Постанова

від 21.08.2024 по справі 526/1802/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 526/1802/23 Номер провадження 22-ц/814/1565/24Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивач - адвокат Михайловин Д.В.

представник третьої особи - адвокат Рой І.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Жито-3»

на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 листопада 2023 року, ухвалене суддею Максименко Л.В., повний текст рішення складено - 11 грудня 2023 року

та додаткове рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 грудня 2023 року, ухвалене суддею Максименко Л.В., повний текст рішення складено - 07 грудня 2023 року

у справі за позовом Фермерського господарства «Жито-3» до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання укладеною додаткову угоду, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

26 травня 2023 Фермерське господарство «Жито-3» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання поновленим та недісним договору оренди, в якому просило суд: - визнати укладеною додаткову угоду між ОСОБА_1 з однієї сторони та ФГ «Жито-3» з іншої про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.03.2011 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5320483400:00:003:0187, площею 2,3284 га, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі від 25.03.2012 за №532040004001990, на тих самих умовах і той самий строк; - визнати відсутнім у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 права оренди вказаної земельної ділянки, державна реєстрація якого з номером запису про речове право 49961711 від 12.04.2023, проведена на підставі договору оренди від 23.03.2023, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що Фермерське господарство «Жито-3» є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5320483400:00:003:0187, площею 2.3284 га, на території Краснознаменської (нині - Сергіївської) сільської ради Гадяцького району Полтавської області відповідно до договору оренди від 01.03.2011, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі від 25.03.2012 за №532040004001990. Відповідно до пункту 8 договору строк його дії становить 10 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір поновити його дію. Аналогічне положення передбачено і у статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату укладення договору). Згідно пункту 42 договору, він набирає чинності після підписання та державної реєстрації. Враховуючи, що договір зареєстрований 25.03.2012 і саме з цього часу у сторін виникли права і обов`язки, та враховуючи 10-річний строк дії, то 25.03.2022 є останнім днем дії договору. 31.01.2022 за понад місяць до закінчення строку дії договору ФГ «Жито-З» звернулося до орендодавця (відповідача ОСОБА_1 ) з листом повідомленням про намір поновити строк дії договору оренди на новий строк, додавши проект додаткової угоди. Підтвердження цього є описи поштового вкладення, накладна та квитанція поштового відправлення АТ «Укрпошта» до поштових відправлень №6100500746153 від 31.01.2022. Однак, в місячний строк орендодавець не розглянула листа-повідомлення та проекту додаткової угоди, не висловила своїх заперечень у поновленні договору закінчення строку дії договору. Після закінчення строку дії договору ФГ «Жито-3» продовжило користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату. Враховуючи відсутність заперечень з боку орендодавця в місячний строк як до закінчення строку дії договору, так і після його закінчення, «мовчазна згода», продовження користування орендарем, тобто, договір оренди від 01 березня 2011 є поновленим на той самий строк та тих самих умовах. Положення Закону України «Про оренду землі» передбачають єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах 3, 5-8, 11 статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткової угоди. Однак, орендодавець, незважаючи на неодноразові звернення, ухиляється від укладення додаткової угоди щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5320483400:00:003:0187, площею 2,3284 га, що порушує права ФГ «Жито-3» в частині належного оформлення речових прав на нерухоме майно. Більше того, нещодавно стало відомо, що 23.03.2023 відповідач ОСОБА_1 з однієї сторони та відповідач ФОП ОСОБА_2 з іншої сторони уклали договір оренди щодо оренди спірної ділянки. Право оренди зареєстроване в державному реєстрі речових прав 12.04.2023 за номером 49961711. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 порушила права та законні інтереси ФГ «Жито-3» під час реалізації переважного права на поновлення договору оренди на новий строк і після поновлення договору в силу закону не укладає додаткову угоду до договору, яка є обов`язковою. Більше того, уклала договір оренди на цю ж земельну ділянку з ФОП ОСОБА_2 , що унеможливлює реєстрацію права оренди за ФГ «Жито-3». Таким чином, задоволення лише однієї позовної вимоги ФГ «Жито-3» про визнання укладеною додаткової угоди на відповідних умовах не призведе до повного захисту прав позивача, який буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення, яке буде підставою для внесення до реєстру запису про припинення речового права ФОП ОСОБА_2 на це земельну ділянку.

Рішенням Гадяцького районного суду м. Полтави від 29 листопада 2023 року позовні вимоги Фермерського господарства «Жито-3» до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання поновленим та недійсним договору оренди - залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з тим, що орендодавець ОСОБА_1 до та після закінчення строку дії договору оренди землі від 01.03.2011 року висловила своє небажання продовжувати строк дії договору і не підписала додаткову угоду до нього, тому передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося, а отже, відсутні підстави для задоволення в цій частині позовних вимог ФГ «Жито-3». Вимоги ФГ «Жито-3» про визнання відсутнім у ФОП ОСОБА_2 права оренди вказаної земельної ділянки не підлягають до задоволення, оскільки є неналежним способом захисту своїх прав.

Додатковим рішенням Гадяцького районного суду м. Полтави від 07 грудня 2023 року (з урахуванням виправленої описки згідно ухвали суду від 22.04.2024) заява представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Рой І. В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Фермерського господарства «Жито-3» до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання поновленим та недійсним договору оренди - задоволена частково.

Доповнено рішення Гадяцького районного суду від 29 листопада 2023 року у справі за позовом Фермерського господарства «Жито-3» до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання поновленим та недійсним договору оренди.

Стягнуто з Фермерського господарства «Жито-3» на користь ФОП ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, грошові кошти в розмірі 7 000 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що судом при ухваленні рішення від 29.11.2023 питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу відповідно ст. 141 ЦПК України не вирішувалось та з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Рой І.В. про стягнення з фермерського господарства «Жито-3» на користь відповідача ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Щодо заявленої суми стягнення у розмірі 10 000 грн, то суд визнав слушними зауваження представника ФГ «Жито-3» - адвоката Михайловини Д.В. про подвоєння в акті виконаних робіт одних і тих самих послуг на суму 3000 грн. за складання та подання відзиву у даній справі, тому витрати підлягають зменшенню на вказану суму.

В апеляційній скарзі на рішення суду Фермерське господарство «Жито-3», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши факти: перебування земельної ділянки в оренді ФГ «Жито-3», дотримання процедури реалізації переважного права (направлення листа повідомлення, додаткової угоди), відсутність заперечення в поновлення в місячний строк, виявив упередженість та необ`єктивність в частині висновків, які ще й не відповідають обставинам справи; перевів на позивача обов`язок відповідачів по доказування обставин, на які вони посилаються; не застосував висновки Верховного Суду у подібних справах в частині застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та способів захисту, які є обов`язковими до застосування в силу ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»; зробив висновки, які прямо суперечать висновкам Верховного Суду, без обґрунтування відступу, що є порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не звернув увагу на вимоги ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення договору, було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. Вказує, що діючи як добросовісний орендар, на виконання положень Закону 31.01.2022 ФГ «Жито-3» надіслало лист-повідомлення, проект додаткової угоди, що підтверджується наданими описом, накладною, поштовою квитанцією АТ «Укрпошта». Вказані документи є належними, достатніми і достовірними доказами факту повідомлення ОСОБА_1 про намір ФГ «Жито-3» реалізувати своє переважне право. Жоден з відповідачів не заперечив факт отримання вказаних листів-повідомлень та проекту додаткової угоди, не надав доказів, які б спростовували надсилання чи отримання листа-повідомлення та проекту додаткової угоди від орендаря. Отже, висновки суду в частині недоведеності повідомлення орендаря про намір поновити дію договору, не відповідають обставинам справи та спростовуються наданими доказами. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зробив висновок, про те що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та строки висловила своє заперечення щодо поновлення договору, але такий висновок є помилковим та суперечить нормам ЗУ «Про оренду землі», оскільки лист орендодавця, надісланий до реалізації орендарем свого переважного права шляхом направлення листа-повідомлення з проектом угоди, не може бути запереченням у поновленні. Хоча ОСОБА_1 відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» повинна була висловити заперечення протягом одного місяця після закінчення строку договору. Закон не передбачає поновлення цього строку, чи можливість висловлення заперечення у будь-який інший час, за межами встановленого строку. При цьому посилається на відповідні висновки Верховного Суду. Звертає увагу на визнання судом видаткового касового ордеру від 12.12.2022 неналежним доказом виплати оренди за 2022 рік; вказівку суду на необхідність надання доказів здійснення обробки грунту, вирощування сільськогосподарських культур (посів, внесення мінеральних добрив, засобів захисту рослин, збору врожаю та його перевезення як з поля, так і на реалізацію), реалізації вирощеної продукції, витягів з податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи щодо сплати податку по спірній земельній ділянці. Вказуєх, що суд першої інстанції фактично вимагав документи, які не передбачені та яких не існує, і на цій підставі відмовив у задоволенні позову, ніби то, через недоведеність. Вказує, що обрані позивачем способи захисту є ефективними і належними. Суд першої інстанції не перевірив та не надав оцінки тому факту, що термін закінчення дії договору ФГ «ЖИТО-3» та ОСОБА_1 , 25.03.2022, припав на період введення в Україні воєнного стану, Законом України від 24.03.2022 № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», передбачено автоматичне поновлення на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори. Укладаючи 23.03.2023 договір з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в будь-якому разі порушувала права ФГ «ЖИТО-3», який був поновлений на рік. Останні висновки щодо застосування закону № 2145-IX та пункту 27 «Перехідні положення» ЗК України викладені у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 685/547/23, де вказано, що пункт 27 «Перехідні положення» ЗК України має зворотну дію в часі та повинен застосовуватися із 24 лютого 2022.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду Фермерське господарство «Жито-3», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у розподілі витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з матеріалів справи, змісту аудіо- і відеозапису судового засідання від 29.11.2023 та в інших засіданнях по справі, ні відповідач ФОП ОСОБА_2 , ні його представник - адвокат Рой І.В. до закінчення судових дебатів не зробили заяву про те, що мають намір подавати докази щодо витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення. Відсутня така заява і в інших документах по справі (відзиві, запереченнях, клопотаннях). Суд першої інстанції порушив норми процесуального права; прийняв докази про, ніби то, понесення судових витрат, які були подані з порушення строків та вимог, зокрема ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Суд повинен був залишити подані представником відповідача докази без розгляду (ст. 126 ЦПК) і на цій підставі відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Рой І.В. просить у задоволенні апеляційних скарг - відмовити, судові рішення - залишити без змін.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,3284 га з кадастровим номером 5320483400:00:003:0187 належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №333363187 від 24.05.2023 (т.1 а.с. 17).

01.03.2011 року між ОСОБА_1 та ФГ «Жито-3» було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,3284 га з кадастровим номером 5320483400:00:003:0187, зареєстрований у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі від 25.03.2012 за №532040004001990, яка розташована на території Краснознаменської сільської ради Миргородського району Полтавської області (т.1 а.с. 10-13).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 35 044,02 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній, відробітковій формі у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1051,32 грн. (п.п. 5,9 договору).

Згідно п. 8 договору, останній укладений на 10 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 42 вказаного договору, він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

Вказаний договір був зареєстрований 25.03.2012, тому 25.03.2022 року є останнім днем дії договору.

17.09.2021 ОСОБА_1 направила ФГ «Жито-3» заяву, в якій просила не обробляти її земельну ділянку і передати їй в належному стані. Вказану заяву ФГ «Жито-3» отримало 21.09.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 65, 67).

31.01.2022 голова ФГ «Жито-3» направив ОСОБА_1 лист - повідомлення про намір продовжити дію договору оренди земельної ділянки від 01.03.2011 року (т.1 а.с. 14).

Позивач на підтвердження своїх вимог надав суду першої інстанції лист - повідомлення від 31.01.2022, адресований орендодавцю ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення (поновлення) договору оренди землі, проєкт додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки №16 від 01.03.2011, фіскальний чек від 31.01.2022, накладну квитанцію про відправлення від 31.01.2022, де одержувачем зазначено ОСОБА_1 , а відправником ФГ «Жито-3»; видаткові касові ордери про виплату орендної плати за 2021 та за 2022 рік на суму 1745,87 грн, де одержувачем зазначено ОСОБА_1 (т.1 а.с. 14-24).

Проте, як встановив суд першої інстанції, позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 вказаних листа - повідомлення та проєкту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки №16 від 01.03.2011.

19.01.2023 року ОСОБА_1 повторно направила голові ФГ «Жито-3» заяву про небажання поновлювати дію договору, так як має намір на власний розсуд розпоряджатися земельною ділянкою, яку позивач отримав 31.01.2023 (т.1 а.с. 66-67).

Щодо посилання позивача на продовження користування земельною ділянкою та здійснення ним оплати за оренду спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.12.2015 у справі №21-4266а15, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148, прийшов до висновку про те, що оскільки надана позивачем копія видаткового касового ордеру від 12.12.2022 не відповідає вищевказаному Положенню щодо видачі готівки з кас за видатковими касовими ордерами, а саме не містять найменування підприємства, прізвища та ініціалів головного бухгалтера, який його видав, печатку підприємства, також не містять найменування, номер, дату та місце видачі документа, який засвідчує особу одержувача, тому він є неналежним доказом сплати ФГ «Жито-3» ОСОБА_1 орендної плати за її земельну ділянку.

Відносно доводів позивача про те, що ОСОБА_1 у місячний строк як до закінчення строку дії договору, так і після його закінчення не висловила заперечень у поновленні договору оренди землі, тому вказаний договір є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах, то суд першої інстанції визнав його безпідставним, виходячи з того, що 21.09.2021 ФГ «Жито-3» отримало заяву ОСОБА_1 від 17.09.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про те, що вона не бажає продовжувати орендні відносини з ФГ «Жито-3», у зв`язку з чим просила спірну земельну ділянку не засівати та повернути їй, що підтверджується копією її заяви. Таким, чином, ОСОБА_1 виразила своє волевиявлення не продовжувати термін дії договору оренди з позивачем, про що повідомила орендаря за кілька місяців до закінчення договору оренди, тобто до 25 березня 2022 року та просила не обробляти належну їй земельну ділянку, про що позивач був належним чином повідомлений.

Суд першої інстанції також встановив, що доводи позивача про те, що ФГ «Жито-3» продовжувало користуватися вказаною земельною ділянкою після 25.03.2022 року,не знайшло свого підтвердження в суді, оскільки позивачем не було надано жодних доказів здійснення обробки ґрунту, вирощування сільськогосподарських культур (посів, внесення мінеральних добрив, засобів захисту рослин, збору врожаю та його перевезення як з поля, так і на реалізацію), реалізації вирощеної продукції, витягів з податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи щодо сплати податку по спірній земельній ділянці. Таким чином, позивачем факт продовження належного користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору не доведено.

23.03.2023 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.04.2023 (т.1 а.с. 69-71,68).

Згідно договору оренди землі б/н, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,3284 га, кадастровий номер 5320483400:00:003:0187, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, номер запису про інше речове право 49961711 від 12.04.2023 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав за №329390971.

Щодо позовної вимоги ФГ «Жито-3» про визнання відсутнім у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 права оренди вказаної земельної ділянки, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказана вимога позивача є неналежним способом захисту своїх прав, виходячи з наступного.

У разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-55цс15, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справа №365/396/17.

Позивач, обгрунтовуючи вказані вимоги, посилається на п. 8.45 постанови Верховного Суду України від 25.01.2022 у справі №143/591/20, де вказано, що якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту як визнання відсутнім права вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, пункти 6.12, 6.14). Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

Однак, у п. 8.44 вказаної постанови Верховного Суду, на яку посилається позивач, у постанові від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що, якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

Отже, такий спосіб захисту застосовується, якщо новий договір оренди укладено та зареєстровано під час дії оренди з первинним орендарем.

Судом першої інстанції встановлено, що строк дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між ФГ «Жито-3» та ОСОБА_1 , сплив 25.03.2022 року, а ФОП ОСОБА_2 з ОСОБА_1 уклав договір оренди 23.03.2023 року, тобто через рік після закінчення дії договору оренди, який, як встановлено судом, поновленим не був, тому вимоги ФГ «Жито-3» про визнання відсутнім у ФОП ОСОБА_2 права оренди вказаної земельної ділянки не підлягають до задоволення, оскільки є неналежним способом захисту своїх прав.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що поновлення дії договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, за якою орендар отримує лише 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 1745,87 грн, є явно не справедливим по відношенню до ОСОБА_1 , яка тривалий час отримувала мізерну, порівно з іншими орендодавцями, орендну плату, тому спонукання її до продовження оренди та поновлення договору оренди на тих самих умовах не відповідає засадам справедливості та розумності.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою - п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа - повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Додатковим рішенням суду встановлено наступне.

29.11.2023 від представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Рой І.В. надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі з тих підстав, що судом при постановленні рішення не вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн.

У судовому засіданні представник позивача ФГ «Жито-3» - адвокат Михайловин Д.В. заперечив проти задоволення заяви, пославшись на те, що до закінчення судових дебатів у справі ні ФОП ОСОБА_2 , ні адвокат Рой І.В. не зробили заяву, що мають намір подати докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, до судових дебатів вказані докази не подавались, оскільки лише 29.11.2023 після засідання та проголошення рішення у справі відповідач та його представник підписали акт виконаних робіт №1 до договору, окрім того просив у разі задоволення вказаної заяви зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 4000 грн, оскільки заявлені вирати не співмірні зі складністю справи.

Представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвокат Рой І.В. підтримала заяву, вказала, що така заява нею була подана до суду разом з відзивом на позовну заяву і в матеріалах справи є відповідна заява та попередній розрахунок судових витрат. Також в ході судового розгляду нею робилися відповідні заяви.

Судом першої інстануії встановлено, що у відзиві представником відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвокатом Рой І.В. був заявлений розрахунок судових витрат, які відповідач поніс з розглядом справи, які складаються з правничої допомоги в сумі 10 000 грн та вказано, що документи щодо понесених витрат будуть додані до вирішення справи по суті. Також, у відзиві відповідач ФОП ОСОБА_2 просив стягнути вказані витрати з позивача (т.1 а.с. 59-63).

Дане питання також з`ясовувалося під час підготовчого судового засідання, що вбачається з журналу судових засідань, також обговорювалося під час розгляду справи по суті.

Судом першої інстанції встановлено, що представником відповідача своєчасно було подано заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України та своєчасно надані суду документи щодо понесених судових витрат після ухвалення судового рішення.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Рой І.В. надано ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання адвокатських послуг від 04.07.2023, додаткову угоду №1 до договору від 04.07.2023, в якому зазначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату протягом 30 робочих днів з моменту винесення рішення по справі вартість послуг з надання правової допомоги в розмірі 10 000 грн, акт виконаних робіт №1 до договору про надання правової допомоги від 29.11.2023.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, але звертає увагу на ту обставину, що вимоги про визнання поновленим та недійсним договору оренди, у задоволенні яких судом було відмовлено,позивачем не заявлялися.

По справі вбачається, що предметом даного спору є визнання укладеною додаткову угоду між ОСОБА_1 з однієї сторони та ФГ «ЖИТО-3» з іншої про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.03.2011 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5320483400:00:003:0187, площею 2,3284 га, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі від 25.03.2012 за №532040004001990, на тих самих умовах і той самий строк; - визнати відсутнім у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 права оренди вказаної земельної ділянки, державна реєстрація якого з номером запису про речове право 49961711 від 12.04.2023 проведена на підставі договору оренди від 23.03.2023, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Як вбачається з резолютивної частини рішення суду, судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання поновленим та недійсним договору оренди, хоча такі вимоги позивачем не заявлялися. Проте, мотивувальна частина рішення суду містить висновки суду щодо заявлених позивачем позовних вимог про визнання укладеною додаткову угоду та визнання відсутнім у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 права оренди.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 01.03.2011 року між ОСОБА_1 та ФГ «Жито-3» було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Краснознаменської сільської ради Миргородського району Полтавської області, загальною площею 2,3284 га, кадастровий номер 5320483400:00:003:0187, зареєстрований у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі від 25.03.2012 за №532040004001990 (т.1 а.с. 10-13).

Згідно п. 8 вказаного договору, останній укладений на 10 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 42 вказаного договору, він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

Суд першої інстанції встановив, що вказаний договір був зареєстрований 25.03.2012, тому 25.03.2022 року є останнім днем дії договору.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що договір оренди був укладений 01.03.2011, а зареєстрований 25.03.2012, тобто і його укладення, і державна реєстрація відбулися до 01.01.2013 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі №357/8277/19 вказано, що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759та 792 ЦК Українита статті 15 Закону 161-ХIV. З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Зареєстроване право оренди землі є речовим правом. 05 грудня 2019 року Законом № 340-IXабзац другий частини другої статті 25 Закону № 161-XIV доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Пунктом 19 договору оренди землі від 01.03.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Жито-3», передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий термін після держааної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі (т.1 а.с. 11).

Акт приймання - передачі спірної земельної ділянки відсутній у матеріалах справи. У заяві ОСОБА_1 на адресу ФГ «Жито-3» від 17.09.2021 вказано, що договір оренди земельної ділянки №16 від 01.03.2011 закінчується 31.12.2021 по акту передачі-приймання (т.1 а.с. 65), проте, доказів в цій частині суду учасниками справи не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що дійсно останнім днем дії договору є 25.03.2022 року, що не заперечується сторонами по справі.

17.09.2021 ОСОБА_1 направила ФГ «Жито-3» заяву, в якій просила не обробляти її земельну ділянку і передати їй в належному стані. Вказану заяву ФГ «Жито-3» отримало 21.09.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 65, 67).

Таким чином, по справі вбачається, що орендодавець ОСОБА_1 більше ніж за 6 місяців до закінчення дії договору оренди землі повідомила орендаря ФГ «Жито-3» про передачу їй земельної ділянки у належному стані, що вказує на волевиявлення орендодавця ОСОБА_1 не поновлювати дію договору оренди землі.

Згідно рекомендованого повідомлення лист ОСОБА_1 було отримано 21.09.2021 ФГ «Жито-3» (т.1 а.с. 67).

31.01.2022 голова ФГ «Жито-3» направив ОСОБА_1 лист - повідомлення про намір продовжити дію договору оренди земельної ділянки від 01.03.2011 року, до якого у додатках були додані: - проект додаткової угоди до договору від 01.03,2011 (2 екз); - проект договору оренди земельної ділянки (2 екз.). (т.1 а.с. 14), що вказує про намір орендаря укласти договір оренди землі на новий строк», або про поновлення договору оренди землі.

Матеріали справи не містять доказів щодо вручення ОСОБА_1 листа - повідомлення ФГ «Жито-3» від 31.01.2022 про намір продовжити дію договору оренди земельної ділянки від 01.03.2011 року (з додатками).

19.01.2023 ОСОБА_1 повторно направила голові ФГ «Жито-3» заяву, в якій повідомила, що не бажає поновлювати дію договору і має намір на власний розсуд розпоряджатися та використовувати земельну ділянку. Цю заяву позивач отримав 31.01.2023 (т.1 а.с. 66-67).

23.03.2023 (тобто майже через рік після закінчення дії договору оренди землі) між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, б/н, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,3284 га, кадастровий номер 5320483400:00:003:0187, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, номер запису про інше речове право 49961711 від 12.04.2023 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав за №329390971 (т.1 а.с. 69-71, 68).

Виходячи з того, що останнім днем дії договору оренди землі від 01.03.2011 є 25.03.2022, то позивач на підтвердження факту поновлення договору оренди землі (після вказаної дати) надав видатковий касовий ордер від 12.12.2022 про виплату ОСОБА_1 орендної плати за 2022 у розмірі 1745,87 грн (т.1 а.с. 20).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний видатковий касовий ордер не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що належним та допустимим доказом сплати на користь позивача орендної плати є відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за відповідний календарний рік.

Такий доказ суду першої інстанції на підтвердження факту сплати відповідачу ОСОБА_1 орендної плати у 2022 не був наданий позивачем.

Доводи апеляційної скарги на рішення суду про те, що що суд першої інстанції, встановивши факти: перебування земельної ділянки в оренді ФГ «Жито-3», дотримання процедури реалізації переважного права (направлення листа повідомлення, додаткової угоди), відсутність заперечення в поновлення в місячний строк, виявив упередженість та необ`єктивність в частині висновків, які ще й не відповідають обставинам справи; перевів на позивача обов`язок відповідачів по доказування обставин, на які вони посилаються; не застосував висновки Верховного Суду у подібних справах в частині застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та способів захисту, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, у вересні 2021 орендодавець ОСОБА_1 перша повідомила ФГ «Жито-3» про передачу ій земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди, тобто виявила бажання не поновлювати строк дії договору. Позивачем не надано суду доказів про те, що орендодавець за 2022 отримала орендну плату від ФГ «Жито-3».

Доводи апеляційної скарги про те, що діючи як добросовісний орендар, на виконання положень Закону ФГ «Жито-3» надіслало лист-повідомлення, проект додаткової угоди, що підтверджується наданими описом, накладною, поштовою квитанцією АТ «Укрпошта», які є належними, достатніми і достовірними доказами факту повідомлення ОСОБА_1 про намір ФГ «Жито-3» реалізувати своє переважне право, то ці дії вчинені орендарем після отримання заяви ОСОБА_1 про передачу ій земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив та не надав оцінки тому факту, що термін закінчення дії договору 25.03.2022 між ФГ «Жито-3» та ОСОБА_1 припав на період введення в Україні воєнного стану, що Законом України від 24.03.2022 №2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», передбачено автоматичне поновлення на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори, що укладаючи 23.03.2023 договір з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в будь-якому разі порушила права ФГ «Жито-3», який був поновлений на рік, то колегія суддів звертає увагу на те, що ці доводи не були підставою позову, учасники справи не надавали свої пояснення в цій частині, тобто вони не були предметом дослідження судом першої інстанції і суд першої інстанції не надавав їм правову оцінку.

Проте, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №685/547/23 вказано, що пункт 27 «Перехідні положення» ЗК України має зворотну дію в часі та повинен застосовуватися із 24 лютого 2022. Пункт 27 передбачає, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель", щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: б) приватної власності.

Таким чином, якщо строк дії договору оренди землі від 01.03.2011 вважати поновленим з 25.03.2022 згідно пункту 27 «Перехідних положень» ЗК України на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів, то він закінчився 25.03.2023. Договір між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 був укладений 23.03.2023, тобто за 2 дні до настання дати 25.03.2013, що не є суттєвим порушенням вищевказаного строку, а також прав і обов`язків сторін договору.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення рішення суду про те, що з матеріалів справи, змісту аудіо- і відеозапису судового засідання від 29.11.2023 та в інших засіданнях по справі, ні відповідач ФОП ОСОБА_2 , ні його представник - адвокат Рой І.В. до закінчення судових дебатів не зробили заяву про те, що мають намір подавати докази щодо витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення. Відсутня така заява і в інших документах по справі (відзиві, запереченнях, клопотаннях), що суд першої інстанції порушив норми процесуального права; прийняв докази про, ніби то, понесення судових витрат, які були подані з порушення строків та вимог, зокрема ч. 8 ст. 141 ЦПК України, то ці доводи не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, оскільки у відзиві на позовну заяву представник відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвокат Рой І.В. вказувала, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, 10 000 грн, документи буде додано до вирішення справи по суті (т.1 а.с. 63). В день ухвалення у справі рішення адвокатом Рой І.В. було подано до суду клопотання про ухвалення додаткового рішення, надано докази щодо вказаного розміру понесених витрат. Судом першої інстанції надані докази щодо витрат на правничу допомогу були досліджені, їх розмір зменшено на 3 000 грн з урахуванням встановлених обставин, що відповідає дійсності. Підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду колегія суддів не вбачає, воно є законним і обгрунтованим.

Проте, враховуючи, що при ухваленні судових рішень суд першої інстанції вказав позовні вимоги, які не були предметом позову, колегія суддів вважає за необхідне судові рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог та про часткове задоволення питання розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно п.2 ч.2 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмовив позові - на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ФОП ОСОБА_3 згідно акту виконаних робіт №1 до договору про надання правової допомоги від 04.07.2023 всього до сплати підлягає 10 000 грн, з якихє доведеними 7 000 грн, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ФОП ОСОБА_2 .

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376, ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Фермерського господарства «Жито-3»- задовольнити частково.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 07 грудня 2023 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Фермерського господарства «Жито-3» до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання укладеною додаткову угоду, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки - відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства «Жито-3» користь ФОП ОСОБА_2 понесені витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 7 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов