Ухвала

від 08.08.2024 по справі 610/22/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

08 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 610/22/23

провадження № 61-10177ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чуприни Зінаїди Миколаївни на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в справі за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Балаклійської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Балаклійської міської ради Харківської області (далі - Управління) звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 збитки, завдані кримінальним правопорушенням, у розмірі 305 582,00 грн.

Вказував, що ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року, яка набрала законної сили, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України) було закрито на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою підставою, тому збитки державі мають бути відшкодовані відповідачкою на посаді начальника Управління житлово-комунального господарства, будівництва та розвитку інфраструктури міста Балаклійської міської ради, як службова особа, в період з 08 травня до 25 вересня 2015 року, достовірно знаючи, що виконання робіт з поточного ремонту покрівель житлових будинків, розташованих в м. Балаклії Харківської області, здійснено не у повному обсязі, з метою розтрати бюджетних коштів, зловживаючи своїм службовим становищем, засвідчувала гербовою печаткою Управління акти приймання виконаних будівельних робіт, а також довідки про вартість виконаних будівельних робіт, на підставі яких безпідставно було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «УНИКА-БУД» (далі - ТОВ «УНИКА-БУД») кошти за проведення ремонтних робіт, які відповідно до висновків судових будівельно-технічних експертиз виконано лише частково. Тобто ОСОБА_1 необґрунтовано прийняла невиконані у повному обсязі роботи, на підставі чого було здійснено безпідставне перерахування коштів ТОВ «УНИКА-БУД», чим спричинено збитки Управлінню.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 наданих їй повноважень державі в особі Управління завдано майнову шкоду в розмірі 305 582,00 грн, яку відповідачка повинна відшкодувати в порядку, встановленому законом. Позов подав прокурор в інтересах держави, оскільки Управління від звернення до суду з позовом відмовилося.

12 лютого 2024 року рішенням Балаклійського районного суду Харківської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, в розмірі 305 582,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

05 червня 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 лютого 2024 року залишено без змін.

10 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чуприна З. М. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 лютого

2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі, в якій ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У справі предметом позову є вимога про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в розмірі 305 582,00 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявниця мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо застосування положень частини шостої статті 106 ЦПК України.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин заявницею не обґрунтовано.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності встановлення доказів та надання їм правової оцінки.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для нього. У справі відсутня необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування статей 47, 116 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про відпустки», а доводи скарги стосуються прийняття, дослідження та оцінки доказів судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мало б бути переглянуте в касаційному порядку.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити в відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чуприни Зінаїди Миколаївни на рішення Балаклійського районного суду Харківської області

від 12 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 05 червня 2024 року в справі за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Балаклійської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

А. С. Олійник

В. В. Сердюк