Рішення

від 14.08.2024 по справі 694/600/24

ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 694/600/24

провадження № 2/694/236/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

14.08.2024 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Сакун Д.І.,

за участі секретаря судового засідання Литвин Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ), в інтересах якого діє представник адвокат Шалару Олексій Ілліч (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: вул Івана Виговського, 4 а, м. Первомайськ, Миколаївської області, 55200, тел. НОМЕР_4 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_6 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_4 ,РНОКПП НОМЕР_7 , тел. НОМЕР_8 ), третя особа: Звенигородська державна нотаріальна контора (адреса: Черкаська область, Звенигородський район, м.Звенигородка, проспект Шевченка, 10) провитребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Адвокат Шалару О.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просить суд витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 3.4071 га (№ 466 на карті паювання) в адмінмежах Чижиківської сільської ради Звенигородвського району Черкаської області з кадастровим номером 7121288400:02:002:0203, що належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі сертифікату на земельну частку (пай) № 670 серії ЧР № 039881 від 23.09.1996 року. Судові витрати покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27.01.2022 року по справі № 694/358/21 ОСОБА_1 набув право власності в порядку спадкування за законом земельну ділянку площею 3.41 га (№ 466 на карті паювання) в адмінмежах Чижиківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області з кадастровим номером 7121288400:02:002:0313, що належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі сертифікату на земельну частку (пай) № 670 серії ЧР № 039881 від 23.09.1996 року. Рішення суду набрало законної сили 28.02.2022 року. 22.02.2023 року позивач звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_7 виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області з проханням зареєструвати право власності на зазначену вище земельну ділянку на підставі рішення суду. Проте йому було відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв?язку з наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме в зв?язку з тим, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121288400:02:002:0313, розміром 3,4071 зареєстровано за іншою особою на підставі договору дарування. Попереднім власником державний реєстратор вказує ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка належала йому на підставі сертифіката на право на земельну частку серії ЧР № 040542, виданого Звенигородською райдержадміністрацією Черкаської області 01.10.1996 року. Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області у відповіді на адвокатський запит зазначило, що кадастровий номер 7121288400:02:002:0313 присвоєно іншій земельній ділянці та зареєстровано за іншою особою. Однак у вищевказаній відповіді зазначається, що земельна ділянка площею 3.41 га (№ 466 на карті паювання) в адмінмежах Чижиківської сільської ради Звенигородвського району Черкаської області має кадастровий номер 7121288400:02:002:0203 (а не 121288400:02:002:0313, який зазначений в рішенні суду), що належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі сертифікату на земельну частку (пай) № 670 серії ЧР № 039881 від 23.09.1996 року. Підставою для зазначення неправильного номеру 7121288400:02:002:0313 став лист від 23.06.2021 року відповідача 2, який невірно зазначив кадастровий номер ОСОБА_6 . Також вищевказаним листом Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області у відповіді від 08.05.2023 було повідомлено, що вказана земельна ділянка зареєстрована :а відповідачем 1,2 та 3. В ході судового розгляду справи № 694/358/21 було встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , яка була начебто власником вищевказаної земельної ділянки кадастровий номер 7121288400:02:002:0203 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 010049, виданою Чижівською сільською радою Звенигородського району Черкаської області 01.07.2003 року та зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 263, відповідачі отримали вищевказану земельну ділянку у спадок. На підставі вищевказаного державного акту після смерті ОСОБА_5 в 2019 році: ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 2.4769, яка розташована в Черкаська області Звенигородського району Чижівської сільської ради, кадастровий номер 7121288400:02:002:0203; ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 3,4082, яка розташована в Черкаська області Звенигородського району Чижівської сільської ради, кадастровий номер 7121288400:02:002:0203; ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на 1/6 частин земельні ділянки площею 3,4082, яка розташована в Черкаська області Звенигородського району Чижівської сільської ради, кадастровий номер 7121288400:02:002:0203. Однак прокурором Звенигородської місцевої прокуратури Яровенком Русланом Анатолійовичем 23.03.2020 року внесено до ЄРДР за № 42020251140000010 відомості за фактом використання службового становища посадовою особою Чижівської сільської ради в інтерсах ОСОБА_5 за правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 384 КК України. 30.03.2020 року було затверджено обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , яким встановлено, що 01.07.2003 року зловживаючи службовим становищем, діючи умисно в інтересах ОСОБА_5 , використовуючи свої службове становище всупереч інтересам позивача, з метою спростити останній переоформлення право власності на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 , з яким вона спільно проживала, в той час коли він перебував у шлюбі з ОСОБА_10 склав та видав неправдивий державний акт на право власності на землю серії ЧР № 010049 від 01.07.2003 року про те, що на підставі рішення сесії Чижівської сільської ради 1-1 від 23.05.2002 року земельна ділянка була виділена ОСОБА_6 , для ведення товарного сільськогосподарського товаровиробництва і передана у власність ОСОБА_5 , вказаний державний акт засвідчив своїм підписом та скріпив гербовою печаткою Чижівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 позбавлений права власності на майно батька ОСОБА_6 .

Представником відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 адвокатом Полежакою В.Ф. подано відзив на позовну заяву про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, у якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу про право власності на земельні ділянки, на які він пред`явив позовну вимогу про витребування їх з чужого незаконного володіння. В позові позивач вказує, що відповідачі отримали право власності на частину земельних ділянок під єдиним кадастровим номером але з різними площами, ОСОБА_4 отримала право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 2,4769 га, ОСОБА_11 отримала право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 3,4082 га, ОСОБА_3 отримав право власності на 1/6 частин земельної ділянки площею 3,4082 га, а позовна заява стосується земельної ділянки площею 3,4071 га. Фактично відповідач ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частини земельної ділянки площею 2,4769, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована Черкаська область, Звенигородський район, Чижівська сільська рада, кадастровий номер 7121288400:02:002:0209, що стверджується копією свідоцтва про право на спадщину від 19.12.2019 року та витягом, тому вона не може бути відповідачем по справі, так як отримана нею земельна ділянка не є предметом спору, а позивачем не надано жодного доказу, що отримана нею земельна ділянка є предметом спору. Що стосується відповідача ОСОБА_12 , то відповідно до позовної заяви та доданих документів, відсутні будь-які докази наявності в нього спірної земельної ділянки, тому він також не може бути відповідачем по справі.

Крім цього позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки позивач ОСОБА_1 був потерпілим у справі та був допитаний на досудовому слідстві, тобто обставини про незаконність отримання ОСОБА_5 земельної ділянки його батька кадастровий номер 7121288400:02:002:0203 були відомі ще під час досудового розслідування, тобто строк позовної давності звернення до суду про витребування майна закінчився 02.06.2023 року.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

13.03.2024 року представник позивача звернувся до суду із позовною заявою про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Протоколом автоматизованого розподілу від 13.03.2024 року справу передано в провадження судді Сакун Д.І.

Ухвалою судді ОСОБА_13 від 18.03.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення нелоліків, зазначених в ухвалі від 18.03.2024 року.

05.04.2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Шалару Олексій Ілліч подав до суду заяву про виконання ухвали суду.

Ухвалою судді Сакун Д.І. від 15.04.2024 року позовну заяву повторно залишено без руху та надано позивачу строк для усунення нелоліків, зазначених в ухвалі від 15.04.2024 року, оскільки заява адвоката Шалару О.І. подана до суду з частковим усуненням недоліків.

07.05.2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Шалару Олексій Ілліч звернувся до Звенигородського районного суду Черкаської області із заявою про зміну предмету позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою судді Сакун Д.І. від 15.05.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення нелоліків, зазначених в ухвалі від 15.05.2024 року.

27.05.2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Шалару Олексій Ілліч подав до суду заяву про виконання ухвали суду.

Ухвалою судді Сакун Д.І. від 28.05.2024 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.06.2024 року представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 адвокат Полєжака В.Ф. подав до суду заяву про ознайомлення із матеріалами справи.

12.06.2024 року представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 адвокат Полєжака В.Ф. подав до суду відзив на позовну заяву про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 15.07.2024 року витребувано у державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 .

Завідувач Звенигородської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. 05.08.2024 року надала до суду копію спадкової справи № 91/2019 після смерті ОСОБА_5 та заяву про розгляд справи без її участі. При винесенні рішення покладається на розсуд суду.

Фактичні обставини, встановлені судом

Суд, вивчивши матеріали справи та подані сторонами докази, встановив наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 від 13.09.2000 року, виданого Чижівською сільською радою Звенигородського району Черкаської області.

Згідно відповіді Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області від 08.05.2023 року зазначено, що дійсно вищевказаний кадастровий номер 7121288400:02:002:0313 присвоєно іншій земельній ділянці та зареєстровано за іншою особою, чим повністю підтверджує обставини викладені у відмові державного реєстратора. Однак у вищевказаній відповіді зазначається, що земельна ділянка площею 3.41 га (№466 на карті паювання) в адмінмежах Чижівської сільської ради Звенигородського Черкаської області має кадастровий номер 7121288400:02:002:0203 (а не 7121288400:02:002:0313, що належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі сертифікату на земельну частку (пай) №670 серії ЧР №039881 від 23.09.1996 року. Підставою для зазначення неправильного номеру 7121288400:02:002:0313 став лист від 23.06.2021 року управління у Звенигородському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, який невірно зазначив кадастровий номер ОСОБА_6 .

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 26.12.2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Відповідно до постанови Черкаського апеляційного суду від 09.04.2024 року апеляційну скаргу задоволено частково та рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 26.12.2023 року змінено, привівши його мотивувальну частину у відповідність до змісту постанови апеляційного суду, у решті рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 26.12.2023 року залишено без змін.

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 27.05.2024 року, земельна ділянка розміром 34071.00 кв.м. з кадастровим номером 7121288400:02:002:0203 для сільськогосподарського призначення становить 103646.00 грн.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.12.2019 року, зареєстровано в реєстрі за № 2787, спадщина складається з 5/6 частин земельної ділянки площею 2,4769 га з кадастровим номером 7121288400:02:002:0209, та належала померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 010049, виданного Чижівською сільською радою Звенигородського району Черкаської області 01 липня 2003 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 263. Свідоцтво про право на спадщину 5/12 частин вказаної земельної ділянки видано ОСОБА_4 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 010049 від 01.07.2003 року земельна ділянка площею 5,89 га, яка складається з двох окремих ділянок, а саме: діл. 1 площею 2,48 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0209 та діл. 2 площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203, належала ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Чижівської сільської ради від 23.05.2002 року № 1-1.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 19 грудня 2019 року земельна ділянка площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 належить відповідачам у справі ОСОБА_2 (5/12 частин), ОСОБА_4 (5/12 частин) та ОСОБА_3 (1/6 частина).

Мотиви, з яких виходить суд, застосування норм права, оцінка аргументів сторін

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 3,4082 га з кадастровим номером 7121288400:02:002:0203, розташована в адміністративних межах Чижівської сільської ради Звенигородського району та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва була виділена в процесі паювання батькові позивача ОСОБА_6 згідно із сертифікатом на земельну частку (пай) № 670 серії ЧР №039881. За життя батько позивача ОСОБА_6 не оформив право власності на вказану земельну ділянку та не отримав Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 010049 від 01.07.2003 року земельна ділянка площею 5,89 га, яка складається з двох окремих ділянок, а саме: діл. 1 площею 2,48 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0209 та діл. 2 площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203, належала ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Чижівської сільської ради від 23.05.2002 року № 1-1.

Оскільки на момент оформлення спадкоємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_5 спірна земельна ділянка площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку належала спадкодавцю ОСОБА_5 , то нотаріус видав їм свідоцтва про праву на спадщину, а саме на відповідні частини цієї земельної ділянки.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 19 грудня 2019 року земельна ділянка площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 належить відповідачам у справі ОСОБА_2 (5/12 частин), ОСОБА_4 (5/12 частин) та ОСОБА_3 (1/6 частина). Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо недійсності вказаних свідоцтв про право на спадщину, а позивач не порушує вимог про визнання їх недійсними.

Водночас, судом встановлено, що Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 010049 від 01.07.2003 року на ім`я ОСОБА_5 не видавався в установленому законом порядку, а був підроблений головою Чижівської сільської ради ОСОБА_14 з метою спрощення ОСОБА_5 переоформити право власності на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 , з яким вона спільно проживала. Вказані обставини підтверджуються ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 02.06.2020 року про закриття кримінального провадження № 42020251140000010 від 23.03.2020 року по обвинуваченню ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України на підставі ст. 49 КК України.

При цьому відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності видання Чижівським сільським головою ОСОБА_9 . Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 010049 від 01.07.2003 року та передачі земельної ділянки площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 у приватну власність ОСОБА_5 всупереч встановленого чинним законодавством порядку.

Вищенаведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_5 у протиправний спосіб на підставі підробленого документу органу місцевого самоврядування, оскільки Чижівська сільська рада не приймала рішення від 23.05.2002 року про передачу земельної ділянки площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 ОСОБА_5 , яке було зазначене в Державному акті на право власності на земельну ділянку, як підстава для набуття права власності.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу місцевого самоврядування означає, що ОСОБА_5 в установленому законом порядку не набула права власності на земельну ділянку площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203, а тому не могла передати її в порядку спадкування відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

При цьому суд враховує, що спадкодавець ОСОБА_5 була обізнана з тим, що Державний акт на право власності на земельну ділянку їй було видано з порушенням норм чинного законодавства (внаслідок підроблення документів), що свідчить про недобросовісність її поведінки під час набуття права на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

В даному випадку підроблений Державний акт на право власності на земельну ділянку, що був виданий на ім`я ОСОБА_5 на підставі неіснуючого рішення сільської ради, не міг створити юридичні наслідки у виді набуття особою права власності на землю, а саме земельну ділянку площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203, яка була виділена в процесі паювання батьку позивача ОСОБА_6 .

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 388ЦКУкраїни якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил ст.ст. 2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18.

Позов у даній справі поданий позивачем ОСОБА_1 у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачами земельною ділянкою, яка була виділена його батьку ОСОБА_6 в процесі паювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, від 23.11.2021 року у справі №59/3373/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 була передана ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , на підставі підробленого документу та в подальшому цю земельну ділянку отримали у спадок її спадкоємці: 5/12 частин ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 грудня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за №2789, 5/12 частин ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2793 та 1/6 частину ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 грудня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за №2797. На даний час земельна ділянка площею 3,41 га з кадастровим номером 7121288400-02-002-0203 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що свідчить запис в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Разом з тим, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 не набув права власності на спірну земельну ділянку після смерті його батька ОСОБА_6 , який також свого часу не оформив право власності на цю земельну ділянку, а тому не має права на звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, оскільки таке право належить лише власнику майна.

Суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є звернення до суду з вимогами про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, які були видані відповідачам у справі, та вимогою про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, що належало його батьку ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконнго володіння слід відмовити, оскільки зазначена вимога не відповідає належному способу захисту.

Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були подані заяви про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16.

Таким чином, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, підстави для застосування позовної давності за заявами відповідачів відсутні.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`активного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як напідставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про витребування майна з чудого незаконного володіння слід відмовити, у зв`язку із обранням неналежного способу захисту.

Розподіл судових витрат

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно ст. 141 ЦК України у випадку відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

В даному випадку судові витрати складаються із судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 3633 грн. 60 коп., які у зв`язку з відмовою в задоволенні позову суд покладає на позивача.

Відповідачі не надали суду документів про здійснення ними судових витрат та не заявили вимоги про їх відшкодування.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 256, 257, 316, 317, 321, ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 82, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ), в інтересах якого діє представник адвокат Шалару Олексій Ілліч (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: вул Івана Виговського, 4 а, м. Первомайськ, Миколаївської області, 55200, тел. НОМЕР_4 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_6 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_4 ,РНОКПП НОМЕР_7 , тел. НОМЕР_8 ), третя особа: Звенигородська державна нотаріальна контора (адреса: Черкаська область, Звенигородський район, м.Звенигородка, проспект Шевченка, 10) провитребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резулютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено 14.08.2024 року.

Суддя Д.І.Сакун