Постанова

від 15.08.2024 по справі 910/18802/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18802/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Кібенко О. Р., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Зеленков Д. А.

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 (головуючий - Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 (суддя - Спичак О. М.)

у справі № 910/18802/23

за позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35"

про визнання недійсним рішення загальних зборів, зобов`язання вчинити дії та стягнення 167 500,00 грн моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з відпусткою судді Студенця В. І. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024.

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" (відповідача), в якому просив суд:

- визнати недійсними рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", що оформлені протоколом загальних зборів від 11.12.2020, на підставі якого було вирішено обмежити співвласників будинку АДРЕСА_1 у користуванні спільним майном будинку;

- зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", що знаходиться за адресою: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 35, не чинити перешкод ОСОБА_1 , у вільному та безперешкодному користуванні: будь-якими приміщеннями загального користування будинку АДРЕСА_1 , у тому числі допоміжними; механічним, електричним, сантехнічним та іншим обладнанням, яке обслуговує квартиру АДРЕСА_2 (всередині або за межами будинку АДРЕСА_1 ), в тому числі, але не обмежуючись електрощитовою, в якій міститься власний лічильник обліку електричної енергії квартири АДРЕСА_2 ; електричною енергією, яка постачається до квартири АДРЕСА_2 ; будівлями і спорудами, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в тому числі, але не обмежуючись ліфтами та ліфтовими холами, поштовою скринькою, поверховими коридорами, сходами, дахом, прибудинковим двором, паркінгом та підвалом будинку АДРЕСА_1 , сходами в паркінг з двору будинку АДРЕСА_1 ; несучими, огороджувальними та несуче-огороджувальними конструкціями будинку АДРЕСА_1 ;

- стягнути із відповідача 167 500,00 грн моральної шкоди.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників відповідача не було вручено у письмовій формі всім співвласникам та взагалі поштою не відправлялось (порушено вимоги про вручення повідомлень про збори за 10 днів до дати проведення зборів у письмовій формі кожному співвласникові під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення);

- повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників відповідача не розміщалось у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ;

- порушено вимоги щодо змісту повідомлення про проведення зборів співвласників, яке згідно статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" має містити інформацію про ініціатора проведення таких зборів, дату, місце та час їх проведення, порядок денний;

- до повідомлення про проведення зборів співвласників не було додано проекту документів, які були затверджені за результатами проведених зборів та які вочевидь планувалося прийняти, зокрема порядок ведення роботи із боржниками будинку АДРЕСА_1 (порушено вимоги про додавання до повідомлення додаткових матеріалів, що будуть розглядатися на зборах);

- за рішення, які оформлені протоколом загальних зборів відповідача, не проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (рішення вважається не прийнятим зборами співвласників);

- голосування на зборах проводилось не за принципом площ приміщень (кожний співвласник мас кількість голосів пропорційну до частки загальної площі об`єкту нерухомості співвласника у загальній площі всіх об`єктів нерухомості, розташованих у будинку), а по принципу - один об`єкт нерухомості - один голос;

- протокол загальних зборів відповідача від 11.12.2020 не підписаний усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах;

- протокол загальних зборів відповідача від 11.12.2020 за своєю формою не відповідає формі, затвердженій Наказом Мінрегіону від 25.08.2015 № 203 "Про затвердження форми протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку";

- протокол загальних зборів відповідача від 11.12.2020 не містить інформації про співвласників (їх представників), які взяли участь у зборах співвласників: а) прізвище, ім`я, по батькові співвласника, б) документ, що підтверджує право власності на квартиру або нежитлове приміщення, в) номер квартири або нежитлового приміщення, г) загальна площа квартири або нежитлового приміщення, д) документ, що надає повноваження на голосування від імені співвласника (для представника за довіреністю);

- листи письмового опитування оформлені за межами 15-ти календарних днів з дати проведення зборів співвласників (рішення вважається не прийнятим зборами співвласників);

- листи письмового опитування власноручно не заповнені співвласниками;

- в листах письмового опитування не зазначено день опитування;

- в листах письмового опитування не зазначено прізвище, ім`я, по батькові співвласників;

- в листах письмового опитування не зазначено документів співвласників, що підтверджують право власності на квартиру або нежитлове приміщення співвласників, не вказано всіх номерів квартир або нежитлових приміщень;

- в листах письмового опитування некоректно вказана загальна площа квартир або нежитлових приміщень співвласників;

- листи опитування не містять особистих підписів співвласників;

- листи опитування не містять особистих підписів особи, яка проводила опитування, не вказано ініціали та прізвище особи, яка проводила опитування;

- до протоколу загальних зборів відповідача від 11.12.2020 особами, які проводили письмове опитування, не внесено результатів підрахунку голосів, відсутні дані про те, що така інформація внесена саме особами, які проводили письмове опитування;

- під час загального підрахунку голосів відбувалося дублювання голосів співвласників (при підрахунку голосів за одне питання одна особа голосувала двічі - один раз під час зборів в протоколі та другий раз в листках письмового опитування);

- листки письмового опитування співвласників не пронумеровані;

- повідомлення про рішення загальних зборів відповідача, які оформлені протоколом загальних зборів відповідача від 11.12.2020, протягом 10 днів після їх прийняття не були надані в письмовій формі кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також не були розміщені у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду будинку АДРЕСА_1 .

3. Крім цього позивач стверджує, що рішення оформлене протоколом загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" від 11.12.2020, було прийнято з порушенням приписів Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", оскільки у позивача відсутні повноваженнями на обмеження доступу позивача до будь-яких приміщень будинку, які перебувають у спільному використанні мешканців будинку, а також на відключення постачання електроенергії до квартири позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 позов задоволено частково.

5. Визнано недійсними рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", що оформлені протоколом загальних зборів від 11.12.2020, в частині п.9, на підставі якого було вирішено обмежити співвласників будинку АДРЕСА_1 у користуванні спільним майном будинку АДРЕСА_1 . Зобов`язано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не чинити перешкод ОСОБА_1 , у вільному та безперешкодному користуванні: будь-якими приміщеннями загального користування будинку АДРЕСА_1 , у тому числі допоміжними; механічним, електричним, сантехнічним та іншим обладнанням, яке обслуговує квартиру АДРЕСА_2 (всередині або за межами будинку АДРЕСА_1 ), в тому числі, але не обмежуючись електрощитовою, в якій міститься власний лічильник обліку електричної енергії квартири АДРЕСА_2 ; електричною енергією, яка постачається до квартири АДРЕСА_2 ; будівлями і спорудами, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в тому числі, але не обмежуючись ліфтами та ліфтовими холами, поштовою скринькою, поверховими коридорами, сходами, дахом, прибудинковим двором, паркінгом та підвалом будинку АДРЕСА_1 , сходами в паркінг з двору будинку АДРЕСА_1 ; несучими, огороджувальними та несуче-огороджувальними конструкціями будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

6. Рішення судів першої і апеляційної інстанції, зокрема обґрунтовано тим, що поведінка Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" щодо обмеження позивача у користуванні спільним майном є протиправною, такою, що перешкоджає ОСОБА_1 у користуванні спільним майном. Також суди зазначили, що беручи до уваги подані позивачем докази на підтвердження своїх позовних вимог, проти яких (в частині заявленого розміру) відповідачем не було висловлено обґрунтованих заперечень, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суди дійшли висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним, а тому розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 30 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

8. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 755/5083/17, від 30.06.2022 у справі № 910/2435/21, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 16.08.2023 у справі № 904/1711/22 та від 20.03.2024 у справі № 753/7926/23.

9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

10. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

11. Відповідач подав відповідь на відзив у яких заперечив проти доводів позивача.

Розгляд клопотань

12. 13.08.2024 до Верховного Суду від представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване неможливістю прибуття в судове засідання уповноваженого представника позивача - ОСОБА_2 для участі у розгляді цієї справи, через необхідність візиту до лікаря 15.08.2024 об 11:00 год.

13. Відповідно до частини першої статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

14. За змістом частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

15. Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, Верховний Суд відмовляє у задоволенні цього клопотання з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. При цьому Верховний Суд зазначає про те, що відповідач (скаржник) був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 15.08.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі та скористався своїм правом на подання відповіді на відзив на касаційну скаргу, процесуальний закон не містить положень щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та / або їх представників у судовому засіданні судом касаційної інстанції у цій справі обов`язковою не визнавалася, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

16. За змістом статті 56 ГПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

17. Отже, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засіданні, такий учасник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні особисто чи призначити іншого представника.

18. Крім того, відповідно до частини першої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

19. 15.08.2024 скаржником до Верховного Суду подано клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, яке обґрунтоване тим, що стягнення в примусовому порядку грошових коштів за рішенням суду стане значними збитками для роботи ОСББ, враховуючи наявність істотної та тривалої заборгованості позивача перед відповідачем зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, а також з урахуванням складнощів, що виникають перед Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку у зв`язку з постійними обстрілами об`єктів критичної інфраструктури та необхідністю несення додаткових витрат на забезпечення функціонування спільних мереж в умовах відключення електроенергії.

20. Розглянувши подане скаржником клопотання Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

21. Повноваження суду стосовно зупинення виконання судового рішення унормовано частиною першою статті 332 ГПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

22. Однак необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

23. Заява про зупинення виконання судових рішень повинна містити не лише посилання на правові норми, що надають суду можливість здійснити таку процесуальну дію, а й бути обґрунтованою посиланням на конкретні обставини (утруднення повторного розгляду справи, перешкоди у здійсненні повороту виконання, запобігання порушенню прав осіб, які брали/не брали участі у розгляді справи, але рішенням суду вирішено питання про їх права та обов`язки) та наявністю доказів в підтвердження таких обставин (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 904/94/19).

24. Сама по собі незгода учасника судового процесу із мотивами ухваленого у справі судового рішення не є достатньою підставою для зупинення його виконання або дії, оскільки правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права суд касаційної інстанції перевіряє, переглядаючи по суті у касаційному порядку судове рішення

25. Суд має право зупинити виконання (дію) судових рішень, зокрема, якщо кінцеве рішення невідворотне та його негайне виконання може завдати значної шкоди. При цьому сторона, проти якої ухвалено судове рішення у справі, має обґрунтувати свою заяву/клопотання належним чином і навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.

26. Слід зазначити, що проведення виконавчих дій та стягнення присуджених до стягнення грошових коштів за рішенням суду не є безумовною підставою для зупинення судом касаційної інстанції виконання оскаржуваного судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України, ст. 326 ГПК України).

27. При цьому у разі зміни або скасування судового рішення після його виконання статтею 333 ГПК України унормовано вирішення питання про поворот виконання рішення, постанови.

28. Так, враховуючи положення статті 129 Конституції України, якою визначено одну із засад судочинства - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, приписи статті 332 ГПК України, а також те, що зупинення виконання рішення є правом суду касаційної інстанції, а не обов`язком, надавши оцінку доводам скаржника викладеним у зазначеному клопотанні, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи наведені скаржником не є обґрунтованими та не підтвердженні відповідними доказами, що свідчить про відсутність підстав для зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

29. ОСОБА_1 з 01.12.2011 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав.

30. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" зареєстроване 26.09.2011, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (адреса реєстрації: 01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 35; ідентифікаційний код: 37854721).

31. 24.01.2012 між сторонами укладено Договір № 81.12-35 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг у житловому будинку, який перебуває на балансі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", а споживачем - забезпечення своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах, передбачених цим договором.

32. 11.12.2020 відбулись загальні збори співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", прийняті рішення на яких оформлені Протоколом № 1/2020 від 11.12.2020 (складено та підписано 27.12.2020).

33. У Протоколі № 1/2020 від 11.12.2020 зазначено, що загальна кількість співвласників складає 84 особи. На загальних зборах були зареєстровані, отримали бюлетені та були присутні співвласники - 11 осіб. У письмовому опитуванні брало участь 57 співвласників, які не голосували на загальних зборах.

34. Питанням № 9 Порядку денного було прийняття рішення щодо обмеження користування спільним майном співвласників.

35. Рішення з питання № 9 Порядку денного вважається прийнятим, якщо "за" нього проголосувало більше як 2/3 загальної кількості усіх співвласників.

36. З питання № 9 Порядку денного було прийнято рішення стосовно обмеження співвласників, що порушують обов`язки щодо виконання рішень загальних зборів у користуванні спільним майном; уповноважено правління здійснювати заходи щодо обмеження користування спільним майном.

37. "За" проголосували 63 співвласники, що складає 75 %; "проти" - 5 співвласників, що складає 5,95 %. Рішення прийнято.

38. Як вказує позивач у позовній заяві, починаючи з 27.02.2021, відповідач встановив у ліфтах електронний ключ доступу на кожний поверх будинку та додатково заблокував позивачу доступ до ліфтів з 1-го по 15-ий поверх 2-го під`їзду будинку АДРЕСА_1 . Індивідуальний електронний ключ доступу до ліфтів 2-го під`їзду та поштової скриньки яка знаходиться в ліфтовому холі на 1-му поверху будинку та до сходів в паркінг з двору будинку позивачу не надано.

39. 05.03.2021 позивачем було отримано вимогу відповідача про сплату заборгованості зі сплати внеску на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 97 938,11 грн.

40. 29.03.2021 позивач відправив претензію відповідачу щодо блокування ключа електронного доступу власника житла.

41. 03.04.2021 позивачем було отримано вимогу відповідача про сплату заборгованості зі сплати внеску на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 99 714,01 грн.

42. 11.04.2021 відбулось засідання правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35".

43. Як вбачається з Протоколу засідання правління ОСББ від 11.04.2021, було вирішено 12.04.2021 попередити, зокрема, власника квартири АДРЕСА_4 (позивача) про прийняте рішення стосовно втілення до нього заходів з обмеження користування спільним майном до погашення існуючої заборгованості, якщо до 15.04.2021 заборгованість не буде погашена у повному обсязі та/або не буде укладено договір реструктуризації, - здійснити заходів з обмеження користування спільним майном; попередити всіх співвласників про прийняте рішення шляхом розміщення 12.04.2021 оголошення в місцях загального користування (ліфтових холах першого поверху).

44. Як вказує позивач, 15.04.2021 представниками відповідача було відключено квартиру позивача від електроенергії, вимкнено перемикач включення/виключення електроенергії до квартири та змінено замок на дверцятах щитової, де міститься перемикач включення/виключення електроенергії до квартири.

45. 20.04.2021 представниками відповідача взагалі було зірвано усі пломби організації "ДТЕК Київські електромережі", яка постачає електроенергію на власний лічильник обліку електроенергії позивача та перерізано кабелі (проводи), по яким здійснюється передача електроенергії до власного лічильника обліку електроенергії та потім до квартири позивача.

46. 29.04.2021 позивач відправив претензію відповідачу на протиправні дії правління відповідача щодо блокування ключа індивідуального електронного доступу та обрізання електропостачання власнику житла.

47. Як зазначає позивач, 02.06.2021 відповідач посилив тиск на позивача, надіславши вимогу № 01/02/6 про демонтаж камер відеоспостереження за квартирою позивача та додаткових дверей, які позивач використовував для шумо- та теплоізоляції. Згодом, як зазначає позивач, камери були вкрадені, а двері демонтовані.

Позиція Верховного Суду

48. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

49. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

50. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

51. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

52. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

53. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

54. Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

55. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

56. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

57. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

58. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

59. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

60. За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

61. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

62. Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

63. Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

64. Співвласники зобов`язані виконувати рішення зборів співвласників, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги (частина перша статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

65. Частиною першою статті 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

66. Відповідно до статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону. Право власності особи може бути захищено у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.

67. Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

68. Згідно з частинами першою, четвертою статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

69. Відповідно до статті 10 цього Закону до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься питання про використання спільного майна, визначення обмежень на користування спільним майном.

70. Як Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (частина четверта статті 14), так і Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (частина друга статті 6) визначено, що здійснення (реалізація) співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

71. Статтею 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що співвласник зобов`язаний, зокрема, виконувати передбачені статутними документами обов`язки перед об`єднанням, дотримуватися вимог правил утримання житлового будинку і прибудинкової території, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

72. У статуті ОСББ визначаються права і обов`язки співвласників.

73. При цьому, частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

74. Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

75. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 926/2189/17).

76. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі суди попередніх інстанцій виходили того, що хоча чинне законодавство і наділяє об`єднання правом приймати рішення про встановлення обмежень користування спільним майном та забезпечення належного утримання та використання спільного майна, шляхом затвердження таких рішень загальними зборами, однак Статутом об`єднання визначається, які саме конкретні дії вправі вчиняти об`єднання у випадку, коли співвласник не сплачує внески/платежі.

77. Так суди встановили, що у пункті 2.4 Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" зазначено, що об`єднання має право:

- визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об`єднання;

- робити співвласникам попередження про порушення ними статутних або інших законних вимог і вимагати їх дотримання;

- вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фонду.

78. У розділі 6 Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" вказано, що за порушення цього статуту та законних рішень статутних органів співвласники несуть відповідальність згідно із законом.

79. Звідси суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Статуті Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" не вказано, які саме конкретні дії може вчиняти відповідач у тому випадку, коли співвласник не сплачує внески, зокрема, не визначено, що ОСББ наділено правом обмежувати співвласника у користуванні спільним майном (ліфтом чи іншим спільним майном), чинити будь-які перешкоди у користуванні ним.

80. Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 31.08.2020 у справі № 522/11197/17 наголосив на тому, що встановивши факт неправомірного блокування електронного ключа (індивідуального чипу) позивачу з боку ОСББ, що створювало перешкоди позивачу у користуванні спільним майном, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.

81. З огляду на наведене Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35", що оформлені протоколом загальних зборів від 11.12.2020, в частині п.9, на підставі якого було вирішено обмежити співвласників будинку АДРЕСА_1 у користуванні спільним майном будинку АДРЕСА_1 .

82. Також Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій в частині того, що дії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" щодо обмеження позивача у користуванні спільним майном є протиправними, перешкоджають ОСОБА_1 у користуванні спільним майном, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача не чинити перешкод ОСОБА_1 , у вільному та безперешкодному користуванні: будь-якими приміщеннями загального користування будинку АДРЕСА_1 , у тому числі допоміжними; механічним, електричним, сантехнічним та іншим обладнанням, яке обслуговує квартиру АДРЕСА_2 (всередині або за межами будинку АДРЕСА_1 ), в тому числі, але не обмежуючись електрощитовою, в якій міститься власний лічильник обліку електричної енергії квартири АДРЕСА_2 ; електричною енергією, яка постачається до квартири АДРЕСА_2 ; будівлями і спорудами, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в тому числі, але не обмежуючись ліфтами та ліфтовими холами, поштовою скринькою, поверховими коридорами, сходами, дахом, прибудинковим двором, паркінгом та підвалом будинку АДРЕСА_1 , сходами в паркінг з двору будинку АДРЕСА_1 ; несучими, огороджувальними та несуче-огороджувальними конструкціями будинку АДРЕСА_1 .

83. Разом з цим, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах від 08.02.2022 у справі № 918/964/20 та від 16.08.2023 у справі № 904/1711/22 відхиляються Верховним Судом, оскільки посилаючись на вказані постанови скаржник не зазначає конкретної норми права, яку неправильно застосували чи порушили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, а наводить висновки, виокремивши їх із контексту зазначених судових рішень.

84. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 238, 269, 282 ГПК України також не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

85. Суд також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 910/2435/21 оскільки, стверджуючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків у наведеній постанові, скаржник не посилається на жодні висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, а лише наводить певні витяги з постанови, що є цитуванням норм права, а не висновками Верховного Суду щодо застосування норм права.

86. Верховний Суд зауважує, що цитування норм та зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

87. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 755/5083/17, оскільки ключовою відмінністю наведеної справи від справи, яка розглядається є те, що у справі № 755/5083/17 позивачем не заявлялась вимога про визнання недійсним рішень загальних зборів. Верховний Суд у наведеній справі виснував, що аналіз Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" свідчить, що в ньому не передбачено такої правової конструкції як нікчемність рішення загальних зборів членів ОСББ чи правління. Верховний Суд зазначив, що оскільки позивач не заявляв вимог про визнання недійсним рішення органів управління ОСББ "Лазурний блюз", а суди не встановили, що рішення органів управління оспорені в судовому порядку та факт відсутності заборгованості у позивача перед відповідачем по сплаті внесків на утримання будинку, яка стала підставою для встановлення обмежень, а тому, за таких обставин, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог є необґрунтованим. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

88. Щодо правил та умов відшкодування моральної шкоди, то за загальним правилом відшкодування моральної шкоди, визначеним в статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

89. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

90. За змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

91. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17 у контексті питання стосовно відшкодування моральної шкоди висловила правову позицію про те, що при розгляді такої справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.

92. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем надано суду копію Висновку соціально-психологічного дослідження № 11-02-21 моральної шкоди потерпілого (громадська експертиза), який складено Громадською організацією "Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень" за замовленням позивача, та в якому визначено, що позивачу була завдана моральна шкода внаслідок психологічного усвідомлення незаконного відключення з боку відповідача електроенергії протягом 6 місяців в квартирі позивача, в якій проживає він разом з дружиною та двома неповнолітніми дітьми; практика правозастосування судами сприймає розумною та справедливою в подібних правовідносинах стягнення моральної шкоди у розмірі 17 мінімальних заробітних плат, що у грошовому еквіваленті становить 102000,00 грн, психіка позивача має особливості, які посилюють на 50% ступінь його страждання у порівнянні з середньою унормованою особистістю потерпілого за подібних умов; моральна шкода ОСОБА_1 оцінюється у розмірі 25 мінімальних заробітних плат, що у грошовому еквіваленті становить 150000,00 грн.

93. З огляду на подані позивачем докази на підтвердження своїх позовних вимог, проти яких, як встановили суди (в частині заявленого розміру), відповідачем не було висловлено обґрунтованих заперечень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

94. Верховний Суд погоджується із наведеним висновком судів попередніх інстанцій та зазначає, що доводи касаційної скарги не містять належних обґрунтувань на спростування таких висновків, при цьому Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.03.2024 у справі № 753/7926/23, адже як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, у справі, що розглядається, та в наведеній скаржником справі суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

95. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

96. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

97. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

98. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

99. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

100. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

101. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

102. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 9 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволенні позову.

103. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

104. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

105. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

106. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

107. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

108. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

109. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

110. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

111. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

112. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

113. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

114. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

115. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

116. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

117. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/18802/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. Р. Кібенко

О. О. Мамалуй