Рішення

від 07.08.2024 по справі 910/6662/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2024Справа № 910/6662/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконіс"

про стягнення 5 050 369,95 грн.,

Представники учасників справи:

від прокуратури: Долгорук С.М. за службовим посвідченням від 24.06.2024 № 079611;

від позивача: Буханистий О.В. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, Рада) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконіс" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 5 050 369,95 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200, що знаходиться за адресою: місто Київ, Святошинський район, Кільцева дорога, 12-Б, 12-В літ "А", 12-Г літ "А".

Ухвалою від 03.06.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/6662/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 03.07.2024 року.

06.06.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення позивача від 06.06.2024 року, в яких останній підтримав позовні вимоги та вказав про наявність правових підстав для їх задоволення.

У підготовчому засіданні 03.07.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.07.2024 року.

У підготовчому засіданні 17.07.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/6662/24 на 30 днів.

Ухвалою від 17.07.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/6662/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 07.08.2024 року.

У судовому засіданні 07.08.2024 року Прокурор та представник позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 07.08.2024 року не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З огляду на відсутність у Товариства електронного кабінету, копії ухвал суду, зокрема, від 17.07.2024 року про закриття підготовчого провадження у справі № 910/6662/24 та призначення її до судового розгляду по суті на 07.08.2024 року, в порядку, визначеному законом, були надіслані судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 43.

Проте, вищевказані відправлення (у тому числі № 0600277958586) підприємством поштового зв`язку вручені відповідачу не були.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.08.2024 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Прокурора та представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до договору іпотеки від 26.05.2010 року, посвідченого 26.05.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Астраускас Л.Є. та зареєстрованого у реєстрі за № 1160, а також з урахуванням додаткової угоди від 08.04.2019 року № 2 до вказаного іпотечного договору, посвідченої 08.04.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Астраускас Л.Є. та зареєстрованої в реєстрі за № 369, Товариство набуло у власність наступне нерухоме майно:

- комплекс будівель загальною площею 288,6 м2; складові частини об`єкта нерухомого майна: комплекс будівель, А площею 164,8 м2, будівля для мийки а/м, Б площею 97 м2, вбиральня, В площею 26,8 м2 за адресою місто Київ, Кільцева дорога (Солом., Голос., Святош. р-ни), 12б;

- нежитловий будинок літ. А загальною площею 96,6 м2 за адресою м. Київ, Кільцева дорога (Солом., Голос., Святош. р-ни), 12в;

- нежитловий будинок літ. А загальною площею 180,9 м2 за адресою м. Київ, Кільцева дорога (Солом., Голос., Святош. р-ни), 12г.

Зі змісту наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що право власності відповідача на вищенаведене нерухоме майно було у встановленому законом порядку зареєстроване 23.03.2020 року.

Судом встановлено, що усе вищевказане належне Товариству нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 1,2568 га кадастровий номер 8000000000:75:230:0200 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2161827880000), цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку, вид використання - для обслуговування будівель і споруд та будівництва торговельно-розважального комплексу, закладів громадського харчування, офісів. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 внесені до Державного земельного кадастру 18.08.2020 року.

10.06.2021 року Рада прийняла рішення № 1521/1562 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕКОНІС" земельної ділянки в оренду для обслуговування будівель і споруд та будівництва торговельно - розважального комплексу закладів громадського харчування, офісів на дорозі Кільцевій, 12-б, 12-в, літ "А", 12-г, літ. "А" у Святошинському районі міста Києва", яким вирішила передати Товариству, за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 25 років земельну ділянку площею 1,2568 га (кадастровий номер 8000000000:75:230:0200) для обслуговування будівель і споруд та будівництва торговельно-розважального комплексу, закладів громадського харчування, офісів (код КВЦПЗ - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на Кільцевій дорозі, 12-б, 12-в, літ "А", 12-г, літ. "А" у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.03.2020 року, номери записів про інше речове право 36059441, 36060267, 36060769).

Зі змісту пояснювальної записки до вказаного рішення та інших матеріалів справи вбачається, що наведена земельна ділянка забудована, комплекс будівель на Кільцевій дорозі, 12б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2060391380000) загальною площею 288,6 м2, нежитловий будинок на Кільцевій дорозі, 12б, в літері А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2060435980000) загальною площею 96,6 м2, нежитловий будинок на Кільцевій дорозі, 12г, в літері А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2060461380000) загальною площею 180,9 м2, перебувають у приватній власності Товариства.

Означена земельна ділянка сформована в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:230:0076.

Згідно з пунктом 4 рішення Ради від 10.06.2021 року № 1521/1562 останнє втрачає чинність через 12 місяців з моменту його оприлюднення у разі, якщо протягом цього строку не укладений відповідний договір оренди земельної ділянки.

Водночас, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.01.2024 року № 0570202/2-62 Товариство у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 не оформило, договору оренди цієї ділянки з Радою не уклало.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 27.02.2024 року № 5908/5/26-15-12-07-03 Товариство не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 за 2020-2024 роки.

Оскільки з 23.03.2020 року (дати набуття Товариством у власність вищенаведеного нерухомого майна) відповідач без достатніх правових підстав та не сплачуючи плату за користування земельною ділянкою, використовував земельну ділянку комунальної власності площею 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 за адресою: місто Київ, Святошинський район, Кільцева дорога, 12б, 12в, літ. "А", 12г, літ. "А", Прокурор (з урахуванням строків позовної давності) звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Ради з означеним позовом про стягнення з Товариства безпідставно збережених останнім грошових коштів за користування протягом 01.06.2021 року - 30.04.2024 року земельною ділянкою у розмірі 5 050 369,95 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Ради, Прокурор посилався на те, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у ненадходженні упродовж 2021 - 2024 років до місцевого бюджету територіальної громади грошових коштів у значних розмірах, що зумовлено несплатою Товариством коштів за використання земельної ділянки комунальної власності. Такий негативний стан речей позбавив територіальну громаду міста Києва законодавчо встановленої можливості отримання стабільного та своєчасного доходу у вигляді плати за користування земельною ділянкою, який є одним із основних джерел наповнення місцевого бюджету. Відсутність надходжень місцевого бюджету у вигляді плати за користування земельною ділянкою послаблює фінансову основу місцевого самоврядування, позбавляє можливості своєчасно проводити виплату заробітної плати, здійснювати благоустрій, проводити будівництво, розвивати інфраструктуру та вживати інших заходів щодо підвищення економічного благополуччя України, дбати про охорону навколишнього природного середовища, вживати заходів до зберігання, відновлення та примноження природних ресурсів, здійснювати фінансування соціальної сфери, позбавляє можливості повною мірою здійснювати посилення сил оборони столиці та відновлення міських об`єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій, розвитку транспорту і зв`язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету, що в свою чергу порушує економічні інтереси держави, підриває її економічне благополуччя.

Брак коштів місцевого бюджету держава змушена буде компенсувати шляхом надання територіальній громаді міста Києва додаткових коштів у вигляді дотацій та субвенцій з Державного бюджету України, що потягне за собою збільшення видатків Державного бюджету України. Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого, як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.

Також, порушення інтересів держави у даному випадку полягає у невиконанні відповідачем упродовж 2021 - 2024 років вимог земельного законодавства, що призвело до безоплатного користування Товариством земельною ділянкою комунальної власності значною площею - 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200, та збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів у розмірі 5 050 369,95 грн., які відповідач повинен сплатити за користування землею.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (територіальної громади) Радою.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов`язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб`єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктом права комунальної власності).

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

У свою чергу, в силу статей 16, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 189 Земельного кодексу України, саме Рада має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов`язкових орендних платежів, порушує інтереси територіальної громади в особі Ради, яка в даному випадку позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись землями міста Києва, регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.

При цьому, інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 року в справі № 810/3894/17).

Крім того, спірні правовідносини фактично пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.

Внаслідок невиконання відповідачем вимог закону територіальна громада міста в особі Ради тривалий час не отримує до бюджету кошти від використання Товариством земельної ділянки, що негативно впливає на своєчасне фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони столиці та відновлення міських об`єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій розвитку транспорту і зв`язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.

Отже, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призвело до безоплатного користування Товариством земельною ділянкою площею 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 та збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів, які відповідач повинен сплатити за користування землею.

Як було обґрунтовано Прокурором у позові, листами від 19.12.2023 року № 44-7364ВИХ-23 та від 11.03.2024 року № 44-1284ВИХ24 Прокурор звертався до позивача з вимогами, зокрема, надати інформацію щодо правових підстав використання Товариством земельної ділянки площею 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 та перерахування плати за її користування, проведені Радою перевірки стану використання означеної земельної ділянки та вжиті позивачем заходи, у тому числі звернення Ради до суду щодо стягнення з Товариства коштів за період користування ним земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

З матеріалів справи вбачається, що Рада, як уповноважений власник земель територіальної громади, повинна та мала знати про безоплатне та без укладення відповідного договору оренди землі використання Товариством земельної ділянки, з огляду, зокрема, на прийняття позивачем 10.06.2021 року рішення № 1521/1562 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕКОНІС" земельної ділянки в оренду для обслуговування будівель і споруд та будівництва торговельно - розважального комплексу закладів громадського харчування, офісів на дорозі Кільцевій, 12-б, 12-в, літ "А", 12-г, літ. "А" у Святошинському районі міста Києва". Про факт розташування об`єкту нерухомого майна, що належить на праві власності Товариству, на земельній ділянці площею 1,2568 га кадастровий номер 8000000000:75:230:0200 Раді було відомо щонайменше з 27.08.2020 року, тобто з часу звернення Товариства із заявою щодо отримання землі в оренду.

Однак, незважаючи на те, що на земельній ділянці площею 1,2568 га кадастровий номер 8000000000:75:230:0200 протягом тривалого часу розташована належна Товариству на праві власності нерухомість, у той час як відповідне речове право щодо зазначеної земельної ділянки за відповідачем зареєстровано не було, Радою належних заходів, у тому числі позовного характеру, вжито не було, що свідчить про невиконання позивачем як уповноваженим органом покладених на нього функцій по захисту інтересів держави (територіальної громади) та підтверджує наявність правових підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, суд зазначає, що за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентного органу, який достеменно знав про порушення інтересів територіальної громади міста Києва, а також був повідомлений Прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення суспільних інтересів територіальної громади міста Києва відповідачем на час звернення Прокурора до суду не усунуто. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва шляхом звернення з позовом до суду.

Крім того, листом від 27.05.2024 року № 44-2767ВИХ-24 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивача про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Ради про стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради в справі № 910/6662/24.

Щодо суті означеного спору, суд звертає увагу на наступне.

Як було зазначено вище, на підставі договору іпотеки від 26.05.2010 року, посвідченого 26.05.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Астраускас Л.Є. та зареєстрованого у реєстрі за № 1160, а також з урахуванням додаткової угоди від 08.04.2019 року № 2 до вказаного іпотечного договору, посвідченої 08.04.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Астраускас Л.Є. та зареєстрованої в реєстрі за № 369, Товариство набуло у власність наступне нерухоме майно:

- комплекс будівель загальною площею 288,6 м2; складові частини об`єкта нерухомого майна: комплекс будівель, А площею 164,8 м2, будівля для мийки а/м, Б площею 97 м2, вбиральня, В площею 26,8 м2 за адресою місто Київ, Кільцева дорога (Солом., Голос., Святош. р-ни), 12б;

- нежитловий будинок літ. А загальною площею 96,6 м2 за адресою м. Київ, Кільцева дорога (Солом., Голос., Святош. р-ни), 12в;

- нежитловий будинок літ. А загальною площею 180,9 м2 за адресою м. Київ, Кільцева дорога (Солом., Голос., Святош. р-ни), 12г.

Право власності відповідача на вищенаведене нерухоме майно було у встановленому законом порядку зареєстроване у Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно 23.03.2020 року.

Наведене нерухоме майно, набуте у власність Товариством, розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 1,2568 га кадастровий номер 8000000000:75:230:0200 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2161827880000), цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку, вид використання - для обслуговування будівель і споруд та будівництва торговельно-розважального комплексу, закладів громадського харчування, офісів. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200, сформовану та зареєстровану відповідно до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України, внесені до Державного земельного кадастру 18.08.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 є власністю територіальної громади міста Києва та перебуває у комунальній власності.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Суд зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі за адресою: місто Київ, Святошинський район, Кільцева дорога, 12б, 12в, літ. "А", 12г, літ. "А", відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200, на якій вони розташовані, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

При цьому суд зазначає, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року в справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року в справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року в справі № 912/1188/17.

З аналізу норм статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Статтею 206 Земельного кодексу України, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Товариства за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Встановлені обставини справи свідчать, що відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, зокрема, протягом 01.06.2021 року - 30.04.2024 року, користувався спірною земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Враховуючи наведене, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року в справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 року в справі № 922/3463/19.

Спірна земельна ділянка, на якій розташовані належні відповідачу об`єкти нерухомого майна та за користування якою Прокурор просив стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти, є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Згідно зі статтею 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Окрім того, відповідно до положень підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Суд зауважує, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, на переконання суду, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Судом встановлено, що згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.03.2024 року вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 у 2024 році становить 54 398 767,66 грн.

Відповідно до інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, розміщеної у відкритому доступі на офіційному сайті (https://land.gov.ua/), коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2023 рік для земель населених пунктів становить 1,051, за 2022 рік - 1,15, за 2021 рік - 1,1.

Тобто, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 у 2023 році становила 51 759 055,81 грн. (54 398 767,66/1,051), у 2022 році - 45 007 229,8 грн. (51 759 055,81/1,15), у 2021 році - 40 915 663,45 (45 007 229,8/1,1).

Відповідно до наданих Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) розрахунків розмір плати за фактичне використання Товариством земельною ділянкою площею 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200 за адресою місто Київ, Святошинський район, Кільцева дорога, 12б, 12в літ. "А", 12г літ. "А" за період з 19.03.2021 року по 31.12.2021 року становить 1 614 207,00 грн., з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року - 363 757,06 грн., з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року - 1 886 604,43 грн., з 01.01.2023 року по 31.12 2023 року - 2 587 952,79 грн., з 01.01.2024 року по 20.03.2024 року - 594 522,05 грн.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 року до 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначений Перелік затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004.

Зі змісту Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що заявлені Прокурором позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 5 050 369,95 грн. за період з 01.06.2021 року по 30.04.2024 року, розраховані наступним чином: 1 199 445,50 грн. (за період з 01.06.2021 року по 31.12.2021 року) + 363 757,06 грн. (за період з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року) + 2 587 952,79 грн. (за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року) + 899 214,60 грн. (за період з 01.01.2024 року по 30.04.2024 року) = 5 050 369,95 грн.

Відтак, Прокурором були враховані вищенаведені положення абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки останній у пред`явленому позові не заявляв вимог про стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою протягом 01.03.2022 року - 31.12.2022 року.

З огляду на те, що відповідач у період з 01.06.2021 року по 30.04.2024 року користувався земельною ділянкою площею 1,2568 га з кадастровим номером 8000000000:75:230:0200, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі Ради, Товариство фактично зберегло в себе кошти у загальному розмірі 5 050 369,95 грн., які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

При цьому, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів необґрунтованості здійсненого Прокурором розрахунку стягуваної суми грошових коштів.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконіс" (03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 43; код ЄДРПОУ 42663357) на користь Київської міської ради (01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені кошти у розмірі 5 050 369 (п`ять мільйонів п`ятдесят тисяч триста шістдесят дев`ять) грн. 95 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконіс" (03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 43; код ЄДРПОУ 42663357) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) 60 604 (шістдесят тисяч шістсот чотири) грн. 44 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 16.08.2024 року.

Суддя В.С. Ломака