Постанова

від 07.08.2024 по справі 354/977/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 354/977/13-ц

провадження № 61-2577св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Івано-Франківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері,

відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-франківської області, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «РІАЛ-С-ТЕЙТ»,

треті особи: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Івано-Франківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «РІАЛ-С-ТЕЙТ», треті особи: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2023 року у складі судді Остап`юк М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року Івано-Франківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 03 вересня 2003 року серії ІФ № 083739, виданий ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року № 27, на підставі якого ОСОБА_1 видано оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку, підроблене та не приймалося у встановленому законом порядку, а було самостійно складено сільським головою. Вказаний факт встановлений за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/2011.

Передана відповідачу земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») на підставі державного акта на право постійного користування землею від 10 листопада 2001 року ІІ-ІФ №002701, а тому земельна ділянка не могла передаватися у власність.

З огляду на те що фіктивність рішення, на підставі якого відповідачу видано державний акт про право власності, встановлена судовими рішеннями, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Тому прокурор просив визнати недійсним лише державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 17 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки здійснено з порушенням норм законодавства, оскільки вилучення та зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювались та у встановленому порядку органом місцевого самоврядування ділянка у приватну власність не надавалась, а тому рішення сільської ради від 10 липня 2003 року № 27 та державний акт не відповідають нормам законодавства. Водночас, урахувавши судову практику Верховного Суду у подібних справах, суд дійшов висновку, що заявлення вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є неефективним способом захисту порушених прав держави, що є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У лютому 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 та постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21, від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19, від 12 червня 2023 року у справі № 338/1347/20.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що пред`явлення (в подальшому) вимоги про повернення спірної земельної ділянки є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача. У звязку з цим помилковим є висновок судів про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісового господарства (далі - Ворохтянське ДЛГ) перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданим на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року № 3.

Відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 03 квітня 2006 року № 87 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року № 27 (додаток 3) ОСОБА_1 , жителю м. Києва, передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,2500 га у с. Поляниця для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 03 вересня 2003 року отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 083739. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001220010022.

18 грудня 2003 року ОСОБА_1 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрованим в реєстрі за № 2695.

На підставі вказаного договору дарування ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 липня 2008 року серії ЯГ № 308476.

14 серпня 2006 року ОСОБА_2 подарував спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрованим в реєстрі за № 3705.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомо, що власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_4 . На земельну ділянку накладено арешт. Особою, майно/права якої обтяжуються, є Товариство з обмеженою відповідальністю «РІАЛ-С-ТЕЙТ».

Також суди встановили, що згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 земельна ділянка площею 0,2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 , розташована у кварталі 6 діл 12 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу.

23 березня 2004 року слідчий з особливо важливих справ прокуратури Івано-Франківської області Балита Р. І. порушив кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України. У постанові вказано, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч генеральному плану забудови с. Поляниця, з порушенням законодавства протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства незаконно змінили їх цільове призначення із земельних угідь лісового фонду на землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Унаслідок вказаних дій незаконно вилучено 40,69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Згідно з висновком комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної в межах вказаної кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, відповідних рішень виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кварталі 6 діл. 12, де розташована земельна ділянка ОСОБА_1 , немає.

За результатами досудового розслідування складено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_5 , інженера-землевпорядника ОСОБА_6 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 , головного бухгалтера ОСОБА_8 , начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_9, який затверджено 18 травня 2005 року прокурором Івано-Франківської області.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що вироки Галицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалені за результатами розгляду цієї кримінальної справи неодноразово оскаржувалися, відповідно, справу вже розглядали суди апеляційної та касаційної інстанції, а також неодноразово повертали її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Кінцевим рішенням у цій справі є постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалена 14 березня 2015 року, якою звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Поляницької сільської ради, а саме: сільського голову с. Поляниця ОСОБА_5 , інженера-землевпорядника ОСОБА_6 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 . Кримінальне провадження закрито.

Водноча, суд у вказаній постанові встановив, що сільський голова ОСОБА_5 , інженер-землевпорядник ОСОБА_6 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали завідомо неправдиві офіційні документи: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді до земель запасу земельних ділянок державного лісового фонду; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові.

Також суд встановив, що всупереч ЗК України, ЛК України, генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30 січня 2001 року, Правилам забудови населених пунктів області від 12 листопада 2002 року, Закону України «Про планування та забудову територій» інженер-землевпорядник ОСОБА_6 та сільський голова ОСОБА_5 , за погодженням з начальником управління земельних ресурсів ОСОБА_7 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх до земель запасу сільської ради, зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.

У подальшому члени організованої групи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за погодженням з ОСОБА_7 склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків».

Також, постанові зазначено, що впродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_5 , інженер-землевпорядник ОСОБА_6 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 , крім цього, незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували в користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, зокрема, ОСОБА_1 площею 0,25 га та іншим фізичним особам, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду вартістю 497 767,60 грн, а також завдано збитків від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 133 591,49 грн та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 281 200,00 грн, а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на суму 912 559,09 грн та спричинено тяжкі наслідки.

Таким чином, у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області за результатами розгляду вказаної кримінальної справи зазначено два аспекти, які мають доказове значення при встановленні обставин цієї справи: по-перше, рішення від 10 липня 2003 року № 27 та додатки до нього, на підставі якого ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, прийнято з порушенням законодавства; по-друге, ОСОБА_1 входить до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, без прийняття рішення про вилучення її у встановленому законодавством порядку.

Вказаних обставин відповідачі не заперечували, а також не надали жодних інших протилежних доказів на спростування факту відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно з порядком, визначеним законодавством, та законності рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено у зв`язку з незаконним, на думку прокурора, заволодінням земельною ділянкою фізичними особами. При цьому прокурор зазначив, що незаконність рішення сільської ради, на підставі якого відповідачу видано державний акт про право власності, встановлена судовими рішеннями, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Тому прокурор просив визнати недійсним лише державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 .

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19) зазначено, що «відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Підставою набуття права приватної власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності, є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку».

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18 (провадження № 12-47гс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 369/694/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 372/970/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 363/1597/17.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Власник з дотриманням норм статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Також згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Водночас у цій справі суди встановили, що земельна ділянка надана у власність на підставі оспорюваного державного акта, неодноразово відчужувалася; на час розгляду справи судами попередніх інстанцій її власником був ОСОБА_4 , і на неї накладено обтяження.

Враховуючи зазначене, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, дійшов правильного висновку про те, що вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за встановленими у цій справі обставинами є неналежним способом захисту порушеного права, адже задоволення такого позову не призведе до повернення земельної ділянки її власнику.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов