Постанова

від 06.08.2024 по справі 460/9111/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/9111/23 пров. № А/857/10503/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

представника позивача: Оніщук В.П.,

представника відповідача: Валентюк О.В.,

представника відповідача: Штунько А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №460/9111/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу,

суддя в 1-й інстанції Махаринець Д.Є.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці, в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питаньпраці №40-КТ від 08.03.2023року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області;

- стягнути з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09.03.2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини 1статті 87 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Рівненській області. Водночас, позивач наголошує, що фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація державного органу, оскільки усі функції та завдання Управління Держпраці у Рівненській області було передано новоствореному органу - Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, куди також переведено майже усіх працівників Управління Держпраці у Рівненській області та передано усе майно зазначеного управління.

За таких підстав, позивач вважає, що вказаний орган є правонаступником ліквідованого, а йому повинні були запропонувати рівнозначну посаду у новоствореному органі або ж одразу перевести його на таку посаду, оскільки він має переважне право на працевлаштування.

Вважає своє звільнення незаконним, просить поновити його права шляхом поновлення на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, як рівнозначній займаній, оскільки орган, з якого його звільнили, фактично припинив виконання своїх функцій, та, на думку позивача, поновлення на раніше займаній посаді є неможливим.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 08.03.2023 №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09.03.2023.

Зобов`язано нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року.

Стягнуто з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року про внесення виправлень та не змінюючи при цьому змісту та сутірішення, виправлено опискуврезолютивнійчастині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №460/9111/23, та викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

«Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці таУправління Держпраці у Рівненській областіпро визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробіткузадоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державної служби України з питань праці від 08.03.2023 №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09.03.2023.

Стягнуто з Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова 7, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ: 39780243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 березня 2023 року по 01 квітня 2024 року у розмірі 329 532( триста двадцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять дві) грн. 86 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної платиза час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі26070( двадцять шість тисяч сімдесят)грн. підлягає негайному виконанню».

Не погодившись з висновками суду першої інстанції Управління Держпраці у Рівненській області та Державна служба України з питань праці подали апеляційні скарги в яких зазначають про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що на думку апелянтів, є підставою для задоволення апеляційних скарг та прийняття нового рішення про залишення наказу про звільнення чинним.

Зокрема, Управління Держпраці у Рівненській області покликається на те, що спір у вказаній справі обумовлений звільненням позивача з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області відповідно до пункту 11 частини статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією державного органу. Оскільки з попередженням про наступне звільнення від 30.01.2023 ОСОБА_1 ознайомився 01.02.2023, та не відреагував на пропозиції щодо вакантних посад, сторона апелянта кваліфікує такі дії ОСОБА_1 як відмову у подальшому працевлаштуванні. Прийняті рішення вважають законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначають, що позивач звільнений із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи Управління Держпраці у Рівненській області.

Державна служба України з питань праці зазначила, що позивач відмовився від надісланої пропозиції подальшого працевлаштування, не надав суб`єкту призначення заяви, документу чи будь-якої іншої інформації, що свідчило б про безумовне погодження державним службовцем наміру продовжити в подальшому відносини публічної служби з Держпраці на запропонованих посадах, а також відсутність заяви ОСОБА_1 про призначення на запропоновані суб`єктом призначення посади.

Сторона опонента у поданих запереченнях до апеляційної скарги від 04.06.2024, від 03.07.2024 та додаткових поясненнях від 06.08.2024 року, просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг за безпідставністю та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Управління Держпраці у Рівненській області, що підтверджено даними трудової книжки позивача та сторонами не заперечувалось.

Постановою Кабінету Міністрів України №14 від 12 січня 2022 року вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за відповідним переліком (пункт 1 Постанови) та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за відповідним переліком (пункт 2 Постанови).

30.01.2023 позивача повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 54-55).

Наказом №40-КТ від 08.03.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Рівненській області (а.с. 61).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є правонаступником Управління Держпраці у Рівненській області, що у свою чергу спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.

Разом з тим, суд першої інстанції покликаючись на практику Верховного Суду України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) в яких неодноразово касаційна інстанція висловлювала правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. На думку суду першої інстанції встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Управлінням Держпраці у Рівненській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

На переконання суду першої інстанції у спірному випадку відбулась реорганізація, а не ліквідація державного органу, відповідач мав у відповідності до абзаців 2 та 3 частини 3 ст. 87Закону № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності. При цьому позивач мав переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Звільнення позивача за даних обставин мало відбутись лише за відсутності можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що запропонований відповідачем перелік посад не містить інформації щодо істотних умов праці, а саме: в якому саме територіальному органі Держпраці (або ж його апаратів) відкриті запропоновані посади; де саме (в якому населеному пункті) розташоване робоче місце, які функціональні обов`язки має виконувати працівник, які кваліфікаційні вимоги ставляться до такого працівника, які умови оплати праці, розпорядок дня, тощо, що дає підстави стверджувати про те, що відповідачем-1 Державною службою України з питань праці не доведено того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах на час звільнення позивача, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини 3 ст. 87 Закону № 889-VIII та відповідних норм КЗпП України.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів з такими погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон України «Про державну службу», у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон №440-IX) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставіпунктів 1та1-1частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Разом з цим, 06 березня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (далі - Закон № 1285-ІХ), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» і виклав частину третю статті 87 цього Закону у новій редакції.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону (у редакції Закону №1285-ІХ, чинній на час звільнення позивачки) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Крім того, Кодекс законів про працю України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом частини першої статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За приписами частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною шостою статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1 та 2постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022(далі - Постанова №14), Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1 та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2.

Зі змісту вказаних додатків до Постанови №14, серед органів, що ліквідовуються, зазначено Управління Держпраці у Рівненській області, а серед органів, що утворюються - Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови №14, територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Водночас, підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань працізавдання і функції Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Головного управління Держпраці у Львівській області, Управління Держпраці у Рівненській області;

Наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 №84 затверджено Положення про Управління Держпраці у Рівненській області, яким, серед іншого, затверджено завдання та функції Управління.

Крім цього, наказом Державної служби України з питань праці затверджено Положення про Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яким також, серед іншого, затверджено завдання та функції такого управління.

Порівнюючи функції та завдання Управління Держпраці у Рівненській області, затверджені наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 №84, та функції та завдання Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, затверджені наказом Державної служби України з питань праці, суд приходить до висновку про їх тотожність.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є правонаступником Управління Держпраці у Рівненській області, що у свою чергу спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва, покликаючись при цьому, на практику Верховного Суду.

Зокрема, Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Колегія суддів погоджується, що встановлені вище обставини підтверджують, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Державної служби з питань праці - Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Головного управління Держпраці у Львівській області, Управління Держпраці у Рівненській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, а не їх ліквідація. Наведене повністю заперечує твердження апелянта-2 -Державної служби України з питань праці.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 затверджено «Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади».

Пунктом 5 вказаного Порядку №1074 передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до п.6 названого Порядку №1074 права та обов`язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Згідно п.3 згаданого Порядку №1074 пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр- міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та повинен містить: у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади

Також ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.09.2019р., (справа №820/10744/15) висловив правову позицію, згідно якої, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Так, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної ним в постановах від 04.03.2014р. справа № 21-8а14, від 27.05.2014р. справа № 21 -108а14, від 28.10.2014р. справа №21-484а14, від 19.01.2016р. справа №810/1783/13-а ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Як уже зазначалось вище, Кабінетом міністрів України прийнято постанову від 12.01.2022р. №14 «Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», п.1 якої вирішено ліквідувати як юридичну особу публічного територіальне управління Державної служби України з питань праці Управління Держпраці в Рівненській області.

Пунктом 2 даної постанови постановлено утворити як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Державної служби України з питань праці Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Аналіз наведених правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що в разі вивільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентносте і лише, якщо він відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.

Тобто, виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є, в тому числі, відмова від такого переведення.

Аналогічний висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в останній редакції Закону від 23.02.2021 №1285-IX) висловлений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 11.05.2023 у справі №380/9574/21, від 12.10.2023 у справі №380/10238/21, від 02.11.2023 у справі №380/9055/22 та інших.

При цьому Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №807/3588/14, від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 та інші.

Вказана правова позиція прослідковується також у більш пізніх рішеннях Верховного Суду, в яких наголошено, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення (постанови від 16.02.2022 у справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 07.07.2022 у справі №380/3754/20, від 28.07.2022 у справі №380/6958/20, від 17.07.2023 у справі №340/5566/20).

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що позивачу після повідомлення про наступне звільнення пропонувався перелік вакантних посад.

Надаючи оцінку зазначеному документу (а.с. 56-57), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наданий відповідачем перелік посад не містить інформації щодо істотних умов праці, а саме: в якому саме територіальному органі Держпраці (або ж його апараті) відкриті запропоновані посади; де саме (в якому населеному пункті) розташоване робоче місце, які функціональні обов`язки має виконувати працівник, які кваліфікаційні вимоги ставляться до такого працівника, які умови оплати праці, розпорядок дня, тощо, а також те, що зазначений список вакансій не містить також даних щодо дати, на яку такі вакансії були відкриті, а також інформації, чи були відкриті такі вакансії та/або з`явились нові саме на момент звільнення позивача. Відсутня також інформація про те, що наданий список вакансій є вичерпним та відсутні будь-які інші вакансії, які б відповідали вимогам ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, в Держпраці чи його територіальних органах на момент звільнення позивача.

Водночас, за твердженням позивача, на момент його звільнення була вакантна посада заступника начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка за своїми функціональними обов`язками та категорією державної служби була рівнозначною тієї, з якої позивача звільнено. Такі твердження відповідачами спростовано не було.

Водночас, така посада позивачу не пропонувалась, що відповідачем-1 не заперечується.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем-1 не доведено того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах на час звільнення позивача, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини 3 ст. 87Закону № 889-VIII та відповідних норм КЗпП України є такими, що відповідають дійсним обставинам справи та підтверджуються матеріалами вказаної справи.

За таких обставин та правового врегулювання колегія суддів звертає увагу про необхідність застосування до спірних правовідносин приписівЗакону № 889-VIII саме в редакціїЗакону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, а відтак висновок суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення позивача на посаді є правильним.

Недотримання ж відповідачем вимогЗакону № 889-VIII, зокрема частини третьої статті 87, що зумовлено невиконанням зобов`язання стосовно пропонування позивачу вакантних посад державної служби в державному органі, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, яке впливає на остаточний її результат, яким, в контексті цієї справи, є спірний наказ про звільнення, який не відповідає критеріям, визначеним у частині другійстатті 2 КАС України, а відтак є протиправним.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Також, оскільки в судовому порядку встановлено, що звільнення позивача відбулось без законної підстави, тому, відповідно дочастин першої-другоїстатті 235 Кодексу законів про працю, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач підлягає поновленню з наступного дня за днем звільнення з виплатою на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.03.2023 року по 01.04.2024 року у визначеній судом першої інстанції сумі.

У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.

Відповідно дост. 242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зіст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст.308,310,315,316,321,322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 460/9111/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 15.08.24