Постанова

від 13.08.2024 по справі 922/2219/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2219/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Косенка Д. В.,

позивача - Салівона Д. О. (самопредставництво),

відповідача-1 - Буряковської О. Ю. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 -Скринніка І. А. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

третьої особи-4 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 (колегія суддів: Склярук О. І. - головуючий, Гетьман Р. А., Терещенко О. І.) у справі

за позовом Міністерства оборони України

до: 1) Харківської міської ради, 2) Фізичної особи - підприємця Деми Валерія Івановича,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (нова назва - Харківське квартирно-експлуатаційне управління), 2) Всеукраїнської громадської організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, 3) Фонду державного майна України, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі-Україна",

за участю Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил,

про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2019 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Фізичної особи - підприємця Деми Валерія Івановича (далі - ФОП Дема В. І.) з вимогами про:

- витребування земельної ділянки площею 1,795 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1742059463101 та кадастровим номером 6310137200:13:001:0282, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Таборова (вул. Лагерна), 2-Б, з незаконного володіння Харківської міської ради у власність держави в особі Міністерства оборони України;

- витребування земельної ділянки площею 3,2444 га з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1742206863101 та кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Таборова (вул. Лагерна), 2-Б, з незаконного володіння Харківської міської ради у власність держави в особі Міністерства оборони України;

- визнання недійсними договорів оренди землі площею 1,795 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І.;

- зобов`язання ФОП Деми В. І. за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Таборова (вул. Лагерна), 2-Б, а саме: нежитлову будівлю літ. "АЖ-1" загальною площею 17,2 м2; нежитлову будівлю літ. "АБ-1" загальною площею 2,1 м2; нежитлову будівлю літ. "Щ-1", загальною площею 2,1 м2; нежитлову будівлю літ. "Ц-1" загальною площею 5,2 м2; нежитлову будівлю літ. "АД-1" загальною площею 4,6 м2; нежитлову будівлю літ. "АЛ-1" загальною площею 35,3 м2; нежитлову будівлю літ. "АВ-1" загальною площею 16,5 м2; нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 13,9 м2; нежитлову будівлю літ. "Ф-1" загальною площею 94,3 м2; нежитлову будівлю літ. "АК-1" загальною площею 47,0 м2; нежитлову будівлю літ. "Ю-1" загальною площею 4,7 м2; нежитлову будівлю літ. "4-1" загальною площею 2,3 м2; нежитлову будівлю літ. "АЄ-1" загальною площею 15,1 м2; нежитлову будівлю літ. "АГ-1" загальною площею 20,3 м2; нежитлову будівлю літ. "Я-1" загальною площею 4,8 м2; нежитлову будівлю літ. "АМ-1" загальною площею 156,9 м2; нежитлова будівля літ. "Х-1" загальною площею 6,5 м2; нежитлову будівлю літ. "Ш-1" загальною площею 3,4 м2; нежитлову будівлю літ. "АЗ-1" загальною площею 47,0 м2; нежитлову будівлю літ. "АА-1" загальною площею 2,1 м2; нежитлову будівлю літ. "Т-1" загальною площею 123,6 м2; нежитлову будівлю літ. "Р-1" загальною площею 276,5 м2.

1.2. Позов Міністерства оборони України обґрунтований тим, що відповідачі вчинили незаконні та протиправні дії щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193, яка на праві власності належить державі, на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 6310137200:13:001:0282, 6310137200:13:001:0283, з передачею їх в оренду, а ФОП Дема В. І. на цих земельних ділянках здійснив самовільне будівництво будівель та споруд. Позивач зазначав, що право власності держави в особі Міністерства оборони України щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 доведено та підтверджено судовим рішенням у справі № 922/4117/15, відповідно до якого зазначена земельна ділянка була вилучена у ФОП Деми В. І. на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (далі - КЕВ м. Харкова).

1.3. За доводами Міністерства оборони України, передача земельної ділянки КЕВ м. Харкова фактично не відбулася, проте на її території ФОП Дема В. І. продовжує здійснювати господарську діяльність. Оскільки спірні земельні ділянки, які створені шляхом поділу, не є новоствореним майном, а реєстраційна дія щодо поділу майна не є підставою для припинення права власності держави в особі Міністерства оборони України, позивач з посиланням на приписи статей 387, 388 Цивільного кодексу України пред`явив позовні вимоги про витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 6310137200:13:001:0282, 6310137200:13:001:0283 з незаконного володіння Харківської міської ради у власність держави в особі Міністерства оборони України.

1.4. Крім того, Міністерство оборони України зазначало, що Харківська міська рада, не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності, без згоди Кабінету Міністрів України, уклала оспорювані договори оренди земельних ділянок від 09.01.2019, які належать до земель оборони, а тому перевищила свої повноваження при їх укладенні. З огляду на викладене, на думку Міністерства оборони України, зазначені договори оренди земельних ділянок необхідно визнати недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України як такі, що укладені з порушенням приписів статей 77, 78 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України".

1.5. При цьому, за доводами Міністерства оборони України, нерухоме майно, яке є власністю ФОП Деми В. І., збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети і взагалі належала до земель оборони, які повинні були перебувати на балансі КЕВ м. Харкова. За таких обставин, на думку Міністерства оборони України, нерухоме майно підлягає знесенню ФОП Демою В. І. за власні кошти на підставі частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 922/2219/19, відмовлено у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до Харківської міської ради, ФОП Деми В. І. про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії.

2.2. Постановою Верховного Суду від 07.04.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 922/2219/19, а справу № 922/2219/19 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

2.3. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди не врахували обставин, установлених у справі № 922/4117/15, та дійшли передчасних висновків про те, що земельна ділянка не належить до земель оборони. Не встановивши правовий режим земельної ділянки, господарські суди не встановили дотримання порядку відчуження такої земельної ділянки. Крім того, Верховний Суд зазначив, що принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

2.4. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/2219/19 задоволено у повному обсязі позовні вимоги Міністерства оборони України до Харківської міської ради, ФОП Деми В. І. про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішено витребувати з незаконного володіння Харківської міської ради у власність держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку площею 1,795 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1742059463101 та кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 і земельну ділянки площею 3,2444 га з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1742206863101 та кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Таборова (вул. Лагерна), 2-Б.

Визнано недійсними договори оренди землі площею 1,795 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1742059463101 та кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 і площею 3,2444 га з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1742206863101 та кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, укладені 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І.

Зобов`язано ФОП Дему В. І. за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно, що належить ФОП Демі В. І. та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , перелік якого наведено в резолютивній частині рішення господарського суду першої інстанції.

2.5. Задовольняючи позовні вимоги Міністерства оброни України, господарський суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не надали доказів вилучення земельної ділянки з державної власності та передачі її в комунальну власність. За висновком місцевого господарського суду, рішення 20 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 20.06.2018 № 1132/18, яким надано ФОП Демі В. І. згоду на поділ земельної ділянки площею 5,0394 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу, є таким, що не відповідає законодавству, а тому не створює ніяких правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його незаконністю. Оскільки Харківська міська рада не є власником земельних ділянок, проте передала їх в оренду, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсними оспорюваних догорів оренди землі. Враховуючи встановлену недійсність договорів оренди землі, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про витребування у Харківської міської ради спірних земельних ділянок. Крім того, господарський суд першої інстанції зазначив, що факт знаходження на земельних ділянках самочинно збудованого майна ФОП Демою В. І. визнається всіма учасниками справи, а тому не підлягає доказуванню. Водночас знаходження на земельній ділянці, належній позивачу, самочинного будівництва, здійсненого відповідачем без згоди позивача, та заперечення позивача проти його збереження є підставою для знесення будівництва особою, яка здійснила самочинне будівництво. При цьому місцевий господарський суд констатував, що усвідомлення особою незаконності заволодіння майном повністю виключає можливість захисту прав на нього посиланнями на "гарантії мирного володіння" майном.

2.6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/2219/19 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Міністерства оборони України до Харківської міської ради, ФОП Деми В. І. про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії.

2.7. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові Міністерства оборони України, з посиланням на обставини, встановлені у справах № 922/4117/15, № 5023/4224/12, погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка площею 5,0394 га є державною власністю та належить до земель оборони.

2.8. Водночас, за висновком апеляційного господарського суду, у цьому спорі про витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди землі слід застосувати рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених представниками влади. Апеляційний господарський суд зазначив, що відсутність справжнього видимого власника спірних земельних ділянок, починаючи з років незалежності, спричинила формування в учасників правовідносин обґрунтованої впевненості в тому, що земельні ділянки, які знаходяться в межах міста та тривалий час не зареєстровані за жодним суб`єктом, є саме комунальною власністю. Така тривала бездіяльність позивача та нездійснення ним жодних належних дій стосовно своєї власності, як наслідок, спричинили те, що земельна ділянка була передана Харківською міською радою в оренду ФОП Демі В. І. За висновком апеляційного господарського суду, ФОП Дема В. І. не може відповідати за помилки органів державної влади та місцевого самоврядування при виконанні ними своїх повноважень, а витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди землі призведе до порушення майнових прав ФОП Деми В. І. та не буде ефективним засобом поновлення порушених прав позивача, оскільки ФОП Дема В. І. як власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано. Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, господарський суд першої інстанції поклав на орендаря негативні наслідки порушень, вчинених органом влади та органом місцевого самоврядування, без урахування того, що позивач не спростував та не навів доказів недобросовісності кінцевого набувача права.

2.9. Апеляційний господарський суд зазначив, що віндикаційний позов, тобто позов неволодіючого власника про витребування майна у володіючого невласника, може бути заявлений тільки до особи, у володінні якої перебуває це майно, тобто до тієї особи, яка здійснює фактичне панування над річчю, що витребовується. Однак позовні вимоги про витребування земельних ділянок пред`явлені Харківській міській раді. Проте фактичним володільцем речі є ФОП Дема В. І., оскільки зазначені земельні ділянки були передані Харківською міською радою йому в користування і саме він здійснює панування над земельними ділянками. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, неможливо витребувати майно у Харківської міської ради, скільки вона не володіє витребуваним майном.

2.10. Щодо позовних вимог про зобов`язання ФОП Деми В. І. за власний рахунок знести самочинно збудоване майно, апеляційний господарський суд установив, що право власності ФОП Деми В. І. на спірні об`єкти нерухомого майна виникло на підставі судових рішень від 12.12.2011 у справі № 2024/2-2705/11 та від 12.12.2011 у справі № 2024/2-0705/11.

2.11. Постановою Верховного Суду від 15.12.2021 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 у справі № 922/2219/19 в частині вирішення позовних вимог Міністерства оборони України про витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди землі. Справу № 922/2219/19 в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 у справі № 922/2219/19 залишено без змін.

2.12. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду в частині вирішення позовних вимог Міністерства оборони України про витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди землі, зазначив про передчасність висновків апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок із незаконного володіння Харківської міської ради з огляду на те, що Харківська міська рада не є фактичним володільцем цих земель. За висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд, розглядаючи позовні вимоги Міністерства оборони України про витребування майна, не з`ясував обставини державної реєстрації за Харківською міською радою права власності на спірні земельні ділянки та не надав належної правової оцінки підставам віндикаційного позову.

2.13. Крім того, за висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд, розглядаючи позовні вимоги Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.

2.14. За висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди землі, всебічно та повно не з`ясував на підставі обставин та фактів у цій конкретній справі додержання принципу "пропорційності" з урахуванням "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". При цьому, наводячи обґрунтування зазначених критеріїв, оцінювати слід поведінку всіх учасників спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

2.15. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що постанова апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсними договорів оренди землі ухвалена за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності учасників цивільного обороту у спірних правовідносинах, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів застосування практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності.

2.16. Водночас Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про зобов`язання ФОП Деми В. І. за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно, врахував, що на момент звернення позивача з вимогою про знесення самочинно збудованого нерухомого майна право власності за ФОП Демою В. І. на вказане майно визнано на підставі судових рішень, які в установленому законом порядку власником земельної ділянки не оскаржені. При цьому обставини та підстави, передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, щодо можливості визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно були предметом дослідження у справах № 2024/2-2705/11 та № 2024/9266/2012, і незгода власника земельної ділянки з висновками судів у зазначених справах суперечить принципу правової визначеності та порушує принцип верховенства права. Верховний Суд визнав висновки апеляційного господарського суду такими, що ґрунтуються на принципах верховенства права та правової певності, оскільки за змістом статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

2.17. За результатами нового апеляційного розгляду постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/2219/19 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Міністерства оборони України до Харківської міської ради, ФОП Деми В. І. про визнання недійсними договорів оренди землі. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/2219/19 залишено без змін.

2.18. Апеляційний господарський суд установив, що Харківська міська рада та ФОП Дема В. І. не є добросовісними набувачами в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що усвідомлення особою незаконності заволодіння майном повністю виключає можливість захисту прав на нього посиланнями на "гарантії мирного володіння" майном. Навпаки, в цих випадках втручання держави у володіння майном приватною особою, яка свідомо незаконно заволоділа ним, є не тільки допустимим, а й необхідним. Рішуча демонстрація державою недопустимості незаконного заволодіння чужим майном беззаперечно становить суспільний, публічний та загальний інтерес та відповідає ідеалам правової держави та верховенства права. З урахуванням викладеного, за висновком апеляційного господарського суду, спірні земельні ділянки необхідно повернути позивачу, а рішення господарського суду першої інстанції в цій частині є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права з урахуванням усіх обставин справи.

2.19. Щодо позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., то апеляційний господарський суд зазначив, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не потрібно. Крім того, на спірних земельних ділянках розташоване нерухоме майно, яке на законних підставах належить на праві власності ФОП Демі В. І. Відповідно до приписів Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" користування земельними ділянками є платним та здійснюється на підставі договорів оренди. Користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі забороняється. Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, наявність у власника об`єктів нерухомості договору оренди земельної ділянки, на яких вони розташовані, є обов`язковою вимогою для законного користування цією земельною ділянкою. Укладення таких договорів є також обов`язковим як для орендодавця, так і для власника об`єкта нерухомості. При цьому сторони договору оренди землі не позбавлені права вносити до цього договору будь-які зміни з метою приведення його у відповідність до вимог діючого законодавства. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 922/2219/19 в частині відмови у задоволенні позову Міністерства оброни України про визнання недійсними договорів оренди землі, до Верховного Суду звернулося Міністерство оборони України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову в наведеній частині, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/2219/19 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Міністерство оборони України зазначає, що оскаржувана постанова в оскаржуваній частині ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Міністерство оборони України, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Міністерство оборони України вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні позову Міністерства оброни України про визнання недійсними договорів оренди землі, не застосував приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, від 15.05.2019 у справі № 908/6055/15, від 18.02.2020 у справі № 917/154/15, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

3.4. Крім того, на думку Міністерства оборони України, апеляційний господарський суд не здійснив належного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, що стосуються визнання недійними договорів оренди землі.

3.5. ФОП Дема В. І. у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. На думку ФОП Деми В. І., апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Міністерства оброни України про визнання недійсними договорів оренди землі, правильно виходив із того, що на земельних ділянках розташоване нерухоме майно, яке на праві власності належить ФОП Демі В. І. Крім того, ФОП Дема В. І. вважає, що обставини у справах № 908/6055/15, № 905/1227/17, № 916/3727/15, на які посилається Міністерство оборони України, не є подібними з обставинами у справі № 922/2219/19, яка розглядається.

3.6. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Харківська міська рада зазначає, що позовні вимоги Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., не відповідають належному способу захисту. Водночас обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2011 у справі № 2024/2-2705/11 та рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 у справі № 2024/9266/2012 визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудовані нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

4.2. Рішенням 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 № 1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надано ФОП Демі В. І. в оренду строком до 01.02.2039 земельну ділянку площею 5,0394 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193, що належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ), 2-Б

4.3. 29.09.2014 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І. укладено договір оренди землі, за умовами якого Харківська міська рада надала, а ФОП Дема В. І. прийняв у строкове платне користування строком до 01.02.2039 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 загальною площею 5,0394 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4.4. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі № 922/4117/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017, скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2017 та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним пункт 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1473; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.09.2014 № 4575, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193, укладений між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І.; вилучено у ФОП Деми В. І. на користь КЕВ м. Харкова зазначену земельну ділянку.

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що рішенням 20 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.06.2018 № 1132/18 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надано ФОП Демі В. І. згоду на поділ земельної ділянки площею 5,0394 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

4.6. На виконання судового рішення у справі № 922/4117/15 земельна ділянка площею 5,0394 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 була вилучена у ФОП Деми В. І. та прийнята КЕВ м. Харків, про що державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 55809810 складено акт вилучення та передачі майна стягувачу від 27.08.2018. Постановою державного виконавця від 31.08.2018 закрито виконавче провадження № 55809810.

4.7. Рішенням 22 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 17.10.2018 № 1241/18 надано ФОП Демі В. І. в оренду строком до 01.11.2038 земельні ділянки комунальної власності площею 1,7950 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0283 за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

4.8. 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І. на виконання зазначеного рішення від 17.10.2018 № 1241/18 укладено договори оренди землі площею 1,7950 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, у зв`язку з чим 11.01.2019 Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" здійснило реєстрацію права оренди ФОП Деми В. І. наведених земельних ділянок.

4.9. Міністерство оборони України, зазначаючи, що факт належності земельної ділянки площею 5,0394 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 до земель оборони встановлено рішеннями судів у господарських справах, що набрали законної сили, зокрема, рішенням Господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі № 023/4224/12 (н. р. 5023/10683/11), постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014 у справі № 5023/4224/12 (5023/434/11 (11/29-10)), постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі № 922/4117/15, в яких брали участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (Міністерство оборони України, Харківська міська рада, ФОП Дема В. І. та інші), звернулося до Господарського суду Харківської області із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Міністерства оборони України до Харківської міської ради, ФОП Деми В. І. про витребування земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди землі, зобов`язання ФОП Деми В. І. за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Таборова (вул. Лагерна), 2-Б.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Міністерства оборони України, є незаконні та протиправні дії відповідачів щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193, яка на праві власності належить державі, на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 6310137200:13:001:0282, 6310137200:13:001:0283, з передачею їх в оренду, та здійснення ФОП Демою В. І. на цих земельних ділянках самочинного будівництва будівель та споруд.

5.5. Під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваної постанови тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі площею 1,795 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., оскільки скаржник не погоджується з висновками апеляційного господарського суду в цій частині.

5.6. Задовольняючи позовні вимоги Міністерства оброни України про визнання недійсними договорів оренди землі, господарський суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не надали доказів вилучення земельної ділянки з державної власності та передачі її в комунальну власність. Оскільки Харківська міська рада не є власником земельних ділянок, проте передала їх в оренду, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсними оспорюваних догорів оренди землі.

5.7. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., виходив із того, що власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не потрібно. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що на спірних земельних ділянках розташоване нерухоме майно, яке на законних підставах належить на праві власності ФОП Деми В. І. Відповідно до приписів Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" користування земельними ділянками є платним та здійснюється на підставі договорів оренди. Користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі забороняється. Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, наявність у власника об`єктів нерухомості договору оренди земельної ділянки, на яких вони розташовані, є обов`язковою вимогою для законного користування цією земельною ділянкою. Укладення таких договорів є також обов`язковим як для орендодавця, так і для власника об`єкта нерухомості. При цьому сторони договору оренди землі не позбавлені права вносити до цього договору будь-які зміни з метою приведення його у відповідність до вимог діючого законодавства.

5.8. Міністерство оброни України не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося з касаційною скаргою на постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І.

5.9. Міністерство оборони України, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.12. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., не застосував приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, від 15.05.2019 у справі № 908/6055/15, від 18.02.2020 у справі № 917/154/15, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

5.13. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон" про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"48. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

49. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

50. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

51. Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

…54. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин".

5.14. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер" про визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що правочини, що передбачають відчуження земельних ділянок, які належать до земель оборони, здійснюються з обов`язковим наданням Кабінетом Міністрів України як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження. Крім того, скаржник зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в наведеній постанові дійшла висновку про залишення без змін судових рішень, якими, зокрема, визнано недійсним договір оренди.

5.15. Із посиланням на наведені висновки скаржник зазначає, що Харківська міська рада не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності, без згоди Кабінету Міністрів України, уклала оспорювані договори оренди землі від 09.01.2019, що належать до земель оборони, а тому перевищила свої повноваження на укладення оспорюваних договорів. За таких обставин, на думку скаржника, оспорювані договори оренди землі слід визнати недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 77, 78 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України".

5.16. Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 908/6055/15, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Фізичної особи - підприємця Кірізлєєвої Галини Миколаївни до Фізичної особи - підприємця Муцураєва Хамзата Рамзановича, Приазовської селищної ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"…вибір способу захисту порушеного права є прерогативою позивача, який обирає його на власний розсуд, при цьому, чинне законодавство не містить заборони визнавати договір недійсним за наявності для цього підстав, без надання оцінки акту органу місцевого самоврядування, на виконання якого укладено відповідний договір".

5.17. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-груп", Приватного підприємства "УкрБізнесКонсалтінг", Фізичної особи - підприємця Філь Ніни Сергіївни, Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"35.10 Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що у спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги проведення в Україні Антитерористичної операції (АТО) та Операції об`єднаних сил (ООС) може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті 1, 2, 3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу та внаслідок продажу майна під час фіктивної процедури банкрутства може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території.

35.11 В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України".

5.18. Із посиланням на наведені висновки скаржник зазначає, що витребування та визнання недійсними договорів оренди землі, що належать до земель оборони, переслідує легітимну мету контролю за використанням ресурсів відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земель оборони.

5.19. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_2 до Колективного підприємства "Гайсинська меблева фабрика", Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області про визнання недійсними рішень. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний".

5.20. З урахуванням викладеного Міністерство оборони України зазначає, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, із введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

5.21. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам Міністерства оборони України, вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.

5.22. Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

5.23. Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.

5.24. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.25. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.26. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.27. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20.

5.28. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

5.29. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 29.08.2022 у справі № 909/635/22.

5.30. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

5.31. Колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи позовні вимоги Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі, по-різному застосували норм матеріального права до правовідносин, які виникли в цій справі № 922/2219/19, що вплинуло і на різні висновки, зроблені за результатами розгляду зазначених позовних вимог.

5.32. Так, господарський суд першої інстанції, з посиланням на частину 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" зазначив, що орендодавцями земельних ділянок, які перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

5.33. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до пункту 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

5.34. Господарський суд першої інстанції установив, що земельна ділянка площею 5,0394 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0193 є державною власністю і належить до земель оборони, та належить державі в особі Міністерства оборони України. Тому, за висновком суду, орендодавцем земельної ділянки площею 5,0394 га, як і земельних ділянок площами 1,795 га, 3,2444, сформованих у результаті поділу земельної ділянки площею 5,0394 га, може бути лише держава в особі уповноважених на це органів. Водночас місцевий господарський суд установив, що держава ні в особі Міністерства оборони України, ні в особі Кабінету Міністрів України, ні в особі інших органів рішень про передачу земельної ділянки площею 5,0394 га, або земельних ділянок площами 1,795 га, 3,2444, не ухвалювала. За таких обставин господарський суд дійшов висновку про те, що Харківська міська рада, не маючи у власності майна, переданого в оренду, незаконно втрутилася в компетенцію держави щодо володіння, користування та розпорядження цим майном, чим порушила права держави. Наведені обставини, за висновком господарського суду першої інстанції, свідчать про те, що договори оренди землі, укладені між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І, порушують право власності держави на належне їй майно (земельну ділянку площею 5,0394 га, а також сформовані в результаті її незаконного поділу земельні ділянки площами 1,795 га, 3,2444), і це суперечить приписам частини 4 статті 4, статті 16 Закону України "Про оренду землі".

5.35. Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, взагалі не спростував наведених висновків місцевого господарського суду. При цьому апеляційний господарський суд не обґрунтував належним чином правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оброни України про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І. Натомість апеляційний господарський суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача; для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не потрібно.

5.36. Однак апеляційний господарський суд помилково не врахував того, що наведені висновки були зроблені Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом України за інших установлених фактичних обставин у справах, в яких сторони неодноразово відчужували земельні ділянки. З урахуванням таких обставин Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд України й дійшли висновків про відсутність необхідності оспорювання всіх наступних договорів для витребування майна.

5.37. Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору, застосувати відповідні норми права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 916/3663/23, від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 09.04.2024 у справі № 905/342/23.

5.38. Проте зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що апеляційний господарський, обмежившись посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, та постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, не з`ясував фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами.

5.39. Таким чином, обґрунтованими є доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не здійснив належного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, що стосуються визнання недійними договорів оренди землі.

5.40. Крім того, обґрунтованими є доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, від 15.05.2019 у справі № 908/6055/15, від 18.02.2020 у справі № 917/154/15, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, оскільки зміст оскаржуваної постанови суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Скаржник обґрунтовано зазначає про те, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Однак зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., помилково не врахував наведеного, не розглянув по суті позовні вимоги в цій частині та не навів мотивів відхилення аргументів позивача.

5.41. Водночас колегія суддів зазначає, що розташування на орендованій земельній ділянці нерухомого майна, яке належить особі на праві власності, не є підставою для відмови у розірванні договору оренди цієї земельної ділянки чи визнанні його недійсним, а задоволення такої позовної вимоги не позбавляє права особу звернутися до уповноваженого органу для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, що належить особі на праві власності. Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 909/618/22, від 01.02.2023 у справі № 904/2600/18, від 03.08.2022 у справі № 914/374/21.

5.42. Таким чином, наведені Міністерством оброни України підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України частково підтвердилися.

5.43. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.44. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.45. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.46. Отже, при новому розгляді цієї справи, для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно розглянути врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у цій постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору в частині визнання недійсними договорів оренди, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., і залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

5.47. З урахуванням наведеного касаційну скаргу Міністерства оборони України належить задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., а справу в цій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно з частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду у цій справі слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі площею 1,795 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В. І., а справу № 922/2219/19 в цій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 922/2219/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів оренди землі площею 1,795 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444 га з кадастровим номером 6310137200:13:001:0283, укладених 09.01.2019 між Харківською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Демою Валерієм Івановичем, справу № 922/2219/19 в цій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак