Рішення

від 05.08.2024 по справі 49/126-б-44/565-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2024Справа № 49/126-б-44/565-2012 (910/981/24)

За позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" (02002, м. Київ, вул. Сагайдака, 114) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко Анастасії Валеріївни (04116, м. Київ, а/с 52)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал" (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 115-Б, каб. 413)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал"

про визнання договорів міни недійсними та повернення майна

В межах справи № 49/126-б-44/565-2012

За заявою Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" (код ЄДРПОУ 24732110)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Позивач Іванченко А.В.

Від відповідача не з`явилися

Від третьої особи Несвіт О.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 49/126-б-44/565-2012 за заявою Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 04.11.2015.

25.01.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко Анастасії Валеріївни про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.2024 задоволено заяву Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко Анастасії Валеріївни про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви.

08.02.2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко Анастасії Валеріївни з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал" про визнання договорів міни недійсними та повернення майна.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.02.2024 позовну заяву залишено без руху.

14.03.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.03.2024 прийнято позовну заяву Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко Анастасії Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал" про визнання договорів міни недійсними та повернення майна до розгляду в межах справи № 49/126-б-44/565-2012 про банкрутство Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат", позовна заява розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначити розгляд справи на 20.05.2024.

14.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

17.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання ліквідатора про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

20.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.05.20204 розгляд справи відкладено на 10.06.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 задоволено клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи № 49/126-б-44/565-2012 (910/981/24) здійснюється за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.07.2024.

01.08.2024 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

09.07.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 10.07.2024 відмовлено в задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено позов Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко Анастасії Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал" про визнання договорів міни недійсними та повернення майна в межах справи № 49/126-б-44/565-2012 до судового розгляду по суті на 24.07.2024.

24.07.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про повернення до розгляду справи № 49/126-б-44/565-2012 (910/981/24) у підготовчому провадженні.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2024 відкладено розгляд справи на 29.07.2024.

Протокольною ухвалою від 29.07.2024 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про повернення до підготовчого провадження.

Крім того, у судовому засіданні 29.07.2024 оголошено перерву до 05.08.2024.

Протокольними ухвалами від 05.08.2024 відмовлено в задоволенні клопотань позивача про повернення до підготовчого провадження та відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 05.08.2024 позивач надав пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав їх в повному обсязі.

Представник третьої особи щодо задоволення позову заперечив.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

14.05.2014 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №49/126-б-44/565-2012) затверджено план санації Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат" (позивача).

Відповідно до п. 7.1. плану санації позивача погашення його заборгованості перед заставним кредитором першої черги реєстру вимог кредиторів - Відповідача здійснюватиметься шляхом обміну грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал" (відповідача) у сумі 17 804 155,00 гри. на майно позивача, а саме: на нерухоме майно - предмет іпотеки згідно договорів іпотеки №117-10-08/1 від 17.10.2008 та №154-11-07/01 від 23.11.2007; на рухоме майно - предмет застави, згідно договорів застави основних засобів №154-1 1- 07/02 від 23.11.2007.

Загальна ринкова вартість майна, що передаватиметься відповідачу становить 17 686 635,00 грн.

На виконання вищенаведеного між позивачем і відповідачем укладено договір міни від 12.01.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. за № 25, та договір міни від 12.01.2015, складений у простій письмовій формі.

Відповідно до п. 1.1. договору міни, посвідченого за № 25, на умовах, викладених у плані санації позивача, відповідач передає у власність належні йому, а позивач приймає грошові вимоги в розмірі 7 860 534,43 грн.

Згідно з п. 8. договору міни, посвідченого за №25, розрахунки за цим договором здійснюються шляхом міни активів - зарахування в якості оплати за нерухоме майно вартістю 7 808 099,00 грн. грошових вимог розміром 7 860 534,43 грн. на виконання затвердженого 14.05.2014 Господарським судом м. Києва плану санації позивача у справі № 49/126-б про банкрутство.

Пунктом 9 договору міни, посвідченого за № 25, передбачено, що з моменту укладення цього договору зобов`язання за договором кредитної лінії №154-11-07 від 23.11.2007 та договором кредитної лінії № 117-10-08 від 17.10.2008 припиняються повним виконанням.

Щодо договору міни, то п. 1.2. цього договору передбачено, що на умовах, викладених у плані санації позивача передає у власність належні йому, а відповідач приймає рухоме майно, згідно додатку №1 до даного договору, який є невід`ємною його частиною. Вказане рухоме майно знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул. Залізнична, 4 та у м. Києві по вул. Степана Сагайдака, 114.

Пунктом 1.3. встановлено, що передача вказаного рухомого майна здійснюється в день підписання цього договору за актом приймання-передачі, який має бути невід`ємною частиною цього договору.

02.09.2015 відбулось загальні збори кредиторів позивача на якому, на підставі аудиторського висновку щодо фінансового стану позивача, яким встановлено недоцільність та неможливість подальшого виконання плану санації позивача одноголосно було прийнято рішення про перехід до ліквідаційної процедури.

Господарським судом м. Києва у постанові Господарського суду м. Києва від 04.11.2015 у справі № 49/126-б-44/565-2012 встановлено, що на підставі проведеної аудиторської перевірки щодо фінансового стану Позивача приватним підприємством «Едикт-аудит» було складено аудиторський висновок, з якого вбачається, що у відповідності до першого етапу виконання плану санації, погашення заборгованості позивача перед заставним кредитором першої черги реєстру вимог кредиторів відповідача було виконане шляхом обміну грошових вимог відповідача у сумі 17 804 155 грн. 00 коп. на майно відповідача, а саме на нерухоме майно - предмет іпотеки згідно договорів іпотеки № 117-10-08/01 від 17.10.2008 та № 154-11-07/01 від 23.11.2007, та на рухоме майно - предмет застави згідно договорів застави основних засобів № 154-11-07/02 від 23.11.2007 та № 154-11-07/03 від 23.1 1.2007.

Згідно ст. 188.1 Податкового кодексу України база оподаткування податком на додану вартість операцій за договором міни визначається виходячи договірної вартості.

Таким чином, в момент погашення заборгованості перед відповідачем у позивача виникло податкове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3 537 327,00 грн.

Згідно другого етапу плану санації позивача часткове задоволення кредиторських вимог інших черг задоволення повинно було здійснюватися шляхом продажу (реалізації) майна позивача.

Однак, виконання вказаного етапу плану санації позивачем виявилось не можливим з огляду на те, що у разі реалізації майна для задоволення кредиторських вимог у підприємства виникає податкове зобов`язання з податку на додану вартість, а зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних Позивач не мав можливості у зв`язку з відсутністю коштів на електронному рахунку платника ПДВ, що передбачає застосування штрафних санкцій за порушення термінів реєстрації.

Під час складання плану санації не була враховано виникнення податкових зобов`язань у боржника під час укладення спірних договорів. У зв`язку з чим, належне виконання плану санації виявилось неможливим через донарахування платку на додану вартість.

На підставі наведених обставин, аудитором було зроблено висновок щодо неможливості продовження подальшого виконання плану санації підприємства та недоцільність подальшого проведення санації, у зв`язку з необхідністю введення процедури ліквідації у зв`язку з банкрутством.

Таким чином, за переконанням позивача, при укладенні договорів міни позивач здійснив відчуження за цінами, нижчими від ринкових, і внаслідок виконання оспорюваних договорів майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що призвело до його неплатоспроможності.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011 (№ 913/45/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 зазначив, що до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022. Приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019

До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство. Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.

Враховуючи темпоральний (часовий) критерій вчинення оспорюваних правочинів - 12.01.2015, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній з 19.01.2013. Стаття 20 Закону про банкрутство містила норми, аналогічні нормам ст. 42 КУзПБ щодо підстав та умов визнання недійсними правочинів боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювані договори міни є частиною виконання плану санації позивача.

Так, згідно п.7 плану санації передбачалися наступні заходи з відновлення платоспроможності боржника:

- обмін вимог кредитора на активи боржника;

- продаж частини майна боржника;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- реструктуризація підприємства;

- відстрочка та розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода.

Відповідно п.7.1. плану санації «Обмін вимог кредиторів на активи боржника» передбачалося задоволення вимог першої черги шляхом обміну цих вимог на активи боржника, а саме вимоги першої черги задовольняються у сумі 17 804 155,00грн. (Кредитор ТОВ «Віал» - заставний кредитор) задовольняються шляхом обміну грошових вимог ТОВ «Віал» на майно Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м`ясокомбінат", а саме нерухоме майно - предмет іпотеки згідно договорів іпотеки №117-10-08/11 від 17.10.2008 та №154-11-07/01 від 23.11.2007, та рухоме майно - предмет застави згідно договорів застави основних засобів №154-11-07/02 від 23.11.2007 та 154-11- 07/03 від 23.11.2007. Загальна вартість заставленого нерухомого та рухомого майна, що підлягало передачі цьому кредитору у власність згідно висновку суб`єкту оціночної діяльності - Оціночна фірма ПП «Експрес -Сервіс» становила 17 686 635,00 грн. з ПДВ.

Судом під час розгляду клопотання про затвердження плану санації боржника надано юридичну оцінку всім істотним умовам плану санації, в тому числі і умовам щодо обміну вимог кредиторів на активи боржника шляхом укладання оспорюваних договорів міни, за результатами чого постановлено ухвалу від 14.05.2014 про затвердження плану санації позивача.

В свою чергу, матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, визначених ст. 20 Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Крім того, позивачем також не доведено наявність інших фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.08.2024.

Суддя П.П. Чеберяк