Рішення

від 01.08.2024 по справі 910/11109/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2024Справа № 910/11109/23Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "К.С.І."

про зобов`язання вчинити дії

Представники учасників справи:

від позивача: Жук О.Б.;

від відповідача: Кирдан А.В.;

від третьої особи: Гербеда Г.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщень, які належать позивачу на праві приватної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач володіє нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30, де протиправно розміщені об`єкти відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/11109/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.08.2023.

15.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач зазначив, що 14.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "К.С.І." (орендодавець) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (орендар) укладено Договір оренди частини приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування приміщення площею 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріянова, 8 та належить орендодавцю на підставі реєстраційного посвідчення № 028421 від 06.11.2006. За твердженнями відповідача між Товариством з обмеженою відповідальністю "К.С.І." та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" наявні орендні правовідносини на підставі яких відповідач користується приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріянова, 8 для розміщення банківського обладнання. Відповідач зазначає, що в приміщенні позивача за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 обладнання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відсутнє.

16.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зобов`язання відповідача надати письмові відповіді на питання, заявлені позивачем у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "К.С.І.", підготовче засідання у справі відкладено на 21.09.2023, зобов`язано відповідача надати відповіді на питання позивача, зазначені у позовній заяві.

21.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

28.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої відповідач просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

04.09.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

13.09.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

20.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких позивач просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

21.09.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення по справі, відповідно до яких третя особа просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 21.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 17.10.2023.

25.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи, відповідно до якої позивач просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

12.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення доказів без розгляду та клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 17.10.2023 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 розгляд справи призначено на 16.11.2023.

У судовому засіданні 16.11.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення доказів без розгляду, у зв`язку з його необґрунтованістю, розгляд справи відкладено на 07.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 призначено у справі № 910/11109/23 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

28.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

14.03.2024 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист № 4491/3242-4-24/40 від 06.03.2024 у якому зазначено, що питання, постановлені на вирішення експертів ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 не входять до переліку, визначеного Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998. З огляду на викладене, ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11109/23 залишено без виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 поновлено провадження у справі № 910/11109/23, підготовче засідання у справі № 910/11109/23 призначено на 16.05.2024.

У судовому засіданні 16.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.06.2024.

Розгляд справи у судовому засіданні 20.06.2024 відкладено на 18.07.2024.

У судовому засіданні 18.07.2024 розгляд справи відкладено на 01.08.2024.

У судовому засіданні 01.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За твердженнями позивача, Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна є власником нежитлового приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

На підтвердження права власності позивач посилається на: технічний паспорт на групу нежитлових приміщень № 15, 11 (інвентаризаційна справа № 1127/07/20) від 27.07.2020, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 334579409 від 05.06.2023, технічний паспорт група нежитлових приміщень, які є самостійним об`єктом нерухомого майна № 259/09/23 від 12.09.2023.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що він є власником приміщення № 24 площею 16,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" використовується комерційна площа нежитлового приміщення № 24 (тамбур) для розміщення наступних об`єктів:

1)Платіжний термінал самообслуговування (TS210335);

2)Платіжний термінал самообслуговування (TS203797);

3)Банкомат (САК22737).

За твердженнями позивача, вищезазначені об`єкти розміщені відповідачем самостійно, без укладання договору оренди з позивачем, внаслідок чого позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні власним майном шляхом виселення відповідача з приміщення, яке належить позивачу на праві приватної власності за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у частинах першій та другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Позивач просить суд усунути перешкоди у здійсненні Фізичною особою-підприємцем Зінькевич Галиною Миколаївною своїх прав щодо користування майном, а саме приміщенням № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" з безпідставно займаного приміщення.

Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

З матеріалів справи вбачається, що приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м., яке перебуває у власності Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. І." та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі.

Вказане свідчить про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.

Таким чином судом встановлено, що заявлений до відповідача позов про усунення перешкод у користуванні майном не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення прав володіння, користування та розпорядження спірним майном, оскільки за встановлених судом обставин по суті третьою особою не визнається право власності позивача на вказане приміщення.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вимога про усунення перешкод у користуванні майном задоволенню не підлягає в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, позов Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про усунення перешкод у користуванні майном задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "К.С.І." про зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивачів.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 14.08.2024.

Суддя С. В. Стасюк