Постанова

від 13.08.2024 по справі 175/2048/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 175/2048/21

провадження № 61-17791св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Фермерське господарство «Славутич»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року у складі судді Новік Л. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Фермерського господарства «Славутич» (далі - ФГ «Славутич») про солідарне стягнення боргу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що між ним та ОСОБА_2 20 грудня 2019 року укладено договір процентної позики № 201219, за яким позичальник зобов`язався прийняти позику і повернути її позикодавцеві у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання у строк та у розмірах, що обумовлені умовами договору.

За умовами пункту 2.1 договору сума позики становить 20 000 дол. США, а пунктом 2.2 договору визначено, що щомісячний розмір процентів складає 2% від розміру позики.

Згідно з умовами пункту 1.2 договору виконання зобов`язань позичальника забезпечується укладенням договорів поруки, за якими поручителями позичальника є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ФГ «Славутич».

На виконання цих умов 20 грудня 2019 року між позикодавцем та поручителями були укладені договори поруки, які є аналогічними за змістом.

Положеннями договорів поруки визначено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань боржником за договором процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року у розмірі 20 000 дол. США. У разі невиконання боржником зобов`язань за основним договором поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником, тобто повністю за основним договором.

Згідно із пунктом 2.2 договорів поруки поручителі відповідають солідарно перед кредитором у частині основного боргу боржника, заборгованості, а також за процентами та можливими штрафними санкціями.

Відповідно до власноруч складеної ОСОБА_2 розписки від 22 грудня 2019 року вбачається, що він отримав від позивача 20 000 дол. США. Розписка містить згоду його дружини ОСОБА_3 на отримання позики.

Пунктом 3.2 договору позики встановлено, що остаточною датою повернення позики є 20 листопада 2020 року.

Станом на 20 листопада 2020 року залишилася неповерненою сума позики у розмірі 13 000 дол. США. Поточні відсотки за користування позикою на цю дату позичальником сплачено.

За умовами пункту 3.3 договору позики строк, вказаний у пункті 3.2 цього договору (20 листопада 2020 року), може бути продовжений до повного виконання, але із застосуванням штрафних санкцій у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день відтермінування, та лише за умови підписання сторонами додаткової угоди до цього договору, в якій будуть визначені умови відтермінування.

Згідно із пунктом 3.4 договору позики в разі відмови позичальником підписати додаткову угоду штрафна санкція становить 1% від суми позики за кожний день прострочення.

Між позичальником і позикодавцем додаткова угода до договору позики не була укладена.

Отже, з 21 листопада 2020 року до 21 травня 2021 року, період прострочення становить 183 календарних дні, тому розмір штрафних санкцій, встановлених договором позики, складає 23 790 дол. США (13 000 дол. США х 183%).

Загальна сума позовних вимог становить 36 790 дол. США (13 000 + 23 790,00), що за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США станом на дату подання позову становить 27,500401 гривні за 1 долар США.

Таким чином, сума позову в гривні становить 1 011 739,75 грн (36 790 дол. США ? 27,500401).

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФГ «Славутич» на його користь заборгованість за договором процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року у розмірі 1 011 739,75 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено у солідарному порядку із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФГ «Славутич» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року в розмірі 1 011 739,75 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що боржник ОСОБА_2 , отримавши від ОСОБА_1 кошти у позику, не виконував належним чином взяті за договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, боржник має нести цивільно-правову відповідальність, а поручителі повинні нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов`язань.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФГ «Славутич» про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Заочне рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції оскаржено лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідачів штрафних санкцій за договором позики. Факт отримання позики та часткове її повернення не заперечується заявником, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів суми позики апеляційним судом не переглядалося.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.

Під час вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню штрафні санкції за договором позики, яка дотепер у повному обсязі позивачу не повернута, що не заперечувалося відповідачами.

Апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач відмовився від укладання додаткової угоди є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 як особа, яка подала апеляційну скаргу, не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача щодо укладання додаткової угоди з метою продовження строків виконання зобов`язання та позивач відмовився її укладати, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач мав намір на укладення такої додаткової угоди та вчиняв всі необхідні дії для цього. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що доказування у справі є обов`язком не тільки позивача, але й відповідачів, щодо підтвердження своїх заперечень щодо позову.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 була усна домовленість щодо продовження строків виконання зобов`язань за договору позики, а також про скасування умов договору, в тому числі щодо визначення сторонами умов про штрафні санкції, передбачені пунктом 3.3 договору процентної позики. Такі доводи є безпідставними та не підтверджуються будь-якими доказами. Крім того, вказаний факт заперечувався позивачем у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час виконання взятих на себе зобов`язань за договором позики у нього виникли труднощі у зв`язку з виданням Кабінетом Міністрів України 25 березня 2020 року розпорядження № 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» на території України, який у подальшому неодноразово продовжувався, не є підставою, яка звільняє відповідача від виконання зобов`язання належним чином, а посилання відповідача запровадження в Україні військового стану не заслуговує на увагу, оскільки ці обставини виникли вже після спливу строку виконання зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо неналежного повідомлення відповідачів у справі, спростовуються матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 2-649/10 та від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц.

ОСОБА_2 вказує про те, що суди не врахували той факт, що порука є припиненою, оскільки позивач звернувся до суду з вимогами до поручителів поза межами строків, визначених положеннями статті 559 ЦК України.

Також заявник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій та з розміром заборгованості.

Вважає, що місцевим судом було порушено порядок заочного розгляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

06 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, витребувано справу із суду першої інстанції.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

06 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року.

Зупинено виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що строки, визначені частиною четвертою статті 559 ЦК України, ним дотримані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір процентної позики № 201219.

За умовами договору процентної позики ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 кошти у сумі 20 000 дол. США, строком на 11 місяців, остаточною датою повернення позики є 20 листопада 2020 року, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом відповідно пункту 3.3. договору позики. Отримання коштів підтверджено розпискою.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед позивачем із повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом і штрафних санкцій укладено окремі договори поруки від 20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ФГ «Славутич».

Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФГ «Славутич» взяли на себе зобов`язання перед позивачем відповідати у повному обсязі за зобов`язаннями позичальника, визначеними договором процентної позики.

Пунктом 2.2 договорів поруки визначено, що поручитель відповідає солідарно перед кредитором в частині основного боргу боржника, заборгованості, за процентами та можливими штрафними санкціями.

Строк дії договору позики № 201219 від 20 грудня 2019 року закінчився 20 листопада 2020 року, але на час розгляду справи судом першої інстанції сума позики не повернута в повному обсязі.

За розрахунком позивача станом на дату подання позову заборгованість ОСОБА_2 за договором процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року складає: 13 000 дол. США - невиплачена сума позики, 23 790 дол. США - розмір штрафних санкцій, встановлених договором. Загальна сума позовних вимог становить 36 790 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США станом на дату подання позову в гривневому еквіваленті становить 1 011 739,75 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив:

у січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року (т. 1, а. с. 133-137);

ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року (т. 1, а. с. 168-170), яка постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасована (т. 1, а. с. 199-202);

у травні 2023 року ОСОБА_2 подав до суду доповнення до заяви про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року до якої приєдналися ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФГ «Славутич» (т. 1, а. с. 220-224);

ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФГ «Славутич» про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року, залишено без задоволення (т. 2, а. с. 12, 16-17).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням того, що рішення місцевого суду переглядалося в апеляційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідачів штрафних санкцій за договором позики, справа в касаційному порядку в іншій частині не переглядається та відповідні доводи касаційної скарги колегією суддів Верховного Суду до уваги не беруться.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За правилами статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Щодо доводів касаційної скарги про припинення поруки

У випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства (постанова Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22)).

Положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, чинній станом на 20 грудня 2019 року, визначено, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Враховуючи, що строк дії договору позики № 201219 від 20 грудня 2019 року закінчився 20 листопада 2020 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 31 травня 2021 року, тому доводи заявника про припинення поруки є безпідставними.

Колегія суддів не бере до уваги доводи про те, що рішення у справі ухвалено без урахуваннявисновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 2-649/10 (провадження № 61-36994св18), оскільки у вказаних постановах суду касаційної інстанції викладено висновки щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції до 20 грудня 2019 року (дата укладення договорів поруки), згідно з якими припинення поруки є можливим, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, суди встановили:

20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір процентної позики № 201219;

за умовами договору процентної позики ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 кошти у сумі 20 000 дол. США, строком на 11 місяців, остаточною датою повернення позики є 20 листопада 2020 року;

умовами пункту 3.3 договору позики визначено, що строк, указаний у пункті 3.2 цього договору (20 листопада 2020 року), може бути продовжений до повного виконання, але із застосуванням штрафних санкцій 0,5% від суми позики за кожен день відтермінування, та лише за умови підписання сторонами додаткової угоди до цього договору, в якій будуть визначені умови відтермінування;

відповідно до пункту 3.4 договору позики в разі відмови позичальником підписати додаткову угоду штрафна санкція становить 1% від суми позики за кожний день прострочення;

між позичальником і позикодавцем додаткова угода до договору позики щодо продовження строків виконання не була укладена;

за розрахунком позивача, який не спростовано відповідачем, станом на дату подання позову заборгованість ОСОБА_2 за договором процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року складала: 13 000 дол. США - невиплачена сума позики, 23 790 дол. США - розмір штрафних санкцій, встановлених договором (13 000 дол. США х 1% від суми позики за кожний день прострочення(183 календарних дня)). Загальна сума позовних вимог становить 36 790 дол. США, що за офіційним курсом долара США станом на дату подання позову в гривневому еквіваленті становить 1 011 739,75 грн;

факт отримання позики та її часткового погашення сторонами не оспорюється.

Позивач визначив розмір заборгованості та надав докази на її підтвердження, тому спростувати такі докази має саме відповідач, а суд може лише оцінити докази і, якщо розмір заборгованості завищений, зменшити його.

Водночас надані позивачем ОСОБА_1 розрахунки суми заборгованості відповідач ОСОБА_2 не спростував та відповідні докази до суду не подав.

Сама по собі незгода з розміром заборгованості, без належних доказів на її спростування не може слугувати підставою для скасування судового рішення.

За вказаних обставин доводи касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій є необґрунтованими.

Апеляційний суд перевірив аналогічні доводи заявника ОСОБА_2 під час апеляційного перегляду справи, надав на них вичерпну відповідь та обґрунтовано вказав про те, що місцевий суд дійшов правильного висновку щодо стягнення з позичальника (та поручителів) на користь позивача штрафних санкцій за договором позики.

Доводи заявника про те, що судові рішення у справі ухвалені без урахуваннявисновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22) вказано, що у справах про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави, кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

У справі № 234/3840/15-ц розглядався позов юридичної особи до фізичної особи про звернення стягнення на предмет застави. У цій справі Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погодився з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Зважаючи на обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду, відсутність обґрунтованих доводів та власних розрахунків відповідача щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд попередніх інстанцій погодилися із розрахунком заборгованості, наданим позивачем, який не спростовано відповідачами у справі.

Таким чином, порівнювані правовідносини різняться предметом та підставами позову, що вказує на відмінність норм, які вирішують відповідний спір. Тому посилання на постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22)є нерелевантним.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19,від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібні правовідносини означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (пункти 38.1, 38.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

У справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Великою Палатою Верховного Суду розглядався позов Кременчуцької міськради до ФОП ОСОБА_5 про стягнення збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчук внаслідок порушення норм земельного законодавства.

З урахуванням того, що у справі № 917/1739/17 та у справі, яка є предметом перегляду, спірні правовідносини та їх матеріально-правове регулювання є різними, колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про неврахування судамивисновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Щодо доводів про порушення порядку заочного розгляду справи

У касаційній скарзі заявник звертає увагу суду на те, що всупереч вимогам частини першої статті 281 ЦПК України суд не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, що, на його думку, є порушенням, яке тягне за собою скасування заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року.

Зважаючи на те, що в описовій частині заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року зазначено, що зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статей 223, 280 ЦПК України, а також беручи до уваги те, що ці обставини були предметом розгляду апеляційного суду під час вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2023 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі, яка була скасована постановою Дніпровського апеляційного суд від 11 квітня 2023 року, колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги як необґрунтовані.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на те, що, як було встановлено місцевим судом,відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у передбаченому законом порядку, відзив на позов не подавали. Виходячи з цього, суд за письмової згоди представника позивача ухвалив рішення при заочному розгляді справи на підставі статей 223, 280 ЦПК України (т. 1, а. с.126, 128).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій, правильно визначилися з характером спірних правовідносин в оскаржуваній в касаційному порядку частині, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли правильного висновку про задоволення заявлених позивачем вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, в оскаржуваній в касаційному порядку частині, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається заявнику надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються.

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47)

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська