Постанова

від 12.06.2024 по справі 761/8484/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/8484/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3879/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Фасулакі Павла Євгеновича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року ( суддя Савицький О.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Науково - виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», третя особа: первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Науково - виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

у травні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, та з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

- скасувати наказ відповідача № 53-11-01к/тр від 11 квітня 2022 року про її звільнення з посади секретаря голови правління та виконуючого обов`язки начальника відділу діловодства;

- поновити її на посаді секретаря голови правління та виконуючого обов`язки начальника відділу діловодства з 12 квітня 2022 року;

- зобов`язати відповідача сплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що з 5 листопада 2014 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та з серпня 2021 року займала посаду секретаря голови правління Апарату голови правління, а з 1 жовтня 2021 року за сумісництвом призначена на посаду начальника відділу діловодства.

Позивачка посилалася на те, що у першій декаді лютого 2022 року наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови товариства Губанова О.О. було змінено структуру товариства, де посади секретаря голови правління апарату голови правління та начальника відділу діловодства товариства були відсутні. Однак, відповідачем не виконано відносно неї процедур, передбачених КЗпП України, щодо звільнення за скороченням штату.

Позивачка стверджувала, що 12 квітня 2022 року її не було допущено на територію товариства, а тимчасово виконуючий обов`язки голови правління товариства повідомив їй, що її було звільнено наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» № 53-11-01к/тр від 11 квітня 2022 року, хоча з наказом вона ознайомлена не була і копія наказу їй вручена не була.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Фасулакі П.Є. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивачки зазначає, що у наказі ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» від 10 лютого 2022 року № 24-10-01-к/тк нічого не зазначено про заплановане скорочення та звільнення працівників товариства, у тому числі і позивачки, всупереч вимогам КЗпП України позивачку не було ознайомлено з вакантними посадами, що існували у товаристві у період із 10 лютого по 11 квітня 2022 року та не було запропоновано перейти на будь-яку із вакантних посад.

Представник позивачки стверджує, що первинна профспілкова організація ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», всупереч вимогам КЗпП України, колективного договору та положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» самоусунулась від захисту трудових прав ОСОБА_1 , протиправно посилаючись на те, що позивачка не є членом профспілки.

Також представник позивачки посилається на те, що профспілка не розглядала питання та не надавала своєї згоди на звільнення за скороченням ОСОБА_1 , як члена трудового колективу.

Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність у діях відповідача порушення трудового законодавства, оскільки той діяв в порядку та на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки в оскаржуваному наказі про звільнення позивачки не міститься жодного посилання на цей закон, а зазначено, що ОСОБА_1 підлягає звільненню за скороченням.

Крім цього, представник позивачки посилається на грубе порушення судом норм процесуального права в частині доказування, оскільки в матеріалах справи відсутній відповідний наказ про скорочення посад у товаристві, у зв`язку із зміною штатного розпису, тим не менше в тексті оскаржуваного рішення міститься посилання саме на цей документ, що свідчить про ухвалення судом рішення, яке ґрунтується на припущеннях.

Також представник позивачки вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, вийшов за межі позовних вимог, оскільки, поміж іншого, відмовив у скасуванні запису в трудовій книжці, хоча ухвалою Шевченківського районного суду від 23 січня 2023 року позовні вимоги в цій частині були залишені без розгляду.

У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник ОСОБА_1 - адвокат Фасулакі П.Є. просить скасувати додаткове рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити, посилаючись на те, що правову допомогу відповідачу в цій справі надавав адвокат Абросімов С., в той час, як згідно договору про надання правової допомоги, укладеного між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «Когнітор», зазначено, що правова допомога надається адвокатом Величко Д.В. та не вказано про можливість інших адвокатів приймати участь у даній справі.

Представник позивачки вважає, що представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування об`єму наданої правової допомоги, об`єктивності та розумності витрат, оскільки дана справа не є складною та розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження, опис виконаних робіт, наданий представником відповідача, є необґрунтованим, оскільки в ньому, поміж іншого, зазначено, що адвокатом було надано послугу, щодо аналізу первинної документації, складеної за результатами господарських операцій, однак між сторонами справи жодних господарських операцій не існувало.

У відзиві на апеляційну скаргу голова правління ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» Губанов О.О. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення про зміну організаційної структури товариства 10 лютого 2022 року було погоджено первинною профспілковою організацією, що підтверджується відповідним протоколом та, в цей же день, ОСОБА_1 була під особистий підпис повідомлена про скорочення та майбутнє звільнення не пізніше 11 квітня 2022 року.

Представник відповідача зазначає, що з наказом про своє звільнення ОСОБА_1 не ознайомилась, тому що була безпідставно відсутня на робочому місці у день звільнення, що підтверджується відповідним актом та доповідною запискою начальника зміни.

Представник відповідача стверджує, що 12 квітня 2022 року товариством було здійснено повну виплату належних ОСОБА_1 платежів, а саме залишок заробітної плати за лютий 2022 року, компенсацію за невикористану відпустку в кількості 33 календарних днів та вихідну допомогу, а затримка у видачі трудової книжки виникла у зв`язку із загостренням військово-політичної ситуації на кордонах України, тому були здійснені заходи по евакуації особових справ працівників товариства, фінансово-економічної, бухгалтерської та іншої документації, серверів, тощо, а після відновлення роботи підприємства позивачці було надіслано лист із пропозицією надати згоду на направлення їй трудової книжки поштою, однак лист не був отриманий.

Представник відповідача зазначає, що позивачка була повідомлена про зміну структури товариства та про скорочення посад, які вона займала, хоча товариство могло цього не робити згідно положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану норми ч. 3 ст. 32 КЗпП України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовується. Крім того на момент звільнення ОСОБА_1 на підприємстві були відсутні будь-які посади, які б відповідали її кваліфікації, професії та спеціальності.

Також представник відповідача стверджує, що позивачка на момент звільнення не була членом первинної профспілкової організації, яка діє на товаристві, оскільки на підставі заяви позивачки від 3 серпня 2020 року її було виведено (виключено) із складу членів первинної профспілкової організації працівників ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету від 10 серпня 2020 року.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник відповідача просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з позивачки витрати на професійну правову допомогу в розмірі 50 000грн, посилаючись на те, що понесені відповідачем витрати є реальними та повністю підтверджені матеріалами справи, участь адвокатів у судових засідання підтверджена протоколами судових засідань, а опис виконаних робіт (послуг) достовірно відображає повний об`єм виконаної адвокатами роботи по представництву інтересів відповідача у даній справі.

Представник відповідача стверджує, що всі зазначені у описі послуги відповідають критерію реальності, оскільки відповідач дійсно сплатив вказану суму в повному обсязі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням та критерію необхідності, оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, засідання неодноразово відкладались, в тому числі і задля вирішення процесуальних питань, представником відповідача було підготовлено та подано відзив на позовну заяву, а всі доводи позивачки щодо не співмірності розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правову допомогу носять лише загальний характер, не є конкретизованими та фактично зводяться до незгоди відшкодовувати заявлені витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу голова первинної профспілкової організації ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» Кравець С. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на те, що первинною профспілковою організацією ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» дійсно було погоджено затвердження нової організаційної структури та штатного розпису товариства, в тому числі і скорочення семи посад, вказане рішення не суперечить умовам Колективного договору та положенням Закону України «Про зайнятість населення», оскільки не допущено масове вивільнення працівників з ініціативи роботодавця, тобто більше 4 % чисельності працівників протягом календарного року.

Представник третьої особи зазначає, що ОСОБА_1 на момент звільнення не була членом первинної профспілкової організації ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», так як на підставі її заяви від 3 серпня 2020 року її було виведено (виключено) зі складу членів профспілки на засіданні профспілкового комітету 10 серпня 2020 року, що підтверджується відповідним протоколом.

Первинна профспілкова організація ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг, шляхом направлення судових повісток-повідомлень засобами поштового зв`язку, свого представника у судове засідання не направила.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представників - адвокатів Вожакіної Т.В. та Мойсеєнко Н.Д. , які доводи апеляційних скарг підтримали, пояснення представників відповідача - адвокатів Величка Д.В. та Абросімова С.С., які проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу ПАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського» №410/к від 5 листопада 2014 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду секретаря голови правління (с.с.151 т.1).

У травні 2021 року назва товариства була змінена на Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики».

У зв`язку із зміною структури та штатного розпису ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» з 1 вересня 2021 року ОСОБА_1 переведена на посаду секретаря голови правління Апарату голови правління (с.с.5 т.2)

Наказом ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» №237-к від 1 жовтня 2021 року ОСОБА_1 встановлено суміщення посади начальника відділу діловодства з доплатою у розмірі 50 % від посадового окладу (с.с.152 т.1).

Наказом голови правління № 01-10-01-к/тр від 10 січня 2022 року затверджено та введено в дію з 10 січня 2022 року штатний розпис ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» (с.с.13, 14-27 т.2).

Рішенням наглядової ради ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», оформлене протоколом № 114 від 3 лютого 2022 року, ліквідовано структурні підрозділи товариства, зокрема, апарат голови правління; відділ діловодства; управління персоналом, та створенні структурні підрозділи, зокрема, відділ управління персоналу та діловодства (с.с.162-167 т.1).

Наказом ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» №24-10-01-к/тр від 10 лютого 2022 року затверджено та введено в дію з 10 лютого 2022 року нову організаційну структуру та штатний розпис товариства (с.с.168 т.1), з яким позивачка ознайомилась цього ж дня (с.с.169 т.1, 30-46 т.2). Також у наказі було визначено запропонувати працівникам, які підлягають вивільненню у зв`язку із скороченням, переведення на наявні вакантні посади, які відповідають їх кваліфікації, професії чи спеціальності в триденний строк під підпис.

Профспілковим комітетом ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» було погоджено нову організаційну структуру товариства, що підтверджується витягом з протоколу № 18 від 10 лютого 2022 року (с.с.170 т.1).

10 лютого 2022 року ОСОБА_1 вручено попередження про скорочення посади, яку вона займає - секретаря голови правління Апарату голови правління, та майбутнє вивільнення із займаної посади не раніше 11 квітня 2022 року (с.с.171 т.1).

Наказом № 53-11-01-к/тр від 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади секретаря голови правління апарату голови правління з 11 квітня 2022 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та знято суміщення посади начальника відділу діловодства з 12 квітня 2022року (с.с.173 т.1).

12 квітня 2022 року ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» сплатило позивачці компенсацію за 33 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період з 3 листопада 2021 року по 11 квітня 2022 року в розмірі 20 669,16грн, вихідну допомогу в розмірі 22 910,03грн, а також залишок зарплати за другу половину лютого 2022 року в розмірі 182,72грн, а всього - 43 761,91грн (с.с.176, 177 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в силу приписів ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, норми частини 3 статті 32 КЗпП України не застосовуються, а доводи позивачки про її неповідомлення про скорочення посади, яку вона обіймала, не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними в силу зазначеного закону та не підтверджені належними доказами.

Суд першої інстанції вважав, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, наданим доказам та не ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди

зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно, виходячи з тлумачення норм частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 викладено правові висновки, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що відповідач прийняв рішення про ліквідацію певних структурних підрозділів та створення нових, у результаті якого були ліквідовані структурні підрозділи: апарат голови правління - 9 штатних одиниць, відділ діловодства - 3 штатні одиниці та управління персоналу - 3 штатні одиниці, до яких входили посади секретар голови правління (апарат голови правління) та начальник відділу діловодства (відділ діловодства), які займала позивачка.

Згідно штатного розпису, введеного в дію з 10 лютого 2022 року, були створені: адміністрація - 6 штатних одиниць, відділ управління персоналу та діловодства - 6 штатних одиниць.

Отже, судом встановлено, що у відповідача дійсно відбулись зміни в організації

виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників.

Згідно із частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

Позивачка була ознайомлена з наказом № 24-01-01-к/тр від 10 лютого 2022 року, яким введено в дію нову організаційну структуру відповідача, а також отримала попередження про скорочення посади, яку вона займала, та подальше звільнення з 11 квітня 2022 року, що спростовує доводи позивачки про необізнаність про скорочення її посади.

Разом з попередженням позивачці відповідачем не була запропонована жодна посада чи робота, яку вона могла виконувати відповідно за своєю професією та досвідом роботи.

Посилання відповідача, а також суду першої інстанції на положення частини 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та частину 2 статті 32 КЗпП України, є безпідставними.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у редакції на час звільнення позивачки, у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Частина 3 статті 32 КЗпП України передбачає, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, зазначено, що: «зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці».

10 лютого 2022 року позивачка була повідомлена про скорочення посади, яку вона займала, та про наступне її звільнення з 11 квітня 2022 року, а відтак положення частини 3 статті 32 КЗпП України правовідносини сторін не регулюють.

При цьому, норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачають звільнення роботодавця від обов`язку виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, тобто запропоновувати йому всі вільні посади, які наявні на підприємстві і які може зайняти працівник.

Під час розгляду справи суд першої інстанції не перевірив доводів позивачки про не виконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Усуваючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та виконання вимог про всебічний та повний розгляд даної справи, апеляційний суд здійснив перевірку доводів позивачки про те, що відповідач не запропонував їй жодної посади або роботи, хоча у товаристві були вакантні посади, які вона могла зайняти, зокрема, референта, прибиральника, табельника, та твердження відповідача про неможливість переведення позивачки на ці посади у зв`язку із їх зайнятістю або невідповідністю освіти позивачки кваліфікаційним вимогам цих посад.

При цьому апеляційний суд врахував, що у першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я.

З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Тягар, пов`язаний із працевлаштуванням працівника, посада якого підлягає скороченню, покладається саме на роботодавця (власника, або уповноважену особу). Невиконання зазначеного правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 522/8292/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 947/14819/20.

Згідно наданого апеляційному суду відповідачем переліку вакантних посад у ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» у період з 10 лютого 2022 року по 11 квітня 2022 року, вакантними були посади: провідного інженера відділу контролю, інженера з інструменту цеху інструментального, інженера з підготовки виробництва цеху інструментального, інженера-конструктора 2 категорії, майстра 1 групи цеху інструментального, референта (с.с.87 т.4).

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що ОСОБА_1 має повну загальну середню освіту, диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Технологія харчування» і кваліфікації техніка-організатора, а також свідоцтво про присвоєння кваліфікаційного рівня з робітничих професій - секретар.

Позивачка не заперечувала, що за своєю освітою не може займати посади інженера та майстра.

Відповідно до наданої апеляційному суду посадової інструкції референта, затвердженої т.в.о. голови правління товариства 10 лютого 2022 року, на посаду референта призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (спеціаліст) і стаж роботи за професійним спрямуванням на підприємстві - не менше 1 року.

Оскільки ОСОБА_1 не має вищої освіти, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що вона не могла бути переведена на цю посаду.

Також колегія суддів погоджується з твердженням відповідача, що ОСОБА_1 не могла бути переведена на посади менеджера з персоналу та архіваріуса управління персоналом та діловодства, так як не має спеціальної вищої освіти, що є обов`язковою підставою для заняття цих посад відповідно до наданих апеляційному суду посадових інструкцій, затверджених 10 лютого 2022 року.

Разом з цим, порівнюючи штатні розписи ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», введеного в дію 10 січня 2022 року, та введеного в дію 10 лютого 2022 року, апеляційним судом встановлено, що станом на 10 січня 2022 року у товаристві були вільні посади: прибиральник службових приміщень - 3 вакантні посади та прибиральник виробничих приміщень - 2 посади (Господарська дільниця, всього 7 штатних одиниць); прибиральник виробничих приміщень - 1 посада (Дільниця з обслуговування та експлуатації транспорту, всього 2 штатні одиниці); прибиральник виробничих приміщень - 1 посада (Цех механічний, всього 3 штатні одиниці); табельник - 1 посада (Цех складальний) (с.с.14-27 т.2).

У штатному розписі товариства, введеному в дію 10 лютого 2022 року, залишилися 5 посад прибиральника службових приміщень та 2 посади прибиральника виробничих приміщень у господарській дільниці; прибиральник виробничих приміщень - 1 посада у дільниці з обслуговування та експлуатації транспорту; 3 посади прибиральника виробничих приміщень у цеху механічному та посада табельника у цеху складальному (с.с.30-46 т.2).

Оскільки у наданому суду штатному розписі ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», що введений в дію 10 лютого 2022 року, відсутні відомості стосовно занятості цих посад, апеляційний суд зобов`язав представника відповідача надати суду документи, які підтверджують, що вказані посади не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року та у подальшому не звільнялися.

Відповідач обмежився направленням на адресу апеляційного суду письмового пояснення, у якому зазначив, що вказані посади не були вакантними, як станом на 10 лютого 2022 року, так і на час звільнення позивачки, а представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що керівник товариства відмовився надати суду відповідні документи, посилаючись на наявність в них персональних даних.

Частина 1 статті 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Враховуючи, що саме роботодавець повинен довести виконання ним своїх обов`язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, однак відповідач відмовився надати апеляційному суду докази, що вищезазначені посади не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року, а також на час звільнення позивачки, письмові пояснення відповідача колегія суддів не приймає, як доказ, оскільки відповідач є зацікавленою стороною у вирішенні даного спору, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не були надані належні та допустимі докази того, що він не мав змогу виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи позивачці у зв`язку із відсутністю вакантних посад, які могла зайняти позивачка за своєю освітою та досвідом роботи, а відтак апеляційний суд вважає, що роботодавець не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, а звільнення позивачки відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Разом з цим, доводи апеляційної скарги, що при звільненні позивачки відповідач повинен був отримати згоду профспілкового комітету, є безпідставними, оскільки з наданих суду документів вбачається, що позивачка не була членом профспілкової організації ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», що вона не заперечувала під час апеляційного розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівника слід поновити на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).

Оскільки позивачка була звільнена з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, наказ про її звільнення є неправомірним, а вона підлягає поновленню на роботі на посаді секретаря голови правління,.

З приводу поновлення позивачки на посаді начальника відділу діловодства, яку вона суміщала зі своєю основною роботою, колегія суддів зазначає наступне.

Суміщення професій (посад) - це виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою).

У разі суміщення професій (посад): робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.

Суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати.

Передумовою суміщення професій (посад) є наявність вакансії суміщуваної професії (посади) в штатному розписі.

Припинення виконання обов`язків за суміщуваною посадою з ініціативи роботодавця - не є звільненням працівника, такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 02.10.2020 у справі № 127/25292/18, а відтак знімаючи суміщення посади начальника відділу діловодства, відповідач не зобов`язаний був дотримуватися вимог частини 2 статті 40 КЗпП України, тому підстав для поновлення позивачки на посаді начальника відділу діловодства за суміщенням колегія суддів не вбачає.

Згідно частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату

працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими

Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки № 514/02-70 від 5 грудня 2022 року, виданої ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» заробітна плата та інші доходи ОСОБА_1 за січень 2022 року склала 25 635,91грн, а за лютий 2022 року - 34 712грн (с.с.53 т.2).

Сукупний дохід позивачки за січень-лютий 2022 року склав 60 347,91грн.

Згідно табелів використання робочого часу, ОСОБА_1 у січні 2022 року відпрацювала 17 днів, а у лютому 2022 року - 20 днів (с.с.7-8, 9-10 т.2).

Отже, середньоденна заробітна плата позивачки за січень-лютий 2022 року становить 1631,02грн (60 347,81грн / 37 робочих днів).

За період з 12 квітня 2022 року по 12 червня 2024 року вимушений прогул позивачки становить 540 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 880 753грн 28 коп. (1631,02грн х 540).

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом, позивачка сплатила судовий збір у сумі 992грн 40коп. за позовні вимоги про скасування наказу про її звільнення. Оскільки ці позовні вимоги підлягають задоволенню у вигляді визнання наказу неправомірним, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачці сплачений нею судовий збір.

Виходячи із задоволення позовних вимог про поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також звільнення позивачки від сплати судового збору за вказані вимоги, судовий збір за подання позовної заяви у цій частині підлягає стягненню з відповідача у прибуток держави та становить 9 799,93грн (992,40+8 807,53) та за подання апеляційної скарги у сумі 16 188,50грн (992,40+992,40+8 807,53) х 150%).

Стосовно апеляційної скарги на додаткове рішення суду.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду від 27 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, тому відповідач має право на відшкодування витрат, понесених на правову допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу».

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню, додаткове рішення підлягає скасуванню, а правових підстав для відшкодування відповідачу понесених витрат на правову допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку доводам апеляційної скарги на додаткове рішення.

Також колегія суддів зазначає, що відповідач апеляційну скаргу на додаткове рішення не подавав, а відтак його вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про скасування додаткового рішення та задоволення заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу у повному обсязі, розгляду не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Фасулакі Павла Євгеновича задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним наказ т.в.о. голови правління Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» № 53-11-01к/тр від 11 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря голови правління.

Поновити ОСОБА_1 на посаді секретаря голови правління з 12 квітня 2022 року.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», код ЄДРПОУ 14309356, яке знаходиться у м. Києві, вул. Старокиївська, 10, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 880 753грн 28коп. та судовий збір у сумі 992грн 40коп., а всього 881 745грн 68коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики», код ЄДРПОУ 14309356, яке знаходиться у місті Києві, вул. Старокиївська, 10, на користь держави (розрахунковий рахунок UA548999980313101206080026010; отримувач коштів ГУК у м.Києві/Соломян.р-н/22030101; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); ЄДРПОУ 37993783; код банку отримувача 899998; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у сумі 25 988грн 43коп.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 5 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук