Окрема думка

від 27.12.2024 по справі 910/11109/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

Окрема думка

27 грудня 2024 року

Справа № 910/11109/23

Судді Північного апеляційного господарського суду Коротун О.М.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (повний текст складено 26.12.2024) було апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 - залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 - залишено без змін; судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладено на скаржників; справу 910/11109/23 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту.

Вважаю, що в задоволенні позовних вимог слід було відмовити з інших підстав з урахуванням наступного.

Так, підставами позову в даній справі було зазначено наступні: «Позивач є власником приміщення, де знаходиться об`єкти відповідача, проте відповідач здійснює перешкоди у користуванні майном власника шляхом протиправного розміщення у частині приміщення своїх об`єктів.…Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (п. 89 Постанови Великої палати Верховного суду від 04.07.2018р. по справі №653/1096/16- ц). Позивач володіє нежитловим приміщенням, де розміщено об?єкти відповідача, проте позбавлений можливості розпоряджатися частинами приміщення для здачі їх в оренду оскільки там протиправно розміщено об`єкти відповідача…». Тоді як предметом позову з вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщень, які належать позивачу на праві приватної власності.

При цьому, позивачка жодним чином не конкретизувала з якого саме приміщення необхідно фактично виселити відповідача.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено в постанові суду апеляційної інстанції, нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 має таке саме місцезнаходження, як і нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, 8, оскільки є кутовою по відношенню до відповідних двох вулиць.

Разом з цим, 14.03.2013 між третьою особою та відповідачем укладено договір оренди частини приміщення, за умовами якого третя особа передала, а відповідач - прийняв у тимчасове користування приміщення площею 2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, 8 та належить третій особі на праві Реєстраційного посвідчення № 028421 від 06.11.2006 (а.с. 138 т. І). Водночас, за доводами відповідача, він користується на платній основі приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріянова, 8.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м, яке перебуває у власності Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К. С. І.» та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо усунення перешкод у користуванні яким є предметом розгляду у даній справі.

В цій частині варто зазначити, що між позивачкою та третьою особою наявний спір про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київ, вул. Академіка Кіпріянова, 8 (м. Київ, вул. Жмеринська, 30).

Тоді як звертаючись з позовом у даній справі, першочергово позивачка мала підтвердити своє право власності на спірне нерухоме майно.

Однак, з матеріалів справи вказані обставини достеменно встановити не видається за можливим. Хоча позивачка у позові і не виокремила (не уточнила) з якого саме приміщення необхідно виселити відповідача.

В цій частині зазначаю також, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11109/23 призначено у справі № 910/11109/23 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення експертів поставлено питання: кому на праві приватної власності належить приміщення № 24 (тамбур), загальною площею 16,6 кв.м., що є предметом розгляду у справі № 910/11109/23? За якою адресою знаходиться приміщення № 24 (тамбур), загальною площею 16,6 кв.м., що є предметом розгляду у справі № 910/11109/23?

Однак, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз у листі від 06.03.2024 № 4491/3242-4-24/40 зазначив, що при опрацюванні ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 встановлено, що питання, поставлені на вирішення експертів, не входять до встановленого переліку, а тому не можуть бути вирішені при проведення судової будівельно-технічної експертизи, тому ухвала залишилась без виконання, а матеріали справи підлягали поверненню.

Вважаю, що при розгляді даної справи все ж мала бути призначена та проведена судово-технічна експертиза з метою встановлення факту «подвійної» реєстрації права власності на нерухоме майно. Однак, з урахуванням того, що мене було залучено до розгляду справи згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями лише 30.09.2024 тоді як розгляд справи по суті було призначено на 01.10.2024 - на вказаній стадії в порядку проведення підготовчих дій в розумінні ст. 267 ГПК України. А тому фактично питання призначення судової експертизи процесуально стало неможливим, виходячи із стадії розгляду апеляційних скарг.

Таким чином, з урахуванням непідтвердження позивачкою права власності на спірне нерухоме майно, суд апеляційної мав відмовити в задоволенні позову в розумінні ст. 4 ГПК України, змінивши в цій частині мотивувальну частину рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 277 ГПК України, частково задовольнивши апеляційну скаргу третьої особи.

В цій частині варто зазначити також наступне.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Тоді як завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 904/3368/18.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 904/3368/18).

Вирішуючи питання про захист порушеного права, суд має враховувати інтереси і самого товариства і його інших учасників, тобто дотримуватися балансу інтересів учасників товариства і самого товариства, про що неодноразово зазначав Верховний Суд.

Тому важливо встановити не абстрактне, а конкретне порушене право чи інтерес. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20). А тому відмовити слід було через непорушення прав позивачки в розумінні ст. 4 ГПК України. Тоді як подальше дослідження ефективності обраного позивачкою способу захисту - є помилковим з урахуванням вище викладеної правової позиції Верховного Суду.

Таким чином, вважаю, що з урахуванням непідтвердження позивачкою права власності на спірне нерухоме майно, звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні якого є передчасним через відсутність порушеного права в розумінні ст. 4 ГПУ України.

В цій частині обґрунтованими є доводи апеляційної скарги третьої особи, що імперативні вимоги до мотивувальної частини встановлені законодавцем, оскільки з точки зору подальших юридичних наслідків мотивувальна частина є не менш важливою ніж резолютивна - в подальшому всі викладені судом в мотивувальній частині обставини, в разі якщо рішення набуде законної сили, є такими, що не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставин. Тоді як рішення суду першої інстанції не відповідає ст. 238 ГПК України про що правильно зазначив апелянт.

Таким чином як було детально зазначено третьою особою вище, хоча в результаті у резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції все ж таки в цілому дійшов правильного законного та обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог позивачці слід відмовити, однак при цьому суд першої інстанції одночасно: нез`ясував всіх обставин, що мають значення для справи; визнав встановленими недоведені позивачем обставини; зробив хибний висновок, який не відповідає обставинам справи та виклав його в якості преюдиціальних фактів в мотивувальній частині оскаржуваного рішення; порушив норми процесуального права та не застосував ст. 4 ГПК України.

Зазначені недоліки рішення суду першої інстанції, необхідно було виправити саме шляхом зміни частини мотивувальної частини рішення, що оскаржується.

В цій частині вважаю, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» слід було частково задовольнити, мотивувальну частину рішення змінити шляхом викладення її в редакції, викладеній вище.

Тоді як інші доводи цього апелянта (щодо належності саме третій особі прав власності), зокрема на «тамбур», правильно не розглядались судом, виходячи зі складу сторін спору, який визначено позивачкою. Тому в іншій частині апеляційної скарги третьої особи слід відмовити.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду О.М. Коротун

"27" грудня 2024 р.