Рішення

від 07.08.2024 по справі 362/5355/15-ц

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5355/15-ц

Провадження № 2/362/38/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Обухівської окружної прокуратури, що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Обухівська окружна прокуратура в інтересах ОСОБА_6 звернулася до суд з позовом, в якому просить визнати його довіреності від 13 травня 2013 року щодо уповноваження відповідача ОСОБА_4 на нібито здійснення від його імені продажу земельної ділянки, площею 2.6302 га, кадастровий № 3221481500:03:004:0017, що розташована на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим № 565, та договору її купівлі-продажу від 6 липня 2013 року між ОСОБА_4 , від його імені за вищезазначеним дорученням, та співвідповідачем ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719 - недійсними, з витребуванням земельної ділянки з незаконного володіння співвідповідача ОСОБА_5 на його користь.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що підпис та запис прізвища від імені ОСОБА_6 виконано не ним, а іншою особою. Оскільки ОСОБА_6 вищезазначену довіреність не підписував та жодним чином не уповноважував ОСОБА_4 на розпорядження належним йому майном, договір представництва є неукладеним, а відтак оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним відповідно до ст. 203 ЦК України, оскільки вчинений особою, яка не мала певного обсягу цивільної дієздатності.

Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13.11.2015 року, позов Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах ОСОБА_6 задоволено: визнано довіреність від 13 травня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 565, недійсною, визнано договір купівлі-продажу від 6 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719, недійсним, витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим № 3221481500:03:004:0017, стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 730,80 грн. судового збору.

В подальшому, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.02.2016 року скасувано заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2015 року по цивільній справі № 362/5355/15-ц (провадження № 2/362/2146/15) і призначено справу до розгляду.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.11.2023 року, залучено до участі у справі як правонаступників позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Прокурор Обухівської окружної прокуратури позовні вимоги підтримав.

Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 та її представник в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, разом з тим, в мтеріалах справи міститься відзив (том. 2, ст. 36-42, 208-214), в якому остання просить відмовити в задоволенні позову повністю

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Третя особа надіслала до суду заяву про слухання справи у її відсутності.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.45 ЦПК України у випадках, визначених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Підставою для представництва у суді інтересів громадянина відповідно до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені, чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Однією із форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод громадянина, інтереси якого порушуються.

Відповідно до положень ст.11 та ст.60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Верховний Суд в постанові від 27.08.2020 р. у справі № 419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обгрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 13.05.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 665, посвідчено довіреність, якою позивач уповноважив співвідповідача ОСОБА_4 бути його представником у будь-яких установах чи підприємствах незалежно від підпорядкування та форми власності і галузевої належності з будь-яких питань, пов`язаних з розпорядженням продажем, міною, здачею в оренду, передачею в іпотеку тощо, належної останньому земельної ділянки площею 2,6302 га, кадастровий № 3221481500:03:004:0017, що розташована на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області та належної позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серіїЯЖ №676202/83383.

6 липня 2013 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719, посвідчено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки між позивачем, від імені якого на підставі довіреності діяв співвідповідач ОСОБА_4 , та відповідачем ОСОБА_5 .

У відповідності до висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру за № 252 від 19.05.2015 року, підпис та рукописний запис « ОСОБА_6 » в довіреності від 13 травня 2013 року на бланку серії ВТЕ № 311526, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим № 665, виконаний не позивачем, а іншою особою.

Також, даний факт підтверджується висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №25574-25576/20-32 від 14.09.2022 року, проведеної на підставі ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.07.2020 року.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернувся до суду про визнання довіреності недійсною, оскільки вона не підписувалась ним, волевиявлення на її підписання не було.

Згідно ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видасться однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Аналогічні норми містить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012.

Отже, нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорів, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Крім цього, повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, що встановлено статтею 239 ЦК України.

Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховний Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 28 червня 2023 року у справі № 373/892/20.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Враховуючи, що Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.07.2020 року було призначено експертизу, та встанволено, що підпис та рукописний запис « ОСОБА_6 » в довіреності від 13 травня 2013 року на бланку серії ВТЕ № 311526, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим № 665, виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, всупереч волевиявленню позивача та ч.3 ст.203 ЦК України, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання довіреності від 13 травня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 565, недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також встановлений факт, що довіреність ОСОБА_6 на відчуження належного йому спірного майна не надавав, суд приходить до висновку, що належне йому спірне майно вибуло з його власності поза межами його волі. А тому суд вважає, що позов в частині визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача незаконно, тому її слід витребувати у відповідача на користь позивача на підставі ч.1 ст.387 ЦК України.

За ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставини суд вважає, що з метою захисту порушеного права позивача за ним на підставі ст.392 ЦК України слід визнати право власності на спірну земельну ділянку, оскільки це право не визнається відповідачем.

Судові витрати розподілені згідно ст. 141 ЦПК України

На підставі ст.215, 232, 234, 241, ЦК України, керуючись ст. ст. 60, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати довіреність від імені ОСОБА_6 , датовану 13 травня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 565, недійсною.

Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 від 6 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719, недійсним.

Витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим № 3221481500:03:004:0017, площею 2,6302 га.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 730,80 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М.Ковбель