Постанова

від 12.12.2024 по справі 910/11109/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. Справа№ 910/11109/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Жук О.Б. (в залі суду);

від відповідача: Кирдан А.В. (поза межами приміщення суду);

від третьої особи: Гербеда Г.Г. (в залі суду);

при розгляді апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024, повний текст рішення складено 14.08.2024

у справі № 910/11109/23 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «К.С.І.»

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщень, які належать позивачу на праві приватної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач володіє нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30, де протиправно розміщені об`єкти відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 у позові Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» про зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Рішення мотивоване тим, що з матеріалів справи вбачається, що приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м, яке перебуває у власності Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі. Вказане свідчить про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси. Таким чином судом встановлено, що заявлений до відповідача позов про усунення перешкод у користуванні майном не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення прав володіння, користування та розпорядження спірним майном, оскільки за встановлених судом обставин по суті третьою особою не визнається право власності позивача на вказане приміщення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження та здійснювати розгляд в судових засіданнях за участі позивача. Поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи надані нові докази в даній апеляційній скарзі. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 скасувати повністю. Задовольнити позовну заяву про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» з приміщень, які належать Зінькевич Галині Миколаївні на праві приватної власності за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30. Надати право ФОП Зінькевич Г.М. подати докази, що підтверджують розмір судових витрат після ухвалення рішення, за результатами розгляду справи № 910/11109/23 в апеляційній інстанції. Витрати пов`язані з розглядом справи в 1 інстанції покласти на відповідача. Витрати пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції покласти на відповідача.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що позивач надає до суду апеляційної інстанції беззаперечні докази права власності, а саме новий договір, який підтверджує власність на усі приміщення загальною площею 1070 кв.м за адресою м.Київ, вул. Жмеринська, 30, одне з яких площею 16,6 кв.м. «Тамбур» незаконно використовується відповідачем. Також позивач надає договір дарування від 09.08.2024 серія НМТ №989160 і новий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.08.2024. І цей доказ - Договір із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Технічним паспортом від 2023 року, - взагалі ставлять крапку в будь-яких сумнівах щодо власності позивача. (права вимагати відновлення порушених прав). Вказані вище докази підтверджують позицію позивача щодо права власності та обґрунтування позовних вимог. Натомість повністю спростовують сумніви (бо доказів жодних немає) як суду 1 інстанції, так і відповідача з третьою особою. Щодо права позивача на відновлення порушених прав в частині даного позову, остання надає договір про відступлення прав вимог № 1 від 09.08.2024, укладеного з новим власником майна та відповідно договір оренди № 9/08 від 09.08.2024. Згідно даних договорів позивач надалі має право як орендар та особа якій відступили право вимоги, відновлювати порушені права власності.

Скаржник зазначає що ТОВ «К.С.І.» (третя особа) не стверджувала, що приміщення «Тамбур» є їхньою власністю і з чого суд так вирішив, незрозуміло, адже жодних доказів в матеріалах справи немає, навіть є Технічний паспорт ТОВ «К.С.І.», де це приміщення в них значиться як МЗК - місце загального користування.

На думку скаржника, не відповідають дійсності пояснення відповідача, третьої особи з приводу наявності в реєстрі речових прав на нерухоме майно взаємовиключної інформації з приводу приміщень позивача. Відповідач не надав документів, які б підтверджували, що приміщення, яке він орендує в ТОВ «К.С.І.» належить останньому на праві приватної власності.

Скаржник зазначає, що з моменту побудови в 1985 році цього комплексу, була створена інвентаризаційна справа і була присвоєна адреса: вул. Жмеринська, 30. Жодних інших адрес не було. Також Бюро надало поповерхові плани цієї будівлі із адресою вул. Жмеринська, 30, вказавши у відповіді: «Бюро надає Вам копії поверхових планів з інвентаризаційної справи за адресою: вул. Жмеринська, 30». Ці плани будівлі із адресою: вул. Жмеринська, 30, відображають і спірне приміщення з назвою «Тамбур», загальною площею 16,6 кв.м, адреса якого м.Київ, вул. Жмеринська, буд.30. На думку позивача ці документи знімають будь-які запитання щодо адреси приміщення, назви, площі, нумерації, в якому безпідставно здійснює свою діяльність відповідач. Позивачем надано поповерховий план будівлі із приміщеннями по вул. Жмеринська, 30, де видно дату даного плану - 1985 рік в правому нижньому кутку, в подальшому цей план по суті підтверджувався наступними так званими «поточними реєстраціями» у 1985 році, 1998 році, 1999 році, 2000 році, 2006 році. (див. Додатки). А зараз підтверджується і наступними технічними паспортами від 2020 включно по 2023 рік, де всюди з 1985 року по 2023 рік, - є відображено спірне приміщення з назвою «Тамбур», загальною площею 16,6 кв.м., адреса якого вул. Жмеринська, буд.30. Також у відповіді КП Київської міської ради «Київського міського бюро технічної інвентаризації» було надано ще додаткові плани із приміщенням з назвою «Тамбур», загальною площею 16,6 кв.м, адреса якого знову ж таки як була в момент забудови - вул. Жмеринська, буд.30.

Крім того, скаржник вказує на те, що у листі №068/05-12/248 від 02.02.2024 від Державного архіву міста Києва на сторінці 2, вказується що відомостей в архівах про будинок за адресою: м. Київ, вул. Кіпріанова, 8 не виявлено, натомість виявлено відомості щодо вул. Жмеринська, 30, а саме акт про прийняття закінченого будівництва у 1985 році. До Листа додається Рішення Ленінградської районної Ради народних депутатів (виконавчий комітет) від 30.12.1975 року №760 і Перелік "об`єктів цивільного призначення, прийнятих в експлуатацію в грудні 1985 року". І в даних документах вказані дані про будівлю побудовану в 1985 році саме за адресою м.Київ, вул. Жмеринська, 30. Натомість жодних будівель чи інших об`єктів за адресою вул. Кіпріанова, 8 не будувалось, не здавалось в експлуатацію.

Щодо способу захисту, то скаржник вважає, що усунення перешкод у користуванні майном є найбільш ефективним та єдиним способом відновити порушені права. І підтвердженням ефективності обраного способу захисту є також той факт, що інші способи відсутні.

Узагальнені доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.»

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 шляхом виключення з неї помилкового висновку суду першої інстанції.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вважає, що в дійсності приміщення, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі, перебуває виключно у власності третьої особи та не перебуває у власності позивача; приміщення за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 та за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріанова, будинок 8, фізично є іншими різними приміщеннями; позивач взагалі не довів, що саме він є власником будь-яких приміщень за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30; подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та саме окремі поштові адреси відсутня, у позивача має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 з територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради (право власності за якою зареєстровано раніше позивача).

Скаржник зазначає про те, що в оскаржуваному рішенні крім сторони справи відповідача взагалі залишена поза увагою позиція учасника справи - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, наприклад тільки в своїх поясненнях згідно ст. 168 ГПК третя особа навела тридцять три різних аргументи, численні обставини та надала до суду чотирнадцять різних належних допустимих достовірних вірогідних доказів.

На думку скаржника, суд дійшов помилкових висновків, які не відповідають обставинам справи, що з матеріалів справи вбачається, що приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м., яке перебуває у власності Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К. С. І.» та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі, оскільки відповідно до положень чинного законодавства України, зокрема ст. 99 ГПК, Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень проводити такі дослідження і встановлювати такі обставини\надавати відповіді на вказані питання можуть виключно судові експерти за наступними спеціальностями: 10.6 Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів в порядку, встановленому діючим законодавством, оскільки це потребує наявності у експерта спеціальних знань.

Судом першої інстанції не застосовано ч. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які підлягали застосуванню, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те що приміщення на першому поверсі з цільовим призначенням «хол», перебуває не тільки у власності третьої особи (що відповідає дійсності), але й ще й у власності позивача (що не відповідає дійсності, позивач не довів взагалі свого права власності на будь-які приміщення за вказаними адресами). у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна взаємовиключна інформація про одночасне право власності 1\1 різних осіб на нежилі приміщення №№2,3,1 (групи приміщень №15), з №1 по №32 (групи приміщень №11) (в літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30 - і позивача, і територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, з такої інформації достеменно незрозуміло, хто саме з них є дійсним власником на ці приміщення.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ТОВ «К.С.І.», позивач у відзиві на апеляційну скаргу наголошує, що він є єдиним власником приміщення під назвою «Тамбур» площею 16,6 кв.м по вул. Жмеринська, 30, що входить до групи приміщень загальною площею 1070 кв.м. Тому будь-які маніпуляції з боку третьої особи є безпідставними та не повинні братися до уваги. В апеляційній скарзі позивачем було додатково надано документи, які повністю спростовують усі домисли та сумніви третьої особи.

Позивач вважає, що договір дарування від 09.08.2024 серія НМТ №989160 і новий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.08.24р (див. апеляційну скаргу позивача). І цей доказ - договір із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Технічним паспортом від 2023 року, - взагалі ставлять крапку в будь-яких сумнівах щодо власності позивача (права вимагати відновлення порушених прав).

Також позивач зазначає, що діє презумпція правильності зареєстрованих відомостей для третіх осіб, презумпція законності права власності, а відповідно до ч.5 ст.12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Наданими документами, позивач підтверджує законність своєї позиції, її послідовність та необхідність відновлення порушених прав.

В даному технічному паспорті третьої особи 2008р., вказується там, де перелік приміщень і площі, - що приміщення під назвою «Тамбур» площею 16,6 кв.м відноситься до місць МЗК (місця загального користування) і позначено римською літерою I (а там в кінці пише (цитую): «Разом по МЗК на I поверсі 113,9 кв.м»). І це приміщення вказано у 12 колонці «Площі приміщень загального користування (кв.м)». Якщо взяти загальну площу всіх вказаних приміщень без приміщень МЗК, до яких входить «Тамбур», то в третьої особи сходиться площа. Але якщо до цією площі додати площу приміщення «Тамбур», то виходить більше квадратних метрів, ніж належить третій особі. Це додатково підтверджує факт того, що ТОВ «К.С.І.» не має права власності на вказане приміщення, площею 16,6 кв.м частину якого по суті незаконно і без належної правової підстави займає відповідач, а відповідно до нового Техпаспорту третьої особи від 09.10.2023, в якому взагалі змінюються види приміщень, однак позивача цікавить у цій справі лише «Тамбур» площею 16,6кв.м. В новому Техпаспорті, так само як в старому від 2008 року, є ці ж місця загального користування МЗК і з тими ж римськими літерами, тільки ці місця загального користування зменшуються і становлять вже не 113,39 кв.м, а 99,2 кв.м.

Позивач зазначає, що він є власником нежитлового приміщення і має права володіння, користування та розпорядження; відповідач своїми незаконними діями перешкоджає позивачу користуватися своїм майном, тим самим позбавляючи його права користування; правові підстави у відповідача для користування власністю позивача, а саме займаним приміщенням - відсутні, оскільки немає жодних договорів із позивачем чи інших документів, які б надавали права користування відповідачу незаконно зайнятим приміщенням. Тому позивач як законний власник нежитлового приміщення, яким безпідставно користується відповідач, просить суд поновити порушені права та усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення відповідача.

Також позивач, керуючись ч.8 ст.129, ст.221 ГПК України, зробив заяву про судові витрати та просить суд надати право позивачу подати усі докази судових витрат у справі № 910/11109/23, протягом 5-ти днів після ухвалення рішення за результатами розгляду даної апеляційної скарги в апеляційній інстанції.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу Зінькевич Г.М. , заперечив проти доводів апеляційної скарги, вказала на те, що повністю погоджується з резолютивною частиною оскаржуваного рішення, повністю не погоджується з апеляційною скаргою позивача, однак не погоджується з мотивувальною, оскільки мотивувальна частина рішення, що оскаржується, в повній мірі не відповідає вимогам до законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов хибного висновку: «З матеріалів справи вбачається, що приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м, яке перебуває у власності Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К. С. І.» та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі. Вказане свідчить про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.», що є неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи, та неправильністю установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів чи оцінки та неправильним визначенням відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

В дійсності приміщення спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі перебуває виключно у власності третьої особи та не перебуває у власності позивача; приміщення за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 та за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріанова, будинок 8, фізично є іншими різними приміщеннями; позивач взагалі не довів, що саме він є власником будь-яких приміщень за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30; подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та саме окремі поштові адреси відсутня, у позивача має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 з ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ГРОМАДОЮ МІСТА КИЄВА В ОСОБІ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (право власності за якою зареєстровано раніше позивача).

На думку третьої особи, в оскаржуваному рішенні крім сторони справи відповідача взагалі залишена поза увагою позиція учасника справи - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, наприклад тільки в своїх поясненнях згідно ст. 168 ГПК третя особа навела тридцять три різних аргументи, численні обставини та надала до суду чотирнадцять різних належних допустимих достовірних вірогідних доказів.

Також на думку третьої особи, суд першої інстанції не застосував ч. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які підлягали застосуванню, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що приміщення на першому поверсі з цільовим призначенням «хол», перебуває не тільки у власності третьої особи (що відповідає дійсності), але й ще й у власності позивача (що не відповідає дійсності, позивач не довів взагалі свого права власності на будь-які приміщення за вказаними адресами).

Відповідачем не надано відзивів на апеляційні скарги, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/11109/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23. Призначено справу № 910/11109/23 до розгляду у судовому засіданні 01.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23. Об`єднано апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23. Призначено справу № 910/11109/23 до розгляду у судовому засіданні 01.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 30.09.2024, для розгляду справи № 910/11109/23 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 прийнято справу № 910/11109/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

У судових засіданнях 01.10.2024, 12.11.2024 та 03.12.2024 оголошувались перерви до 12.11.2024, 03.12.2024 та 12.12.2024, відповідно.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни про долучення нових доказів.

Також колегія суддів апеляційної інстанції щодо доданих до апеляційної скарги договору дарування від 09.08.24р. серія НМТ №989160, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.08.24р., копія договору оренди №9/08 від 09.08.24р. зазначає про відсутність підстав для їх прийняття, оскільки відсутність доказів, як таких, на момент розгляду спору судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання таких доказів.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміни складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11109/23 розглядалась протягом розумного строку.

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2024 підтримав доводи власної апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 скасувати повністю та задовольнити позовну заяву про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» з приміщень, які належать Зінькевич Галині Миколаївні на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні апеляційної скарги ТОВ «К.С.І.» відмовити.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 12.12.2024 заперечили проти доводів апеляційної скарги позивача, просили резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 залишити без змін.

Також представник третьої особи просив задовольнити вимоги власної апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Так, за твердженнями позивача, Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна є власником нежитлового приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 30, і на підтвердження права власності позивач посилається на: технічний паспорт на групу нежитлових приміщень № 15, 11 (інвентаризаційна справа № 1127/07/20) від 27.07.2020, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 334579409 від 05.06.2023, технічний паспорт група нежитлових приміщень, які є самостійним об`єктом нерухомого майна № 259/09/23 від 12.09.2023.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що він є власником приміщення № 24 площею 16,6 кв.м за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 30. Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» використовується комерційна площа нежитлового приміщення № 24 (тамбур) для розміщення наступних об`єктів:

1)Платіжний термінал самообслуговування (TS210335);

2)Платіжний термінал самообслуговування (TS203797);

3)Банкомат (САК22737).

За твердженнями позивача, вищезазначені об`єкти розміщені відповідачем самостійно, без укладання договору оренди з позивачем, внаслідок чого позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні власним майном шляхом виселення відповідача з приміщення, яке належить позивачу на праві приватної власності за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційною інстанції зазначає наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі «Артіко проти Італії», пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За приписами ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГПК України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Як вже зазначалось, позивач просить суд усунути перешкоди у здійсненні Фізичною особою-підприємцем Зінькевич Галиною Миколаївною своїх прав щодо користування майном, а саме приміщенням № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м за адресою вул. Жмеринська, 30, шляхом виселення Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з безпідставно займаного приміщення.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 має таке саме місцезнаходження, як і нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, 8, оскільки є кутовою по відношенню до відповідних двох вулиць.

Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що 14.03.2013 між третьою особою та відповідачем укладено договір оренди частини приміщення, за умовами якого третя особа передала, а відповідач прийняв у тимчасове користування приміщення площею 2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, 8 та належить третій особі на праві Реєстраційного посвідчення № 028421 від 06.11.2006 (а.с. 138 т. І), тобто, як зазначає відповідач, він користується на платній основі приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріянова, 8.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв.м, яке перебуває у власності Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К. С. І.» та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо усунення перешкод у користуванні яким є предметом розгляду у даній справі.

Вказане свідчить про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявлений до відповідача позов про усунення перешкод у користуванні майном не є ефективним способом захисту, та зазначає про те, що задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення прав володіння, користування та розпорядження спірним майном, оскільки за встановлених судом обставин по суті третьою особою не визнається право власності позивача на вказаний об`єкт за наявності Реєстраційного посвідчення № 028421 від 06.11.2006, натомість позивач заперечує належність Реєстраційного посвідчення, як правомірного доказу права власності третьої особи на приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, буд. 8, у зв`язку із чим, вимога про усунення перешкод у користуванні майном задоволенню не підлягає в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших, установлених судом обставин, колегія суддів не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги ФОП Зінькевич Г.М.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ «К.С.І.», оскільки що предметом спору не є встановлення права власності третьої особи на спірне приміщення.

Також колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11109/23 призначено у справі № 910/11109/23 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення експертів поставлено наступні питання:

- Кому на праві приватної власності належить приміщення № 24 (тамбур), загальною площею 16,6 кв.м., що є предметом розгляду у справі № 910/11109/23?

- За якою адресою знаходиться приміщення № 24 (тамбур), загальною площею 16,6 кв.м., що є предметом розгляду у справі № 910/11109/23?

Однак, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз у листі від 06.03.2024 № 4491/3242-4-24/40 зазначив, що при опрацюванні ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 встановлено, що питання, поставлені на вирішення експертів, не входять до встановленого переліку, а тому не можуть бути вирішені при проведення судової будівельно-технічної експертизи, тому ухвала залишилась без виконання, а матеріали справи підлягали поверненню.

Тобто, за наявних документів, судом першої інстанції констатовано подвійну реєстрацію одного і того ж об`єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи, відсутність можливості виходу за межі позовних вимог, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у позові, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними у апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржників в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржників.

4. Справу 910/11109/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Постанова підписана 26.12.2024.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун