Постанова

від 13.08.2024 по справі 466/6078/13-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/6078/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/811/211/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Марко О.Р.

з участю прокурора ВинницькоїЛ.М., представників позивача ЛОДА Смотрича Д.В., ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , представника ЛМР Пилип`як Х.І., представників третіх осіб Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу Шейхет Мелах, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури М. Друзюка на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2023 року в складі судді Кавацюка В.І. в справі за позовом Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів, Львівської міської ради до ОСОБА_4 , з участю третіх осіб ОСОБА_5 , Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, про витребування майна від добросовісного набувача та зобов`язання повернути в розпорядження держави в особі Львівської обласної державної адміністрації,-

встановив:

У січні 2012 року керівник прокуратури Шевченківського району м. Львова звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів, Львівської міської ради до відповідачів ОСОБА_5 , Брюховицької селищної ради, ТзОВ «Новобуддизайн», треті особи Управління Держкомзему у м. Львів, приватний нотаріус ЛМНО Стефанюк О.І., приватний нотаріус ЛМНО Урумова Ж.М., про витребування майна від добросовісних набувачів, в якому просив: поновити строк звернення до суду; скасувати рішення Брюховицьккої селищно ради № 618 від 23.10.2008 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008 № 8676, укладений між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008, зареєстрований в реєстрі за № 10400, укладений між ТзОВ «Новобуддизайн» та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в частині передачі у власність ОСОБА_6 8275/18000 частин земельної ділянки загальною площею 0,7931 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0062, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.2009, зареєстрований в реєстрі за № 2196, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , в частині передачі у власність ОСОБА_5 1503/7931 ідеальних часток земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0062, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, від 10.07.2009, зареєстрований в реєстрі за № 2742, укладений між ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; визнати нечинним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5 06.08.2009 серії ЯЖ № 580878; витребувати в ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1503 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 Державний акт серії ЯЖ №580878, зобов`язати повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння держави на підставі рішень Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004, які скасовані рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15.02.2005.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 (2-3327/03) зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га в АДРЕСА_1 , яку орендувало дане товариство.

На виконання цього рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004, Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 618 від 23.10.2008.

На підставі зазначеного рішення між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу від 05.11.2008 року, реєстровий номер 8676, земельної ділянки площею 8.8643 га, що знаходиться за адресою: смт. Брюховичі, район вулиці Ряснянської, з яких: 1,8 га для житлового будівництва, 7,0643 га для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру.

В подальшому ТзОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку площею 1,8 га для житлового будівництва (кадастровий номер 4610166300:04:003:1605) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008, укладеного з покупцями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Згідно із цим договором у власність ОСОБА_6 перейшла земельна ділянка площею 0,7931 га та земельна ділянка площею 0,0344 га.

11.06.2009 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку площею 0,7931 га (кадастровий номер 4610166300:04:003:0062) ОСОБА_10 1503/7931 ідеальних часток; ОСОБА_5 - 1503/7931 ідеальних часток, ОСОБА_11 - 1503/7931 ідеальних часток, ОСОБА_12 - 1501/7931 ідеальних часток, ОСОБА_13 1501/7931 ідеальних часток, ОСОБА_14 - 420/7931 ідеальних часток.

У подальшому 20.07.2009 ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 уклали між собою договір про поділ земельної ділянки, що є у спільній частковій власності. На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 площею 0,1503 га, Державний акт серії ЯЖ № 580878.

Натомість, ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2010 скасовано рішення цього ж суду від 15.11.2004 за наслідками його перегляду за нововиявленим обставинами.

За таких обставин, прокурор вважав, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому вирішив звернутись в суд.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2012 року вищевказаний позов прокурора Шевченківського району м. Львова задоволено повністю.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2013 року частково задоволено апеляційну скаргу Брюховицької селищної ради, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2012 року частково скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині:

визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008, зареєстрованого в реєстрі за №10400, укладеного між ТзОВ «Новобуддизайн» та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в частині передачі у власність ОСОБА_6 8275/18000 частин земельної ділянки, загальною площею 0,7931 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0062, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.2009, зареєстрованого в реєстрі за №2196, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 в частині передачі у власність ОСОБА_5 1503/7931 ідеальних часток земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0062, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнання недійсним договору поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю від 10.07.2009, зареєстрованого в реєстрі за №2742, укладеного між ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;

визнання нечинним Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого ОСОБА_5 ЯЖ №580878 від 06.08.2009.

В решті рішення залишено без змін.

17 липня 2013 року колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задоволено касаційні скарги ОСОБА_15 , який діяв в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2012 року і рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2013 року скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судового засідання Шевченківського районного суду м. Львова від 27.05.2014 до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу на підставі поданих ними заяв.

В судовому засіданні 27.04.2017 від прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 (правонаступника прокуратури Шевченківського районну м. Львова) Мельника Н.В. надійшло клопотання про залучення як співвідповідача ОСОБА_4 , яка є власником земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 на підставі договору-купівлі продажу від 26.10.2009, укладеного з ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. та зареєстрованого в реєстрі за №2651.

30.05.2017 Львівською місцевою прокуратурою № 2 подано до суду заяву в порядку ст. 33 ЦПК України, в якій прокурор просив суд залучити як співвідповідача ОСОБА_4 та витребувати від неї земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0071, зобов`язати повернути її в розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України шляхом реєстрації права власності за Кабінетом Міністрів України.

20 грудня 2018 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 Янчишин С.В. подав до суду клопотання (в порядку ст. ст. 49, 257 ЦПК України), в якому ряд раніше заявлених позовних вимог просив залишити без розгляду та ухвалити рішення, яким витребувати у ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,1503 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0071, яка знаходиться в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської та зобов`язати повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.05.2019 позовні вимоги в частині скасування рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року (2-3327/04), визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008, зареєстрованого в реєстрі за №8676, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008 зареєстрованого в реєстрі за №10400, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.2009, зареєстрованого в реєстрі за №2196, визнання недійсним договору поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю від 10.07.2009, зареєстрованого в реєстрі за №2742, скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_5 серії ЯЖ №580878 від 06.08.2009 - залишено без розгляду на підставі поданої прокурором заяви (клопотання) від 20 грудня 2018 року.

Також, вказаною ухвалою виключено з числа відповідачів ОСОБА_5 та Брюховицьку селищну раду, та залучено їх до участі в справі як третіх осіб; виключено з числа третіх осіб приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумову Ж.М. та ОСОБА_6 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2021 року Львівську місцеву прокуратуру № 2 замінено на Галицьку окружну прокуратуру міста Львова Львівської області

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2023 року позивача - Кабінет Міністрів України замінено на Львівську обласну державну адміністрацію.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2023 року у задоволенні позову керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів, Львівської міської ради до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, про витребування земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 та зобов`язання повернути її в розпорядження держави в особі Львівської обласної державної адміністрації відмовлено.

Рішення суду оскаржила Львівська обласна прокуратура, в особі заступника керівника Львівської обласної прокуратури М. Друзюка, вважає вказане рішення незаконним, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідності висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції погодився із наявністю підстав для витребування у ОСОБА_4 земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 площею 0,1503 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та зобов`язати повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

При цьому, за висновком суду, на момент подання 27.01.2012 первинного позову і до 27.04.2017 прокурор міг та повинен був знати про наявність зареєстрованого 26.05.2010 права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 в Поземельній книзі, а також 13.03.2012 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, оскільки такі відомості містилися у відповідних реєстрах, були відкритим та доступними для прокурора.

Звертає увагу, що для правильного застосування вимог ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

На переконання апелянта, сам по собі факт реєстрації 26.05.2010 права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 у Поземельній книзі, а також реєстрація 13.03.2012 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, не свідчить про об`єктивну можливість прокурора, чи органу в інтересах якого звернувся прокурор у даній справі, знати про обставини порушення інтересів держави.

Просить врахувати, що лише 27.04.2017 при підготовці до судового засідання представником прокуратури виявлено, що земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 площею 0,1503 га в смт. Брюховичі на праві власності належить не ОСОБА_5 , а ОСОБА_4 , у зв`язку з чим 30.05.2017 в порядку ст. 33 ЦПК України подано заяву про залучення ОСОБА_4 як співвідповідача та зміну позовних вимог, при цьому в матеріалах справи відсутні докази щодо обізнаності позивача про зміну власника спірної земельної ділянки раніше ніж 27.04.2017.

За таких обставин, прокурор строк позовної давності на звернення до суду не пропустив.

Щодо дотримання принципу належного урядування, у своєму рішенні суд першої інстанції зазначає, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Однак, на переконання апелянта, принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясувати та врахувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності, при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини. Цей критерій є оціночним і стосується суб`активної складової кожної конкретної справи.

Крім цього, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, добросовісний набувач внаслідок витребування земельної ділянки з його незаконного володіння, не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права у порядку реституції отримати кошти від продавця, сплачені ним за спірну земельну ділянку.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, стягнувши їх на користь Львівської обласної прокуратури.

У відзиві від 09 лютого 2024 року представник Львівської міської ради апеляційну скаргу просить задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог прокурора.

06 березня представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат Саламаха Н.В. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників, що з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що Брюховицька селищна рада не мала права на розпорядження землями лісового фонду, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року, залишеним без змін без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року, ухвалою Верховного Суду від 16.08.2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 28.10.2009 року, яким визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року.

Поряд з цим, оскільки на момент набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_16 не знала і не могла знати про те, що купує в ОСОБА_5 земельну ділянку на підставі договору від 26.10.2009, якою ще в 2004 році неправомірно розпорядилася Брюховицька селищна рада, суд прийшов висновку, що ОСОБА_16 є добросовісним набувачем цієї земельної ділянки, що визнається прокурором та позивачем у справі.

У матеріалах справи відсутні докази включення спірної земельної ділянки до Державного реєстру нерухомих пам`яток з моменту виникнення спірних правовідносин і на момент ухвалення рішення у справі, з наданих ОСОБА_16 містобудівних умовах і обмеженнях забудови спірної земельної ділянки не встановлено жодних зобов`язань щодо проведення дослідження цієї земельної ділянки на предмет встановлення наявності на ній будь-яких поховань.

Згідно із експертним висновком щодо наявності (відсутності) об`єктів археологічної спадщини № 002-14-ЛО від 28.03.2013, складеного Інститутом археології Національної академії наук на території об`єкта експертизи квартал житлової забудови в районі вул. Ряснянська-Незалежності України в смт. Брюховичі під час поверхневого обстеження та розвідкового шурфування не виявлено об`єктів культурної спадщини (решток давнього культурного шару, стаціонарних археологічних об`єктів, рухомих артефактів, остеологічних та антропологічних решток).

При цьому, суд дійшов висновку, що подані представником третіх осіб Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу ОСОБА_17 докази на підтвердження наявності ймовірних поховань на спірній земельній ділянці стосуються АДРЕСА_2 , яка вільна від забудови та засаджена лісом, тому не стосуються земельної ділянки ОСОБА_16 на вул. Ряснянській, на якій з 2011 року велося будівництво індивідуального садибного будинку.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що під час проведення будівельних робіт на спірній земельній ділянці були виявлені будь-які поховання.

Таким чином, доводи представника третіх осіб Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, відтак відхилені судом.

В свою чергу, в межах вказаної справи відповідачкою ОСОБА_4 заявлено вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності, яка заперечена прокурором.

Врахувавши положення про позовну давність, а також наслідки пропуску такої, суд зазначив, що у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Так, встановивши, що ОСОБА_4 придбала спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2009, укладеного з ОСОБА_5 , право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 зареєстровано в Поземельній книзі 26.05.2010 за реєстровим номером 436040030071001, а 13.03.2012 зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, 04.07.2013 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 на земельній ділянці кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 з цільовим призначенням громадсько-житлове будівництво, площею 0,1503 га, тобто державою в особі уповноважених органів 26.05.2010 підтверджено право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 шляхом реєстрації такого права в Поземельній книзі, 13.03.2012 шляхом внесення відомостей про нього в Реєстр прав власності на нерухоме майно, а 04.07.2013 шляхом реєстрації права власності на житловий будинок, розміщений на спірній земельній ділянці, при цьому, вимога до ОСОБА_4 заявлена прокурором лише 27.04.2017, тобто через 6 років і 11 місяців після внесення відомостей про придбання нею земельної ділянки в Поземельну книгу.

Іншими словами, на момент подання позову ОСОБА_4 , будучи вже власником спірної земельної ділянки, відомості про що були внесені в Поземельну книгу, не була залучена до справи, в первинному позові вимоги до неї не заявлялись.

Подавши заяву про залучення ОСОБА_4 як відповідача, прокурор долучив до такої витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомості з Державного земельного кадастру, які підтверджують набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку 26.10.2009, внесення відомостей про це в Поземельну книгу 26.05.2010, реєстрацію в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстрацію права власності на будинок та не надав доказів неможливості отримання таких відомостей на момент пред`явлення первинного позову ні прокурором, ні позивачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що на момент подання первинного позову і до 27.04.2017 прокурор міг та повинен був знати про наявність зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_16 , оскільки такі відомості містилися у відповідних реєстрах та були відкритими і доступними для прокурора, тому доводи прокурора про те, що про зміну власника спірної земельної ділянки він дізнався лише в 2017 році не спростовують доводів відповідачки ОСОБА_4 про пропуск прокурором позовної давності.

Крім цього, суд звернув увагу на те, що прокурором було подано позов про визнання недійсними рішень Брюховицької селищної ради про вилучення земельних ділянок лісів 1 групи ще в 2004 році, за результатами розгляду яких позов прокурора було задоволено.

Таким чином, тривале невчинення дій щодо повернення земель у розпорядження держави призвело до того, що спірна земельна ділянка безперешкодно перейшла у власність ОСОБА_4 та на такій збудовано житловий будинок, відтак державі в особі прокуратури ще в 2004 році було відомо про неправомірність вилучення Брюховицькою селищною радою землі з володіння держави, в 2010 році прокурором подано до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду про зобов`язання Брюховицької селищної ради укласти договір купівлі-продажу вилученої земельної ділянки з ТзОВ «Новобуддизайн», що свідчить про обізнаність із переходом спірних земель до третіх осіб, однак у 2012 році подано первинний позов про витребування спірної земельної ділянки до неналежного відповідача, натомість, вимога до належного відповідача пред`явлена лише 27.04.2017, тому суд прийшов висновку про наявність підстав для відмови у позові внаслідок спливу строку позовної давності.

Судом враховано судову практику, зокрема у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що володіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві приватної власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.012023 року у справі № 488/2807/17 сформувала висновок про те, що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статтей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

В постанові Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 363/1266/18 сформовано висновок про те, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктам и вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Зміна правовідносин, які стали остаточними або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Від наведених висновків Верховний Суд не відступав, що додатково підтверджується ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі №369/473/15-ц, якою підтверджено існування усталеної судової практики з перелічених вище питань.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим, відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Відповідно до частини першоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Статтею 19 Земельного кодексу Українивизначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Судом встановлено, що рішеннями Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004 вилучено земельні ділянки, ліси 1 групи в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 залишено без змін ухвалою Апеляційого суду Львівської області від 25.04.2005, ухвалою Верховного Суду від 16.08.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду від 28.10.2009.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується та вважає неспростованим висновок місцевого суду про те, що Брюховицька селищна рада не мала права на розпорядження землями лісового фонду, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005, яке залишено в силі судами вищих інстанцій та яким визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004.

Рішення суду в цій частині не оскаржується жодним учасником справи.

Таким чином, зазначені вище обставини та висновок суду першої інстанції не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 82 ЦПК України.

Разом з цим, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га в АДРЕСА_1 та укласти з товариством договір купівлі-продажу.

Зазначене судове рішення виконане в межах виконавчого провадження шляхом прийняття Брюховицькою селищною радою рішення № 618 від 23.10.2008.

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» на виконання рішення Брюховицької селищної ради № 618 від 23.10.2008 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,8643 га в смт. Брюховичі, район вулиці Ряснянської, з яких: 1,8 га для житлового будівництва, 7,0643 га для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М. та зареєстрований в реєстрі за № 8076.

25.12.2008 земельна ділянка площею 1,8 га кадастровий номер 4610166300:04:003:1605 відчужена ТзОВ «Новобуддизайн» на підставі договору купівлі-продажу з одночасним поділом її в натурі, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 10400, ОСОБА_6 , ОСОБА_18 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Зокрема, за цим договором ОСОБА_6 придбав 8275/18000 ідеальних частин земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:1605, яка відноситься до земель житлової забудови і громадського призначення та надана для громадсько-житлового будівництва, площею 1,8 га.

11.06.2009 між ОСОБА_6 , як продавцем, та покупцями ОСОБА_10 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для громадсько-житлового будівництва площею 0,7931 га в АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міськоо нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2196.

На підставі вказаного договору ОСОБА_19 придбав 1503/7931 ідеальних частин відчужуваної ОСОБА_6 земельної ділянки.

10.07.2009 між ОСОБА_10 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 укладено договір про поділ земельної ділянки, що є у спільній частковій власності, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2742.

Згідно із вказаним договором ОСОБА_19 виділяється земельна ділянка площею 0,1503 га.

Внаслідок цього, ОСОБА_19 отримав Державний акт серії ЯЖ № 580878 від 06.06.2009 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 площею 0,1503 га, цільове призначення землі громадсько-житлової забудови.

26.10.2009 між ОСОБА_19 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 площею 0,1503 га, цільове призначення землі громадсько-житлової забудови. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2651.

Згідно із витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.10.2009 № 2511121 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація про заборони та арешти щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0071. Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 2511466 від 26.10.2009, відсутня будь-яка інформація про обтяження щодо ОСОБА_19 .

На Державному акті серії ЯЖ № 580878 від 06.06.2009 на право власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. проставлено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_19 до ОСОБА_4 .

Відомості про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_4 внесено в Поземельну книгу 26.05.2010 за реєстровим номером 436040030071001.

В електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності ОСОБА_4 зареєстровано 13.03.2012.

В свою чергу, рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради № 166 від 17.03.2011 «Про затвердження містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та дозвіл на проектування та будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 » на виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 11.02.2011 у справі № 2а-228/2011, затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та дозволено гр. ОСОБА_4 проектування та будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

13.03.2012 відомості про земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 внесені в Реєстр права власності на нерухоме майно при реєстрації за ОСОБА_4 права власності на об`єкт незавершеного будівництва на цій земельній ділянці.

27.12.2012 обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» складено технічний паспорт на будинок АДРЕСА_3 .

Таким чином, на момент подання в січні 2012 року прокурором заяви в порядку ст.ст. 31, 33, 126 ЦПК України (в чинній на той час редакції) про витребування земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 від ОСОБА_5 власником такої земельної ділянки вже була ОСОБА_4 .

04.07.2013 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 на земельній ділянці кадастровий номер 4610166300:04:003:0071 з цільовим призначенням громадсько-житлове будівництво, площею 0,1503 га, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.07.2013, індексний номер 6265289 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.07.2013 № 6265617.

З врахуванням наведеного, оскільки на момент набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_16 не знала і не могла знати про те, що придбала таку на підставі договору від 26.10.2009 в ОСОБА_5 , однак ще в 2004 році такою неправомірно розпорядилася Брюховицька селищна рада, відтак ОСОБА_16 є добросовісним набувачем цієї земельної ділянки, що визнається прокурором та позивачем у справі.

При цьому, згідно із висновком судового експерта ОСОБА_20 № 26/10-18а від 30.11.2018 земельна ділянка площею 0,1503 га по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_16 на праві приватної власності, станом на час дослідження використовується, як земельна ділянка для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку садибного типу, цільове призначення не змінилось. Будівництво будинку на цій земельній ділянці відповідає державним нормам і правилам, а новозбудований будинок відповідає державним будівельним, санітарним та протипожежним нормам і правилам. Повернення земельної ділянки в попередній стан, тобто, ліс 1 групи, саном на час дослідження є неможливим у зв`язку з тим, що на цій земельній ділянці відповідно до діючих норм і правил збудований індивідуальний житловий будинок площею 335,80 кв.м., ділянка знаходиться в житловому кварталі, через який проходять інженерні комунікації, їздить транспорт.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд сформував сталу практикуваналогічних справах за позовамипрокурора щодо повернення державі (територіальній громаді) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

Утих випадках, коли має бути застосована вимога провитребування майназ чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі №922/614/19(провадження№ 12-157гс19)Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК Україниможевитребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органівдержавної владичи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виниклиправа.Оскільки вимога про визнання наказівГоловного управлінняДержземагентства незаконними та їхскасуванняне є ефективнимспособомзахисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідноюземельною ділянкою,то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельноїділянкиіз чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельноїділянкиіз чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними таскасування,оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи викладене, власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з якимвимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Зважаючи навстановлені обставини,а самескасування судовогорішення навиконання якогоБрюховицькою селищноюрадою видавалосявідповідне рішенняпро виділенняземельної ділянки,яке,як наслідок,стало правовоюпідставою набуттявласності відповідачкою ОСОБА_4 на спірнуземельну ділянкуна підставідоговору-купівліпродажу від26.10.2009,укладеного з ОСОБА_5 ,позовні вимогина першийпогляд єпідставними татакими,що підлягаютьдо завдоволення,при цьомупрокурором обрано належний спосіб захисту правпозивача шляхом пред`явлення віндикаційної вимоги до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Більше того, заслуговують на увагу доводи представника третьої особи Об`єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу про те, що рішення про відчуження спірної земельної ділянки, що перебувала в державній власності, було прийняте Брюховицькою селищною радою з перевищенням повноважень, оскільки жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою уповноваженим на той час органом - Кабінетом Міністрів України не вчинялось, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави, поза його волею, а відтак наявні правові підстави для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

Разом з цим, як правильно констатував суд першої інстанції, вимога до ОСОБА_16 про витребування від неї спірної земельної ділянки заявлена прокурором у межах цієї справи 27.04.2017.

З цього приводу відповідачкою ОСОБА_4 подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, фактично з цих підстав судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову, відтак виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах є необхідність встановлення факту дотримання чи пропуску позовної давності прокурором.

Частинами 3, 4 статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З огляду на норми частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України

та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Зважаючи на наведені норми права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу,

що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави невжиття Кабінетом міністрів України, правонаступником якого є Львівська обласна державна адміністрація, заходів щодо усунення порушень цивільного законодавства, що суперечить інтересам держави. Нездійснення таких заходів, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист інтересів держави та про наявність підстав для представництва таких інтересів прокурором.

В свою чергу, статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові(частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.

Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження №12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду потрібно встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність, такий висновок щодо застосування норм права сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Як зазначалося вище, відомості про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_4 внесено в Поземельну книгу 26.05.2010 за реєстровим номером 436040030071001, а в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності ОСОБА_4 зареєстровано 13.03.2012.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як зазначено у частині 4 статті 12 ЦПК України, кожнасторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями частини 2 статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Колегія суддів погоджується з тим, що державою в особі уповноважених органів ще 26.05.2010 підтверджено право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 шляхом реєстрації такого права в Поземельній книзі, 13.03.2012 підтверджено право власності шляхом внесення відомостей про таке в Реєстр прав власності на нерухоме майно, а 04.07.2013 шляхом реєстрації права власності на житловий будинок, розміщений на спірній земельній ділянці.

При цьому, вимога заявлена прокурором до ОСОБА_4 лише 27.04.2017, тобто через 6 років і 11 місяців після внесення відомостей про придбання нею земельної ділянки в Поземельну книгу, відтак такі відомості містилися у відповідних реєстрах та були відкритими і доступними для прокурора.

Доказів неможливості отримання таких відомостей на момент пред`явлення первинного позову ні прокурором, ні позивачем, суду не надано.

При перегляді даної справи, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), який неодноразово наголошував, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, щоє звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»)».

У пункті 137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».

Таким чином, хоч заявлений прокурором віндикаційний позов за своєю правовою природою у спірних правовідносинах є підставним, у задоволенні такого необхідно відмовити з підстав передбачених частиною 4 статті 267 ЦК України за спливом позовної давності про наслідки застосування якого просила відповідачка.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для задоволення апеляційної скарги чи скасування судового рішення, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури, в особі заступника керівника Львівської обласної прокуратури Миколи Друзюка - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2024 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк