Ухвала

від 12.08.2024 по справі 181/301/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1394/24 Справа № 181/301/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , а також прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № 12018040480000458, щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області, громадянина України, одруженого, із вищою освітою, не працюючого, депутата Васильківської районної ради Дніпропетровської області VII скликання, УБД, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_14

прокурора ОСОБА_15 , ОСОБА_16

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_10

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_17

представника потерпілого ОСОБА_18

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією частини особистого майна; за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за кожен злочин, остаточне покарання визначено у вигляді 10 років позбавлення волі, з конфіскацією частини особистого майна.

Визнано ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією частини особистого майна.

Вирішено долю судових витрат та речових доказів.

За цим вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_10 визнані винними у тому, що вони, спільно з невстановленою особою, вирішили вчинити напад з метою заволодіння майном ФГ « ОСОБА_19 », яке розташовано за адресою: АДРЕСА_5 , що належить на підставі право власності ОСОБА_20 та достовірно знаючи, що в адміністративній будівлі на вказаній території потерпілий має майно та грошові кошти.

Реалізуючи свій злочинний умисел, 25 жовтня 2018 року приблизно о 00 год. 30 хв. ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, у складі групи осіб, спільно з ОСОБА_10 та невстановленою особою на автомобілі «ВАЗ-21083», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 прибули до території фермерського господарства «Птиця» за адресою: АДРЕСА_5 , де приблизно о 00 год. 30 хв., через паркан потрапили на територію вказаного фермерського господарства, де погрожуючи предметом схожим на пістолет, тобто погрожуючи застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров`я особи охоронцю ОСОБА_21 , застосовуючи насилля, яке не є небезпечне для життя та здоров`я, відвели останнього до приміщення для охоронців та для усунення можливого опору з його боку, зв`язали йому руки липкою стрічкою, після чого через вікно потрапили до адміністративної будівлі, де заволоділи металевим сейфом (який матеріальної цінності для потерпілого не становить), в якому перебували грошові кошти в сумі 50 000 доларів США (за курсом НБУ станом на 25.10.2018 1 410 654 гривень 85 копійок) господарською документацією вказаного фермерського господарства, телевізором марки «LG» модель 42LF652V (діагональ 42 дюйма), вартість якого становить 14099, 06 грн., ноутбуком «HP» модель 15-ay080ur 15.6/intel Pen №3710/4/500/ ІНФОРМАЦІЯ_5 , вартість якого становить 3200 грн., акустичною системою SONY GTK-XB7 Black, вартість якої становить 9399, 06 грн., пневматичною гвинтівкою GAMO CFX cal 4, 5 мм (177), заводський номер 04-1 L-440992-12, вартість якої становить 3500 грн. та візитницею, яка цінності для потерпілого немає.

У подальшому ОСОБА_6 разом з ОСОБА_10 та невстановленою особою з місця скоєння злочину зникли та розпорядились викраденим майном на власний розсуд.

Внаслідок умисних злочинних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та невстановленої особи, потерпілому ОСОБА_20 заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 1 440 851 грн. 97 коп.

Також, ОСОБА_6 в невстановлений час та в невстановленому місці придбав предмет зовні схожий на пістолет. В цей час у ОСОБА_6 виник умисел на незаконне придбання та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

Так, ОСОБА_6 , перебуваючи в невстановленому слідством місці та в невстановлений слідством час, взяв вказані предмети, зовні схожі на пістолета, тим самим незаконно придбав вогнепальну зброю.

Далі ОСОБА_6 ігноруючи норми, що закріплюють встановлений законом правовий порядок поводження з вогнепальною зброєю, не маючи передбаченого законом дозволу, діючи умисно, усвідомлюючи незаконність придбання та зберігання вогнепальної зброї, без передбаченого законом дозволу, почав незаконно зберігати предмети, зовні схожі на пістолет за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_2 .

21 вересня 2020 року в період часу з 06 год. 03 хв. до 07 год. 30 хв. співробітниками Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській обл., на підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської обл. проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 . Під час проведення обшуку в правій кишені камуфльованої куртки, яка знаходилась на вішалці з правої сторони від вхідних дверей квартири виявлено та вилучено предмет, схожий на пістолет.

Вилучений предмет схожий на пістолет, є вогнепальною зброєю - перероблений саморобним способом з виробу, що не був вогнепальною зброєю - стартового пістолету «ЗОРАКІ», калібру 9мм. Пістолет придатний для проведення пострілів.

Дії ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , кожного окремо, кваліфіковані судом за ч. 4 ст. 187 КК України, як напад, з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення.

Дії ОСОБА_6 також кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 263 КК України, як незаконне придбання, зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

В апеляції:

- захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати в частині обвинувачення щодо ОСОБА_6 , закрити кримінальне провадження за епізодом за ч. 4 ст. 187 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України та призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 263 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на три роки.

В обґрунтування вказує, що обвинувачення ОСОБА_6 ґрунтується лише на показах свідка ОСОБА_22 , однак суд помилково вказав, що даний свідок пішов на одужання та на даний час має третю групу інвалідності, не врахувавши що на момент його допиту як свідка, він мав ІІ групу інвалідності, при якій як зазначив лікар Біловол, міг не усвідомлювати свої дії та вчинки.

Захисник також зазначає, що зазначених потерпілим коштів в сумі 50 000 доларів взагалі не було в сейфі, оскільки документів, які б підтверджували походження вказаної суми грошей потерпілим не надано як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні.

Крім цього зазначає, що за наслідками проведення дактилоскопічної та цитологічної експертиз, слідів залишених ОСОБА_6 не виявлено, так само і не було надано інформації про перебування ОСОБА_6 на місці вчинення злочину, що достовірно вказує на непричетність останнього до вчинення інкримінованого йому злочину.

Так, захисник зазначав, що вилучені під час обшуку копії державних актів, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, мають штами-відмітку «Архівний», та були створені лише 17 вересня 2020 року, в той час як злочин вчинено у жовтня 2018 року, що, на його думку, це саме по собі спростовує їх наявність у справі як доказів. При цьому, потерпілий ОСОБА_20 , в судовому засіданні не навів достатніх доказів, які б стверджували, що саме вилучені під час обшуку копії державних актів були у нього викрадені.

Захисник також вказує, що як проведення обшуку так і затримання ОСОБА_23 , який являвся депутатом Васильківської районної ради Дніпропетровської області, не було погоджено відповідним прокурором, як того вимагає чинне законодавство, що вказує на порушення як його процесуальних прав так і взагалі здобутих в ході обшуку речових доказів.

Крім цього зазначає, що в поданій потерпілим заяві в поліцію, останній взагалі не вказав на викрадену візитницю та сейф, яку в подальшому з метою створення штучних доказів було надано свідку ОСОБА_24 , який видав її працівникам поліції.

Зазначає, що легендований свідок « ОСОБА_25 », як був допитаний допомогою відеозв`язку із маскуванням обличчя, був впізнаний ОСОБА_26 , як ОСОБА_24 , що вказує на причетність саме ОСОБА_24 до скоєння злочину. Крім того зазначає, що легендований свідок « ОСОБА_25 » підтвердив свою участь у скоєнні злочину, з чого слідує, що його покази є недопустимими в силу ч. 3 ст. 87 КПК України.

Також, вказує, що за висновками трасологічної експертизи від 02 лютого 2021 року, на вилучених сейфі та дверях, наявні сліди знаряддя зламу в результаті розпилювання болгаркою. При цьому саме легендований свідок « ОСОБА_25 », вказав при проведенні слідчого експерименту місце де знаходяться двері від сейфу, що свідчить про те, що саме він вчинив вказаний злочин.

Зазначає, що враховуючи матеріальну шкоду, яка зі слів ОСОБА_20 йому спричинена, та склала 1 410 655 гривні 85 копійок, взагалі не зрозуміло не подання останнім цивільного позову на відшкодування завданих збитків, що підтверджує позицію сторони захисту щодо відсутності грошових коштів в адміністративній будівлі ФГ « ОСОБА_19 ».

- захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок суду щодо ОСОБА_6 скасувати на призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування вказує на порушення правил підслідності даного кримінального провадження. Зазначає, що первинно кримінальне провадження здійснювалось СВ Межівського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, однак в подальшому, постановою постановою керівника Синельниківської місцевої прокуратури було доручено здійснення досудового розслідування іншому органу, а саме Синельниківському ВП ГУНП в Дніпропетровській області.

На думку захисника, вказана постанова відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК України винесена неуповноваженою особою, а тому, всі докази зібрані цим органом докази та слідчі дії є недопустимими. Крім того вказує на формальне винесення цієї постанови, без належного мотивування.

Також вказує, що постанова про продовження строку досудового розслідування від 05 січня 2021 року була винесена прокурором з порушенням ч. 1 ст. 295 КПК України, оскільки слідчий склав клопотання про продовження строку досудового розслідування лише наступного дня, тобто 06 січня 2021 року, що він, вважає, свідчить про недопустимість усіх наступних проведених слідчих дій та отриманих доказів.

Також захисник зазначає на недопустимість протоколу обшуку квартири ОСОБА_6 від 21 вересня 2020 року, оскільки згідно відеозапису, при ньому приймали участь не менше чотирьох оперативних працівників, однак передбачені законом відомості про них у вступній частині протоколу відсутні, тому на його думку є недопустимими доказами і висновки трасологічної (дактилоскопічної) експертизи та висновок експертизи зброї, як похідні від вказаного вище протоколу обшуку.

Крім цього, захисник вважає недопустимим доказом протокол обшуку квартири, де проживав ОСОБА_24 від 20 жовтня 2020 року, оскільки згідно відеозапису, при ньому приймали участь оперативні працівники, однак передбачені законом відомості про них у вступній частині протоколу відсутні, а також відсутні підписи в заключній частині протоколу.

Вважає також недопустимим доказом протокол пред`явлення речей для впізнання потерпілим ОСОБА_20 , а саме впізнання візитниці, вилученої в ході обшуку квартири ОСОБА_24 .

Вказує на недопустимість протоколу огляду місцевості від 12 червня 2020 року, відповідно до якого була оглянута місцевість біля водойми, де в подальшому був виявлений сейф, оскільки даний огляду був проведений слідчим Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області 12 червня 2020 року, а постанова керівника прокуратури про доручення здійснення досудового розслідування Синельниківському ВП була винесена 18 червня 2020 року, тобто через 6 днів. Дана обставина свідчить про здійснення слідчої дії неуповноваженою особою.

Захисник вважає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 27 листопада 2020 року, оскільки , на його думку, під час нього були вилучені із річки металеві двері, а тому ця слідча дія вже не є слідчим експериментом. Також вказує, що в протоколі не зазначено, в який спецпакет поміщалися винайдені двері та чи упаковувалися вони та звертає увагу на не внесення до протоколу всіх учасників даної слідчої дії.

Захисник також звертає увагу на відсутність доказів наявності у викраденому сейфі суми в 50 000 доларів. Крім того ставить під сумнів взагалі існування сейфу, оскільки в протоколі огляду місця подій від 25 жовтня 2018 року, слідчий не зазначав та не описував місце до був сейф з грошовими коштами.

Зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував у вироку підстав, з яких він бере до уваги покази свідка ОСОБА_24 , який психічно хворий та стоїть на обліку, про те, що йому обвинувачений ОСОБА_6 начебто подарував візитницю, і відкидає заперечення обвинуваченого ОСОБА_6 щодо вказаного факту. Також суд першої інстанції не зазначив чому він бере до уваги покази легендованого свідка ОСОБА_27 , який надавав свідчення в присутності невідомої особи, яка надавала підказки, який на сьогодні не притягнутий до кримінальної відповідальності за даним фактом, та відкидає зауваження обвинувачених, які повідомляли суд, що ніколи не вчиняли інкримінований злочин.

- захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок суду щодо ОСОБА_6 скасувати на призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування вказує, що обвинувальний вирок у даній справі ґрунтується виключно на показах відсутнього свідка, якого не було допитано безпосередньо в залі суду, а тому такий формат сприйняття його свідчень слід розцінювати з порушенням ст. 23 КПК України.

Зазначає, що матеріали справи не містять доказів про те, що у потерпілого дійсно була в наявності сума в 50 000 доларів, а також доказів про їх зберігання у сейфі.

- захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 просить вирок суду щодо ОСОБА_10 скасувати на ухвалити новий, яким виправдати останнього за ч. 4 ст. 187 КК України.

В обґрунтування вказує, що суд не взяв до уваги, що під час огляду місця події від 25 жовтня 2018 року не було встановлено місце, де був розташований сейф та чи існував він взагалі.

Вказує, що судом не встановлювалась та не встановлювалась особа ОСОБА_28 , для підтвердження чи спростування обставин позики грошових коштів.

Вказує, що з показів свідка ОСОБА_21 , останній повідомив, що зріст нападника 180 см., однак зріст ОСОБА_10 складає 195 см.

Також вказує, що усе обвинувачення у справі ґрунтується на поясненнях свідка ОСОБА_29 , однак його пояснення не підтверджуються жодними доказами у справі. При цьому даний свідок, під час допиту, фактично визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім того звертає увагу на порушення правил підслідності даного кримінального провадження.

- прокурор в апеляції просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у вигляді 12 років позбавлення волі з конфіскацією частини особистого майна; за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за кожен злочин, остаточне покарання визначено у вигляді 13 років позбавлення волі, з конфіскацією частини особистого майна.

Призначити ОСОБА_10 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України та призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з конфіскацією частини особистого майна. В іншій частині вирок суду просить залишити без змін.

В обґрунтування вказує, що призначене обвинуваченим покарання є занадто м`яким та таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених.

Зазначає, що обвинувачені вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, просину свою не визнали, не надали жодних показів по суті справи, намагалися уникнути відповідальності шляхом перекладення відповідальності на інших осіб.

Заслухавши: обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників, які кожен окремо та разом підтримали доводи та вимоги кожен своїх апеляцій також і апеляцію захисника ОСОБА_5 щодо ОСОБА_6 та просили їх задовольнити, заперечували проти апеляції прокурора; обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, які кожен окремо підтримували доводи своїх апеляцій та просили їх задовольнити з викладених в них підстав; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляцій сторони захисту, та наполягав на задоволенні апеляції прокурора; потерпілогро, який підтримав апеляцію прокурора і заперечував проти апеляцій сторони захисту, перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Оскільки висновки суду стосовно фактичних обставин та доведеності вини ОСОБА_30 у вчиненні ним кримінального правопорушення, правильність правової кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 УКПК України в апеляційних скаргах сторони захисту не оспорюються, прокурор також в цій частині не оскаржує вирок, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, у зв`язку з чим вказані обставини судом апеляційної інстанції за ч.1 ст. 263 КК України стосовно ОСОБА_6 не перевіряються.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення; жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Посилання сторони захисту про непричетність обвинувачених до вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, не є слушними та такими, що спростовується наступним.

Так, суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, взаємозв`язку і достатності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.

У свою чергу сторона захисту заперечує правильність висновків суду про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та вважає, що вирок ґрунтується, зокрема, на недопустимих доказах, та зауважує, що в матеріалах справи відсутні прямі докази винуватості обвинувачених, вказані доводи були предметом апеляційного перегляду за результатами якого, останні визнані неприйнятними з огляду на наступне.

Проаналізувавши докази, які були дослідженні судом першої інстанції і покладені в основу вироку, колегія суддів, вважає їх умовно можна розділити на дві групи:

(1) докази на підставі яких встановлена подія кримінального правопорушення (протокол огляду місця події від 25 жовтня 2018 року, фотокопії розписки від 14 червня 2012 року про отримання ОСОБА_28 від ОСОБА_31 20 000 доларів США та 10 000 Євро, протокол огляду місцевості від 12 червня 2020 року під час якого виявлено металевий предмет сейф, без дверей, протоколи обшуків, висновки балістичних та трасологічних експертиз, показання потерпілого та свідків тощо);

(2) докази, які вказують на причетність ОСОБА_6 та ОСОБА_10 до вчинення даного злочину.

Щодо першої групи доказів суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ними підтверджується реальність та фактичні обставини події, які встановленні судом першої інстанції.

Що стосується другої групи доказів, які вказують на вчинення інкримінованих злочинів саме обвинуваченими ОСОБА_6 та ОСОБА_10 то до неї належить віднести вище перелічені докази на підставі яких встановлена подія кримінального правопорушення, а також: покази потерпілого ОСОБА_20 , який будучи допитаним в суді першої інстанції зазначив, що з ОСОБА_6 він особисто знайомий і той за два місяці до події він був на фермерському господарстві, з ним заходив в офіс та бачив розташування кімнат та сейфу, крім того потерпілий вказав, що 25 жовтня 20218 року він від охоронця дізнався про напад, та коли приїхав на місце побачив, що решітка на вікні була спиляна та коли дочекався СОГ (слідчу-оперативну групу) побачив, що був викрадений сейф.

За показами, наданими у суді першої інстанції свідка Прус, який працював охоронцем на підприємстві, в 00 год.25 хв. він почув лай собак та вийшов на подвір`я, де побачив чоловіка з пістолетом, який розпилив йому в обличчя газовий балончик, та наказали йти до сторожки, відібрали телефон, після замотали руки скотчем та наказали сидіти спокійно, свідок зауважив, що нападників бачив двоїв чоловіків, той хто зав`язував руки був плотної статури, зі зростом 180 см, а з пістолетом був інший.

Посилання сторони захисту в апеляції, що вказаний свідок свідчив і вказував на особу зростом 180 см., а зріст Радзицького складає 195 см не є таким вже суттєвим, оскільки в цій частині покази свідка є приблизними такими як він візуально сприяв його зріст.

Згідно до висновку цитологічної експертизи від 18 грудня 2018 року щодо фрагментів липкої стрічки, виявленої під час огляду місця події підтверджується, що на одному фрагменті виявлено епітеліальні клітини з ядрами, що доводить їх використання щодо охоронця ФГ для зв`язування рук.

Свідок ОСОБА_32 під час допиту в суді також підтвердив факт знайомства ОСОБА_20 та ОСОБА_6 , оскільки разом ним на території фермерського підприємства розпивали напої.

Допитаний з застосуванням заходів безпеки свідок ОСОБА_29 детально, послідовно виклав обставини події, що мали місце 25 жовтня 2018 року, а саме те, що на прохання ОСОБА_6 , який попросив допомогти забрати його речі з бази, яка в смт. Межова, куди вони втрьох разом з ОСОБА_33 приїхали де на місці ОСОБА_6 дав йому рацію, ОСОБА_34 взяв чемоданчик і вони з ОСОБА_6 пішли на територію, а він залишився біля машини. Через хвилин 30 йому ОСОБА_6 рацією сказав, щоб він прийшов до них та вони почали передавати йому речі: телевізор, сейф, воздушку, та інше Все завантажили у машину та поїхали. За це йому пообіцяли гроші, але так і не дали. Потім він бачив, як обвинувачені викидали двері від сейфу у річку. Окрім того, свідок чітко вказав, на місце розташування сейфу, воздушки, які нападники винесли, також зауважив, що ОСОБА_6 був пістолет та вони разом з ОСОБА_33 використовували засоби конспірації, а саме рації, на місце події мобільні телефони не брали.

Вказані покази свідка узгоджуються з даними результату проведеного слідчого експерименту за його участі, де ОСОБА_29 чітко вказав на місце куди були викинуті двері від сейфу, це була річка Вовча, які в подальшому були вилучені та згідно висновку експерта №19/104-7/5/50 від 02.02.2021 року на торцевих поверхнях фрагментів петель, наявні сліди знаряддя зламу, утворені в результаті розпилювання інструментом типу дискової пилки, шліфувальної машинки .

Колегія суддів звертає увагу, що характер пошкодження сейфу та спосіб проникнення про приміщення, через розпил віконної решітки є однаковим та з достатньо високою вірогідністю можна дійти висновку, що нападниками було використане одне і теж знаряддя злочину.

Свідок ОСОБА_24 у судовому засіданні пояснив, що з обвинуваченими знайомий, під час обшуку в нього був виявлений портсигар /візитниця/, який йому подарував ОСОБА_6 у 2019 році, коли той був у нього в гостях.

Згідно даних протоколу пред`явлення речей для впізнання від 03 листопада 2020 року, потерпілий впізнав портсигар-візитницю, яка була в нього викрадена 25 жовтня 2018 року, також вказав ознаки, за якими він її впізнав, зокрема - позначка у вигляді літери «П», а зверху - три блискучі краплі.

Зазначене свідчить про те, що викрадений портсигар-візитниця, після події зберігався у ОСОБА_6 , який на прохання свого знайомого йому його подарував. Вказані покази окрім суб`єктивних суджень сторони захисту іншими об`єктивними доказами не спростовані.

Крім того, на підтвердження доведеності винуватості обвинувачених у скоєному свідчить і результати протоколу обшуку від 23 вересня 2020 року за адресою: АДРЕСА_4 , під час якого було виявлено: довіреність та свідоцтво щодо автомобіля «ВАЗ-2108» з номерним знаком НОМЕР_1 та папку синього кольору з копіями державних актів на право власності на земельну ділянку в кількості дев`ять штук серії ЯК 31 44 58, 314 455, 314 453, 314 459, 314 454, 314 456, так потерпілий під час дослідження протоколу та відеозапису обшуку повідомив, що знайдені документи на землю, це ті документи, які перебували у викраденому в нього сейфі під час розбійного нападу.

Звертається увага, також на те, що транспортний засіб, на якому в день події пересувались нападники належить обвинуваченому ОСОБА_10 , яким останній і продовжував користуватись та зберігати за місцем свого проживання.

З урахуванням того, що обвинуваченими під час вчинення злочину використовувались засоби конспірації з метою приховування злочинної діяльності, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 , у минулому співробітник поліції, якому об`єктивно відомі певні заходи/засоби, які можуть бути використані з метою не залишення слідів злочину на місці події, навіть за наявності декількох прямих доказів, обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих непрямих доказів, з якими не узгоджуються непослідовні версії сторони захисту.

Аналізуючи доводи сторони захисту щодо відсутності кваліфікуючої ознаки шкоди завданої в особливо великому розмірі, та недоведеності потерпілим джерела походження та суми шкоди, колегія суддів вважає їх неприйнятними з огляду на таке.

Як видно з матеріалів справи, а саме заяви про залучення до провадження у якості потерпілого від 25 жовтня 2018 року, ОСОБА_20 , чітко зазначає, що невідомі особи проникли на територію фермерського господарства, звідки викрали сейф з грошовими коштами, документацію підприємства та інше, під час допиту останній зазначив, що сума грошових коштів, яка зберігалась у сейфі складала 50 тисяч доларів США, на підтвердження чого надав копію розписки(договору позики) від 14.06.2012 року. Так, згідно вказаної розписки гр. ОСОБА_28 , 14 червня 2012 року отримав від ОСОБА_20 у позику 20 тисяч євро та 10 тисяч доларів США та зобов`язався загальну суму коштів повернути до 30 листопада 2012 року, однак як стверджує потерпілий у визначений день вказана суми коштів повернута не була, тому з урахуванням прострочки позичальник повернув суму у розмірі 50 тисяч доларів США, яку потерпілий зберігав у сейфі.

Приймається до уваги, що нормами цивільного законодавства дійсно передбачені штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку позичальник/боржник може бути зобов`язаний сплатити у разі невиконання або несвоєчасного повернення суми позики.

Тому, враховуючи, що потерпілий ОСОБА_20 на протязі тривалого часу здійснює підприємницьку діяльність, займається фермерським господарством, за що відповідно сплачує податки, через що об`єктивно вказана сума може належити останньому у якості прибутки від здійснення діяльності, через, що у суду відсутні об`єктивні дані на спростування суми завданої шкоди. Твердження захисту щодо не встановлення особи ОСОБА_28 є неприйнятними, оскільки клопотань про виклик останнього для допиту у якості свідка захистом не заявлялось.

Твердження захисту щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 25.10.2018 року, у зв`язку з тим, що на останньому не відображено місце розташування сейфу не є слушними та такими, що свідчать про недопустимість вказаного доказу, оскільки у вказаному протоколу відповідно до вимог ст. 237 КПК України зафіксовано загальну обстановку події, загальне розташування приміщень, кімнат, окремих речей, сліди зламу віконної решітки та проникнення, що чітко відображено на фототаблиці долученої до протоколу.

Крім цього, вказані захистом недоліки жодним чином не позначилася на правах сторони захисту і її можливостях захищатися від висунутого обвинувачення, оскільки, як убачається з протоколу викладені в ньому дані та процедура/ порядок проведення узгоджують з приписами ст. 237 КПК України.

Звертається увага, що згідно протоколу огляду сейфу від 12.06.2020, який був винайдений неподалік від місця події, який згідно трасологічної експертизи за характеристикою, кількістю секцій відповідає наданим потерпілим у клопотанні про залучення копій документів від 11.01.2019 року характеристик сейфу: Wittbor чорного кольору, який скаладається із двух секцій верхньої і нижньої частини з окремими замками. Також, згідно з висновком трасологічної експертизи ключ від сейфу наданий потерпілим може відімкнути замок дверей знайдених у річці в ході слідчого експерименту.

Окрім того наведені твердження захисту будь-яким чином не спростовують встановлених фактичних обставин, а також саме по собі викрадення сейфу з грошовими коштами, як об`єкта злочинного посягання.

Висновки місцевого суду щодо достовірності зазначених відомостей у протоколах огляду місця події та слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_27 були також предметом ретельної перевірки судом першої інстанції, який не знайшов підстав сумніватися в їх обґрунтованості і вмотивованості, не вбачає таких підстав і суд апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22) звертається увага на те, що у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 вересня 2022 року у справі № 461/1593/19 (провадження № 51-4687км21) визначено, що процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.

При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу й на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.

Доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_27 , оскільки під час слідчої дії було виявлено та вилучено двері від сейфу, без проведення огляду та опису останньої, колегія суддів не вважає їх слушними з огляду на таке.

Протокол слідчого експерименту є окремим самостійним процесуальним джерелом доказу, якій суд оцінює за правилами ст. 94 КПК. Відповідно до приписів ст. 240 КПК України слідчий експеримент проводиться шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Як, видно з матеріалів даний слідчий експеримент був проведений за участю спеціаліста, в ході даної слідчої дії було дійсно вилучено двері від сейфу у місці розташування на які вказував свідок, тому даний факт був зафіксований на відеозаписі та у протоколі, з вказівкою про долучення у якості додатку, що не суперечить приписам ст. ст. 223, 240 КПК України.

Так, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив протокол слідчого експерименту від 27 листопада 2020 року за участю ОСОБА_27 та визнав, що експеримент проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, та не встановив суттєвих суперечностей між відомостями, які повідомив свідок під час слідчої дії, і показаннями, наданими ним під час допиту в суді, які б дозволяли поставити під сумнім інформацію, відображену в оспорюваному протоколі.

Доводи захисту щодо істотних порушень під час допиту залегендованого свідка ОСОБА_27 та безпідставному на думку захисту застосуванню заходів безпеки, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, з огляду на таке.

Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, висловленого в постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070км19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК.

Порядок допиту свідків під час судового розгляду врегульовано положеннями статей 352, 353 КПК України. Частиною 6 ст. 352 КПК передбачено, що свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту - захисник, а в ч. 12 цієї статті вказано, що після допиту свідка йому можуть бути поставлені запитання. Положення ч. 3 вищезгаданої статті покладають на суд обов`язок контролювати хід допиту свідків (потерпілого), щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту.

Під час досудового розслідування щодо вказаного свідка ОСОБА_27 було ухвалено постанову про застосування заходів безпеки, оскільки були підстави вважати, що особи причетні до кримінального провадження можуть вчинити злочин щодо свідка чи його близьких родичів.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2022 року відповідно до вимог ч. 9 ст. 352 КПК України, з урахуванням того, що залегендована особа є свідком обвинувачення, якій можуть бути відомі конкретні обставини злочину, було ухвалено рішення про його допит з використанням технічних засобів з приміщення суду у спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію.

Разом з цим, сторона захисту не висловлювала заперечень щодо здійснення допиту свідка у визначений спосіб. Під час прослуховування аудіозапису судового засідання від 05.10.2022 року, було встановлено, що особу свідка встановлено прокурором, що перевірено судом, свідка приведено до присяги, який на запитання прокурора почав вільну розповідь щодо обставин події, після закінчення вільної розповіді та відповіді на уточнювальні питання прокурора, суд надав можливість допитати вказаного свідка стороні захисту, яка об`єктивно не була обмежена у постановці питань. Окрім того, стороною захисту не вказано, яким чином допит свідка з застосуванням заходів безпеки в режимі відеоконференції обмежив права на захист, оскільки судом об`єктивно був наданий час для уточнювальних питань усім учасникам процесу, а участь свідка була забезпечена, однак з метою забезпечення безпеки життя та здоров`я останнього з застосуванням заходів безпеки. Таким чином, колегія суддів не встановила у цьому кримінальному провадженні порушень положень ст. 352 КПК у ході допиту свідків про які зазначає сторона захисту.

Щодо посилання сторони захисту на те, що свідок ОСОБА_24 та залегендований свідок ОСОБА_27 є однією і тією ж особою, і саме він вчинив інкримінований їм злочин, є безпідставним і таким, що можна вважати лише їх припущенням, оскільки для підтвердження таких стверджень відсутні будь-які дані чи відомості в матеріалах справи.

Окрім того, сторона захисту не навела будь- яких доводів, яким чином дані обставини вплинули на висновки оскаржуваного ними вироку.

Щодо доводів захисту про незаконність постанови прокурора про зміну органу досудового розслідування від 18.12.2020 року та як наслідок, збір доказів неуповноваженими особами є неприйнятними, з огляду на таке.

Дане питання також ретельно перевірено судом першої інстанції, і з аргументованим висновком суду з цього питання погоджується і колегія суддів.

За постановою прокурора від 18 червня 2020 року, у зв`язку з не здійсненням усіх необхідних та можливих заходів щодо повного, об`єктивного розслідування злочину, доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018040480000458 від 25.10.2018 року, СВ Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області.

Суд першої інстанції проаналізував зміст та порядок ухвалення постанови від 18.06.2020 року, і дійшов обґрунтованого і виваженого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що прокурором не визначалась підслідність за іншим органом або за вище стоячим органом, та змінена не підслідність органу досудового розслідування, а змінено місце проведення досудового розслідування тим же органом в межах одного відділу поліції з Межівського відділення на Синельниківське ВП ГУНП. Відповідно до вимог ст. 216 КПК України за суб`єктом та за кваліфікацією дане кримінальне провадження підслідне органам поліції, тому порушень КПК в даному випадку не встановлено, оскільки кримінальне провадження переміщене в рамках одного відділу поліції - Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, який і є органом досудового розслідування.

Отже, вказана постанова прокурора прийнята в межах одного органу досудового розслідування для внутрішньої організації їх роботи, а тому дана постанова не змінює підслідність даного кримінального провадження, як на це вказує сторона захисту в апеляціях.

За наведених обставин є неспроможними і доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місцевості від 12.06.2020 року з посиланням на постанову прокурора від 18.06.2020 року.

Доводи захисту щодо недопустимості протоколу обшуку квартири ОСОБА_6 від 21 вересня 2020 року та протоколу обшуку квартири за місцем проживання свідка ОСОБА_24 від 20 жовтня 2020 року, оскільки згідно відеозапису під час слідчої дії приймали участь оперативні працівники, відомості про яких у протоколі не зазначені, колегія вважає також їх безпідставними і необґрунтованими, з огляду на таке.

Зазначені слідчі дії у виді обшуків були предметом судового контролю за результатами якого встановлено, що вони проведені на підставі ухвал слідчих суддів, уповноваженими слідчими за участю понятих, самих обвинувачених та за згодою власників майна, які з цих питань не констатували жодних порушень та не висловлювали зауважень.

Присутність інших осіб у ході обшуку, зокрема, оперативних працівників, на переконання колегії суддів, не є таким істотним порушенням вимог КПК України, оскільки сторона захисту не обґрунтувала, на яких підставах, передбачених кримінальним процесуальним законом, відсутність у протоколі прізвищ оперативних працівників, які допомагали слідчому, зумовлює недопустимість результатів цієї слідчої дії.

Зазначене з узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові ККС ВС від 16.11.2021 (справа №149/2140/19, провадження №51-2159км20); у постанові ККС ВС від 03.10.2023 (справа № 487/5033/18, провадження №51-3974км19), де зазначено, що залучення співробітників оперативних підрозділів для проведення процесуальних дій має організаційний характер і не потребує прийняття процесуального документа у виді письмового доручення.

Доводи захисту щодо недопустимості доказу вилученого під час обшуку у свідка ОСОБА_24 портсигару-візитниці, є неприйнятними, оскільки, вилучена візитниці мала правовий статус тимчасово вилученого майна, і положеннями ст. 236 КПК України, не передбачено прямої заборони на вилучення речей, які не зазначені чітко в ухвалі, та відповідно, 26 листопада 2020 року визнано речовим доказом та накладено арешт.

Отже, вилучена візитниця має статус тимчасово вилученого майна, та отримана органом досудового розслідування в процесуальний спосіб, тому в суду немає підстав для визнання отриманого доказу недопустимим.

Також звертається увага, що потерпілий безпосередньо підтвердив, що вилучена візитниця належить йому та була викрадена у день інкримінованих подій. Свідок ОСОБА_24 чітко зазначає, про те, що вказану візитницю-портсигар йому подарував ОСОБА_6 . Окрім того, візитниця та підсигар є одним і тим же предметом, який може мати подвійне використання, однак має чіткі індивідуальні ознаки (колір, форма, опис) та який впізнав потерпілий. А тому підстав вважати протокол пред`явлення речей для впізнання потерпілим ОСОБА_20 - візитниці, вилученої в ході обшуку квартири ОСОБА_24 , не вбачається.

Доводи захисту щодо спростування показів свідка ОСОБА_24 через його психічний стан, так як останньому встановлено діагноз - органічний емоційно-лабільний розлад з помірними мнестичними порушеннями, у зв`язку останній на думку захисту не може належним чином усвідомлювати та надавати оцінку подіям, були також предметом перевірки суду першої інстанції.

Так, за поясненнями лікаря психіатра, який був допитаний в суді першої інстанції, з таким діагнозом, як у ОСОБА_24 людина усвідомлює свої дії, та через наявність встановленого захворювання не може перекручувати події, хіба що за своїм особистим бажанням навмисно.

Враховуючи пояснення лікаря-психіатра, який за своєю спеціалізацію має об`єктивні, певні знання в області психіатрії та який засвідчив, що з встановленим ОСОБА_24 діагнозом останній усвідомлює свої дії, а його фізичні недоліки впливають на його психологічний та емоційний стан, а не на психічний, підстав ставити під сумнів його покази не вбачається, а тому твердження захисту в цій частині є неприйнятними.

Окрім того, покази цього свідка не є єдиними і вирішальними, а узгоджуються і підтверджуються іншими дослідженими судом першої інстанції доказами покладених в основу вироку.

Щодо посилання сторони захисту на покази свідка - ОСОБА_35 , де він пояснював, що ОСОБА_24 оговорив обвинуваченого ОСОБА_6 та погрожував останньому гранатою, колегія суддів, вважає їх не спроможними та такими, що підтверджуються лише поясненнями самого свідка, оскільки будь-яких заяв-повідомлень від ОСОБА_6 щодо протиправних дій чи погрози життю та здоров`ю з боку ОСОБА_24 не було.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неприйнятності заяви ОСОБА_36 про те, що інкримінований злочин вчинено саме ним разом з ОСОБА_24 , та оцінює надані покази, критично, оскільки, вказаний свідок є батьком ОСОБА_37 , яка 05 травня 2016 року одружилась з обвинуваченим ОСОБА_6 , таким чином, свідок є тестем обвинуваченого ОСОБА_6 , при цьому свідок будь-які родинні зв`язки заперечував, що вже свідчить про його упередженість та неправдивість свідчень.

Окрім того, в суді першої інстанції було досліджено копію ухвали від 20 липня 2017 року, з якої слідує, що ОСОБА_6 звертався до Петропавлівського районного суду та його передавали на поруки ОСОБА_36 , який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де й повинен перебувати свідок, що об`єктивно також свідчить про прямий зв`язок свідка та обвинуваченого.

Також, слід врахувати, що ОСОБА_38 відбуває покарання за іншим вироком суду, перебуваючи у родинних зв`язках з обвинуваченим ОСОБА_6 , майже після спливу двох років надав заяву та свідчення про скоєння даного злочину та особи причетної до його вчинення, а саме свідка ОСОБА_24 , який первісно надав викривальні свідчення щодо ОСОБА_6 .

Окрім того, пояснення свідка ОСОБА_36 щодо обставин події, знарядь вчинення злочину, засобу пересування та характеристик речей, які нібито були викрадені є непослідовними та суперечливими, оскільки сейф та двері від нього були винайдені неподалік від місця події у річці, а свідок зазначає, що сейф було поміщено до автомобіля, однак колір та зовнішні характеристики також відмінні ніж ті, що були дійсно вилучені, крім того останній вказував про суми викрадених коштів з чужих слів.

Пояснення свідка ОСОБА_38 про те, що нібито свідок ОСОБА_24 прохав допомогти його показати дорогу до іншого населеного пункту з врахуванням того, що обоє жителі однієї місцевості є неприйнятними, оскільки свідок зазначав про різні марки машини на якій вони нібито переміщались та вказує про різний колір та характеристики сейфу.

Тому, з огляду на не послідовні та не узгоджені покази свідка ОСОБА_38 , є правильним і об`єктивним віднестись до них критично, як це визначив суд першої інстанції.

Щодо версії сторони захисту про підкидання Радзицькому за місцем його проживання, виявлених у нього копій актів, належних потерпілому, то такі доводи ретельно також перевірені судом першої інстанції і спростовані.

Суд першої інстанції з`ясував, що 17.09.2020 року потерпілий дійсно отримував завірені дані акти за своїм запитом, при цьому відповідно до відповіді з Держгеокадастру, останній двічі засвідчував копії актів, але двічі з різних підстав. Встановлено, що під час обшуку вилучено ті копії, які були отримані заявниками поіменно до ліквідації відділу Держгеокадастру у Межівському районі, після вчинення відносно нього злочину. Крім того, досліджуючи та порівнюючи надані копії, які були вилучені під час обшуку та ті які надані потерпілим в судовому засіданні, то встановлено, що вони є різними, бо містять відмітки про відповідність оригіналів в різних місцях та відбитки мокрих печаток в різних місцях.

З таким висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він є достатньо аргументованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Стосовно посилання в апеляції сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що проведення обшуку і затримання ОСОБА_6 проведення з порушенням його прав, так як він являвся депутатом Васильківської районної ради Дніпропетровської області, а ці дії не були погоджені відповідним прокурором, то вони не є прийнятними, оскільки слід врахувати, що відповідно до вироку встановлено, що обшук проводився на підставі ухвали Синельніківського міскрайонного суду Дніпропетровської області та цієї ж дати дійсно ОСОБА_6 був затриманий, однак відповідно до ухвали від 23 вересня 2020 року звільнено з під варти в залі суду у зв`язку з відмовою прокурора від клопотання. Окрім того з огляду на наявність у нього статусу депутата міської ради підозра йому складена керівником Дніпропетровської обласної прокуратури. .

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає істотних порушень прав даної особи. Окрім того, враховується, що під час обшуку у ОСОБА_39 вилучено зброю, і його дії за даною подією кваліфіковані судом першої інстанції за ч.1 ст. 263 КК України, кваліфікація якої та обставини вчинення цього злочину і доведеність вини ОСОБА_6 в інкримінованому даному кримінальному правопорушенні стороною захисту не оскаржується.

Щодо посилання сторони захисту в апеляції на підтвердження непричетності ОСОБА_6 на результати проведення дактилоскопічної та цитологічної експертиз, де слідів залишених ОСОБА_6 не виявлено, та не надання інформації про перебування ОСОБА_6 на місці вчинення злочину, то такі посилання є неспроможними, оскільки його причетність підтверджується матеріалами кримінального провадження, наведеними вище доказами, і сам по собі факт відсутності його слідів на місці події не є безумовною підставою для спростування цих висновків суду.

Всі інші доводи апеляційних скарг сторони захисту не відносяться до істотних аспектів, а тому не вимагають на них детальної відповіді. Колегія суддів, повністю підтримує мотиви, наведені судом першої інстанції в оскаржуваному вироку, без їх повтору, що узгоджується і відповідає позиції Верховного Суду, викладеної в їх постанові у справі №623/3335/17, провадження №51-6154км20.

З огляду на вищенаведене, при перегляді доводів апеляційних скарг сторони захисту встановлено, що судом першої інстанції в повній мірі наведені усі дослідженні ним докази у їх сукупності, які узгоджуються між собою і надана їм вмотивована об`єктивна оцінка, які покладені в основу вироку, а тому відсутні підстави, вважати з цього приводу, висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та неповноти судового розгляду, як на це вказують захисники в своїх апеляціях.

Висновок судупершої інстанціїпро доведеністьвини обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у вчиненіними кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.4ст.187КК України,його правовакваліфікація,відповідає фактичнимобставинам справиі ґрунтуєтьсяна зібраниху справіі дослідженихв повномуобсязі всудовому засіданніусіх доказахв їхсукупності,взаємозв`язкута достатності,які невикликають сумнівщодо їхналежності тадопустимості. Рішення прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року).

Щодо апеляційної скарги прокурора про скасування вироку і призначення обвинуваченим більш суворого покарання, колегія суддів вважає їх недостатньо переконливими і обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого та особливо злочинів, особу винуватого, обставини, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліках у лікаря -нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учасником бойових дій, депутатом Васильківської районної ради Дніпропетровської області VII скликання, за місцем проживання характеризується позитивно, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, і призначив покарання за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань за кожен злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , судом враховано, що останній вчинив особливо тяжкий злочин, вину у скоєному не визнав, не розкаявся, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем проживання характеризується позитивно.

Доводи апеляційної скарги прокурора в частині невизнання обвинуваченими вини, відсутності щирого каяття,не є безумовними підставами для визначення міри покарання, вказаної стороною обвинувачення.

Також звертається увага, що обвинуваченим призначене покарання не у мінімальному розмірі, передбаченої санкцією інкримінованої статті.

Таким чином, суд першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , врахував всі обставини по справі, в тому числі на які посилається прокурор в своїй апеляційній скарзі, та призначив покарання яке відповідає особам винним, і яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів, також зважає на дотримання судом першої інстанції при призначенні покарання практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).

З врахуванням наведеного, призначене покарання обвинуваченим судом першої інстанції відповідає принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості, а тому підстав як для пом`якшення покарання так і для призначення обвинуваченим покарання більш суворого, як на це вказує прокурор, колегія суддів не вбачає.

З огляду на разом вище наведене, апеляційні скарги захисника та прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 404,405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , а також прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_11 , - залишити без задоволення.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № 12018040480000458, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Судді: