Ухвала

від 03.10.2024 по справі 460/9111/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 460/9111/23

адміністративне провадження № К/990/35199/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі №460/9111/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №40-КТ від 08 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області;

- стягнути з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09 березня 2023 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09 березня 2023 року. Зобов`язано нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року. Стягнуто з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року.

Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року про внесення виправлень та не змінюючи при цьому змісту та суті рішення, виправлено описку в резолютивній частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №460/9111/23, та викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

«Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці та Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державної служби України з питань праці від 08 березня 2023 року №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09 березня 2023 року.

Стягнуто з Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова 7, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ: 39780243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 березня 2023 року по 01 квітня 2024 року у розмірі 329 532 (триста двадцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять дві) грн 86 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 26070 ( двадцять шість тисяч сімдесят) грн підлягає негайному виконанню».

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року апеляційні скарги Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці залишено без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 460/9111/23 - без змін.

13 вересня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Державної служби України з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі №460/9111/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутня позиція Верховного Суду з питань щодо звільнення особи у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 (ліквідації державного органу) чи пункту 1 (виходячи з позиції судів у справі) частини першої статті 87 Закону «Про державну службу» (далі - Закон №889) та виконанням суб`єктом призначення обов`язку щодо пропонування державному службовцю переліку вакантних посад до звільнення, відмовою чи невчинення державним службовцем (Позивачем) дій щодо погодження на запропоновану рівнозначну чи нижчу посаду (и) у міжрегіональному територіальному органу центрального органу виконавчої влади чи безпосередньо у центральному органі виконавчої влади, правові наслідки таких дій державного службовця чи їх невчинення незалежно від способу припинення юридичної особи; правових підстав зміни формулювання причини звільнення. Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наявності повноважень пропонування в порядку абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889 державному службовцю суб`єктом призначення - центральним органом виконавчої влади нижчої посади у територіальному органі, що перейняв повноваження та функції територіального органу що ліквідується. Роботодавцем та суб`єктом призначення по відношенню до державного службовця має бути новостворений територіальний орган. В даному випадку така норма може бути реалізована коли суб`єкт призначення та роботодавець є одною юридичною особою (поєднуються).

Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.

Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.

Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв`язку з посиланням на обставини справи.

Слід також звернути увагу заявника на те, що у постановах від 12 грудня 2023 року у справі №140/8173/22, від 12 квітня 2023 року у справі №340/1791/22, Верховний Суд указував, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.

Висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в останній редакції Закону від 23 лютого 2021 року №1285-IX) висловлений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 31 січня 2024 року у справі №300/2836/22, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №380/10238/21, від 02 листопада 2023 року у справі №380/9055/22, від 23 лютого 2023 року у справі №140/9066/21 та інших.

Також у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 висловлено правову позицію, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов`язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи [публічного права], але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.

Злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.

Відтак, зазначене свідчить, що заявник просить сформувати висновок щодо застосування норм права у правовідносинах, стосовно яких вже наявний висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання Державної служби України з питань праці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстав для подання касаційної скарги. При цьому посилається на підпункти «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, без їх обґрунтування.

Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Державної служби України з питань праці необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі №460/9111/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя М.В. Білак