Постанова

від 13.08.2024 по справі 201/3333/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5757/24 Справа № 201/3333/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Драгомерецької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвокатаГолобородько Д.І.нарішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року у цивільній справі за позовом Фонду державного майна України, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Комфорт», треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю ДП «Комфорт», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

21.03.2019року Фонд державногомайна Українизвернувся до суду іззазначеним позовом. В обґрунтуванняпозовних вимог посилавсяна те,що 30.05.2017рокуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладенийдоговір купівлі-продажу житлового приміщення №401в гуртожитку літ.А-12,що розташований заадресою: АДРЕСА_1 .Право власності у ОСОБА_3 на нерухомемайно виниклона підставідоговору купівлі-продажу, укладеного зТОВ «КП«Комфорт» 29.04.2016 року,посвідченого приватнимнотаріусом ДМНОЗайченко І.А..ТОВ «КПКомфорт»в свою чергу буловласником спірного майнана підставірішення Господарськогосуду Дніпропетровської області від28.12.2015 рокуу справі №904/10561/15. ПостановоюВищого господарського СудуУкраїни від19.07.2016 рокувказане рішеннябуло скасовано,а провадженняпо справіприпинено.Таким чином,ТОВ КП«Комфорт» немало права відчужувати вищевказанеприміщенням,і власникомприміщення №401 гуртожитку літ.А-12після тривалихсудових спорів,є державав особіФонду державногомайна України.

Враховуючи,що зміст договорукупівлі-продажувід 29.04.2016 рокусуперечить інтересам держави,як власника нерухомогомайна,а такожприймаючи доуваги,що майноза відплатним договором придбано в особи,яка немала правайого відчужувати,про що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 моглидізнатися,позивачі просиливизнати недійснимдоговір купівлі-продажу житлового приміщення№ 401гуртожитку літ.А-12,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 ,укладений 29.04.2016 рокуміж ОСОБА_3 та ТОВ«КП Комфорт»,посвідчений приватним нотаріусомДМНО ЗайченкоІ.А.(рішенняпро державну реєстрацію правта їхобтяжень,індексний номер29491704 від03.05.2016р.) та витребуватиз чужогонезаконного володіння ОСОБА_1 на користьдержави вособі Фондудержавного майнаУкраїни житловеприміщення №401гуртожитку літ.А-12,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 ,яке належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу,укладеного 30.05.2017р.між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченогоприватним нотаріусом ДМНОЗайченко І.А.(рішенняпро державнуреєстрацію правта їхобтяжень,індексний номер 35442956 від 30.05.2017р.).

РішеннямЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від27липня 2020року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового приміщення № 401 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29.04.2016 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальність «КП Комфорт», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29491704 від 03.05.2016 року).

Витребувано накористь державив особіФонду державногомайна України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 житлове приміщення № 401 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30.05.2017р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35442956 від 30.05.2017р.).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та Товаристваз обмеженоювідповідальністю «КПКомфорт» на користь Фонду державного майна України судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 3842грн., тобто по 1280грн. 67коп. з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Комфорт» на користь ОСОБА_2 судовий збір у загальному розмірі 768,40 грн., тобто по 256,13 грн. з кожного.

Судовий збір,сплачений Фондомдержавного майнаУкраїни поквитанції №0.0.1331076384.1від 19.04.2019року врозмірі 60грн.та поквитанції №0.0.1331078589.1 від19.04.2019року врозмірі60грн.на розрахунковийрахунок 31212206004005,отримувач коштів УК у Собор.р.м.Дніпра/Собор.р/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37989269, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу судовий збір - повернуто шляхом стягнення з Державного бюджету на користь Фонду державного майна України .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги,що позивачеві про порушення його прав було відомо ще з грудня 2009 року, коли він звертався з відповідним позовом до суду.Таким чином ним попущено строк позовної давності для звернення з зазначеним позовом. Спірий гуртожиток був приватизований АО «Оріль», а тому він не перебував у власності держави на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу. Позивач не є власником майна, а тому не може звертатися з вимогами про витребування майна.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - адвокат Голобородько Д.І Інші учасники повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчать довідки про отримання документів в електронному суді та поверненя конвертів із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пунктів 3,4 частини 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно дочастин 1,2статті 367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 на 620 місць на Дніпропетровському взуттєвому об`єднанні була збудована за рахунок централізованих джерел фінансування, що підтверджується рішенням ради директорів підприємств взуттєвої промисловості МЛП УРСР від 3-4 квітня 1974р. «Про упорядкування обліку і розподілу жилої площі на підприємствах і в організаціях системи Міністерства легкої промисловості УРСР».

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів трудящих від 29 березня 1974 року № 191 параграф 12 затверджено акт державної комісії від 28 березня 1974 року про прийняття до експлуатації гуртожитку на 682 місця зі столовою на 133 посадочних місця, збудованого СУ-1 треста «Дніпроміськбуд» для Дніпропетровського взуттєвого об`єднання та дозволено ввести даний гуртожиток в експлуатацію.

Рішенням Господарськогосуду Дніпропетровськоїобласті №14/51-07(41/36-07) від14.02.2007 рокуза ДП«Оріль»,яке створено шляхом перереєстрації ДПЖКП «Комфорт»АТ «Оріль»,що всвою чергубуло створеноправонаступником АТ«Оріль ЗАТ «Оріль»,було визнаноправовласності набудівлю гуртожиткуліт.А-12,розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуваннямвиконаної реконструкції, загальною площею 7500кв.м., без додаткових актів введення в експлуатацію.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2008 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 14/51-07 ( 41/36-07) від 14.02.2007 року скасоване та справа направлена на новий розгляд (а.с.24-25 т.1).

Скасовуючи рішення Вищий господарський суд України зазначив, що укладений між Фондом державного майна України і ЗАТ «Оріль» договір купівлі-продажу КП- 151 від 08.09.1993р. не є підставою для набуття останнім права власності на будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки розшифровка основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., як невід`ємна частина договору, не підписана Фондом держмайна України, а відтак спірний об`єкт залишився в державній власності (а.с.25 т.1).

При новому розгляді, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2009 року провадження у справі припинено.

Під час дії рішення Господарського суду Дніпропетровської області № 14/51-07 (41/36-07) від 14.02.2007 року між ДП «Оріль» та ТОВ «ДП Комфорт» 13.11.2007 року був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу частини будівлі гуртожитку літ. А-12, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір був визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008року та за ТОВ «ДП Комфорт» визнано право власності на частину будівлі гуртожитку літ. А-12, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.27-28 т.1).

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2009 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 39/97-08 від 26.02.2008 року було скасовано та передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, який ухвалою від 15.04.2009р. припинив провадження по справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. по справі № 904/10561/15 за ТОВ «КП Комфорт» визнано право власності на передану йому, як внесок до статутного капіталу, будівлю гуртожитку літ. А-12 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 5750кв. м.

ПостановоюДніпропетровського апеляційногогосподарського судувід 12травня 2016року рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року у справі № 904/10561/15 скасовано. У задоволенні позову ТОВ «КП-Комфорт» до ТОВ «ДП Комфорт» про визнання права власності відмовлено (т. 1, а. с. 8896).

Рішенням Вищого господарського суду України від 19.07.2016 року постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015 року по справі №904/10561/15 скасовані повністю та припинено провадження по справі.

Рішенням Господарського судум.Києва від26.11.2013 рокупо справі№ 910/10830/13 за позовом ОСОБА_4 до Фонду державного майна України (третя особа КП «Промінь») про визнання приватизації недійсною, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 року, що залишено без змін Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016 року, встановлено, що до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не був у складі цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль».

Таким чином,судовими рішеннями встановлено,що спірний об`єкт нерухомості внесений доЄдиного реєстру об`єктів державноївласності,що підтверджується наданими позивачами відомостями з Єдиногореєстру об`єктів державної власності щодо державногомайна,а отжеє державною власністю.

Судом встановлено, що 29.04.2016 року між ТОВ «КП Комфорт» та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового приміщення № 401 гуртожитку літ. А-12, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А., зареєстрований в реєстрі за № 575 .

Посвідчуючи 29.04.2016 року договір купівлі-продажу, приватний нотаріус ДМНО Зайченко І.А. зазначила, що право власності ТОВ «КП Комфорт» належить на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015 року (справа № 904/10561/15) та зареєстровано за № 13002091 державним реєстратором приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. 25.01.2016 року, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 833172312101.

30.05.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу вищевказаного приміщення № 401, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. та зареєстрований в реєстрі під № 1068.

З наданих доказів вбачається, що в житловому приміщенні № 401 гуртожитку літ. А-12, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_2 зареєстрований з 04.04.1989 року.

За встановленихобставин судпершої інстанції обгрунтовановиходив ізтого,що ані ЗАТ«Оріль»,правонаступником якогостало ДП«Оріль»,ані ТОВ«ДП Комфорт»,ані ТОВ«КП Комфорт»не набулиу власністьбудівлю гуртожиткуліт.А-12,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 і цемайно залишилосяу власностідержави,що встановленосудовими рішеннями.З оглядуна положенняч.4ст.82ЦПК України,обставини,встановлені рішеннями(постановами)судів господарськоїюрисдикції,що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної цивільної справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини.

Отже, держава, інтереси якої в цій справі представляє Фонд державного майна України, є власником спірного приміщення гуртожитку літ. «А-12», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки спірне житлове приміщення вибуло із володіння власника поза його волею, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Вирішючи спір, суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення № 401 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 29.04.2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «КП Комфорт», посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29491704 від 03.05.2016 року) підлягають задоволенню та визнав зазначений договір купівлі-продажу недійсним.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а такожна захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17, пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 , від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та багатьох інших.

У пункті 11.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц зазначено, що у даному випадку мала місце помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування спірного приміщення на підставі статті 388 ЦК України, оскільки особу не можна вважати добросовісним набувачем цього майна. Вказане передбачає захист права власності територіальної громади шляхом витребування нежитлового приміщення із застосуванням припису статті 387 ЦК України.

Таким чином, та обставина, що суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення, що є неефективним способом захисту порушеного права, на правильність вирішення спору по суті не впливає, оскільки судом першої інстанції також задоволена і вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, що є ефективним способом захисту порушеного права у цій справі та призводить до поновлення порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірне приміщення гуртожитку вибуло з володіння власника держави не за його волею, а тому підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Таким чином спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що спірний гуртожиток був приватизований АО «Оріль», а тому він не перебував у власності держави на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, позивач не є власником майна, а тому не може звертатися з вимогами про витребування майна.

Представник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, поданій 19 квітня 2024 року, посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з зазначеним позовом однак заяви про застосування строку позовної давності не подано,обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_1 була позбавлена заявити клопотання про застосування строків позовної давності у суді першої інстанції,виходячи із того, що не знала про існування судового процесу та не була належним чином повідомлена про дату проведення судового засідання,усі конверти були повернуті із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Питання позовної давності регламентовано Главою 19 ЦК України.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та інших.

Судом апеляційноїінстанції встановлено,що вдоводах апеляційноїскарги представника ОСОБА_1 міститься обґрунтуваннящодо пропускупозивачем строкупозовної давностітим,що з2009року Фонддержавного майнаУкраїни знавпро порушеннясвого права.Між тим, наводячи обгрунтування апеляційної скарги тим, що у відповідача не було можливості в суді першої інстанції зробити заяву про застосування строку позовної давності, апелянт не просить в апеляційній скарзі застосувати такий строк.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом до трьох відповідачів.

Однак матеріали справи не містять заяв відповідачів про застосування строку позовної давності.

Посилання на те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату проведення судового засідання та була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності у суді першої інстанції є безпідставним.

В нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу житлового приміщення №401 гуртожитку літ.А-12, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 30.05.2017 року зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . зазначене підтверджується ксерокопією паспорта ОСОБА_1 (а.с.195,229 т.1)

В позовній заяві позивачем зазначена така ж адреса, за останнім відомим місцем реєстрації.

На запит суду щодо інформації про реєстрацію місця проживання ДМС України у Миколаївській області зазначило, що ОСОБА_1 на 13.05.2019 року зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначив її адресу за знаходженням спірного майна: АДРЕСА_3 , з зазначенням про відсутність мобільного зв`язку. Хоча за заначеною адресою зареєстрований ОСОБА_2 з 04.04.1989 року.

Матеріали справи містять повістку про виклик ОСОБА_1 для проведення підготовчого судового засідання 18.07.2019 року, повістка направлена на останню відому адресу реєстрації ОСОБА_1 , в рекомендованому повідомленні про вручення повістки зазначено, що вона вручена бабусі ОСОБА_1 Виноградовій (а.с.120 т1).

В судове засідання, призначене на 21.10.2019 року, конверт з повісткою, направлений на адресу ОСОБА_1 ,зазначену в позовній заяві, повернувся із написом «адресат відсутній».

В судове засідання, призначене на 15.04.2020 року, конверт з повісткою, направлений на адресу ОСОБА_1 ,зазначену в позовній заяві, повернувся із написом «адресат відсутній»

В судове засідання, призначене на 15.06.2020 року, конверт з повісткою, направлений на адресу ОСОБА_1 ,зазначену в позовній заяві, повернувся із написом «адресат відсутній за вказаною адресою».

В судове засідання, призначене на 27.07.2020 року, конверт з повісткою, направлений на адресу ОСОБА_1 ,зазначену в позовній заяві, повернувся із написом «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідностатті 130ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення повістки ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 18.07.2019 року, повістка була вручена бабусі ОСОБА_1 Виноградовій, що вважається належним повідомленням про час, дату і місце судового засідання.

В частині 1 ст. 131 ЦПК України зазначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Відповідач не повідомила суд про адресу її місце знаходження.

Відповідно до 3, 4 ч.8. ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом першої інстанції на останню відому адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_1 направлялися рекомендованою кореспонденцією повістки про виклик до суду на 21.10.2019 року, 15.04.2020 року, 15.06.2020 року, 27.07.2020 року. На всі зазначені дати до суду поверталися конверти із написом «адресат відсутній за вказаною адресою».

Враховуючи те,що судовіповістки булинаправлені відповідачевіна останнювідому адресуреєстрації їїмісця проживання,зазначену вматеріалах справи,а ОСОБА_1 не повідомлялапро зміну свого місця знаходження, то вона відповідно до положень ст.128 ЦПК України вважається належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно доположень статті128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 141 т.1,71,87,99 т.2 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою»вважаєтьсяналежним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини сьомоїстатті 128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, від12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена упостанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від28червня 2023року у справі N 757/48467/21.

Відносно гуртожиткуліт.А-12,розташованого заадресою: АДРЕСА_1 з 2008року періодичновиникали судовісправи зприводу визначеннявласника гуртожитку.Будучи власникомприміщення № 401 гуртожитку літ.А-12,яке розташованеза адресою: АДРЕСА_1 ,задоговором купівлі-продажу,укаледного 30.05.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , остання мала би цікавитися долею гуртожитку та справами що знаходилися в судах, в якому знаходилася спірна кімната, в тому числі і хто є його власником, оскільки кімната в гуртожитку не є відокремленим об`єктом.

З наданих доказів вбачається, що в житловому приміщенні № 401 гуртожитку літ. А-12, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_2 ..

Так як позивачем було зазначено відомуадресу реєстраціївідповідача згіднодоговору купівлі-продажуспірного майна,то підставдля оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України не було.

За встановлених обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Доводи апеляційної скаргине спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Керуючись статями 368,375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Голобородько Д.І. залишити без задоволення.

РішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Судді: