Рішення

від 19.06.2024 по справі 362/6494/20

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/6494/20

Провадження № 2/362/109/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участі секретарів: Яренко Н.М., Шмагун М.С.,

представників позивача - ОСОБА_1 ,

відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Київській області, державний реєстратор Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області Кияниця Наталія Миколаївна, державний реєстратор Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області Кострубіцька Альона Миколаївна, державний реєстратор виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області Садикова Ірина Ігорівна, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 р. ОСОБА_5 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 08.09.2015 р. в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки (кадастровий номер: 3221455300:01:058:0132), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України даної земельної ділянки; визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12.09.2011 р. в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки (кадастровий номер: 3221455300:016058:0118), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України даної земельної ділянки; визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12.09.2011 р. в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (кадастровий номер: 3221455300:016058:0116), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України даної земельної ділянки.

В подальшомупозивач 24.01.2022р.збільшила позовнівимоги тазалучила співвідповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.160-169т.1),29.11.2022р.уточнила своївимоги (а.с.77-82т.2),01.12.2022р. змінила предмет позову (а.с. 84-85 т.2) та 04.09.2023 р. подала до суду заяву з проханням розглядати позовну заяву в редакції від 04.09.2023 р. (а.с. 148-149, 180-187 т. 2).

Ухвалою від 19.09.2023 р. суд відмовив у задоволенні заяв представника позивача про збільшення позовних вимог від 24.01.2022 р. та заяви про зміну предмету позову від 01.12.2022 р. (а.с. 228-231 т.2).

01.11.2023 р. суд ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до слухання по суті (а.с. 4-5 т.3).

Таким чином, предметом розгляду даної справи є вимоги ОСОБА_5 з проханням: визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 08.09.2015 р. в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки (кадастровий номер: 3221455300:01:058:0132), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України даної земельної ділянки; визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12.09.2011 р. в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки (кадастровий номер: 3221455300:016058:0118), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України даної земельної ділянки; визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12.09.2011 р. в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (кадастровий номер: 3221455300:016058:0116), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України даної земельної ділянки; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 636, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Соломатіною О.П. від 01.06.2021 р. про відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 3221455300:01:058:0132, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; вирішити питання судових витрат.

Вказані вимоги позивач мотивувала тим, що вона, будучи власником земельної ділянки площею 0,7488 га по АДРЕСА_3 , яку набула на підставі договору купівлі-продажу, позбавлена можливості державної реєстрації права власності на власну земельну ділянку через перетин її земельної ділянки із земельними ділянками відповідачів, що підтверджено рішенням Державного кадастрового реєстратора та даними публічно-кадастрової карти. А тому, вважає, що рішеннями селищної ради та в подальшому реєстрацією права власності відповідачів на земельні ділянки, протиправно позбавлено її, як власника свого майна, права розпоряджатися майном на власний розсуд.

Позивач подала до суду заяву про розгляду справи у її відсутності.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені в редакції від 04.09.2023 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , позов не визнав, вважаючи його необгрунтованим та безпідставним, що виклав у відзиві на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні вимог, в тому числі з підстав невірно обраного способу захисту прав (а.с. 120-125 т.1) .

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судове засідання не з`явились, судом повідомлялись належно.

Відповідач ОСОБА_6 10.06.2019 р. померла, актовий запис про смерть № 358 від 14.06.2019 р., складений Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, реєстраційний № 00139700808., згідно відомостей Васильківського ВДРАЦС в Обухівському районі Київської області № 30.23-31а/1392 від 21.11.2023 р. (а.с. 16 т. 3).

Представники третіх осіб подали до суду заяву, в якій просили розгляд справи проводити у їх відсутності (а.с. 131 т.1).

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області (далі - Глевахівська селищна рада) та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Васильківського РНО Пясецькою Л.М. 08.08.2008 р., реєстр №1453 (надалі - Договір); довідки Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 31.10.2008 р. № 2143, позивачка придбала земельну ділянку, площею 0,7488 га, із промислових земель, для обслуговування існуючих виробничих приміщень, що розташована на території селища Глеваха, в межах населеного пункту, АДРЕСА_3 (а.с. 67-70 т.1).

Відповідно до п. 3 Договору вказана земельна ділянка розташована в межах селища Глеваха згідно з Державним актом на право постійного користування серії ІІІ-КВ№ 007878 64 та викопіровкою з місця розташування Глевахівської селищної ради (а.с. 70 т. 1).

З огляду плану зовнішніх меж землекористування ОСОБА_5 , що міститься у Державному акті на право постійного користування серії ІІІ-КВ№ 007878 64 від 15.12.1999, точки координат для визначення фактичного місцезнаходження земельної ділянки площею 0,7488 га відсутні, розділ «опис меж» містить запис про те, що точки від А до Б землі Глевахівської селищної ради (а.с. 66 т. 1).

Відповідно до абз. 2 п. 5, п. 7 Договору, до використання земельних ділянок можна приступати тільки після встановлення їх меж в натурі (на місцевості), одержання документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації (ст.ст. 125,126 ЗКУ).

Право власності Покупець набуває згідно з Земельним кодексом України після повного розрахунку та отримання Державного акту на право власності на землю. Цивільні права та обов`язки сторін виникають з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його реєстрації в Державному реєстрі правочинів.

Довідкою виконавчого комітету Глевахівської селищної ради № 2143 від 31.10.2008 р. підтверджено факт повного розрахунку ОСОБА_5 за придбану нею земельну ділянку (а.с. 71 т. 1).

04.07.2018 р. Рішенням № РВ-3201299082018, Державним кадастровим реєстратором відділу у Васильківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, розглянуто заяву ОСОБА_5 від 21.06.2018 р. про внесення відомостей до Державного земельного кадастру та відмовлено у внесенні відомостей через невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: XSD Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 3221455300:01:058:0116. Площа співпадає на 4,9107%: Перетин ділянок з ділянко. 3221455300:01:058:0118. Площа співпадає на 11,9517%; Перетин ділянок з ділянкою 3221455300:01:058:0132. Площа співпадає на 16,562% (а.с. 72 т. 1).

Судом також встановлено, на підставі наданих позивачем доказів та визнаних сторонами в судовому засіданні обставин, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221455300:01:058:0132, 3221455300:01:058:0118, 3221455300:01:058:0116 належать відповідачам на праві приватної власності та були надані їм на підставі рішень № 185-05-VI від 12.09.2011 р. та № 1299-48-VI від 08.09.2015 р. Глевахівської селищної ради про передачу безоплатно у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 . Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки за ОСОБА_6 зареєстроване 08.09.2016 р., за ОСОБА_3 29.01.2019 р. (Державний акт серії ЯЙ № 305767, виданий 28.12.2012 р.), за ОСОБА_2 04.02.2019 р. (Державний акт серії ЯМ № 655523, виданий 25.10.2012 р.) (а.с. 73-75, 77, 79-83 т.1). ОСОБА_6 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровими номерами 3221455300:01:058:0132, в рівних частинах по кожному, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що засвідчено договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим 01.06.2021 р. приватним нотаріусом Васильківського РНО та зареєстрованим в реєстрі за № 636 (а.с. 222-225 т. 2).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та другастатті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом положень статей102,103 ЦПК Українидля з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладається (перетинається) земельна ділянка, що перебувала у користуванні позивача, та земельні ділянки, передані у власність відповідачам.

У такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істини у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу.

Таким чином,належним доказому справі,який бипідтвердив чиспростував накладенняземельних ділянок,може бутилише висновокземельно-технічноїекспертизи,після якогосуд вирішуєнаявність чивідсутність порушенихречових правпозивачів наземельну ділянку (Постанова від 31.05.2023 р. № 515/1315/18 КЦС ВС).

Сторони клопотаньпро призначенняу справісудової земельно-технічноїекспертизи незаявляли,доказів,які бпідтвердили чиспростували обставинуперетину земельнихділянок,не надали.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 р. у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 р. в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

У приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту) (див, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2023 р. в справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

Касаційний суд зауважує, що законодавець не наділяв органи місцевого самоврядування правом на підставі рішення органу місцевого самоврядування визнати недійсним державного акту про право власності на землю.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення (абзац п`ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

При частковому накладенні земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Тож у цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 р. в справі № 370/457/20 (провадження № 61-611св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 р. в справі № 2-393/12 (провадження № 61-39553св18) вказано, що:

«колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , оскільки позивачами не доведено порушення їхніх прав оскарженими рішенням органу місцевого самоврядування та місцевої державної адміністрації».

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору (Постанова КГС ВС від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п`ятої статті 3 зазначеного Закону). Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

П. 1 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Разом з тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права.

Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

При цьому, навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (пункт 5.6) (Постанова ВП ВС, 21.09.22, справа №908/976/19 (№ у ЄДРСР 108930841), постанови ВП ВС від 19.01.21 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.21 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.22 у справі №209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови ВП ВС від 22.09.20 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.22 у справі №209/3085/20 (пункт 24)).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦПК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (пункт 60). Постанова ВП ВС, 12.07.23, справа №757/31372/18-ц (№ у ЄДРСР 112516535), постанови ВП ВС: 13.03.19, справа №331/6927/16-ц (пункт 36); 22.09.20, справа №127/18934/18.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Але у справі мета позивача спрямована на відновлення власником володіння земельною ділянкою.

У разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Тому не є належними й ефективними способами захисту права власності вимоги визнати незаконним і скасувати наказ розпорядника земель про передачу земельної ділянки у власність і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на цю ділянку.

Ураховуючи викладене, суд, звертаючи увагу на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки він не призводить до поновлення таких прав, приходить до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.3,12,258,263,265,273ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Кравченко Л.М.