Постанова

від 20.08.2024 по справі 325/2132/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 325/2132/19

провадження № 61-13946св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Бєлки В. Ю., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Приазовської районної державної адміністрації (далі - Приазовської РДА), ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання розпорядження та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.

Позов обґрунтований тим, що у його користуванні строком на 49 років на підставі договору оренди від 09 січня 2009 року № 3, укладеного між ним і Приазовською РДА, знаходиться земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області.

Між ним та Приазовською РДА були судові спори щодо розірвання договору оренди землі, однак рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 червня 2011 року у позові про розірвання договору відмовлено.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001.

Між ним та ОСОБА_2 виник спір щодо користування земельною ділянкою, яка перебуває в оренді ОСОБА_1 .

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Водночас, цим рішенням встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , не перетинається зі земельною ділянкою позивача та знаходиться в іншому місці.

Після ухвалення вказаного рішення ОСОБА_2 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про виправлення помилки щодо місця розташування її земельної ділянки, яке не відповідає інформації у проєкті відведення земельної ділянки.

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 21 серпня 2015 року, яке оскаржувалось у судовому порядку та залишилося чинним, в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено, оскільки в разі виправлення помилки земельна ділянка ОСОБА_2 буде співпадати із його земельною ділянкою на 97,4843 %.

Надалі відділ Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області на підставі службової записки від 17 лютого 2017 року № 300/3-17-04 виправив помилку щодо місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 та зареєстрував її в Державному земельному кадастрі, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_2 розташовується в межах земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача.

Розпорядження голови Приазовської РДА щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки суперечать законодавству і були видані в той час, коли земельна ділянка перебувала у користуванні позивача без отримання його згоди як землекористувача на її вилучення.

Проєкт землеустрою, розроблений для відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , містить неправдиві відомості, а розпорядження голови Приазовської РДА видано всупереч статті 122 ЗК України.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними розпорядження голови Приазовської РДА від 16 серпня 2011 року № 711 та державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 жовтня 2011 року, виданий Приазовською РДА на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року, що залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження голови Приазовської РДА від 16 серпня 2011 року № 711, яким затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно плану) земельної ділянки площею 0,0300 га із земель запасу Ботіївської сільської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 жовтня 2011 року, серія ЯЛ № 489067, виданий відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської РДА від 16 серпня 2011 року № 711 на ім`я ОСОБА_2 , яким посвідчено її право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради за межами населеного пункту, цільове призначення - ведення індивідуального дачного будівництва.

Суди встановили, що земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, яка належить ОСОБА_2 , знаходиться в межах земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, яка перебуває в користуванні позивача, тому дійшли висновку, що виділення земельної ділянки, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, у власність ОСОБА_2 без припинення права користування ОСОБА_1 цією земельною ділянкою порушує вимоги законодавства та права позивача.

Суди відхилили доводи відповідачки про те, що спірна земельна ділянка до 28 квітня 2012 року була вільною, зазначивши, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 червня 2011 року, яке набрало законної сили 26 липня 2011 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2010 року скасовано та відмовлено в позові Приазовської РДА про розірвання договору оренди. Суди вважали, що право користування позивача спірною земельною ділянкою відновлено з 26 липня 2011 року, тому на час прийняття оскаржуваного розпорядження та видання державного акта спірна земельна ділянка не була вільною.

Суди встановили, що розпорядження від 16 серпня 2011 року № 711 створило невизначеність у питанні прав на землю як позивача, так і ОСОБА_2 , оскільки зумовило виникнення різних за змістом прав на земельні ділянки в межах однієї території, що є неприпустимим. За таких обставин суди вважали припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку виправданим і ефективним способом захисту порушеного права.

Суди відхилили доводи відповідачки щодо пропуску позовної давності, оскільки встановили, що позивач довідався про порушення права лише у лютому-березні 2017 року після зміни місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 та виникнення юридичного накладення земельних ділянок відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині її неналежного повідомлення про розгляд справи, вказавши, що суд неодноразово викликав ОСОБА_2 у судові засідання, вона була проінформована про судовий спір, а також не заперечувала щодо розгляду справи за її відсутності, що підтверджується її особистими заявами, поданими у січні та червні 2020 року.

Неотримання ОСОБА_2 судової повістки про виклик у судове засідання, призначене на 28 жовтня 2020 року, не порушило її прав та не обмежило у доступі до суду.

Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Луньовим С. М., задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керувався тим, що справу в суді першої інстанції розглянуто за відсутності ОСОБА_2 , яка належним чином не повідомлена про дату, час і місце судового засідання, і обґрунтовувала свою апеляційну скаргу такою підставою.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Луньовим С. М., задоволено частково.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 16 серпня 2011 року № 711, яким затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно з планом) земельної ділянки площею 0,0300 га, зокрема пісків - 0,0300 га, із земель запасу Ботіївської сільської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 жовтня 2011 року, серія ЯЛ № 489067, виданий відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської РДА від 16 серпня 2011 року № 711 на ім`я ОСОБА_2 , яким посвідчено її право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради за межами населеного пункту, цільове призначення - ведення індивідуального дачного будівництва.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції щодо доводів ОСОБА_2 стосовно статусу приватного підприємця ОСОБА_1 дійшов висновків, що він подав позов у цій справі 11 листопада 2019 року, тобто вже після припинення ним підприємницької діяльності 21 серпня 2019 року, саме як фізична особа, а не фізична особа - підприємець. Тому немає підстав для закриття провадження з тієї підстави, що між сторонами у цій справі існують відносини між суб`єктами господарської діяльності: приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області. Після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 як фізична особа є правонаступником всіх прав та обов`язків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , у тому числі щодо права користування земельною ділянкою, строк оренди якої ще не закінчився (пункт 7 договору - 49 років, з дати державної реєстрації - 24 березня 2009 року (т. 1, а. с. 8-10) та не був припинений у встановленому законом порядку.

Крім того, згідно зі статтями 30 - 32-1 Закону України "Про оренду землі» та пунктами 30 - 33 договору оренди земельної ділянки, укладеного між Приазовською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_1 09 січня 2009 року, само по собі припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 не припиняє дії цього договору. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статтю 19 КАС України.

Громадянин ОСОБА_3 навмисно підмінив господарські правовідносини суб`єкта господарювання приватного підприємця ОСОБА_3 , тому будь-які посилання на господарські правовідносини приватного підприємця ОСОБА_3 є неналежними доказами у справі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ГУ Держгеокадастру у Запорізькій областінадійшов до Верховного Суду 24 січня 2024 року.

У відзиві ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області підтримало доводи заявниці та навело обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у такому випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 січня 2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 і Приазовською РДА укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 отримав в користування земельну ділянку, розташовану на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, цільове призначення для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства (т. 1, а. с. 8-11).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2010 року у справі за позовом Приазовської РДА до приватного підприємця ОСОБА_1 позов задоволено, розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 09 січня 2009 року (т. 1, а. с. 12-13).

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 04 серпня 2010 року № 19, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 серпня 2010 року, приписом від 04 серпня 2010 року № 024, постановою про накладення адміністративного стягнення від 12 серпня 2010 року № 019, постановою Приазовського районного суду Запорізької області від 14 вересня 2010 року частина земельної ділянки площею 0,03 га, яка передана в оренду ОСОБА_1 , самовільно зайнята ОСОБА_2 , а саме встановлено 4 вагончики і літній душ (т. 1, а. с. 18-24).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 червня 2011 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26 липня 2011 року в порядку перегляду за нововиявленими обставинами, змінено рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2010 року, у позові про розірвання договору оренди відмовлено (т. 1, а. с. 14-17).

Розпорядженням голови Приазовської РДА від 16 серпня 2011 року № 711, вирішено затвердити ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,03 га із земель запасу Ботіївської сільської ради у власність для ведення індивідуального дачного будівництва, передати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,03 га із земель Ботіївської сільської ради Приазовського району у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (т. 1, а. с. 27).

04 жовтня 2011 року Приазовською РДА на підставі розпорядження від 16 серпня 2011 року № 711 ОСОБА_2 видано державний акт, серія ЯЛ № 489067, про право власності на земельну ділянку площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, яка розташована на території Ботіївської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення індивідуального дачного будівництва (т. 1, а. с. 28 зворот).

28 квітня 2012 року поновлено реєстрацію договору оренди ОСОБА_1 у Державному реєстрі земель (т. 1, а. с. 36).

У травні 2012 року ОСОБА_1 звертався до Приазовського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , Приазовської РДА про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Листом від 02 липня 2012 року на запит суду відділ Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області повідомив, що згідно з інформацією з відділу Держкомзему у Приазовському районі перетинів (накладень) суміжних земельних ділянок із земельною ділянкою, яка знаходиться в оренді ОСОБА_1 , немає. Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 03 липня 2012 року позов залишено без розгляду за заявою позивача (т. 1, а. с. 82, 140, 141).

04 серпня 2014 року відомості про право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 73).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20 серпня 2014 року встановлено, що на час передання земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,03 га, земельна ділянка на території Ботіївської сільської ради була вільною і віднесена до земель запасу. Фактично на місцевості земельна ділянка площею 0,03 га, яка надана ОСОБА_2 у власність для індивідуального дачного будівництва, розташована в межах земельної ділянки площею 0,05 га, яка надана в оренду ОСОБА_1 для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства на території Ботіївської сільської ради. При вивченні Публічної кадастрової карти України виявлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 розміщена зовсім в іншому місці (т. 1, а. с. 30).

Згідно з листом Державної інспекції сільського господарства від 20 серпня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено, що після розірвання договору оренди на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2010 року земельна ділянка віднесена до земель запасу Ботіївської сільської ради. 02 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Приазовської РДА із заявою про надання у власність земельної ділянки площею 0,03 га. Розпорядженням голови Приазовської РДА від 06 січня 2011 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою. Розпорядженням голови Приазовської РДА від 16 серпня 2011 року № 711 ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою і передано земельну ділянку у власність. 28 квітня 2012 року реєстрацію договору оренди ОСОБА_1 поновлено. Фактично на місцевості земельна ділянка площею 0,03 га, яка надана ОСОБА_2 у власність, розташована в межах земельної ділянки площею 0,05 га, яка надана в оренду ОСОБА_1 для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства на території Ботіївської сільської ради. При вивченні Публічної кадастрової карти України виявлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 розміщена зовсім в іншому місці (т. 1, а. с. 34-35).

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 25 березня 2015 року № Т-40 ОСОБА_1 на його звернення повідомлено, що попередніми перевірками встановлено, що фактично земельна ділянка, передана йому в оренду використовується зокрема ОСОБА_2 шляхом встановлення малих архітектурних форм (МАФ). ОСОБА_2 її право на цю земельну ділянку підтверджує державним актом на право власності, виданим на земельну ділянку площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Згідно з відомостя з Публічної кадастрової карти України земельна ділянка, кадастровий номеро 2324581400:02:004:0001, що належить ОСОБА_2 , розташована зовсім в іншому місці (т. 1, а. с. 83).

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, шляхом демонтажу та прибирання п`яти вагончиків з цієї земельної ділянки. Суд встановив, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , розташована не в межах земельної ділянки, яка перебуває в оренді у позивача, жодних перетинів з нею немає, вона знаходиться в іншому місці. Суд зазначив, що посилання ОСОБА_2 на те, що належна їй земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки, яку орендує ОСОБА_1 , суд до уваги не бере, оскільки це спростовується даними Публічної кадрової карти України. (т. 1, а. с. 42-45, 60-61).

15 липня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про внесення змін до Державного земельного кадастру щодо місця розташування земельної ділянки, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. У заяві ОСОБА_2 вказала, що відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України належна їй на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, перебуває в межах іншої земельної ділянки, кадастровий номер 2324581400:02:004:0516, що не відповідає інформації проєкту відведення земельної ділянки і є помилковим (т. 1, а. с. 64).

Рішенням від 21 серпня 2015 року № РВ-2300100302015 державний кадастровий реєстратор відмовив ОСОБА_2 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та додатково вказав, що надати витяг з Державного земельного кадастру не може у зв`язку з тим, що запитувана земельна ділянка, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, в системі зареєстрована за ОСОБА_4 та площа становить 0,0338 га, площа перетинці з ділянкою, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, становить 97,4843 %, зареєстрована за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 40).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, що залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, відмовлено в позові ОСОБА_2 до Державного кадастрового реєстратора про визнання протиправним рішення від 21 серпня 2015 року № РВ-2300100302015 (т. 1, а. с. 53-59).

Листом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 19 січня 2017 року № 31-28-0.19-727/2-17 за результатом розгляду скарги ОСОБА_2 та відповідно до депутатського звернення ОСОБА_5 повідомлено, що земельній ділянці площею 0,034 га, яка належала ОСОБА_4 було помилково присвоєно кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Відповідно до викопіювань з кадастрової карти, проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, земельна ділянка ОСОБА_2 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , проте в системі земельна ділянка не зареєстрована та відсутня в Державному земельному кадастрі. З метою з`ясування причин відсутності земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та перетину меж, направлені звернення до органів виконавчої влади (т. 1, а. с. 66-67).

Відповідно до службової записки в. о. начальника відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 17 лютого 2017 року № 300/3-17-0.4, скерованої до відділу у Приазовському районі, за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 виявлено технічну помилку, допущену у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, яка належить ОСОБА_2 , та запропоновано вжити всіх необхідних заходів для усунення допущеної помилки (т. 1, а. с. 68).

Згідно з листом Департаменту контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру від 21 березня 2017 року № 31-28-0.191-249/63-17 у відповідь на скаргу ОСОБА_2 , надіслану народним депутатом України ОСОБА_5 , кадастрові реєстратори відділу Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області внесли зміни до відомостей Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 (т. 1, а. с. 65).

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року за нововиявленими обставинами.

Відповідно до Схеми розташування земельних ділянок згідно з відомостями Публічної кадастрової карти від 22 жовтня 2020 року, виготовленою Мелітопольським міським відділом Запорізької регіональної філії Центру Державного земельного кадастру, земельна ділянка ОСОБА_2 , кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, має перетин і розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 2324581400:02:004:0150.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд надає оцінку оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги, що стосуються питання дотримання правил юрисдикції.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, провадження № 11-1066апп18, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17, провадження № 11-870апп18.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів, тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10 статті 16 ЦК України.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно з матеріалами справи позивач як фізична особа звернувся до суду з позовом про оскарження розпорядження голови Приазовської РДА, яким затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення та передання у власність земельної ділянки, та визнання недійсним державного акта на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Визнання недійсним рішення відповідача та державного акта впливає на права ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, тому в цьому випадку існує спір про право, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670, провадження № 11-169апп19.

З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який за встановлених у цій справі обставин правильно застосував норми процесуального права та переглянув справу у порядку цивільного судочинства.

З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги не є підставами касаційного оскарження відповідно до статей 389, 411 ЦПК України, тому у Верховного Суду немає підстав надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваного рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк