Ухвала

від 15.08.2024 по справі 916/86/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"15" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/86/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши заяву (вх. № 2-1278/24 від 06.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН» про розстрочення виконання судового рішення у справі

за позовом керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Пушкіна, 11б; код ЄДРПОУ 38296363(21) )

в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26; код ЄДРПОУ 00034039),

2) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН» (65014, Одеська обл., м. Одеса, провул. Лермонтовський, буд. 1/3; код ЄДРПОУ 44190252)

про визнання недійсними окремих частин договорів та стягнення 596 438,09 грн;

представники сторін:

від позивача-1 не з`явився,

від позивача-2 не з`явився,

від відповідача не з`явився;

прокурор Брагар Д.В. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду перебувала справа № 916/86/24 за позовом керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН» про визнання недійсними окремих частин договорів та стягнення 596 438,09 грн.

Рішенням від 30.05.2024 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано недійсними пункти 3.1. договорів №44-22 від 21.03.2022, №69-22 від 10.05.2022, №77-22 від 17.05.2022, №34-23 від 01.03.2023, №48-23 від 30.03.2023, №50-23 від 31.03.2023, укладених між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» у частині включення до ціни договору податку на додану вартість, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України безпідставно сплачені кошти в сумі 527 220,16 грн, 3% річних у сумі 16 175,79 грн, інфляційні втрати у сумі 53 042,14 грн, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 25 050,57 грн витрат зі сплати судового збору.

06.08.2024 за вх. № 2-1278/24 до суду надійшла заява відповідача, в якій він просить розстрочити виконання рішення та затвердити наступний графік його виконання: щомісячно рівними частинами протягом року з дня ухвалення рішення.

В обґрунтування заяви відповідач посилається на скрутне фінансове становище, викликане збройною агресією РФ проти України. Зазначає про укладення зі своїми контрагентами ряду договорів та водночас звертає увагу, що за умовами цих договорів не передбачено сплати замовниками будь-яких авансів відповідачу, у зв`язку з чим останній вимушений за власні кошти придбавати з Європи усі необхідні матеріали, запасні частини та інше для виконання своїх договірних зобов`язань. Відповідач покликається на те, що має намір добровільно виконувати судове рішення, проте вказує, що стягнення всієї суми може стяти непомірним тягарем для ТОВ «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН». Вищезазначені обставини відповідач вважає такими, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

Ухвалою від 09.08.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН» про розстрочення виконання судового рішення призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.08.2024.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції прийняв участь прокурор, який заперечував проти задоволення заяви відповідача.

Позивач-1, позивач-2 та відповідач явку своїх повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним сином. При цьому явка сторін не визнавалася судом обов`язковою.

15.08.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши заяву представника відповідача про розстрочення виконання рішення, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Савіцький проти України» (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (з наступними змінами та доповненнями, далі Закон України «Про виконавче провадження») встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі № 11-рп/2012).

Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм розстрочення виконання рішення за наявності певних умов.

Так, за приписами ч., ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Розстрочення це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Частиною 5 ст. 331 ГПК України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Особа, яка подала заяву про розстрочення або відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Суд зауважує, що враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:

1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;

2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;

3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»;

4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У якості обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідач наводить наступні:

- скрутне фінансове становище, викликане збройною агресією РФ проти України;

- укладення між відповідачем та його контрагентами ряду договорів, за умовами яких не передбачено сплати останніми будь-яких авансів, у зв`язку з чим відповідач вимушений за власні кошти придбавати з Європи усі необхідні матеріали, запасні частини та інше для виконання своїх договірних зобов`язань.

На підтвердження наведених у своїй заяві доводів відповідач надає суду копії вищезазначених договорів.

Проаналізувавши наведені заявником доводи, суд зазначає, що його посилання на скрутне фінансове становище не може прийматись до уваги, оскільки за змістом ст. 331 ГПК України тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для розстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в даних умовах носить загальний характер.

Відсутність станом на даний час належного доходу та грошових коштів, достатніх для виконання рішення, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення у цій справі.

Відповідач є самостійним господарюючим суб`єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, тому зобов`язання за доданими до заяви договорами виникли внаслідок його власної господарської діяльності.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Ризики підприємницької діяльності несе суб`єкт господарювання, виконання зобов`язань за укладеними договорами стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Відтак, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, та не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення.

Обставини, на які посилається заявник, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки на погашення заборгованості, яка виникла перед позивачем.

Разом з тим, суд критично відноситься до посилань відповідача на скрутне фінансове становище, яке викликано збройною агресією РФ проти України, як на підставу для розстрочення виконання рішення, так як вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для надання розстрочки. Обставини впливу воєнного стану та збройної агресії на спроможність виконання зобов`язань мають доводитися відповідачем щодо конкретних правовідносин. Натомість у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вплив будь-яких форс-мажорних обставин на можливість виконання відповідачем своїх зобов`язань. Отже, посилання на військову агресію без надання належних та допустимих доказів безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання судового рішення також не є підставою для розстрочення виконання рішення.

Підставою для встановлення розстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Отже, відповідачем, в порушення приписів статті 74 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також доказів відсутності достатніх грошових коштів для погашення наявної заборгованості.

Суд, з урахуванням дотримання справедливого балансу між відповідачем та позивачем і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати кошти, враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, вважає, що наведені відповідачем обставини не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення в частині стягнення грошових коштів.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення у справі № 916/86/24.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76-79, 86, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви (вх. № 2-1278/24 від 06.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРС ІНДАСТРІАЛ МАРІН» про розстрочення виконання судового рішення у справі № 916/86/24 відмовити.

Вступну та резолютивну частини ухвали оголошено у судовому засіданні 15 серпня 2024 р. Повний текст ухвали складено та підписано 20 серпня 2024 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.В. Волков