Постанова

від 04.12.2024 по справі 761/8484/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 761/8484/22

провадження № 61-13410св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики»,

третя особа - первинна профспілкова організація приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» (далі - ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики»), третя особа - первинна профспілкова організація ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 05 листопада 2014 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та з серпня 2021 року займала посаду секретаря голови правління апарату голови правління, а з 01 жовтня 2021 року за сумісництвом була призначена на посаду начальника відділу діловодства.

Позивачка зазначала, що 12 квітня 2022 року її не було допущено на територію товариства, а тимчасово виконуючий обов`язки голови правління товариства повідомив їй, що її звільнено наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 11 квітня 2022 року № 53-11-01к/тр у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та знято суміщення посади начальника відділу діловодства з 12 квітня 2022 року, хоча з таким наказом вона не була ознайомлена і копію наказу їй не було вручено.

Позивачка вказувала, що у першій декаді лютого 2022 року наказом тимчасово виконуючого обов`язки голови товариства Губанова О. О. було змінено структуру товариства, де посади секретаря голови правління апарату голови правління та начальника відділу діловодства товариства були відсутні. Однак, роботодавцем не було виконано відносно неї процедури, передбаченої положеннями КЗпП України, щодо звільнення працівника за скороченням штату, зокрема, не повідомлено її про наступне вивільнення та не запропоновано всі наявні вакантні посади або іншу роботу на тому самому підприємстві. Крім того, роботодавець не повідомив первинну профспілкову організацію ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» про її звільнення та не отримав попередньої згоди такого органу на звільнення. Зазначені дії роботодавця свідчать про недотримання ним вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати наказ відповідача від 11 квітня 2022 року № 53-11-01к/тр про її звільнення з посади секретаря голови правління апарату голови правління та виконуючого обов`язки начальника відділу діловодства;

- поновити її на посаді секретаря голови правління апарату голови правління та виконуючого обов`язки начальника відділу діловодства з 12 квітня 2022 року;

- зобов`язати відповідача сплатити на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року у складі судді Савицького О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що в силу положень частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина, тому норми частини третьої статті 32 КЗпП України, яка передбачає зміну істотних умов праці, не застосовуються. У зв`язку з цим доводи позивачки про її неповідомлення про скорочення посади, яку вона обіймала, не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними з огляду на положення вищевказаного Закону та не підтверджені належними доказами. У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року заяву ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 тис. грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткове рішення районного суду мотивовано тим, що понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивачки у розмірі 15 тис. грн із заявлених 50 тис. грн, виходячи із критеріїв реальності наданих адвокатом послуг, співмірності та справедливості. При цьому, суд першої інстанції врахував заперечення позивачки щодо розміру заявлених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним наказ тимчасово виконуючого обов`язки голови правління ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 11 квітня 2022 року № 53-11-01к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря голови правління.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря голови правління з 12 квітня 2022 року.

Стягнуто з ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 880 753,28 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» на користь держави судовий збір у розмірі 25 988,43 грн.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі, скорочення чисельності або штату працівників. Позивачка була ознайомлена з наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 10 лютого 2022 року № 24-01-01-к/тр, яким введено в дію нову організаційну структуру відповідача, а також отримала попередження про скорочення посади, яку вона займала, та подальше звільнення з 11 квітня 2022 року, що спростовує її доводи про необізнаність про скорочення її посади.

Проте, відповідачем не було запропоновано позивачці всі інші вакантні посади (іншу роботу), яку вона могла виконувати відповідно за своєю професією та досвідом роботи, що з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день її звільнення.

Посилання відповідача на положення частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та частину третю статті 32 КЗпП України є безпідставними, оскільки зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, так як передбачає продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. 10 лютого 2022 року позивачка була повідомлена про скорочення посади, яку вона займала, та про наступне її звільнення з 11 квітня 2022 року. Відтак, положення частини третьої статті 32 КЗпП України на правовідносини, які склалися між сторонами, не поширюються. При цьому, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачають звільнення роботодавця від обов`язку виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, тобто запропоновувати йому всі вільні посади, які наявні на підприємстві і які може зайняти працівник.

Судом установлено, що у штатному розписі товариства, введеному в дію 10 лютого 2022 року, залишилися 5 посад прибиральника службових приміщень та 2 посади прибиральника виробничих приміщень у господарській дільниці; прибиральник виробничих приміщень - 1 посада у дільниці з обслуговування та експлуатації транспорту; 3 посади прибиральника виробничих приміщень у цеху механічному та посада табельника у цеху складальному.

Оскільки у вказаному штатному розписі товариства відсутні відомості стосовно занятості цих посад, апеляційний суд зобов`язав представника відповідача надати суду документи, які підтверджують, що вказані посади не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року та у подальшому не звільнялися.

Відповідач направив на адресу апеляційного суду письмове пояснення, в якому зазначив, що вказані посади не були вакантними, як станом на 10 лютого 2022 року, так і на час звільнення позивачки, проте відповідних доказів на підтвердження зазначеного не надав. При цьому, представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що керівник товариства відмовився надати суду відповідні документи, посилаючись на наявність у них персональних даних.

Враховуючи, що саме роботодавець повинен довести виконання ним своїх обов`язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, проте відмовився надати апеляційному суду докази, що вищезазначені посади не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року, а також на час звільнення позивачки, апеляційний суд вважав, що відповідач не довів, що він не мав змогу виконати обов`язок щодо надання роботи позивачці у зв`язку із відсутністю вакантних посад, які могла зайняти позивачка за своєю освітою та досвідом роботи, а відтак, не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, тому звільнення позивачки відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Отже, оскільки позивачка була звільнена з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, наказ про її звільнення є неправомірним і вона підлягає поновленню на роботі на посаді секретаря голови правління апарату голови правління.

Щодо поновлення позивачки на посаді начальника відділу діловодства, яку вона суміщала зі своєю основною роботою, то припинення виконання обов`язків за суміщуваною посадою з ініціативи роботодавця не є звільненням працівника, а отже, знімаючи суміщення посади начальника відділу діловодства, відповідач не зобов`язаний був дотримуватися вимог частини другої статті 40 КЗпП України, тому підстав для поновлення позивачки на посаді начальника відділу діловодства за суміщенням апеляційний суд не вбачав.

Визначаючи середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, апеляційний суд керувався положеннями статті 235 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи із середньоденної заробітної плати позивачки, яка становила 1 631,02 грн.

Оскільки позивачка на день звільнення не була членом первинної профспілкової організації, тому відсутні підстави для застосування статті 43 КЗпП України, а саме щодо надання попереднього згоди такого органу на звільнення працівника.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції скасовано, а позовні вимоги задоволено частково, додаткове рішення суду також підлягає скасуванню, оскільки правових підстав для відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції немає.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду, а також його додаткове рішення залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2024 року клопотання ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики»про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», третя особа - первинна профспілкова організація ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що перелік посад згідно з штатного розпису товариства, введеного в дію 10 лютого 2022 року, які суд апеляційної інстанції вважав повинні були бути запропоновані позивачці, станом на 10 лютого 2022 року не були вакантними і залишалися такими у подальшому. Саме позивачка повинна була довести, що вказані посади були наявними на підприємстві та були вакантними, у зв`язку з чим повинна була ініціювати витребування доказів, а суд апеляційної інстанції обмежений у самостійному збиранні доказів. При цьому, позивачка не обґрунтовувала свій позов ненаданням їй пропозицій щодо іншої роботи на підприємстві, тому апеляційний суд не мав підстав розглядати підстави позову, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Отже, роботодавець повинен запропонувати працівнику, який вивільняється за ініціативою роботодавця, лише ті посади (роботу), які вакантні в період часу від попередження про вивільнення до моменту звільнення (10 лютого 2022 року по 11 квітня 2022 року) і які одночасно відповідають професії або спеціальності працівника, який вивільняється, у тому числі і за кваліфікацією, що є нижчою від тієї, за якою працював вивільнений працівник. Тобто у випадку, якщо у роботодавця відсутні вакантні і такі, що відповідають освіті, кваліфікації (у тому числі нижчій від займаної вивільненим працівником) або спеціальності вивільненого працівника посади, роботодавець не зобов`язаний повідомляти такого працівника про відсутність відповідних вакансій.

Апеляційним судом не враховано відсутність підстав у цій справі для стягнення середнього заробітку за період більш, ніж як за один рік, про що вказано у частині другій статті 235 КЗпП України. Справа у суді першої інстанції розглядалася протягом строку, що є меншим за один рік. Так само перегляд справи в апеляційному порядку за ініціативою позивачки тривав менше року, тому обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цій справі повинен бути обмежений річним строком.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики ім. Г. І. Петровського» від 05 листопада 2014 року № 410/к ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду секретаря голови правління (т. 1, а. с. 151).

У травні 2021 року назва публічного акціонерного товариства Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики ім. Г. І. Петровського» була змінена на ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики».

У зв`язку із зміною структури та штатного розпису ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» з 01 вересня 2021 року ОСОБА_1 переведена на посаду секретаря голови правління апарату голови правління (т. 2, а. с. 5).

Наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 01 жовтня 2021 року № 237-к ОСОБА_1 встановлено суміщення посади начальника відділу діловодства з доплатою у розмірі 50 % від посадового окладу (т. 1, а. с. 152).

Наказом голови правління ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 10 січня 2022 року № 01-10-01-к/тр затверджено та введено в дію з 10 січня 2022 року штатний розпис ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» (т. 2, а. с. 13, 14-27).

Рішенням наглядової ради ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», оформлене протоколом від 03 лютого 2022 року № 114, ліквідовано структурні підрозділи товариства, зокрема, апарат голови правління; відділ діловодства; управління персоналом, та створенні структурні підрозділи, зокрема, відділ управління персоналу та діловодства (т. 1, а. с. 162-167).

Наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 10 лютого 2022 року №24-10-01-к/тр затверджено та введено в дію з 10 лютого 2022 року нову організаційну структуру та штатний розпис товариства (т. 1, а. с. 168), з яким позивачка ознайомилася цього самого дня (т. 1, а. с. 169; т. 2, а. с. 30-46). Також у вказаному наказі було визначено запропонувати працівникам, які підлягають вивільненню у зв`язку із скороченням, переведення на наявні вакантні посади, які відповідають їх кваліфікації, професії чи спеціальності в триденний строк під підпис.

Профспілковим комітетом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» було погоджено нову організаційну структуру товариства, що підтверджується витягом з протоколу від 10 лютого 2022 року № 18 (т. 1, а. с. 170).

10 лютого 2022 року ОСОБА_1 вручено попередження про скорочення посади, яку вона обіймає - секретаря голови правління апарату голови правління, та майбутнє вивільнення із займаної посади не раніше 11 квітня 2022 року (т. 1, а. с. 171).

Наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 11 квітня 2022 року № 53-11-01-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади секретаря голови правління апарату голови правління з 11 квітня 2022 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та знято суміщення посади начальника відділу діловодства з 12 квітня 2022 року (т. 1, а. с.173).

12 квітня 2022 року ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» сплатило ОСОБА_1 компенсацію за 33 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період з 03 листопада 2021 року по 11 квітня 2022 року у розмірі 20 669,16 грн, вихідну допомогу у розмірі 22 910,03 грн, а також залишок зарплати за другу половину лютого 2022 року у розмірі 182,72 грн, а всього - 43 761,91 грн (т. 1, а. с.176, 177).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої та шостої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18, міститься правовий висновок про те, що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом установлено, що у ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі, скорочення чисельності або штату працівників. Позивачка була ознайомлена з наказом ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» від 10 лютого 2022 року № 24-01-01-к/тр, яким введено в дію нову організаційну структуру відповідача, а також отримала попередження про скорочення посади, яку вона займала, та подальше звільнення з 11 квітня 2022 року, що спростовує її доводи про необізнаність про скорочення її посади.

Проте, відповідачем не було запропоновано позивачці всі інші вакантні посади (іншу роботу), яку вона могла виконувати відповідно за своєю професією та досвідом роботи, що з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день її звільнення.

Обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Станом на день звільнення позивачка не була ознайомлена з переліком усіх вакантних посад у ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики», як це передбачено положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Так, перевіряючи доводи позивачки про те, що відповідачем не виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України, а саме не запропоновано їй жодної посади або роботи, хоча у товаристві були вакантні посади, які вона могла зайняти, зокрема, референта, прибиральника, табельника, та твердження відповідача про неможливість переведення позивачки на ці посади у зв`язку із їх зайнятістю або невідповідністю освіти позивачки кваліфікаційним вимогам цих посад, апеляційним судом установлено, що у штатному розписі товариства, введеному в дію 10 лютого 2022 року, залишилися посади, які позивачка могла виконувати відповідно за своєю професією та досвідом роботи, а саме 5 посад прибиральника службових приміщень та 2 посади прибиральника виробничих приміщень у господарській дільниці; прибиральник виробничих приміщень - 1 посада у дільниці з обслуговування та експлуатації транспорту; 3 посади прибиральника виробничих приміщень у цеху механічному та посада табельника у цеху складальному.

Оскільки у вказаному штатному розписі товариства були відсутні відомості стосовно занятості цих посад, апеляційний суд запропонував представнику відповідача надати суду документи, які підтверджують, що вказані посади не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року та у подальшому не звільнялися.

Зазначені процесуальні дії апеляційного суду є вірними, так як у змагальному процесі є обов`язки і суду. Так, положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Відповідач направив на адресу апеляційного суду письмове пояснення, в якому зазначив, що вказані посади не були вакантними, як станом на 10 лютого 2022 року, так і на час звільнення позивачки, проте відповідних доказів на підтвердження зазначеного не надав. При цьому, представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що керівник товариства відмовився надати суду відповідні документи, посилаючись на наявність у них персональних даних.

По суті, такі самі доводи щодо цього наводяться й у касаційній скарзі, що свідчить про те, що роботодавець не виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України. У зв`язку з цим, посилання касаційної скарги на те, що перелік посад згідно з штатного розпису товариства, введеного в дію 10 лютого 2022 року, не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року і залишалися такими у подальшому є безпідставними.

Враховуючи, що саме роботодавець повинен довести виконання ним своїх обов`язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, проте відмовився надати суду докази, що вищезазначені посади не були вакантними станом на 10 лютого 2022 року, а також на час звільнення позивачки, апеляційний суд правильно вважав, що відповідач не довів, що він не мав змогу виконати обов`язок щодо надання роботи позивачці у зв`язку із відсутністю вакантних посад, які могла зайняти позивачка за своєю освітою та досвідом роботи, а відтак, не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, тому звільнення позивачки відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Отже, оскільки позивачка була звільнена з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, наказ про її звільнення є неправомірним і вона підлягає поновленню на роботі на посаді секретаря голови правління апарату голови правління.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, апеляційний суд вірно керувався положеннями Порядку № 100, виходячи із середньоденної заробітної плати, тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен бути обмежений річним строком є безпідставними, оскільки розгляд цієї справи про поновлення позивачки на роботі розглядався судами попередніх інстанцій більше одного року не з вини останньої, тому обчислення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу апеляційним судом вірно обчислено з дня звільнення позивачки по день ухвалення судового рішення, тобто з 12 квітня 2022 року по 12 червня 2024 року, що узгоджується з положеннями частини другої статті 235 КЗпП України.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги ПрАТ «НВО «Київський завод автоматики» висновки суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець