Постанова

від 13.08.2024 по справі 380/29999/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/29999/23 пров. № А/857/7341/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головний експертно-криміналістичний центр Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.12.2023 на виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати акт про вилучення документу від 02.12.2023, паспорта громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023, орган, що видав 8037; зобов`язати забезпечити йому вільний перетин за паспортом громадянина України для виїзду за кордон, за умови відсутності законних підстав для відмови в перетині державного кордону.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 02.12.2023 йому відмовлено у виїзді з України з причин відсутності дійсного паспортного документу, який дає право перетину Державного кордону України, у зв`язку з вилученням наданого на прикордонний контроль паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023, орган, що видав 8037 (далі Паспорт) на підставі висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки документа та Акту вилучення документа. Вказує, що не погоджується з діями відповідача щодо вилучення Паспорту, оскільки з моменту отримання Паспорту він неодноразово перетинав кордон в пункту пропуску «Шегині», що підтверджується листом ДПСУ вих. № 91/Т-20467-29987 від 08.12.2023. Звертає увагу, що Акт вилучення документа за формою не відповідає Наказу Міністерства внутрішніх справ № 311 від 13.04.2018 «Про затвердження зразків документів, необхідних для вилучення, тимчасового вилучення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, та журналу їх обліку». Зазначає, що жодних доказів на підтвердження невідповідності документа, за яким він перетинав державний кордон не було вказано, не наведено жодного доказу на підтвердження недійсності даного документу, чи доказів на підтвердження того, що даний документ містить ознаки фальшування, підробки чи містить недостовірні відомості про особу відповідно до приписів ст. 12 Закону України «Про державний кордон України». Зауважує, що в якості підстави для перетину державного кордону відповідачу було надано документи, які підтверджують перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років, а тому він мав законне право на перетин державного кордону України та жодних підстав для відмови в перетині кордону не було.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головний експертно-криміналістичний центр Державної прикордонної служби України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підставою для відмови позивачу в перетинанні державного кордону згідно з оскаржуваним рішенням вказано відсутність дійсного паспортного документу, який дає право перетину Державного кордону України. Оцінюючи встановлені у справі обставини та вчинені уповноваженими посадовими особами Державної прикордонної служби України дії щодо складення заяви на здійснення поглибленої перевірки, висновку про результати поглибленої перевірки, згідно з яким паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023, орган, що видав 8037 на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає встановленому зразку, оскільки наявні ознаки повторного прошивання книжкового блоку, а також акту вилучення вказаного документа, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач діяв в межах та у спосіб, що визначений Законами та Інструкцією, виконуючи покладені на Державну прикордонну службу України завдання та обов`язки, а процедура вилучення паспортного документу була вчинена відповідно до вимог чинного законодавства. Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування акту про вилучення документа суд першої інстанції зазначив, що акт про вилучення документа не є таким, що прийнятий у зв`язку з реалізацією управлінських повноважень, не створює юридичного наслідку для позивача, а визнання цього рішення протиправним та його скасування не призведе до відновлення порушеного права. Враховуючи наведене, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували наявність у нього права на перетин кордону в зв`язку з вилученням наданого паспорту та відсутністю інших документів, тому рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.12.2023 на виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 є правомірним. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача забезпечити вільний перетин позивачу за паспортом громадянина України для виїзду за кордон, за умови відсутності законних підстав для відмови в перетині державного кордону суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідач рішенням від 02.12.2023 відмовив у перетині кордону з причин відсутності дійсного паспортного документа, який дає право перетину державного кордону, у зв`язку з вилученням паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023, орган, що видав 8037, тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при перетині кордону позивачем за іншим паспортом громадянина України для виїзду за кордон будуть порушені, як наслідок згадана вимога є передчасною і не підлягає задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оспорюване рішення відповідача прийняте у зв`язку з відсутністю документу на право перетинання державного кордону на виїзд з України, що був неправомірно вилучений у позивача на підставі сумнівів щодо його дійсності, що не підтвердилось висновком експертного дослідження № 56-2082/82 від 10.01.2024 Головного експертно-криміналістичного центру Державної прикордонної служби. Вказаним висновком встановлено, що вилучений паспортний документ на час вилучення 02.12.2023 відповідачем був дійсним, тому дії відповідача щодо його вилучення є протиправними. Вказує, що судом першої інстанції взагалі не надано оцінку наявному в матеріалах справи № 380/29999/23 висновку експертного дослідження № 56-2082/82 від 10.01.2024, який беззаперечно спростовує твердження відповідача про правомірність його дій під час вилучення дійсного паспортного документу. Зауважує, що недійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023 органом видачі 8037 з 11.12.2023 є беззаперечним доказом дійсності зазначеного паспортного документу 02.12.2023, на час його протиправного вилучення відповідачем у зв`язку з нібито його недійсністю. Вважає, що обмеження у його виїзді за межі України за дорученням уповноваженими державними органами або рішеннями суду станом на час вилучення паспортного документу 02.12.2023 відсутні, тому рішення про відмову в перетинанні державного кордону України позивачем 02.12.2023 підлягає скасуванню, оскільки єдиною підставою для його прийняття слугувала відсутність у позивача документу на право перетинання державного кордону на виїзд з України через його протиправне вилучення відповідачем.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Вказує, що під час перевірки наданого позивачем паспортного документа серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023 органом видачі 8037, в уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону виникли підозри щодо його дійсності та належності особі пред`явника у зв`язку з виявленням ознак повторної прошивки бланка документа. Відтак, оскільки позивач 02.12.2023 не подав документ, який би надавав право на перетинання державного кордону України, вказане не дало змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу позивачу на перетин державного кордону України. Щодо позовних вимог про зобов`язання забезпечити вільний перетин державного кордону зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення та вирішувати питання, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , має право на відстрочку, що підтверджується даними облікової картки АІТС «ОБЕРІГ» Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Підставою для отримання права на відстрочку позивачем є перебування на його утриманні трьох дітей у віці до 18 років.

02.12.2023 позивач прибув в Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Шегині» (тип А) з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України.

Під час перевірки наданого позивачем паспортного документа серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023 року, орган, що видав 8037, в уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону виникли підозри щодо його дійсності та належності особі пред`явника у зв`язку з виявленням ознак повторної прошивки бланка документа.

Заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_4 в присутності майстер сержанта ОСОБА_5 , штаб сержанта ОСОБА_6 відповідно до пункту 3 статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» 02.12.2023 о 10 годині 00 хвилин здійснено вилучення поданого на прикордонний контроль документа: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, орган, що видав 8037, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки документа, про що складено акт вилучення документа (а.с.12).

02.12.2023 року згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_4 , як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з причин відсутності дійсного паспортного документу, який дає право перетинання державного кордону на виїзд з України (а.с.13).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 05.12.2023 № 19/2023 відповідач листом № 23/20357-23Вих. від 11.12.2023 повідомив про причини вилучення паспортного документу та надав заяву на здійснення поглибленної перевірки та висновок про результати поглибленої перевірки, у відповідності до якого спеціалістом з поглибленої перевірки документів складено висновок за результатами здійснення поглибленої перевірки документа. У висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, орган, що видав 8037, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказано, що даний паспортний документ не відповідає встановленому зразку, оскільки наявні ознаки повторного прошивання книжкового блоку, а саме: крок кручення нитки для прошивання 3, 9, 19 стібка не відповідає зразку, збільшені отвори (а.с.87-88).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів частково погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Наведене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.94 № 3857-XII (далі Закон № 3857-XII). Вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 389-VIII).

Приписами частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII); забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби (п. 16 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII).

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і по сьогодні.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Відповідно до вимог ст. 6, 10, 27, 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Однією із функцій Держприкордонслужби, відповідно до чинного законодавства, є здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі Закон № 1710-VI), перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону № 1710-VI, початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина 3 статті 6 Закону № 1710-VI).

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону № 1710-VI, прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що перетин громадянами України державного кордону здійснюється виключно у разі проходження ними, зокрема, прикордонного контролю, який полягає у пред`явленні особами, які перетинають кордон паспортних та інших документів, їх перевірку уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України.

Із матеріалів справи слідує, що спірним рішенням від 02.12.2023 заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону в зв`язку із відсутністю в останнього дійсного паспортного документу, який надає право на перетин державного кордону (а.с.13).

Вказана відмова спричинена тим, що 02.12.2023 заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_4 в присутності майстер сержанта ОСОБА_5 , штаб сержанта ОСОБА_6 відповідно до пункту 3 статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» здійснено вилучення поданого на прикордонний контроль документа: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, орган, що видав 8037, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки документа, про що складено акт вилучення документа від 02.12.2023 (а.с.12).

Отже, у цій справи підлягають встановленню та дослідженню обставини щодо правомірності дій і рішень відповідних посадових осіб прикордонної служби щодо відмови 02.12.2023 ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону з підстав відсутності в останнього дійсного паспортного документу, який надає право на перетин державного кордону. При цьому, підлягають дослідженню також обставини щодо дійсності паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, орган, що видав 8037, на час спроби перетину державного кордону, та щодо вилучення 02.12.2023 відповідачем цього паспорта.

Так, судом встановлено, що спірне Рішення від 02.12.2023 було винесено відповідачем у зв`язку із складенням Акту від 02.12.2023 вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, дійсність якого поставлено під сумнів згідно Висновку від 02.12.2023 за результатами здійснення поглибленої перевірки документа.

У розглядуваних правовідносинах колегія суддів враховує, що в процесі (процедурі) здійснення позивачем офіційного перетину державного кордону України 02.12.2023 працівником прикордонної служби штаб сержантом ОСОБА_6 було подано спеціалісту з поглибленої перевірки документів майстер сержанту ОСОБА_5 заяву від 02.12.2023 щодо здійснення поглибленої перевірки документу: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, орган, що видав 8037, з метою встановлення його дійсності та приналежності громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 87).

У висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023, орган, що видав 8037, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказано, що документ не відповідає встановленому зразку, оскільки наявні ознаки повторного прошивання книжкового блоку, а саме: крок кручення нитки для прошивання 3, 9, 19, стібка не відповідає зразку, збільшені отвори (а.с.88).

Тобто вказаний Висновок не містить однозначного твердження про те, що досліджуваний паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 є недійсним.

Саме цей Висновок від 02.12.2023 вказано як підставу для вилучення документа (Акт вилучення від 02.12.2023), а саме щодо вилучення у позивача вказаного паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 07.07.2023.

Таким чином, оспорюване у цій справі рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.12.2023 про відмову позивачу ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України, є наслідком попередніх дій посадових осіб прикордонної служби щодо перевірки та вилучення паспортного документу, та наслідком формування твердження про те, що у позивача відсутній дійсний паспортний документ, який дає право перетину державного кордону.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що 06.02.2024 на адресу суду першої інстанції надійшли пояснення від третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_5 , в яких представник третьої особи зазначив, що на підставі запиту ІНФОРМАЦІЯ_1 було проведено експертне дослідження та за результатами висновку експертного дослідження № 56-2082/82 від 10.01.2024 паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 07.07.2023 на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідає за своїми характеристиками аналогічним документам, які видаються/видавалися уповноваженими органами України (а.с.143-146).

Таким чином, за результатами експертного дослідження встановлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023 року на ім`я ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 на час вилучення 02.12.2023 відповідачем був дійсним.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що зазначення у Висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки - «паспортний документ не відповідає встановленому зразку, оскільки наявні ознаки повторного прошивання книжкового блоку, а саме: крок кручення нитки для прошивання 3, 9, 19 стібка не відповідає зразку, збільшені отвори» - є такими, що не відповідають результатам Висновку експертного дослідження № 56-2082/82 від 10.01.2024 Головного експертно-криміналістичного центру Державної прикордонної служби, а, отже, не відповідають фактичним обставинам справи.

Натомість, Висновком експертного дослідження № 56-2082/82 від 10.01.2024 Головного експертно-криміналістичного центру Державної прикордонної служби встановлено, що ознак перепрошивання бланку не виявлено.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідь Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за вих.№ 7309.4/Т-654.3/24/44.1 від 07.02.2024, направлена позивачу за результатами його звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка долучена до апеляційної скарги , підтверджує, що за інформацією Державної міграційної служби України за даними інформаційно-комунікаційної системи ДМС, на ім`я позивача, оформлено, серед іншого, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023 органом видачі 8037, який значиться недійсним з 11.12.2023, у зв`язку із втратою.

Тобто станом на 02.12.2023 вказаний паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 07.07.2023 був фактично дійсним.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що за наслідками вилучення відповідачем дійсного паспортного документу позивача для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023 органом видачі 8037, 11.12.2023 позивач звернувся до Державної міграційної служби України для оформлення нового паспортного документа для виїзду за кордон, наслідком чого стало внесення Державною міграційною службою України до інформаційно-комунікаційної системи ДМС відомостей про недійсність з 11.12.2023 зазначеного паспорту серії НОМЕР_2 , що давало можливість отримання ним 13.12.2023 нового паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , органом видачі 8018.

Отже, недійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023 органом видачі 8037 з 11.12.2023 спричинена зверненням позивача до Державної міграційної служби України для оформлення нового паспортного документа для виїзду за кордон.

Також, до позовної заяви додано витяг з сайту Державної міграційної служби України із вкладки «Перевірка недійсних документів» станом на 07.12.2023 14:45 результат перевірки: документ: Паспорт громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_4 - інформація про визнання недійсним документа в базах даних ДМС відсутня.

Вказані обставини свідчить, що станом на 02.12.2023 паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.07.2023 органом видачі 8037, був дійсним.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність дій відповідних посадових осіб відповідача щодо вилучення вказаного вище паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , що в подальшому призвело до прийняття протиправного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.12.2023 року на виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 ..

Таким чином, необгрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування спірного Рішення від 02.12.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним і скасування Акта про вилучення документу від 02.12.2023, паспорта громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.07.2023 року, орган, що видав 8037, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки такий Акт вилучення документу від 02.12.2023 не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України. Такий Акт є лише способом фіксації процедурних юридично значимих дій відповідних посадових осіб і не є індивідуальним рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не може бути предметом для самостійного (окремого) судового оскарження.

Також вимога позивача про зобов`язання відповідача забезпечити вільний перетин позивачу державного кордону за паспортом громадянина України для виїзду за кордон, за умови відсутності законних підстав для відмови в перетині державного кордону, не може бути задоволена, оскільки така вимога спрямована на майбутнє. Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для формування висновку про те, що права позивача при наступному (майбутньому) здійсненні перетину державного кордону України будуть порушені відповідачем. Тому у вказаній частині заявленої позовної вимоги необхідно відмовити як передчасної.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи в частині відмови у задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 02.12.2023 про відмову в перетинанні позивачу державного кордону України на виїзд з України.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з вищевикладених мотивів.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до суду із цим позовом у 2023 році та заявив три вимоги немайнового характеру.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Перевіривши матеріали справи суд встановив, як позовну заяву, так і апеляційну скаргу подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому при обрахунку суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.

Відтак, розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви становить 2576,64 грн (1073,60*3*0,8). Розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 3864,96 грн. (3220,80*150%*0,8).

Розмір відповідних судових витрат позивача в суді першої та апеляційної інстанцій підтверджується наявними в матеріалах адміністративної справи квитанціями.

Із врахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволено частково лише щодо однієї вимоги, в користь позивача слід стягнути з відповідача сплачений судовий збір за подання адміністративного позову із застосовуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, а саме, за подання позову в сумі 858,88 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 1288,32 грн.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) 2147,20 грн судового збору.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі № 380/29999/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 02 грудня 2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 2147 грн 20 коп. (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін