Постанова

від 08.10.2024 по справі 362/5355/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року місто Київ

Справа № 362/5355/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16332/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2024 року (ухвалене у складі судді Ковбеля М. М., інформація про дату складання повного рішення відсутня)

у справі за позовом Обухівської окружної прокуратури, поданого в інтересах ОСОБА_3 , правонаступниками прав та обов`язків якого є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

Васильківський міськрайонний прокурор Київської області в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати його довіренвсть від 13 травня 2013 року щодо уповноваження відповідача ОСОБА_7 на нібито здійснення від його імені продажу земельної ділянки, площею 2.6302 га, кадастровий № 3221481500:03:004:0017, що розташована на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим № 565, та договору її купівлі-продажу від 6 липня 2013 року між ОСОБА_7 , від його імені за вищезазначеним дорученням, та співвідповідачем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719 - недійсними, з витребуванням земельної ділянки з незаконного володіння співвідповідача ОСОБА_2 на його користь.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що підпис та запис прізвища від імені ОСОБА_3 виконано не ним, а іншою особою. Оскільки ОСОБА_3 вищезазначену довіреність не підписував та жодним чином не уповноважував ОСОБА_7 на розпорядження належним йому майном, договір представництва є неукладеним, а відтак оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним відповідно до ст. 203 ЦК України, оскільки вчинений особою, яка не мала певного обсягу цивільної дієздатності.

Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13.11.2015 року позов було задоволено.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року заочне рішення було скасовано і призначено справу на 25 лютого 2016 року.

21 березня 2016 року було залучено правонаступника Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області- Києво-Святошинську місцеву прокуратуру Київської області.

Ухвалою від цієї ж дати визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_3 .

14.11.2016 року ОСОБА_3 подав уточнену позовну заяву , яку підписав особисто і в якій доповнив підстави позову тим, що продаж спірної земельної ділянки був вчинений під час дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення , а тому ОСОБА_2 не може вважатись добросовісним набувачем.

В подальшому ОСОБА_3 брав активну участь в процесі, в судових засіданнях підтримав поданий в його інтересах позов та подані ним уточнення(протокол с/з від 29 жовтня 2018 року )

Відповідно до заяви , поданої представником ОСОБА_3 адвокатом Тригуб А.Ю. від 01.11.2018 року сплатив судовий збір в сумі 3 617 грн. 20 коп., так як відповідач наполягав на залишенні його позову без розгляду через відсутність підстав для представництва його інтересів прокурором на стадії подачі позову.

Ухвалою від 28 березня 2023 року замінено Києво-Святошинську місцеву прокуратуру на Обухівську окружну прокуратуру Київської області.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області залучено правонаступників позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2024 року позов задоволено.

Визнано довіреність від імені ОСОБА_3 , датовану 13 травня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 565, недійсною.

Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 6 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719, недійсним.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим № 3221481500:03:004:0017, площею 2,6302 га.

Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 730,80 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 28 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку направив до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовної заяви в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт вважає, що відсутні підстави для представництва інтересів позивача прокуратурою, оскільки ОСОБА_3 був заможною людиною: мав у привітній власності 6 земельних ділянок загальною площею 10,6 га, мав п`ятьох представників, які були уповноважені на представництво його інтересів у суді, а на пенсію вийшов не за віком, а за вислугою років. Крім того, після смерті ОСОБА_3 прокурор став представником його правонаступників без будь-якого обґрунтування такого представництва. Тому суд першої інстанції мав залишити позов без розгляду.

Вказує, що підстав для визнання довіреності недійсною немає, оскільки відповідно до листа нотаріуса Гаврилової О.В., довіритель - ОСОБА_3 , з`явився до неї особисто, для ідентифікації його особи пред`явив свій паспорт та РНОКПП. При цьому нотаріусом було ідентифіковано його особу.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не надано оцінку тій обставині, що при укладені спірного договору купівлі-продажу, ОСОБА_7 мав оригінали документів на земельну ділянку, що свідчить про їх передачу ОСОБА_3 із намірами укласти такий договір.

Наголошує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки земельна ділянка була придбана нею на відплатній основі, а сама покупець вчинила усі дії, передбачені законом, для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна, і не знала та не могла знати, що довіреність на представництво його інтересів ОСОБА_7 ОСОБА_3 не видавав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник правонаступників позивача - адвокат Тригуб А.Ю. заперечував проти апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2024 - залишити без змін.

Посилався на вірну оцінку доказів та доведеність факту не підписання ОСОБА_8 довіреності на підставі якої було відчужено спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння власника поза його волею, а тому підлягає поверненню.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник правонаступника позивача ОСОБА_4 - адвокат Подлозний А.Ю. заперечував проти апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гамрецький Є.О. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник правонаступників позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокат Тригуб А.Ю. у відзиві на апеляційну скаргу просив розглядати справу без участі своїх довірителів.

ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань до суду не подавав, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином шляхом направлення судової повістки за адресою місця реєстрації відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегією суддів визнано за можливе проводити справу за відсутності ОСОБА_7 , враховуючи його належне повідомлення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 13.05.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 665, посвідчено довіреність, якою позивач уповноважив співвідповідача ОСОБА_7 бути його представником у будь-яких установах чи підприємствах незалежно від підпорядкування та форми власності і галузевої належності з будь-яких питань, пов`язаних з розпорядженням продажем, міною, здачею в оренду, передачею в іпотеку тощо, належної останньому земельної ділянки площею 2,6302 га, кадастровий № 3221481500:03:004:0017, що розташована на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області та належної позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №676202/83383.

6 липня 2013 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719, посвідчено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки між позивачем, від імені якого на підставі довіреності діяв співвідповідач ОСОБА_7 , та відповідачем ОСОБА_2 .

У відповідності до висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру за № 252 від 19.05.2015, підпис та рукописний запис « ОСОБА_3 » в довіреності від 13 травня 2013 року на бланку серії ВТЕ № 311526, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим № 665, виконаний не позивачем, а іншою особою.

Також, даний факт підтверджується висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №25574-25576/20-32 від 14.09.2022, проведеної на підставі ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.07.2020.

Встановивши, що власник не уповноважував представника на відчуження земельної ділянки суд дійшов висновку про недійсність правочину укладеного таким представником.

Встановивши відсутність волі власника на відчуження майна суд дійшов висновку про наявність підстав для її витребування відповідно ст. 388 ЦК України.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсною довіреності не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 цієї статті).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсною довіреності від 13 травня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим номером № 565, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи підпис та рукописний запис « ОСОБА_3 » в довіреності від 13 травня 2013 року на бланку серії ВТЕ № 311526, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., за реєстровим № 565, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, всупереч волевиявленню позивача та ч. 3 ст.203 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 25.03.2024 у справі № 458/229/18 сформульовано висновок, що видача довіреності є одностороннім правочином.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Установивши, що підпис на спірній довіреності виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, суд першої інстанції мав констатувати, що така довіреність не видавалася, тобто правочин з її видачі не вчинявся, а тому щодо неї не можна застосувати наслідки недійсності правочину.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо надання неналежної оцінки доказам та в частині помилковості висновку суду про те, що ОСОБА_9 не видавав довіреність Кліменку Я. для відчуження спірної земельної ділянки, оскільки відповідно до листа нотаріуса Гаврилової О.В. ОСОБА_3 звернувся до неї особисто для посвідчення такої довіреності.

Відповідачем не надано вмотивованих доводів та доказів помилковості чи необґрунтованості висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 14.09.2024 № 25574-25576/20-32, відповідно до якої підпис на довіреності вчинений не ОСОБА_3 а іншою особою, або доказів, що висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, що було його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Пояснення нотаріуса, який не був допитаний безпосередньо судом із попередженням про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, не можуть бути прийняті колегією суддів як доказ видачі довіреності ОСОБА_3 .

При цьому позиція ОСОБА_3 про те, що він не вчиняв довіреності підтверджена висновком експерта, а позиція нотаріуса таким висновком спростована.

Інших доказів, які б свідчили на користь позиції відповідача про видачу ОСОБА_3 спірної довіреності матеріали справи не містять, що з урахуванням сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи, відповідно до стандарту «баланс ймовірностей» свідчить про перевагу доказів на користь думки про те, що ОСОБА_3 спірної довіреності не видавалось.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною довіреності від імені ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки така довіреність ОСОБА_3 не видавалася.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 6 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., за реєстровим № 1719, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням встановленого факту того, що довіреність ОСОБА_3 на відчуження належного йому спірного майна не надавав,це свідчить про те, що належне йому спірне майно вибуло з його власності поза межами його волі.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо ненадання оцінки судом першої інстанції тому факту, що при укладенні спірного договору ОСОБА_7 мав оригінали документів на земельну ділянку, що, на думку апелянта, свідчить про їх передачу ОСОБА_3 із наміром укласти такий договір.

Проте така позиція представника відповідача ґрунтується лише на його припущеннях. Доказів особистої передачі документів ОСОБА_3 - ОСОБА_10 матеріали справи не містять.

Як встановлено вище, відповідачем не доведено неналежності чи недопустимості висновку судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_3 на спірній довіреності, виконаний не ним, а іншою особою, не надано інших переконливих доказів на користь позиції про наявність волі ОСОБА_3 на відчуження спірної земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, оскільки ОСОБА_3 спірної довіреності не видавав, то і не виражав свою волю на відчуження належної йому земельної ділянки, а тому спірний договір купівлі-продажу такої земельної ділянки є недійсним в силу приписів частин 2 та 3 статті 203 ЦК України та статті 215 ЦК України.

Доводи про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , оскільки вона є добросовісним набувачем колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, конструкція статті 388 ЦК України дозволяє витребувати майно від добросовісного набувача, за умови, що воно вибуло з володіння власника поза його волею.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 753/7798/18.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки був встановлений факт того, що довіреність ОСОБА_3 на відчуження належного йому спірного майна не видавав, волевиявлення щодо такого відчуження не мав, а тому приходить до висновку, що належне йому спірне майно вибуло з його власності поза межами його волі.

Установлена обставина дозволяє стверджувати про наявність підстави для витребування земельної ділянки, що передбачена пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу, що права добросовісного набувача, у такому випадку, захищені статтею 661 ЦК України, відповідно до якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для представництва інтересів позивача та його правонаступників прокуратурою колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення з залишенням позову без розгляду в силу ст. 377 ЦПК України з тих підстав, що в матеріалах справи міститься заява позивача про уточнення позовних вимог, яка була ним особисто підписана, суд визнав явку позивача обов`язковою і позивач особисто підтримав в судовому засіданні поданий прокурором в його інтересах позов з тими уточненнями, які він подав до суду, сплатив судовий збір, брав активну участь в процесі, особисто та через представників за довіреностями до моменту смерті, в подальшому суд залучив правонаступників позивача до участі у справі. Та обставина, що поряд з фізичними особами та їх представниками, прокурор продовжував брати участь в процесі не є передбаченою законом підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладених висновків суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга цієї статті).

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні позовних вимог про визнання недійсною довіреності судом першої інстанції неправильно витлумачено закон в частині визнання недійсною довіреності яка не була видана, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні такої позовної вимоги.

Рішення в частині визнання недійсним договору та витребування майна ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Судові витрати

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково, то з позивачів на користь апелянта ОСОБА_2 пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 703,80 грн у рівних частках.

Керуючись статтями 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2024 року в частині визнання недійсною довіреності - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

У решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 730,80 грн в рівних частках, тобто по 243,60 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

ГоловуючийО.В. ЖелепаСуддіО. Ф. Мазурик О. В. Немировська