Постанова

від 14.08.2024 по справі 619/4134/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 619/4134/21

провадження № 61-11815св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року

у складі судді Нечипоренко І. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

18 серпня 2021 року керівник Дергачівської окружної прокуратури, який діє

в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, скасування запису про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що під час проведення досудового розслідування

у кримінальному провадженні № 12021220000000288 від 23 лютого 2021 року за обвинуваченням голови Черкасько-Лозівської сільської ради

Шабалтаса П. П. за частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України встановлено, що рішенням ХХХVІІ сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від

10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 у приватну власність для ведення садівництва надано земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372. Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 809287 від 13 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за

№ 010969300374. Разом з цим встановлено, що питання про передання

ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6322083002:00:000:0372 не розглядалося, відповідне рішення сільська рада не приймала.

У подальшому право власності на цю земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2013 року зареєстроване за ОСОБА_2 . Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року у справі № 619/2818/13-ц, зокрема, визнано право власності за ОСОБА_2 на будівлю кафе з магазином з продажу товарів повсякденного попиту літ. «А-1», загальною площею 257,70 кв. м, та будівлю вбиральні літ. «Б», огорожу № 1, які розташовані за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Лісне, автодорога Харків - Щербаківка. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено. Суд апеляційної інстанції, зокрема, встановив, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що під будівництво або вже під збудовану будівлю їй виділена земельна ділянка. Крім того, ОСОБА_2 не надала доказів того, що об`єкт будівництва був завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію відповідним органом. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 грудня 2018 року право власності ОСОБА_2 скасовано.

Разом з цим державний реєстратор Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ХК 141200311844, яка видана департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції

у Харківській області 31 січня 2020 року, зареєстрував 11 лютого 2020 року за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що вказана декларація видана ОСОБА_2 на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від

19 серпня 2019 року у справі № 619/2118/13-ц. Однак, відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті https://court.gov.ua, судової справи з таким номером немає. Вказане свідчить про відсутність законних підстав для отримання ОСОБА_2 декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, що розташований за вказаною адресою.

Керівник Дергачівської окружної прокуратури просив визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЖ № 809287 від 13 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, загальною площею 0,1200 га, виданий на ім`я

ОСОБА_1 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010969300374; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, який укладений 27 лютого 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за

№ 620, та скасувати його державну реєстрацію; скасувати реєстрацію декларації від 31 січня 2020 року № ХК 141200311844 про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області; скасувати запис від 11 лютого 2020 року № 35494427 про державну реєстрацію

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на нежитлову будівлю кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 повернути на користь територіальної громади в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада) Харківського району Харківської області зазначену земельну ділянку з одночасним приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу нежитлової будівлі кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЖ № 809287 від

13 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, загальною площею 0,1200 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010969300374.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 6322083002:00:000:0372, який укладений 27 лютого 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований

у реєстрі за № 620, та скасовано його державну реєстрацію.

Скасовано реєстрацію декларації від 31 січня 2020 року № ХК 141200311844 про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції

у Харківській області.

Скасовано запис від 11 лютого 2020 року № 35494427 про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на нежитлову будівлю кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути на користь територіальної громади

в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада) Харківського району Харківської області земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, з одночасним приведенням її

у придатний для використання стан шляхом демонтажу нежитлової будівлі кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір по 4 104,51 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовна вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 809287 від 13 листопада 2009 року, виданого на ім`я

ОСОБА_1 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010969300374, підлягає задоволенню, оскільки рішення про передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільська рада не приймала.

В частині вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 лютого 2013 року, укладеного між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про її задоволення на підставі статей 215, 203 ЦК України, статті 152 ЗК України. Суд першої інстанції також вирішив задовольнити позовні вимоги в частині скасування реєстрації декларації від 31 січня 2020 року № ХК 141200311844 про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта та скасування запису про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 35494427 на нього, з огляду на те, що ОСОБА_2 з метою отримання декларації надала недостовірні відомості.

Задовольняючи вимогу про зобов`язання відповідача повернути на користь територіальної громади спірну земельну ділянку з одночасним приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу самочинно збудованої будівлі суд першої інстанції керувався статтею 391 ЦК України, яка передбачає право власника вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосування наслідків, в тому числі

і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року в частині визнання недійсним та скасування державного акта серії ЯЖ № 809287 від 13 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, загальною площею 0,1200 га, виданого на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010969300374; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,12 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, який укладений

27 лютого 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який зареєстрований у реєстрі за № 620, скасування його державної реєстрації; стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь Харківської обласної прокуратури судового збору по 4 104,51 грн з кожного скасовано і ухвалено в цій частині вимог нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року в частині вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 повернути на користь територіальної громади в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада) Харківського району Харківської області земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, з одночасним приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу нежитлової будівлі кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 змінено.

Витребувано земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, за адресою:

АДРЕСА_1 , із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада) Харківського району Харківської області,

з одночасним приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу нежитлової будівлі кафе з магазином літ. «А-1», з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року в частині скасування реєстрації декларації від 31 січня 2020 року

№ ХК 141200311844 про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта за адресою:

АДРЕСА_1 , яка зареєстрована Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області; скасування запису від 11 лютого 2020 року № 35494427 про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на нежитлову будівлю кафе

з магазином літ. «А-1» з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування державного акта; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 лютого 2013 року та скасування його державної реєстрації, апеляційний суд виходив із того, що вказані вимоги не

є ефективним способом захисту права власника, оскільки упостанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок, що оскільки держава, як власник ділянки, волю на її вибуття з власності не виражала, то ділянка вибула з державної власності поза волею власника, а тому застосовуються статті 387, 388 ЦК України,

й належним способом захисту буде віндикаційний позов (витребування майна від добросовісного набувача). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що позивач пред?явив вимогу про повернення земельної ділянки, що є по суті витребування її з незаконного володіння власника ОСОБА_2 , а тому в цьому випадку належним та ефективним засобом захисту порушеного права буде саме задоволення вимоги про витребування спірної земельної ділянки. З цих підстав апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про зобов?язання повернути земельну ділянку.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував позовну давність, оскільки протиправне зайняття земельної ділянки має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

02 серпня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року й ухвалити нове рішення

у відповідній частині, а саме зобов?язати Малоданилівську селищну раду повернути ОСОБА_2 спірну земельну ділянку; відновити реєстрацію декларації від 31 січня 2020 року № ХК 141200311844 про готовність до експлуатації збудованого об?єкта за адресою:

АДРЕСА_1 ; відновити запис від 11 лютого 2020 року

№ 35494427 про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на нежитлову будівлю кафе з магазином літ. «А-1», господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов?язати Малоданилівську селищну раду повернути нежитлову будівлю кафе

з магазином літ. «А-1», господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов?язати позивача повернути сплачений судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 18 469,00 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від

13 квітня 2022 року у справі № 815/1484/18, від 09 червня 2021 року у справі

№ 826/2123/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 640/21256/18, від

02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 12 червня 2019 року

у справі № 916/1986/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 619/4276/18, від 17 серпня 2022 року у справі № 725/2609/20, від 26 травня 2020 року у справі

№ 912/2385/18; судове рішення не підписано суддями; справу розглянуто

в суді апеляційної інстанції без участі ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату судового засідання; суд необґрунтовано відхилив клопотання про застосування позовної давності. Вказує, що після реєстрації права власності на збудований об?єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об?єкта до експлуатації, така декларація вичерпує свою дію фактом виконання.

Аргументи інших учасників справи

06 жовтня 2023 року Дергачівська окружна прокуратура Харківської області подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята відповідно до норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Дергачівського районного суду Харківської області.

07 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Малоданилівської селищної ради про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення в цій частині не переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку, серія

ЯЖ № 809287 від 13 листопада 2009 року, земельна ділянка площею 0,1200 га, кадастровий номер 63220083002:00:000:0372, на

АДРЕСА_1 , для ведення садівництва на підставі рішення ХХХVII сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 10 жовтня 2008 року належить ОСОБА_1 .

З ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2021 року у справі № 619/1654/21 відомо, що ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що, перебуваючи на посаді Черкасько-Лозівського сільського голови, зловживаючи своїм службовим становищем та скоївши службове підроблення, особисто склав, підписав та завірив печаткою Черкасько-Лозівської сільської ради рішення сесії Черкасько-Лозівської сільської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку, на підставі якого

з державної власності на користь фізичної особи ОСОБА_1 безоплатно вибула земельна ділянка, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372.

Згідно з ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від

20 квітня 2021 року закрито кримінальне провадження від 25 лютого

2021 року № 12021220000000288 та звільнено обвинуваченого

ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 366, частиною другою статті 364 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Отже, вказане рішення складено і підписано Черкасько-Лозівським сільським головою ОСОБА_3 без попереднього винесення цього питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, про що також свідчить протокол порядку денного 37 сесії 5 скликання з доданим списком, з якого видно, що питання передання

у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у порядку денному немає, водночас у протоколі порядку денного було питання про надання дозволу на розроблення технічної документації і проєкту відведення спірної земельної ділянки, а не про передання її у власність.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0372, на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2013 року, серія та номер 620, зареєстровано за ОСОБА_2 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року у справі № 619/2818/13-ц, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на будівлю кафе з магазином з продажу товарів повсякденного попиту літ. «А-1», загальною площею 257,70 кв. м, та будівлю вбиральні літ. «Б», огорожу АДРЕСА_2 .

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено. Суд апеляційної інстанції, зокрема, встановив, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що під будівництво або вже під збудовану будівлю їй виділена земельна ділянка. Крім того, ОСОБА_2 не надала доказів того, що об`єкт будівництва був завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію відповідним повноважним органом.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

29 грудня 2018 року право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку скасовано.

11 лютого 2020 року державний реєстратор Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ХК 141200311844, яка видана Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції

у Харківській області 31 січня 2020 року, зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю кафе з магазином літ. «А-1»

з господарською будівлею літ. «Б», загальною площею 257,7 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

З декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, відомо, що вона видана ОСОБА_2 на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2019 року у справі № 619/2118/13-ц.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті https://court.gov.ua, судової справи з таким номером немає.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 просила застосувати позовну давність.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо позовних вимог про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта та скасування запису про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

Відповідно до частини першої статі 83 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки

у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У частині другій статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що в разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема у статті 391, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

При цьому такі недостовірні дані повинні відповідати одній із таких умов, що дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 липня

2023 року у справі № 523/3113/20.

Суди встановили, і це матеріалами справи підтверджено, що в оскаржуваній декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зокрема у пункті 8 «Інформація про рішення суду», вказано «від 2019-08-19, 619/2118/13-ц».

Проте відповідно до відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті https://court.gov.ua судової справи з таким номером немає.

Суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановили, що ОСОБА_2 з метою отримання декларації надала недостовірні відомості, зокрема вказала в декларації судове рішення, якого немає.

Враховуючи те, що відповідачка зазначила в декларації недостовірні відомості, які є підставою вважати спірний об`єкт самочинним будівництвом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування реєстрації декларації від 31 січня 2020 року № ХК 141200311844 про готовність до експлуатації самочинно збудованого об?єкта, на який визнано право власності за рішенням суду.

Оскільки рішення державного реєстратора, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірний самочинно збудований об?єкт, прийняте з порушенням законодавства за відсутності документів, що підтверджують виникнення права власності на самочинно збудований об`єкт, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 13 грудня

2023 року у справі № 522/17307/19 (провадження № 61-972св23).

Аргументи заявника про те, що судове рішення не підписане суддями,

є безпідставними, оскільки аналіз оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вони містять підписи суддів.

Безпідставними є й аргументи заявника про те, що справу в суді апеляційної інстанції розглянуто без участі ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату судового засідання, оскільки у матеріалах справи

є зворотнє рекомендоване повідомлення, з якого відомо, що судову повістку адресовану ОСОБА_2 , про розгляд справи 05 червня 2023 року

о 13 год 40 хв, вона отримала особисто (т. 4, а. с. 26).

Щодо позовних вимого про повернення земельної ділянки

Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що позивач пред?явив вимогу про повернення земельної ділянки, що по суті є витребування її з незаконного володіння власника ОСОБА_2 , а тому у цьому випадку належним та ефективним засобом захисту порушеного права буде саме задоволення вимоги про витребування спірної земельної ділянки.

Проте колегія судді не може погодитися із цим висновком апеляційного суду

з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює

у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року

у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20,

пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19, пункт 98).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом», означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню.

У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Суди установили, що рішення про виділення спірної земельної ділянки орган місцевого самоврядування не приймав, а здійснене на ній будівництво

є самочинним.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично

і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від

15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не

є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати, як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі в разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти

з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні нею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року

у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зробила висновок, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не факт державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації його права власності додаткові юридичні обмеження.

Отже, здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомості порушує права Малоданилівської селищної ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірний об`єкт побудований.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від

31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня

2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

У пунктах 111-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від

15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зроблено висновок, що «якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати і правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 924/820/21 та від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19, у яких, у свою чергу, врахований висновок, зроблений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника

у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

З наведеного випливає, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Вказане спростовує аргументи ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем позовної давності.

Установивши, що відповідачка на спірній земельній ділянці побудувала об?єкт нерухомості, який є самочинним будівництвом, чим створила власнику земельної ділянки - об?єднанній територіальній громаді Малоданилівської селищної ради - перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення негаторного позову про зобов?язання повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу нежитлової будівлі.

Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, не звернув уваги, що у цьому спорі пред?явлення негаторного позову про повернення земельної ділянки шляхом приведення її у придатний для використання стан

є належним та ефективним способом захисту порушеного права і відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від

15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

Оскільки суд апеляційної інстанції змінив законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вимог про зобов?язання повернути земельну ділянку з одночасним приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу самочинно збудованої будівлі, яке відповідало закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в цій частині та залишення в цій частині

в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Полтавського апеляційного суду від

05 червня 2023 року в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради до ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки скасувати і залишити в силі в цій частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня

2023 року в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради до ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта та скасування запису про державну реєстрацію

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишити без змін.

Оскільки скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції не вплинуло на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат суд касаційної інстанції не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради до ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки скасувати, і залишити в силі

в цій частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня

2023 року в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради до ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта та скасування запису про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов