Постанова

від 06.08.2024 по справі 757/23167/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 757/23167/21-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10172/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Хайнацький Є.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заборгованості з оплати тимчасової непрацездатності та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року,

встановив:

в квітні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи (далі - ДУ) «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» від 26 березня 2021 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити позивача на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на роботі, належні виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та суму на відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000,00 гривень; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць; зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду в термін не пізніше 5-ти робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» - Мельниченко О.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивачки - ОСОБА_2 та представника відповідача - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка зазначала, що вона працювала у відповідача на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження з 25.01.2021. Наказом ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» від 26.03.2021 № 21-к її було звільнено з роботи за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Підставою для звільнення позивача була службова записка начальника Управління залучення та супроводження ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» ОСОБА_5 від 26.03.2021 та акт про відсутність на роботі від 26.03.2021. Позивач вважає наказ про її звільнення незаконним, оскільки відповідач не зажадав від неї письмових пояснень, не встановив вину, оскільки вона в цей була непрацездатна, про що їй було видано листок непрацездатності.

Також позивачка посилалась на те, що в день звільнення з нею не було проведено повний розрахунок, оскільки не було виплачено допомогу за період хвороби з 09.03.2021 по 23.03.2021.

В зв`язку з цим позивачка просила: скасувати наказ №21-к від 26.03.2021 про її звільнення, поновити її на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій», стягнути з ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» суму допомоги в зв`язку з непрацездатністю - 3 745, 09 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 47 490, 69 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу - 47 490, 69 гривень, моральну шкоду в розмірі 300 000 гривень, відшкодувати позивачці судові витрати, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць, зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин відсутності на робочому місці у робочий день 26 березня 2021 року, а тому наказ про звільнення позивача не підлягає скасуванню.

Зазначений висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

В статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ч. 1 статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 статті 21 КЗпП України).

В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника за обставин, коли працівник відсутній на роботі у особистих справах та не повідомив про такі обставини роботодавця.

Відповідно до положень частин 1, 4-6 ст. 60-2 КЗпП України дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці.

В ст. 149 КЗпП України врегульовано порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 приступила до роботи 25 січня 2021 року на посаді головного фахівця Управління залучення та супроводження ДУ «Юкрейнінвест» згідно з наказом відповідача від 13 січня 2021 року № 5-к.

Наказом виконавчого директора ДУ «Юкрейнінвест» від 24 лютого 2021 року № 4 «Про деякі питання роботи ДУ «Юкрейнінвест» на період карантину» на період дії карантину відповідно до п. 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в Установі запроваджено можливість виконання роботи в дистанційному режимі. Згідно з п. 2 Наказу про дистанційну роботу працівники Установи зобов`язані погоджувати перехід на дистанційну роботу із безпосереднім керівником не пізніше ніж за один робочий день до початку дистанційної роботи шляхом надсилання відповідного електронного листа безпосередньому керівнику (в копії менеджеру персоналу) з використанням робочої електронної пошти.

На виконання цього наказу позивач засобами електронного зв`язку направила ОСОБА_5 документ з визначеними днями дистанційної роботи на березень 2021 року.

Відповідно до листа непрацездатності від 09 березня 2021 року серії АДШ № 237976 перебувала на лікарняному у зв`язку з інфікуванням COVID-19 у період з 09 березня 2021 року по 23 березня 2021 року включно.

З 24 березня 2021 року позивач приступила до роботи. 24 та 25 березня 2021 року позивач працювала дистанційно.

Згідно з листом непрацездатності від 26 березня 2021 року серії АЛД № 493683 позивачу було призначено амбулаторне лікування з 26 березня 2021 року по 29 березня 2021 року включно.

Наказом ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» від 26 березня 2021 року № 21-к позивача звільнено з роботи за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

30 березня 2021 року позивач отримала копію наказу № 21-к про звільнення та трудову книжку. Ознайомившись з наказом про звільнення, позивач на наказі письмово зазначила: «З наказом не згідна, оскільки відсутні законодавчі підстави для його прийняття. На роботі 26 березня 2021 року була відсутня, у зв`язку із наявністю поважних причин. Пояснення стосовно поважності причин відсутності на роботі, роботодавець від мене не витребовував, зі мною стосовно них ніхто не зв`язувався».

Згідно із службовою запискою від 26 березня 2021 року за № 08-03/19 за підписом ОСОБА_5 , останній повідомляє виконавчого директора ДУ «Юкрейнінвест» ОСОБА_6 , що позивач була відсутня на робочому місці 26 березня 2021 року без поважних причин. Про причини позивач не повідомляла, погодження щодо віддаленої роботи на 26 березня 2021 року у порядку, визначеному наказом № 4, не отримувала. У зв`язку з чим ОСОБА_5 просить звільнити позивача за прогул відповідно до трудового законодавства.

Відповідно до акту від 26 березня 2021 року «Про відсутність на роботі», підписаним ОСОБА_5 та іншими співробітниками відповідача, встановлено, що позивач була відсутня на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 до 13:00. Про причини відсутності позивач попередньо не повідомляла.

Згідно з актом про повідомлення про звільнення від 26 березня 2021 року, складеного працівниками ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій»: начальником Управління залучення та супроводження ОСОБА_5 , начальником Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_7 , начальником Адміністративної служби ОСОБА_8 , провідним фахівцем Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_9 , 26 березня 2021 року у зв`язку зі звільненням з роботи за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України) головного фахівця Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 , у зв`язку з її відсутністю на роботі протягом робочого дня 26 березня 2021 року та її відмовою надати пояснення про відсутність на роботі, з робочої електронної пошти ДУ «Юкрейнінест» ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено на особисту електронну пошту ОСОБА_1 повідомлення (разом із сканованим наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 ») про необхідність з`явитись до офісу державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» для підпису про ознайомлення з наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року від 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 » (у зв`язку з прогулом без поважних причин протягом робочого дня 26 березня 2021 року), і для отримання трудової книжки та здачі офісної техніки, наданої ОСОБА_1 для виконання посадових обов`язків. Також у присутності вищезазначених працівників ДУ «Юкрейнінвест» було здійснено телефонний дзвінок на особистий телефон ОСОБА_1 з метою повідомлення останньої про необхідність з`явитись до офісу державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» для підпису про ознайомлення з наказом ДУ «Юкрейнінвест» від 26 березня 2021 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 » (у зв`язку з прогулом без поважних причин протягом робочого дня 26 березня 2021 року), і для отримання трудової книжки та здачі офісної техніки, наданої їй для виконання посадових обов`язків, проте на телефонний дзвінок ОСОБА_1 не відповіла. О 18:56 ОСОБА_1 перетелефонувала і до її відома доведено вищезазначену інформацію, яка була направлена на її електронну пошту щодо її звільнення, разом з цим ОСОБА_1 так і не надала пояснень про свою відсутність протягом робочого дня 26 березня 2021 року.

Згідно з Актом про відмову надання пояснень щодо відсутності на роботі від 26 березня 2021 року, складеного працівниками ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій»: начальником Управління залучення та супроводження ОСОБА_5 , начальником Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_7 , провідним фахівцем Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_9 , фахівцем Управління з правових питань та регуляторної політики ОСОБА_10 , головний фахівець Управління залучення та супроводження ОСОБА_1 відмовилась надати письмові пояснення щодо своєї відсутності на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 до 13:00. 26 березня 2021 року близько 14:50 год. ОСОБА_9 було здійснено дзвінок з мобільного телефону ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» та повідомлено ОСОБА_1 про потребу надати письмові пояснення щодо її відсутності на роботі 26 березня 2021 року з 9:00 до 13:00. У відповідь на це ОСОБА_1 надавати такі письмові пояснення відмовилась.

Відповідно до роздруківки з електронної пошти, ОСОБА_1 направила лист ОСОБА_5 щодо погодження графіку дистанційної роботи, згідно з яким у п`ятницю 26 березня 2021 року вона повинна була працювати на робочому місці в офісі за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість позивачка визнає, що була відсутня на робочому місці 26.03.2021 з 09.00.

В судовому засіданні представник позивача надавав непослідовні пояснення щодо причин відсутності на роботі з 09.00 26.03.2021. Зокрема, представник позивачки вказував, що того дня позивачка не з`явилась в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки в цей день з дозволу безпосереднього керівника - ОСОБА_5 працювала дистанційно. При цьому позивачка не вказує, які саме трудові обов`язки виконувала. Одночасно представник позивачки вказує, що позивачка з ранку 26.03.2021 вже була хвора, однак до лікаря звернулась після 13 години. Також представник позивачки визнає, що про свою хворобу та звернення до лікаря з метою отримання листка непрацездатності, який було відкрито 26.03.2021, вона ні ОСОБА_5 , ні іншим працівникам ДУ «Офіс із залучення та підтримки інвестицій» не повідомляла.

Копію вказаного листка непрацездатності серії АЛД №493683, виданого ТОВ «Медична клініка «Столиця» період звільнення від роботи з 26.03.2021 по 29.03.2021 було направлено відповідачу представником позивачки 30.03.2021. Оригінал вказаного листка непрацездатності наразі знаходиться у представника позивачки.

Доводи позивачки про те, що відповідач перед звільненням позивачки мав з`ясувати причини відсутності на роботі 26.03.2021, суд першої інстанції правильно визнав неспроможними.

Позивачка не довела, що 26.03.2021 погодила з безпосереднім керівником те, що буде працювати дистанційно.

Посилання позивачки на тимчасову непрацездатність, яка виникла раптово після 13.00 та факт звернення за медичною допомогою і видачі листка непрацездатності також не можуть бути підставою для визнання відсутності позивачки на робочому місці з поважних причин.

Вказані посилання апелянта не можуть бути підставою для визнання її звільнення незаконним, оскільки представник позивачки вказував, що 26.03.2021 до неї телефонувала працівник бухгалтерії ОСОБА_11 , однак вона не зазначила поважності причин своєї відсутності на роботі в цей день. При цьому з наданого позивачкою скріншоту журналу дзвінків мобільного телефону НОМЕР_1 , який належить позивачці, видно, що до позивачки телефонували від абонента НОМЕР_2 о 12.49 та 13.05 в месенджері WhatsApp, та о 15.05 в мережі оператора «Мій Київстар», розмова тривала 165 секунд. Представник позивачки вказував, що на вказані телефонні дзвінки позивачка не відповідала, оскільки спала, погано себе почувала. При цьому в позовній заяві (а/с 106 т. 1) представник позивачки вказував, що о 12.46 та 12.49 позивачка не змогла відповісти на дзвінки, оскільки проводила робочу телефонну розмову з потенційним інвестором.

В п. 2 Розділу V «Робочий час і його використання. Час відпочинку» Правил внутрішнього трудового розпорядку Державної установи «Офіс із залучення та підтримки інвестицій», які затверджені загальними зборами трудового колективу протокол №1 від 01.08.2018 закріплено, що працівник зобов`язаний повідомляти безпосереднього керівника про причини своєї відсутності на роботі.

Згідно Розділу ІV «Відповідальність» Посадової інструкції головного фахівця Управління залучення та супроводження головний фахівець повинен знати та керуватись у роботі, зокрема, Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників установи, за недотримання яких несе відповідальність, передбачену відповідними нормативними актами.

Таким чином, судом було правильно встановлено, що позивачка 26.03.2021 була відсутня на роботі на робочому місці в приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , без поважних причин, що є прогулом. Зазначена обставина є підставою для звільнення позивачки відповідно до пункту 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норм права до спірних про відносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21) вказано, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

Також представник відповідача посилається в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не вирішив позовну вимогу щодо непроведення в день звільнення повного розрахунку з позивачкою, а саме - не з`ясував обставин щодо нездійснення виплати допомоги за листком непрацездатності Серії АДШ №237976, виданого ТОВ «Медичний центр «Добробут-Патронаж» 09.03.2021, період звільнення від роботи - з 09.03.2021 по 23.03.2021. Як зазначалось в позовній заяві оригінал вказаного листка було направлено відповідачу поштою лише 30.03.2021. Отже відповідач не мав підстав здійснювати оплату допомоги до отримання оригіналу листка непрацездатності від позивачки.

Факт відсутності оплати допомоги за вказаним листком непрацездатності не може бути підставою для висновку про те, що в день звільнення з позивачкою не було проведено повного розрахунку. З наданого відповідачем до справи Розрахункового листка за березень 2021 року, Довідок №29 від 05.02.2024 та №26 від 02.08.2024, та Виписки по картці/рахунку, відкритому ОСОБА_1 в АТ Комерційний банк «Приватбанк» від 30.07.2024, в день звільнення 26.03.2021 позивачці було здійснено виплату в сумі 20 020, 26 гривень. Крім цього, 15.03.2021 позивачці було перераховано на картку зарплату за першу половину березня 2021 року в сумі 16 649 гривень та 05.03.2021 - премію за лютий 2021 року в сумі 10 439 гривень. Таким чином, за березень 2021 року позивачці за дні тимчасової непрацездатності з 09.03.2021 по 23.03.2021 було нараховано заробітну плату, що перевищує розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності. За умови продовження трудових відносин відповідач мав провести перерахунок виплачених коштів та утримати відповідну частину.

Вказане не може бути підставою для скасування рішення суду щодо заявленої позовної вимоги та її задоволення.

Оскільки не встановлено порушень трудових прав позивачки, відсутні підстави для відшкодування їй моральної шкоди відповідно до положень ст. 23 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375,382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 15 серпня 2024 року.

Головуючий

Судді