Ухвала

від 30.09.2024 по справі 460/9111/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 460/9111/23

адміністративне провадження № К/990/34676/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 460/9111/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №40-КТ від 08 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області;

- стягнути з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09 березня 2023 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09 березня 2023 року. Зобов`язано нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року. Стягнуто з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року про внесення виправлень та не змінюючи при цьому змісту та суті рішення, виправлено описку в резолютивній частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №460/9111/23, та викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

«Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці та Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09 березня 2023 року.

Стягнуто з Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова 7, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ: 39780243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 березня 2023 року по 01 квітня 2024 року у розмірі 329 532 (триста двадцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять дві) грн 86 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 26070 ( двадцять шість тисяч сімдесят) грн підлягає негайному виконанню».

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року апеляційні скарги Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці залишено без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 460/9111/23 - без змін.

10 вересня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 460/9111/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судові рішення ухвалені без врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2016 у справі №810/7161/14, постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №592/5576/17 та від 27 лютого 2028 року у справі №808/6079/14.

Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником лише зазначено про постанову Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначеній скаржником справі.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також Верховний Суду зазначає, що посилання заявника на постанову Верховного Суду України у справі № 810/7161/14 є безпідставним, оскільки згідно пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

У касаційній скарзі відповідач обґрунтовує касаційну скаргу також тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення, що за змістом відповідає підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Проте, твердження заявника про те, що справа становить виняткове значення не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

У тексті касаційної скарги заявник вказує на постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3654/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року у справі №380/3833/20, від 09 червня 2022 року у справі №380/3269/20, від 07 липня 2022 року у справі №380/3754/20, однак такі посилання викладає без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, які зазначені у частині четвертій статті 328 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 460/9111/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя М.В. Білак