Постанова

від 07.08.2024 по справі 621/1343/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 621/1343/20

провадження № 61-18055св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси»,

відповідачі: Чугуївська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» до Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта, скасування запису про державну реєстрацію права власності та повернення (витребування) земельної ділянки

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова Єгора Олеговича на постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області (змінено назву на Чугуївська окружна прокуратура Харківської області) в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Зміївської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Зміївська РДА) від 15 червня 2012 року № 278 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради;

визнати незаконним та скасувати розпорядження Зміївської РДА від 14 листопада 2012 року № 598 про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення Задонецької сільської ради;

визнати недійсним державний акт від 10 грудня 2012 року серії ЯМ № 976641 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0015;

витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:012:0015, площею 2 га, у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (далі - НПП «Гомільшанські ліси»).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що розпорядженням Зміївської РДА від 15 червня 2012 року № 278 надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, пасовища із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради. Розпорядженням Зміївської РДА від 14 листопада 2012 року № 598 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, пасовища із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради, кадастровий номер 6321782500:01:012:0015.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 виданий державний акт від 10 грудня 2012 року серії ЯМ № 97663841 на право власності на земельну ділянку.

28 грудня 2012 року згідно з договором купівлі-продажу № 3566 ОСОБА_2 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 .

У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 січня 2015 року № 132 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

На час формування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:012:0015, прийняття оспорюваного розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду України (Національного природного парку), надання її у власність громадянину для індивідуального садівництва необхідною умовою було погодження Департаментом екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації (далі -Департамент) як структурним підрозділом Харківської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, до компетенції якого належить таке погодження в межах його повноважень. Наведене призвело до порушення цілісності земель природнього парку, що створює загрозу його існування. Передача райдержадміністрацією вказаної земельної ділянки у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичної зміни меж НПП «Гомільшанські ліси» в частині їх зменшення. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням Національного природного парку, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення, оскільки такі дії були здійснені усупереч процедурі, визначеній законом. Спірна ділянка має природоохоронне, еколого-освітнє, рекреаційне та естетичне значення. Отже, розпорядження Зміївської РДА є такими, що суперечать актам цивільного законодавства, порушують цивільні права і інтереси позивачів та підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Зміївський районний суд Харківської області рішенням від 02 серпня 2022 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував розпорядження Зміївської РДА від 15 червня 2012 року № 278 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради. Визнав незаконним та скасував розпорядження Зміївської РДА від 14 листопада 2012 року № 598, ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення Задонецької сільської ради. Визнав недійсним державний акт від 10 грудня 2012 року серії ЯМ № 976641 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого на праві приватної власності земельна ділянка площею 2 га , кадастровий номер 6321782500:01:012:0015 виділена для ведення особистого селянського господарства. Витребував у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:012:0015, площею 2 га, у відання держави в особі НПП «Гомільшанські ліси». Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель території НПП «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну власність, оскільки це може перешкоджати збереженню національного природного парку в природному стані як унікального комплексу. Зважаючи на те, що про порушення прав та законних інтересів держави стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження від 15 листопада 2019 року № 42019220000000727, а саме після отримання відповідних документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області й інформації Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації у січні 2020 року, немає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Павлова Є. О. задовольнив частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 серпня 2022 року в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Зміївської РДА від 15 червня 2012 року № 278 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради; визнання незаконним та скасування розпорядження Зміївської РДА від 14 листопада 2012 року № 598, видане ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення Задонецької сільської ради; визнання недійсним державного акта від 10 грудня 2012 року серії ЯМ № 976641 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого на праві приватної власності земельна ділянка, площею 2 га виділена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6321782500:01:012:0015, скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що вимоги про скасування розпоряджень є не ефективним способом захисту прав позивача у цій справі, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення права на земельну ділянку. При витребуванні нерухомого майна із незаконного володіння не вимагається оспорювання всього ланцюжку правочинів, за якими передана земельна ділянка. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення держадміністрації, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Також суд дійшов висновку, що позивач не пропустив позовну давність.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлов Є. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22, від 27 січня 2021 року у справі № 753/13197/18, від 09 жовтня 2020 року у справі № 530/879/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 30 вересня 2020 року у справі № 619/718/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суд посилався на докази, у прийнятті яких необхідно було відмовити, оскільки прокурор не дотримався норм процесуального закону щодо подання доказів. Водночас апеляційний суд не спростував висновоку суду першої інстанції про те, що надані позивачем копії документів не були засвідчені у встановленому законом порядку, зробив помилковий висновок про те, що копії документів є допустимими доказами, оскільки інші сторони не заявили зауважень про їх достовірність, не врахував, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій безпідставно не залишили позов прокурора без розгляду, оскільки прокурор передчасно звернувся до суду, не давши можливості компетентним органам відреагувати на виявлені прокурором порушення.

Суд не врахував те, що позивач пропустив позовну давність.

Також суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки набув право власності на неї на підставі договору дарування.

У березні 2024 року НПП «Гомільшанські ліси» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлов Є. О. подав додаткові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі розпорядження Зміївської РДА від 15 червня 2012 року № 278 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради.

Розпорядженням Зміївської РДА від 14 листопада 2012 року № 598 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Задонецької сільської ради, кадастровий номер 6321782500:01:012:0015.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 виданий державний акт від 10 грудня 2012 року серії ЯМ № 97663841 на право власності на земельну ділянку.

28 грудня 2012 року ОСОБА_2 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І., зареєстрованого в реєстрі за № 3566.

На підставі вказаного договору державний реєстратор Зміївського районного управління юстиції Пашук В. В. 23 грудня 2014 року прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 , про що внесений запис про право власності.

У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 січня 2015 року № 132 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

На підстав вказаного договору приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Кожушна Л. М. 22 січня 2015 року прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , про що внесений запис про право власності.

Із листа Департаменту від 21 квітня 2020 року № 04.01-22-218 відомо, що спірна земельна ділянка знаходиться на території НПП «Гомільшанські ліси», проекти землеустрою щодо їх відведення до Департаменту не надходили та не погоджувались.

У матеріалах справи є охоронне зобов`язання, відповідно до якого Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» дає зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території НПП «Гомільшанські ліси», створеного Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 «Про створення національного природного парку «Гомільшанські ліси» (далі - Указ Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004) в межах Зміївського району. Зі змісту цього охоронного зобов`язання відомо, що на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється зміна меж відведення і надання земельних ділянок для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво.

Наявність охоронного зобов`язання щодо об`єкта природно-заповідного фонду з урахуванням частини п`ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яке оформлене центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища, визнається достатнім для підтвердження статусу відповідної території як належної до земель природно-заповідного фонду.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна МОН України провів комісійне дослідження в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні від 15 листопада 2019 року № 42019220000000727 у процесі якого, отримано картографічні результати, представлені у звіті, а також зроблено такі висновки:

визначено координати поворотних точок меж об`єкта природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси» відповідно до проекту створення НПП «Гомільшанські ліси», який став підставою для прийняття Указу Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004, відповідно до картографічних матеріалів, які є невід`ємним додатком до вказаного проекту створення. Ці результати додаються у вигляді таблиці координат поворотних точок меж НПП «Гомільшанські ліси» (додаток Є), у тому числі окремим файлом в електронному вигляді, наведені у системі координат Pulkovo 1942, zone 7N, а також в електронному вигляді (полігональний ГІС-шар).

земельна ділянка з кадастровими номером 6321782500:01.012:0015 всією своєю площею розташована на землях природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси», відповідно до меж, встановлених проектом створення НПП «Гомільшанські ліси», який став підставою для прийняття Указу Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004.

Формування земельної ділянки з кадастровим номером 21782500:01:012:0015, яка розташована на території НПП «Гомільшанські ліси», проведено всупереч нормам статті 186 ЗК України та статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині задоволених вимог позову, атому переглядається лише в цій частині.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів долини річки Сіверського Донця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, створено на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області НПП «Гомільшанські ліси» і підпорядковано його Державному комітету лісового господарства України, а також установлено площу земель НПП «Гомільшанські ліси» 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які мають бути надані йому у постійне користування та 10 937,5 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатками.

Згідно зі статтею 44 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-XII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2456-XII) на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку (стаття 37 Закону № 2456-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

У статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша статті 150 ЗК України відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження питань, пов`язаних з вилученням особливо цінних земель, відповідно до статті 6 ЗК України належить до повноважень Верховної Ради України.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погоджувала вилучення земельних ділянок на території НПП «Гомільшанські ліси» з державної чи комунальної власності, компетентні органи не приймали рішення про вилучення і передання фізичним особам спірної земельної ділянки, вона вибула з володіння держави протиправно, за відсутності її волі.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належним чином збалансовано з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам`яток садово-паркового мистецтва. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), пункт 7.20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Як встановив суд, відповідно до листа Департаменту від 21 квітня 2020 року за результатами аналізу графічних матеріалів проектів створення та організації щодо розташування земельних ділянок Публічної кадастрової карти України до зони врегульованої рекреації проекту створення увійшли ділянки, які надано в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, в тому числі земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 6321782500:01:012:0015.

Вказані обставини також підтверджується наданими поясненнями НПП «Гомільшанські ліси», фотознімками земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:012:0015 із зазначенням її координат, з виїздом на місце розташування. На доданих знімках видно територію із рослинністю (кущі, дерева), яка не використовується, як земельна ділянка, передана для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, апеляційний суд дійшов у цілому обґрунтованого висновку, що позивач надав належні та допустимі докази, які дають можливість стверджувати, що спірна ділянка знаходяться у межах території НПП «Гомільшанські ліси», на землях природно-заповідного фонду, які не підлягають передачі з державної власності у приватну. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням НПП «Гомільшанські ліси», оскільки може перешкоджати збереженню національного парку в природному стані як унікального природного комплексу.

Отже, передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства відбулося всупереч процедурі, встановленій законом, і ОСОБА_2 фактично одразу після отримання у власність земельної ділянки (28 грудня 2012 року) відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

ОСОБА_3 укладаючи договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, мав би розуміти незаконності підстав набуття прав на земельні ділянки, які знаходяться на землях природно-заповідного фонду. Разом з тим ОСОБА_3 22 січня 2015 року на підставі договору дарування відчужив вказану земельну ділянку своєму сину ОСОБА_1 . Відчуження спірної ділянки на підставі договору дарування не спростовує її незаконного передання у власність первісного набувача.

Встановивши, у цій конкретній справі, незаконність передання Зміївською РДА земельної ділянки у приватну власність, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом фактичного повернення земельної ділянки у власність держави.

Подібні висновки щодо незаконності передання земельних ділянок у приватну власність, які входять до складу природно-заповідного фонду НПП «Гомільшанські ліси», викладено у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 621/3476/19 (провадження № 61-12583св22), від 13 вересня 2023 року у справі № 621/3475/19 (провадження № 61-8186св22), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23) та від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20 (провадження № 61-3877св24), у якій кінцевим набувачем земельних ділянок також був ОСОБА_1 .

Водночас безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що не дотримався вимог процесуального закону щодо подання доказів, оскільки матеріли справи не містять заперечень учасників справи про долучення поданих 14 червня 2021 року прокурором доказів. Згідно з протоколом судового засідання від 23 вересня 2022 року суд першої інстанції дослідив подані прокурором докази, зокрема інформацію, яка міститься диску. В судовому засіданні сторони не заперечували стосовно дослідження цих доказів.

Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди зі встановленими обставинами справи, необхідності переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи заявника про порушення порядку дослідження доказів слід визнати такими, що не вплинули на правильність вирішення спору.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), абзац п`ятий пункту 143).

Належним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов; на такий позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах у подібній категорії справ.

З огляду на зазначене не заслуговують на увагу і доводи касаційного скарги про пропуск позивачем позовної давності.

Водночас необґрунтованими є доводи касаційної скарги про незалишення позову прокурора без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

На виконання статті 56 ЦПК та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі відповідних органів, які не вжили заходів для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а вказані органи не оскаржували підстав такого представництва.

Щодо пропорційності втручання у право відповідача на мирне володіння майном

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

У цій справі апеляційний суд обґрунтував наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповітного фонду.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

Повернення спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними суспільними, екологічними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної ділянки. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.

З огляду на зазначене втручання держави у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства на території об`єкта природно-заповідного фонду має легітимну мету - контроль за використанням цією ділянкою за цільовим призначенням згідно із інтересами суспільства.

Право держави повернути земельні ділянки природно-заповідного фонду з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх передання на користь фізичної особи, передбачене у законодавстві України, норми якого та практика їх застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими і передбачуваними.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними з фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 132)).

Водночас і первісний набувач спірної земельної ділянки, і батько ОСОБА_1 , який подарував йому земельну ділянку, з огляду на зовнішні, об`єктивні і видимі природні ознаки земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав би знати про те, що вона розташована у межах НПП «Гомільшанські ліси».

За встановлених у цій справі обставин не можна стверджувати, що втручання у право ОСОБА_1 на спірний об`єкт, за відсутності жодних доказів фактичного використання земельної ділянки, покладе на нього надмірний тягар.

Враховуючи межі доводів касаційної скарги, немає підстав для скасування судових рішень в частині вирішення вимог прокурора, спрямованих на захист права власності держави на землі природно-заповітного фонду.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду та зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова Єгора Олеговича залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов