Рішення

від 12.08.2024 по справі 914/708/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 Справа № 914/708/24

За первісним позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», м. Київ,

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», м. Львів,

про зобов`язання вчинити дії,

та за зустрічним позовом: Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», м. Львів,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», м. Київ,

про визнання дій неправомірними, зобов`язання спростувати інформацію, стягнення моральної шкоди.

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Амбіцької І.О.

Представники:

від позивача (за первісним позовом): ОСОБА_1 представник,

від відповідача (за первісним позовом): ОСОБА_2 представник.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС» звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» про зобов`язання вчинити дії, а саме надати інформацію та документи.

Ухвалою суду від 20.03.2024 відкрито провадження у справі № 914/708/24 за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 15.04.2024.

Ухвалою суду від 26.04.2024 було прийнято зустрічний позов Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» про визнання дій неправомірними, зобов`язання спростувати інформацію, стягнення моральної шкоди у справі № 914/708/24 до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 27.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.06.2024.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суду від 29.07.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 12.08.2024.

У судове засідання 12.08.2024 представник позивача за первісним позовом з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у первісній позовній заяві, у відповіді на відзив та у відзиві на зустрічну позовну заяву, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

У судове засідання, яке відбулося 12.08.2024 представник відповідача за первісним позовом з`явився, первісні позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на первісну позовну заяву та у зустрічному позові, зустрічний позов просив задоволити.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 12.08.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС» (надалі позивач, страховик, відповідач за зустрічним позовом) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» (надалі відповідач, лікарня, позивач за зустрічним позовом) про зобов`язання вчинити дії, а саме надати інформацію та документи», а саме коли та з якої причини застрахована особа ОСОБА_3 в період з 2017 по 2023 роки зверталася за медичною допомогою відповідно до записів карти амбулаторного хворого та журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів? Чи перебувала застрахована особа з 2017 по 2023 роки на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні. Які діагнози та коли вперше вони були встановлені застрахованій особі.

У позовній заяві позивач зазначає, що 30.12.2020 між ОСОБА_4 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ТАС» було укладено договір добровільного страхування життя за програмою «Персональний захист» № 20201230/2 (надалі договір страхування).

Застрахованою особою за договором страхування є ОСОБА_3 (надалі застрахована особа), а вигодонабувачем за договором страхування є матір застрахованої особи ОСОБА_5 (надалі вигодонабувач).

У встановлений договором страхування термін вигодонабувач звернувся до страховика, у зв`язку із настанням страхового випадку, а саме за ризиком «Втрата життя» застрахованою особою 22.12.2023.

З метою проведення розслідування щодо настання страхового випадку, позивач 22.01.2024 звернувся із запитом до відповідача про надання інформації на підставі статті 103 Закону України «Про страхування» щодо застрахованої особи.

Відповідач відмовився надати інформацію та медичні документи про факт звернення застрахованою особою за медичною допомогою та повідомив, що таку інформацію можливо отримати виключно за рішенням суду, оскільки іншої процедури отримання інформації в медичному закладі не передбачено.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Щодо зустрічного позову, то позивач заперечує його у повному обсязі у зв`язку з недоведеністю заподіяння ним моральної шкоди відповідачу, відсутністю визначення відповідачем інформації, яка містила неправдиві відомості у скарзі на відповідача та не обрання відповідачем конкретного способу спростування неправдивої інформації.

Позиція відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом.

Відповідач первісні позовні вимоги заперечує у повному обсязі з огляду на те, що запитувана позивачем інформація належить до лікарської таємниці, яка охороняється низкою норм національного та міжнародного законодавства. Вказує, що інформація та документи, які позивачем витребовувались у нього, не підпадають під норми статті 103 Закону України «Про інформацію», оскільки до страхового випадку не належить інформація щодо звернення застрахованої особи за медичною допомогою до моменту настання випадку, перебування на амбулаторному чи іншому лікуванні.

Також, на думку відповідача, неправомірні дії позивача щодо написання скарги до Міністерства охорони здоров`я України призвели до проведення позапланової перевірки діяльності КНП «Львівське ТМО 2», що створила певний дискомфорт і напруженість у роботі лікарні, стали причиною для зменшення ділової репутації медичного закладу. Позивач завдав значної шкоди іміджу, честі, гідності і діловій репутації КНП «Львівське ТМО 2», як закладу охорони здоров`я, яке входить до підприємств критичної інфраструктури, так і керівництву цього закладу.

Як наслідок, відповідач подав зустрічну позовну заяву у якій просить визнати дії позивача в частині написання скарги до Міністерства охорони здоров`я України від 20.02.2024 неправомірними, зобов`язати відповідача спростувати наведені в скарзі вимоги та стягнути моральну шкоду. Розмір завданої моральної шкоди лікарня оцінює у сумі 200 000, 00 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України Про страхування, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Судом встановлено, що 30.12.2020 між ОСОБА_4 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ТАС» було укладено договір добровільного страхування життя за програмою «Персональний захист» № 20201230/2.

Договір страхування укладено відповідно до Закону України «Про страхування» та Правил добровільного страхування життя у новій редакції, що затверджені 18.10.2017 (далі - Правила страхування) та згідно з ліцензією Держаної комісії регулювання ринків фінансових послуг України серія АВ № 499974 від 11.01.2010.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 30.12.2021 № 1 до договору страхування, ОСОБА_3 додано до списку застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 4.2. договору страхування, з урахуванням пункту 3 додаткової угоди № 2 від 16.12.2022 до вищевказаної договору, договір страхування діє з 01.01.2023 до 31.12.2023.

Застрахованою особою за договором страхування є ОСОБА_3 , а вигодонабувачем за цим договором страхування є матір застрахованої особи ОСОБА_5 .

Вигодонабувач за договором страхування звернувся до ПАТ «СК «ТАС», у зв`язку із настанням події, що має ознаки страхового випадку за ризиком «Втрата життя» застрахованою особою, що сталася 22.12.2023, під час дії договору страхування.

Пунктом 59 ч. 1. ст. 1 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.

Відповідно до розділу 7 договору страхування, при настанні страхового випадку страхувальник або особа, яка відповідно до договору страхування має право на отримання страхової виплати, зобов`язані протягом 5 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, повідомити страховика про настання страхового випадку у будь-який зручний для страхувальника та/або вигодонабувача спосіб. У термін не більше 15 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, страхувальник або особа, яка відповідно до договору страхування має право на отримання страхової виплати, зобов`язані надати страховику усі необхідні документи передбачених розділом 10 цього договору. У разі неможливості надання деяких документів протягом зазначеного строку, термін подання таких документів може бути продовжений страховиком за заявою страхувальника або особи, яка відповідно до договору страхування має право на отримання страхової виплати.

Пунктом 8.1 договору страхування встановлено, що страховик зобов?язаний при надходженні заяви на здійснення страхової виплати від особи, яка відповідно до договору страхування має право на отримання страхової виплати, в термін не більше 10 робочих днів дня одержання всіх необхідних документів, відповідно до розділу 10 цього договору, прийняти рішення про виплату або про відмову у страховій виплаті.

Пункт 8.2. договору страхування містить положення про те, що у разі наявності у страховика обґрунтованих сумнівів в підставах для здійснення страхової виплати, він може відстрочити прийняття рішення про проведення страхової виплати або про відмову у страховій виплаті на термін не більше ніж на 6 місяців, при цьому повідомивши страхувальнику зазначені підстави протягом не більше 15 робочих днів з дня одержання документів для здійснення страхової виплати передбачених розділом 10 цього договору.

Як встановлено судом, вигодонабувач на підтвердження настання страхового випадку надав страховику документи, передбачені у договорі страхування та правилах страхування. Ознайомившись із наданими вигодонабувачем документами та інформацією, позивач вирішив скористатися своїм правом та провести страхове розслідування.

Відповідно до частини 1 статті 103 Закону України «Про страхування», у разі необхідності страховик, об`єднання страховиків або уповноважені ними особи направляють запити про надання відомостей щодо події, що має ознаки страхового випадку, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я, юридичних осіб, які володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, а також можуть самостійно або із залученням у встановленому законодавством порядку інших осіб з`ясовувати причини, наслідки та обставини події, що має ознаки страхового випадку.

У свою чергу, відповідно до частини 2 вищевказаної статті, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров`я, юридичні особи, які володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, зобов`язані в порядку, встановленому законом, надсилати страховикам, об`єднанням страховиків, уповноваженим ними особам відповіді на запити про надання відомостей та копій документів, пов`язаних із подією, що має ознаки страхового випадку, у тому числі дані, що містять інформацію з обмеженим доступом. При цьому страховик, об`єднання страховиків, а також їх керівники та/або їх посадові та уповноважені ними особи несуть передбачену законом адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом.

Згідно з пунктом 11.3.2 договору страхування, страховик має право при укладенні договору страхування чи внесення змін до нього, вимагати результати медичного огляду застрахованої особи та/або інші документи, необхідні для оцінки ймовірності настання страхового випадку.

Пунктом 11.3.4 договору страхування передбачено, що страховик має право перевіряти повідомлену страхувальником інформацію, а також контролювати виконання ним умов договору страхування, самостійно проводити перевірку обставин настання страхових випадків, робити запити про відомості, пов`язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, лікувально- профілактичних закладів охорони здоров`я та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку.

Як встановлено судом, 22.01.2024 з метою розслідування причин та обставин настання страхового випадку за ризиком «Втрата життя» із громадянкою ОСОБА_3 , позивач направив до відповідача запит з проханням надати відомості, пов?язані із страховим випадком,

Відповідач, в свою чергу, 29.01.2024 надав відповідь на запит, повідомивши, що інформацію та медичні документи про факт звернення за медичною допомогою ОСОБА_3 , можливо отримати виключно за рішенням суду, оскільки іншої процедури отримання інформації в медичному закладі не передбачено.

Частиною 1 ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно із ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію», дані про стан здоров`я фізичної особи належать до конфіденційної інформації, яку зараховують до інформації з обмеженим доступом.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України в справі від 20.01.2012 № 1-9/2012, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допустиме винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Частиною 1 ст. 286 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Також, суд звертає увагу, що ч. 3 ст. 286 ЦК України передбачає обов`язок фізичної особи, якій у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел стали відомі дані, вказані в частині першій цієї статті, утримуватися від поширення такої інформації.

Відповідно до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медична інформація - інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров`я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров`я та обмеження повсякденного функціонування/життєдіяльності людини.

Згідно зі ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою визначено право на таємницю про стан здоров`я, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою врегульовано питання щодо лікарської таємниці, передбачено що медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заклади охорони здоров`я, які володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, зобов`язані в порядку, встановленому законом, надсилати страховикам відповіді на запити про надання лише відомостей та копій документів, пов`язаних із подією, що має ознаки страхового випадку, а не всієї медичної документації чи інформації щодо особи.

В контексті Закону України «Про страхування» та договору страхування від 30.12.2020 страховим випадком слід вважати смерть застрахованої особи - ОСОБА_3 .

Вигодонабувачем надано страховику довідку від 23.12.2023 про причину смерті застрахованої особи, що містить інформацію про причину смерті застрахованої особи гостра ішемія міокарда, на підставі якого родичам застрахованої особи 25.12.2023 було видано офіційне свідоцтво про смерть.

Отже, суд констатує, що саме вказана довідка про причину смерті містить інформацію про обставини страхового випадку.

Посилання позивача за первісним позовом на наявність укладеної декларації ОСОБА_3 із сімейним лікарем амбулаторії сімейної медицини № НОМЕР_1 ВП «Лікарня Князя Лева» КНП «Львівське ТМО 2» ОСОБА_6 не дає підстав стверджувати, що в цій медичній документації містяться відомості про подію, що має ознаки страхового випадку, а позивачем не доведено протилежного.

Суд звертає увагу, що не може вважатися інформацією про страховий випадок звернення страховика до закладу медичної допомоги з вимогою надати інформацію за 6 років до моменту його настання, а саме коли та з якої причини застрахована особа в період з 2017 по 2023 роки зверталася за медичною допомогою відповідно до записів карти амбулаторного хворого та журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів?, чи перебувала застрахована особа з 2017 по 2023 роки на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні?, які діагнози та коли вперше вони були встановлені застрахованій особі? Інформація, про надання якої просить позивач, є значно ширшою ніж відомості щодо події, яка має ознаки страхового випадку, передбачені статтею 103 Закону України «Про інформацію», відтак відповідачем правомірно відмовлено у її наданні.

Інформацію, яку позивач просить зобов`язати відповідача надати, потрібно розглядати також через призму пунктів 11.3.2 та 11.3.4 договору страхування, тобто така могла бути витребуваною страховиком саме на момент укладення договору, а не після настання страхового випадку.

Виходячи із викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії, а саме надати інформацію та документи, суперечать положенням вказаних законодавчих актів, відтак, у задоволенні вимог первісного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви, суд виходить з наступного.

22.01.2024 страховик звернувся із запитом до лікарні з проханням надати відомості пов`язані із страховим випадком, з метою розслідування причин та обставин настання страхового випадку за ризиком «Втрата життя» із громадянкою ОСОБА_3 , яка є застрахованою особою по договору страхування.

29.01.2024 лікарня, на думку відповідача за зустрічним позовом, в порушення норм чинного законодавства, надала відповідь на запит страховика повідомивши, що інформацію та медичні документи про факт звернення за медичною допомогою ОСОБА_3 можливо отримати виключно за рішенням суду, оскільки іншої процедури отримання інформації в медичному закладі не передбачено.

20.02.2024 страховик подав до Міністерства охорони здоров`я України скаргу на дії керівництва лікарні.

Подача страховиком скарги зумовила проведення позапланової перевірки діяльності лікарні та створила, на думку відповідача (позивача за зустрічним повозом), певний дискомфорт і напруженість у роботі підприємства, стала причиною для зменшення ділової репутації медичного закладу.

На думку позивача за зустрічним позовом, скарга страховика завдала значної шкоди іміджу, честі, гідності і діловій репутації лікарні, як закладу охорони здоров`я, що входить до переліку підприємств критичної інфраструктури, так і керівництву цього закладу. Як наслідок, відповідач подав зустрічну позовну заяву у якій просить визнати дії позивача в частині написання скарги до Міністерства охорони здоров`я України від 20.02.2024 неправомірними, зобов`язати позивача спростувати наведені в скарзі вимоги та стягнути моральну шкоду, розмір якої оцінено у сумі 200 000, 00 грн.

Суд звертає увагу, що при вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20).

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).

За загальним правилом, відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд зазначив, що для позивача діє загальний тягар доведення позову, зокрема факту поширення недостовірної інформації та недостовірність цієї інформації (постанова від 11.10.2023 у справі № 758/13555/21).

Водночас, оскільки відповідно частини другої статті 302 ЦК України особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності, на відповідачеві, який поширює інформацію або відповідальний за її поширення (твердження про факти), лежить обов`язок довести, які вчинялися заходи, щоб переконатися в достовірності.

Суд вказує, що поширена інформація не вважається автоматично недостовірною, і позивач за зустрічним позовом несе тягар доведення обґрунтованості свого позову за загальним правилом, включаючи підтвердження недостовірності поширеної інформації. Натомість відповідач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх заперечень, щоб спростувати аргументи позивача про недостовірність, має обов`язок довести, які заходи вчинялися, щоб переконатися в достовірності, та надати відповідні докази, які на його переконання свідчать про достовірність поширеної інформації.

Суд звертає увагу, що у зустрічній позовній заяві відсутня чітка правова аргументація позовних вимог, не вказано в чому саме полягало порушення ділової репутації відповідача, не надано суду та не долучено до зустрічної позовної заяви доказів на підтвердження його доводів, відповідач в жодному із документів, наявних у даній судовій справі, не вказує, яка саме інформація зі скарги поданої відповідачем є недостовірною, а також, у позовних вимогах не вказується спосіб, яким мають бути спростовані вимоги, викладені у скарзі позивача до Міністерства охорони здоров`я України від 20.02.2024.

Щодо тверджень відповідача про завдання йому моральної шкоди у розмірі 200 000, 00 грн, то згідно з ч. 2 статті 23 ЦК України, єдиним проявом моральної шкоди для юридичної особи може бути тільки приниження її ділової репутації.

Суд зазначає, що моральну шкоду, завдану юридичній особі, можна охарактеризувати як втрату немайнового характеру, що настала у зв`язку з приниженням її ділової репутації, що може полягати у посяганні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а так само вчинення інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Юридична особа може вимагати відшкодування моральної шкоди у випадках, коли вона може довести, що така шкода була заподіяна їй внаслідок негативних явищ у вигляді незаконних дій або бездіяльності інших осіб. Для підтвердження факту моральної шкоди та визначення розміру компенсації можуть бути використані різні докази, зокрема, документальні докази, свідчення свідків, експертні висновки та інші.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

- наявність такої шкоди,

- протиправність діяння її заподіювача,

- наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та

- вина останнього в її заподіянні.

Лише наявність та доведеністю всіх 4 елементів такої типової для правопорушення формули дає право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач у зустрічний позовній заяві не приводить жодного документального підтвердження завдання йому моральної шкоди, незаконності дій чи бездіяльності відповідача за зустрічним позовом, наслідків завдання моральної шкоди позивачу, причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача і створеним дискомфортом і напруженістю у роботі підприємства.

Також суд звертає увагу, що позивач за зустрічним позовом просить визнати дії відповідача саме в частині написання скарги до Міністерства охорони здоров`я України неправомірними, проте не вказує жодного нормативно-правового акту, який порушив відповідач при такому зверненні.

Беручи до уваги вищевказане, суд вбачає наявність підстав для відмови відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України", заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року). Виходячи із викладеного вище, у задоволенні вимог первісного та зустрічного позову слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до статті 129 ГПК України, сплачений позивачем та відповідачем судовий збір при поданні первісної та, відповідно, зустрічної позовної заяви, залишається за особами, якими він сплачений.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 22 серпня 2024 року.

СуддяМанюк П.Т.