Постанова

від 07.08.2024 по справі 308/2662/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 308/2662/18

провадження № 61-11078св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави,

відповідачі: ОСОБА_1 , Ужгородська міська рада Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2022 року у складі судді Малюка В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року керівник Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_1 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва на право власності на земельну ділянку та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що 27-ма сесія 6-го скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року відбулася з порушенням законодавства України, що підтверджується матеріалами досудового розслідування.

Вказував, що до міської ради відповідного скликання було обрано 60 депутатів. При цьому, як наголошував позивач, у голосуванні нібито брали участь депутати, які з об`єктивних причин не могли бути присутні на засіданні міської ради.

Зазначав, що рішення про передачу спірної земельної ділянки прийняте

з урахуванням голосів депутатів, які фактично були відсутні та не могли брати участі в голосуванні.

Також позивач вказував, що спірне рішення органу місцевого самоврядування не узгоджується із статтями 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за змістом яких передача земельних ділянок забороняється за відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, оскільки зазначені рішення прийнято також на тій самій сесії за відсутності кворуму і вони не набрали чинності.

Ураховуючи наведене, прокуратура просила визнати незаконним та скасувати пункт 1.36 рішення 27-мої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від

09 листопада 2015 року № 1882; скасувати свідоцтво від 13 грудня 2015 року № НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0471 га, кадастровий номер 2110100000:58:001:0174, вартістю 304 483,93 грн та її державну реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

22 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, оскільки як на підтвердження своїх вимог прокурор спирався на докази, здобуті в межах кримінального провадження, що триває, а тому ці докази є недопустимими в цивільному процесі. Суд не може давати оцінки іншим рішенням, що були прийняті на тій самій сесії органу Ужгородської міської ради, якими були затверджені детальні плани та зонування території міста, тому позивач не довів відсутності таких планів. Водночас закон забороняє передачу землі в приватну власність за відсутності плану зонування чи детального плану території міста. Суд констатував, що прокурор дотримався встановлених законом правил представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

22 червня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення

в редакції постанови апеляційного суду.

Резолютивну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2022 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що втручання з боку держави у право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно не може бути визнане таким, що узгоджується з критеріями законності, пропорційності, дотримання справедливого балансу між суспільним, публічним інтересом і правом добросовісного набувача на своє майно. Таке втручання порушує принципи верховенства права, правової визначеності, справедливості, а також не відповідає правилам щодо належного урядування.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

14 липня 2023 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня

2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 травня

2023 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо вони стосуються предмета доказування. Вказує, що суди взагалі не надали оцінки листу Державної прикордонної служби України від

07 квітня 2016 року № 5/13-93, згідно з яким ОСОБА_2 з 08 листопада

2015 року до 12 листопада 2015 року перебував за межами України. Суди також не взяли до уваги як доказ лист командира військової частини НОМЕР_1 від 04 грудня 2017 року № 1441 про проходження ОСОБА_3 стаціонарного обстеження у травматологічному відділені військової частини

з 05 листопада 2015 року до 08 грудня 2015 року. Також суди не надли оцінки інформації ПрАТ «ВФ України», згідно з якою ОСОБА_3 у період

з 08:57 год до 17:13 год 09 листопада 2015 року в м. Ужгороді не перебував. Вказує, що за спірне рішення фактично проголосувало 28 депутатів, що становить менше половини депутатів від загального складу ради. Спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2020 року у справі № 477/2330/18, від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

18 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 19 листопада 2018 року № 145885209) 22 березня 2006 року зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 70,96 кв. м, житловою площею 36,18 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , по 1/2 частини у праві власності за ОСОБА_4

і на підставі договору дарування, посвідченого 23 лютого 2006 року приватним нотаріусом Осташ В. А. за реєстровим номером 313, - за

ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 12190608.

Рішенням 26-ї сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 07 листопада 2014 року № 1507 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд на АДРЕСА_1 із подальшим переданням ділянки у власність.

Під час виготовлення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки ОСОБА_1 отримав висновок Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 04 грудня 2014 року № 3203 про відповідність земельної ділянки площею 0,0471 га на АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (02.01), містобудівній документації, відсутність обмежень щодо ділянки та погодження проєкту землеустрою.

Відсутність обмежень щодо ділянки також підтверджена висновками Управління Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області від 07 грудня 2014 року № 31-709-0.3-3420/2-14 і № 31-709-0.3-3421/2-14, де, крім іншого, зазначено, що земельна ділянка відводиться за рахунок забудованих земель - під житловою забудовою, одно- та двоповерховою; на земельній ділянці площею 0,0471 га розташоване нерухоме майно (житловий будинок ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у спільній частковій власності): під одно- та двоповерховою забудовою - 0,0161 га, під прибудинковою територією - 0,0310 га; співвласник будинку ОСОБА_4 подав заяву про згоду на приватизацію земельної ділянки на користь ОСОБА_1 .

26 грудня 2014 року ОСОБА_1 подав до Ужгородської міської ради заяву,

в якій просив затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:58:001:0174 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0471 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням 27-ї сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 09 листопада 2015 року № 1882 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0471 га, кадастровий номер 2110100000:58:001:0174, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

07 грудня 2015 року державний реєстратор Ужгородського міськрайонного управління юстиції Гаврилів А. С. на підставі свідоцтва про право власності від 13 грудня 2015 року № НОМЕР_2, виданого Ужгородським МРУЮ, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27038624, і за № 12507243 зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0471 га, кадастровий номер 2110100000:58:001:0174, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 803652021101.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В контексті вказаних обставин Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява

№ 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява

№ 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення ЄСПЛ у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило

б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява

№ 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

За обставинами цієї справи фізичній особі, яка набула право власності на спірну земельну ділянку, не були відомі обставини, які в подальшому були встановлені в ході розгляду кримінальної справи, вона мала законні сподівання, що, передаючи у 2015 році право на землю, Ужгородська міська рада діяла в межах своїх повноважень.

Апеляційний суд правильно врахував, що задоволення позову порушить принцип «належного врядування», оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

У цій справі саме по собі прийняття з порушенням певного порядку рішення про передання у власність земельної ділянки, яка до цього перебувала

в користуванні особи, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не є достатньою підставою для позбавлення особи приватної власності, адже це буде суперечити статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки ОСОБА_1 , який діяв у правовідносинах із набуття права власності на земельну ділянку, що перебувала в його користуванні, добросовісно і не вчиняв у цьому контексті протиправних дій, не може за відсутності будь-якої його вини зазнавати негативних наслідків, нести майнову відповідальність

у вигляді позбавлення права власності на земельну ділянку, про що, власне, пред`явлений позов прокурор, за дії, вчинені органом місцевого самоврядування (неналежне урядування), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову

в задоволенні позову, оскільки такі дії органу, який, отримавши офіційні погодження і документи, прийняв рішення про надання земельної ділянки, на правомірність якого відповідач ОСОБА_1 обґрунтовано покладався, знаходяться поза волею і контролем відповідача.

Доводи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених

у постановах, зазначених у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої й апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2022 року в незміненій його частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 травня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

22 червня 2022 року в незміненій його частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов