регулювалися положеннями декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 №46-93.

Згідно чинної на 2002 рік частини четвертої статті 5 декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 №46-93 державні стандарти України затверджуються Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації. Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в Державному комітеті України по стандартизації, метрології та сертифікації і публікуються українською мовою.

Наказ ВАК України від 21.03.1997 №121 не був затверджений та зареєстрований Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації.

Отже, з урахуванням висновку, що Наказ від 21.03.1997 №121 не є нормативно-правовим актом, не включений до переліку документів, що не підлягають державній реєстрації та не є державним стандартом, його положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

До того ж Наказ від 21.03.1997 №121 встановлює засади відповідальності уповноважених суб`єктів - спеціалізованих вчених рад, відповідальних за атестацію та захист дисертації, а не фізичної особи і саме під час розгляду дисертації, незалежно від стадії проходження, а не після захисту і отримання диплому чи прийняття рішення про присудження наукового ступеню.

Таким чином, застосування положень Наказу ВАК України від 21.03.1997 №121, за притягнення до відповідальності позивача, у спірних правовідносинах, є неправомірним.

Крім того, за положеннями абзацу 3 пункту 46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 №644 розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, стосовно яких рішення були прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться.

Тож розгляд питання про обґрунтованість присудження у 2002 році ОСОБА_1 спеціалізованою вченою радою наукового ступеня, у передбачений законом спосіб, міг відбутися лише до 2012 року, адже норми пункту 46 Порядку від 28.06.1997 №644 у їх взаємозв`язку із положеннями статей 19 та 58 Конституції України визначають, що за певних умов фізична особа, яка захистила докторську дисертацію у 2002 році, могла бути позбавлена наукового ступеню включно по 2012 рік, оскільки за положеннями абзацу 3 пункту 46 Порядку №644 розгляд такого питання після спливу 10-ти річного строку з часу присудження відповідного наукового ступеню, є неможливим.

Національне агентство в обґрунтування правомірності рішення від 02.04.2024, посилається на положення абзаців 2, 3 пункту 16 постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 №423 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», за якими у разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту. Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело є підставою для порушення клопотання про позбавлення його наукового ступеня та абзацу 3 пункту 40 постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 №423 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника» - розгляд питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання, стосовно яких рішення прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться, за винятком виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело.

Відповідач вказує, що зазначені норми вказують на те, що розгляд питань про виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело, є нічим іншим як академічний плагіат та не обмежується часовими межами.

Але, суд наголошує на тому, що вказана постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 №423 втратила свою чинність в 2013 році і застосування її до правовідносин, що мали місце в 2024 році стосовно діяння, що мало місце у 2002 році неможливе.

Таким чином, ті доводи відповідача, що незалежно від періоду часу коли відбувся захист дисертації, законодавством передбачена можливість перевірки її на наявність фактів академічного плагіату, а застосування відповідальності можливе до фізичної особи за встановлення юридичного факту запозичень без належного цитування, що є академічним плагіатом у розумінні Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», так як повністю з ними збігається, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду цієї справи.

За наявних обставин суд констатує не лише відсутність підстав для надання зворотної дії положенням нормативно-правових актів, а й відмінність підстав і механізмів застосування юридичної відповідальності, суб`єктів правопорушення, передбачених Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 №644 та Основними вимогами до дисертацій та авторефератів дисертацій, затвердженими наказом Вищої атестаційної комісії України від 21.03.1997 №121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» від тих, що передбачені статтею 42 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 та іншими положеннями нормативно-правових актів, що регулюють питання академічного плагіату та відповідальності за нього.

Згідно частин шостої, сьомої статті 28-1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015, якщо у захищеній докторській дисертації або публікаціях, які представлялися до захисту, встановлено відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації, науковий консультант позбавляється права участі у підготовці та/або атестації здобувачів ступеня доктора філософії та консультуванні та/або атестації здобувачів ступеня доктора наук строком на два роки, голова спеціалізованої вченої ради, в якій відбувся захист цієї дисертації, та опоненти, які надали позитивні висновки на неї, позбавляються права участі в атестації кадрів вищої кваліфікації строком на два роки, а наукова установа чи заклад вищої освіти позбавляється права утворювати спеціалізовану вчену раду за відповідною науковою спеціальністю строком на один рік. Скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук у разі встановлення відповідно до законодавства фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти здійснюється у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржено відповідно до законодавства.

Згідно абзацу першого пункту 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197 в редакції, чинній станом на дату винесення оскаржуваного рішення, звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації розглядає Національне агентство відповідно до законодавства.

Згідно підпункту 15 пункту 9 Статуту Національного агентства, відповідач встановлює відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та готує звернення до МОН про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук.

З сукупності вищенаведених положень в редакції, чинній станом на дату винесення оскаржуваного рішення, слідує, що під час встановлення відповідних обставин та винесення рішення від 02.04.2024 Національне агентство мало діяти відповідно до законодавства.

Як вбачається зі змісту рішення від 02.04.2024, прийняте воно, зокрема, на підставі пункту 28 Порядку розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженого рішенням Національного агентства від 24.10.2023 (протокол №16 (45)) зі змінами.

Скарга ОСОБА_2 прийнята та розглядалася відповідачем за Порядком розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженого рішенням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 21.06.2022 (протокол №10 (15)) зі змінами.

Тобто, Національне агентство керувалось та дотримувалось приписів вказаних Порядків розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації в ході прийняття оспорюваного рішення.

Як вже вказувалось, питання присудження наукового ступеня доктора наук спеціалізованими вченими радами закладів вищої освіти (наукових установ), скасування їх рішень про присудження наукового ступеня доктора наук та позбавлення зазначеного наукового ступеня, регулює Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197.

За пунктом 41 вказаного Порядку від 17.11.2021 №1197 звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації розглядає Національне агентство відповідно до встановленого ним порядку.

Але, суд наголошує на тій обставині, що наведена редакція норми діє за внесених 03.05.2024 змін.

А станом на дату прийняття оспорюваного рішення Національного агентства від 02.04.2024, Порядок від 17.11.2021 №1197 предписував відповідачеві розглядати скарги/повідомлення відповідно до законодавства.

Разом з тим, ані законодавство, чинне станом на дату винесення оскаржуваного рішення, ані пункт 9 Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №244, яким визначено повноваження відповідача, не наділяли Національне агентство повноваженнями на ухвалення нормативно-правових актів. А Порядок розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затверджений рішенням Національного агентства від 24.10.2023 та Порядок розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженого рішенням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 21.06.2022 не зареєстровані у Міністерстві юстиції України та відповідно не внесені до Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

В матеріалах справи наявні копії листів Міністерства юстиції України від 11.03.2024 №38263/ПІ-К-1506/7.2.4, №38199/ПІ-К-1609/10.1.1 де зазначено, що відповідно до статті 18 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014, Національне агентство не наділено повноваженнями на прийняття нормативно-правових актів та відповідно не належить до кола органів, акти яких підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм».

Національним агентством в листі від 19.10.2023 №1513 вказано, що ні в базовому Законі України «Про освіту» від 05.09.2017, ні у статті 18 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 не зазначено повноваження Національного агентства приймати (ухвалювати) нормативно-правові акти, які є обов`язковими до виконання для необмеженого кола осіб.

Відтак Порядок розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затверджений рішенням Національного агентства від 24.10.2023 не є нормативно-правовим актом, а, отже його застосування Національним агентством не ґрунтується на вимогах пункту 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 №1197.

За викладеного, суд доходить висновку, що рішення від 02.04.2024 прийняте не на підставі та не у спосіб, визначений законодавством, а відповідно, рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 02 квітня 2024 року не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, пункту 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо твердження позивача про прийняття рішення від 02.04.2024 за наслідками скарги особи, права якої не були порушені, суд погоджується із запереченнями Національного агентства.

Так, як встановлено вище, станом на дату винесення рішення від 02.04.2024, всі вимоги законодавства та Статуту відповідача вказували, що розгляд має відбуватись відповідно до законодавства.

За положеннями абзацу першого пункту 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197, в редакції, чинній станом на дату винесення оскаржуваного рішення, розгляду Національним агентством відповідного питання має передувати звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації.

Отже, отримання Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації є достатньою фактичною підставою для початку розгляду такого звернення та реалізації повноважень зі встановлення відповідно до законодавства фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації.

Згідно пункту 39 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197, для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня до МОН подають звернення (скарги, заяви, клопотання), зокрема, фізичні (юридичні) особи з інформацією про виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів.

Відповідно, для подання заяви з інформацією щодо порушень, розгляд якої може призвести до позбавлення особи наукових ступенів, порушення прав заявника не є обов`язковим.

Щодо доводів позивача про винесення рішення від 02.04.2024 за участі членів Національного агентства, що діяли в умовах реального конфлікту інтересів та не мали права брати участі у його прийнятті, судом встановлено наступне.

Позивач стверджує про наявність реального конфлікту інтересів у чотирьох членів Національного агентства, а саме - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

З аналізу протоколу засідання Національного агентства №8 (58) від 02.04.2024 вбачається, що у відповідному засідання приймали участь 20 з 21 членів Національного агентства. У голосуванні щодо питання встановлення у дисертації позивача фактів академічного плагіату прийняло участь 20 з 21 членів Національного агентства, результати голосування: за 20, проти немає, утрималися немає.

Згідно абзацу третього пункту 19 Статуту Національного агентства, рішення з усіх питань приймаються більшістю від складу Національного агентства, що відповідає фактичним обставинам справи і на що не впливає зауваження позивача про наявність конфлікту інтересів у вищезгаданих членів Національного агентства.

Стосовно доводів позивача про порушення його права на участь у процесі прийняття рішення в ході оцінки відповідних доводів та доказів, наявних в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Надаючи оцінку визначеному відповідачем регламенту засідання Національного агентства, що відбулось 02.04.2024, про що стверджує позивач у позовній заяві та визнає відповідач у відзиві на позовну заяву, суд зауважує, що члени Національного агентства також перебували в істотно обмежених часових рамках як в питаннях можливості виступу на засіданні, так і в можливості розгляду та оцінки наявних доказів.

Як встановлено вище, у відповідності до приписів частини 9 статті 19 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014, у складі Національного агентства утворюється, зокрема, Комітет з питань етики, що формується з числа членів Національного агентства для попереднього розгляду питань, що належать до його компетенції. Рішення від 15.03.2024 є рішенням за результатами попереднього розгляду питання.

Відтак за попереднім розглядом має слідувати основний розгляд, що здійснюється Національним агентством, а відповідно, розгляд Комітетом з питань етики Національного агентства не є основним. В ході розгляду питання Національне агентство зобов`язане повністю перевірити всі доводи та докази перед винесенням рішення, незалежно від того, чи такі раніше перевірялись Комітетом з питань етики.

Разом з тим, ані зі змісту рішення від 02.04.2024, ані з матеріалів справи не вбачається, що безпосередньо Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти проведено детальне дослідження зібраних доказів за участі позивача, доказів протилежного відповідачем не надано.

Згідно пункту 39 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197, для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня до МОН подають звернення (скарги, заяви, клопотання), зокрема, Національне агентство про позбавлення відповідного ступеня.

В свою чергу, зміст рішення Національного агентства від 02.04.2024 та докази, наявні в матеріалах справи, зокрема звернення Про позбавлення наукового ступеня №787 від 08.04.2024 та лист Про виявлення порушення академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату №789 від 08.04.2024 свідчать про те, що винесення оскаржуваного рішення має своїм наслідком розгляд Міністерством освіти і науки України питання позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора економічних наук, а отже має правові наслідки для позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи вимоги законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у Національного агентства відсутні правові підстави для встановлення у захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Основи формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату. Тому рішення Національного агентства від 02.04.2024, про виявлення академічного плагіату в захищеній 19 лютого 2002 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «Формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, ухвалене на засіданні 02.04.2024 (протокол № 8 (58)), прийняте відповідачем всупереч положенням статей 19, 58 Конституції України та прийняте не на підставі і не у спосіб, визначений законодавством України, а отже, є протиправним та підлягає скасуванню.

В ході розгляду даної справи суд враховує положення пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн, і, враховуючи висновок суду про задоволення позову, стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти підлягають судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (вул. Володимира Винниченка, 5, м. Київ 222, 02222), третя особа: Міністерство освіти і науки України (просп. Берестейський, 10, м. Київ, 01135) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 02.04.2024 про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 "Основи формування інвестиційної політики регіону", поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 серпня 2024 року.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва


Суд	Полтавський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	08.08.2024
Оприлюднено	14.08.2024
Номер документу	120951539
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту

Н.Ю. Алєксєєва

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 08.08.2024 по справі 440/4500/24ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —440/4500/24

Рішення від 08.08.2024

Рішення
від 08.08.2024 по справі 440/4500/24
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД