Постанова

від 22.08.2024 по справі 442/5893/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 442/5893/21

провадження № 61-17893св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Стебник», Дрогобицька міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Рабіновичем Михайлом Петровичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Новий Стебник», Дрогобицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М. М., про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації речового права.

Позов обґрунтований тим, що 25 травня 2019 року ОСОБА_2 , діючи від її імені як продавець на підставі довіреності від 31 травня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюк В. М., зареєстрованої в реєстрі № 777, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 4/100 ідеальних часток нежитлової будівлі (далі - договір купівлі-продажу). Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., зареєстрований у реєстрі № 566. Відчужувана частка будівлі належить продавцю на праві приватної особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 травня 2014 року державним нотаріусом Першої дрогобицької нотаріальної контори Бекиш О. В., зареєстрованого в реєстрі № 684.

30 травня 2019 року ОСОБА_2 , діючи від її імені як продавець на підставі довіреності від 31 травня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюк В. М., зареєстрованої в реєстрі № 777, уклав з ОСОБА_3 договір про поділ у натурі нежитлової будівлі (далі - договір поділу), згідно з яким ОСОБА_1 набуває право власності на нежитлову будівлю, познач, на плані літ. «А-1», в якій розташовані такі приміщення: один (зал) 1; один магазин № 2 , чотири комори № № 3 , 4 , 8 , 18 ; п`ять коридорів № № 5 , 6, 10, 12, 17; одна електрощитова № 7; одна перукарня № 9; один туалет № 11 ; один санвузол № 13; три склади № № 14, 15, 16; одна каса № 19 , загальною площею 276,3 кв. м, а ОСОБА_3 набуває право власності на нежитлову будівлю, позначену на плані літ. «А-2», в якій розташовані такі приміщення: дві комори № № 1 , 3; один коридор № 2 , загальною площею 10,8 кв. м, до якої належать господарські будівлі і споруди: посадкові платформи № № 1-6, асфальтне покриття, майданчики для стоянки. Підставою для поділу є висновки та технічні паспорти, виготовлені 27 травня 2019 року фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_4 .

Вона не уповноважувала ОСОБА_2 вчиняти від її імені вказані вище правочини, укладення яких не відповідає її волі як власниці цього майна та вимогам закону, оскільки майно, яке за договором поділу передається у власність ОСОБА_3 , за технічними характеристиками не є окремою будівлею, а є частиною будівлі.

Договір поділу укладений на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки придбавши 4/100 ідеальних часток будівлі за договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 безпідставно передано у власність посадкові платформи № № 1-6, асфальтне покриття, майданчики, стоянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскаржувані договори вона не погоджувала, вони вчинені за межами повноважень довірителя, визначених довіреністю від 31 травня 2018 року.

Рішенням Виконавчого комітету Стебницької міської ради від 29 травня 2019 року № 27 (далі - рішення № 27) нежитловій будівлі загальною площею 276, 3 кв. м на АДРЕСА_2 (далі - нежитлова будівля 1), а нежитловій будівлі загальною площею 10, 8 кв. м, до якої входять посадкові платформи № № 1-6, асфальтове покриття, майданчики стоянки - АДРЕСА_1 (далі - нежитлова будівля 2).

Після укладення оспорюваних договорів ОСОБА_3 звернувся із заявами до Стебницької міської ради з метою набути у власність із земель комунальної власності земельну ділянку розміром 1 589 кв. м на АДРЕСА_1 , на якій фактично розташована належна їй будівля автостанції.

Рішенням Стебницької міської ради від 21 червня 2019 року № 640 (далі - рішення № 640) ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 з метою надання в оренду, орієнтованою площею 1 589 кв. м, для обслуговування будівлі автостанції.

Рішенням Стебницької міської ради від 05 вересня 2019 року № 684 (далі - рішення № 684) ОСОБА_3 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення з метою надання в оренду земельної ділянки площею 1 589 кв. м, кадастровий номер 4610670500:01:005:0131, на АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства та надано в оренду цю земельну ділянку.

Рішенням Стебницької міської ради від 29 листопада 2019 року № 724 (далі - рішення № 724) включено у перелік для продажу земельну ділянку площею 1 589 кв. м, кадастровий номер 4610670500:01:005:0131, на АДРЕСА_1 , цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки - 403 685,45 грн, розмір авансового внеску - 15 %.

Рішенням Стебницької міської ради від 24 червня 2020 року № 795 (далі - рішення № 795) затверджено звіт ТОВ «Експертна група «Богдан» від 05 березня 2020 року, затверджено експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 1 589 кв. м, кадастровий номер 4610670500:01:005:0131, на АДРЕСА_1 , цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства загальною вартістю 377 488,00 грн та вирішено продати у власність громадянину ОСОБА_3 вказану земельну ділянку за ціною 377 488,00 грн, зарахувати до ціни продажу земельної ділянки сплачений авансовий внесок у розмірі 60 552,82 грн.

Вказані вище рішення є неправомірними, такими, що грубо порушують її права як власниці будівлі автостанції на АДРЕСА_2 , землекористувача земельної ділянки, розміром 0,52 га (з яких відповідачу продано 1 589 кв. м), на якій знаходиться будівля та належні до неї посадкові платформи, стоянка, асфальтове покриття.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21 грудня 2021 року просила:

визнати недійсним договір купівлі-продажу та скасувати державну реєстрацію речового права за ОСОБА_3 на 4/100 ідеальних часток нежитлової будівлі;

визнати недійсним договір поділу та скасувати державну реєстрацію речового права від 10 червня 2019 року на нежитлову будівлю 2 за ОСОБА_3 , реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1850912946106 року, вчинену державним реєстратором Самбірської районної державної адміністрації Пумпа М. В.;

визнати незаконними та скасувати рішення № № 684, 795;

визнати незаконними дії ОСОБА_3 щодо передання нежитлової будівлі 2 як внеску учасника товариства у статутний капітал ТОВ «Новий Стебник» та скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Новий Стебник» на це майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1850912946106.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2022 року, з урахуванням ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2023 року про виправлення описки,позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір поділу та скасовано державну реєстрацію речового права на нежитлову будівлю 2, визнано незаконними та скасовано рішення № № 684, 795, визнано незаконними дії ОСОБА_3 щодо передання нежитлової будівлі 2 як внеску учасника товариства у статутний капітал ТОВ «Новий Стебник» та скасовано реєстрацію права власності ТОВ «Новий Стебник» на це майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог керувався тим, що згідно з довіреністю від 31 року 2018 року ОСОБА_1 не уповноважувала ОСОБА_2 вчиняти від її імені правочин щодо укладення договору про поділ майна в натурі належної їй будівлі, оскільки укладення цього правочину не відповідає волі позивачки.

Суд вказав, що договір поділу не відповідає вимогам закону, оскільки майно, яке передано у власність ОСОБА_3 за технічними характеристиками не є окремою будівлею, це - приміщення, яке знаходиться у будівлі. Договір поділу укладений на вкрай невигідних умовах для позивачки, оскільки придбавши 4/100 ідеальних часток будівлі, ОСОБА_3 безпідставно передано у власність посадкові платформи № № 1-6, асфальтне покриття, майданчики стоянки на АДРЕСА_1 .

Оскаржувані рішення порушуються права позивачки як власника нежитлової будівлі, оскільки у її фактичному користуванні перебувала та перебуває земельна ділянка площею 0,52 га, кадастровий номер 4610670500:01:004:0032, призначення для обслуговування автостанції. Водночас відповідно до пункту 2 рішення Виконавчого комітету Стебницької міської ради Дрогобицької міської ради Львівської області від 13 вересня 2001 року № 232 ця земельна ділянка площею 5305 кв. м надана Відкритому акціонерному товариству (далі - ВАТ) «Львівавтотранс» у постійне користування для обслуговування будівля автостанції на АДРЕСА_2 . Під час переході права власності на нежитлову будівлю автостанції за вказаною адресою до позивачки до нею відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України перейшло право користування вказаною земельною ділянкою.

Позивачка як належний землекористувач спірної земельної ділянки відповідно до статті 141 ЗК України не надавала згоди Стебницькій міській раді на вилучення з її користування земельної ділянки площею 1 589 кв. м для передання її в оренду, а згодом - для викупу ОСОБА_3 .

Оскільки після подання позову до суду ОСОБА_3 відчужив спірне майно шляхом передачі його у власність ТОВ «Новий Стебник» як внесок до статутного капіталу цієї юридичної особи, і це майно зареєстровано на праві власності за ТОВ «Новий Стебник» на підставі акта приймання-передання нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Новий Стебник» 21 травня 2021 року, протоколу зборів учасників ТОВ «Новий Стебник» від 21 травня 2021 року, тому, враховуючи, що ОСОБА_3 набув право власності на спірне майно на підставі правочинів, які не відповідають вимогам закону, тому передання нежитлової будівлі 2 ТОВ «Новий Стебник» як внесок учасника товариства у статутний капітал є незаконною, а реєстрація речового права на спірне нерухоме майно за ТОВ «Новий Стебник» підлягає скасуванню.

Відмовивши у позові в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції зазначив, що довіреністю від 31 травня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 повноваження, зокрема, на вчинення від її імені правочинів щодо придбання чи продажу на її ім`я будь- якого рухомого або нерухомого майна, шляхом укладення-від її імені відповідних договорів купівлі- продажу, з правом визначення у всіх випадках ціни, термінів та інших договірних умов на власний розсуд (та одержання коштів за вищевказаними договорами).

У довіреності немає обмежень щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачкою як довірителем.

Отже, ОСОБА_2 не мав погоджувати укладення спірного договору купівлі-продажу з позивачкою, тобто він діяв у межах наданих йому повноважень, без їх перевищення.

Крім того, немає доказів існування зловмисної домовленості або того, що повірений під час укладення договору купівлі-продажу діяв у власних інтересах чи в інтересах інших осіб, а не в інтересах позивачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2022 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що у довіреності від 31 травня 2018 року немає обмежень щодо повноважень чи обов`язку представника погоджувати будь-які дії з позивачкою як довірителем під час вчинення правочинів щодо придбання або продажу будь-якого рухомого або нерухомого майна.

Договір поділу по суті є договором яким виокремлено, ідентифіковано майно, яке було придбане за договором купівлі-продажу, та змінено єдиний об`єкт, частина якого була придбана за договором купівлі-продажу, на два різних об`єкти.

Спірні договори, укладені в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка була чинною на момент їх укладення, та без виходу за обсяг наданих повноважень, оскільки за цією довіреністю повірений міг вчиняти будь-які види договорів щодо відчуження майна.

Крім того, у матеріалах справи немає доказів зловмисної домовленості між сторонами під час укладення оспорюваних договорів, зокрема і того, що повірений під час укладення договорів діяв у власних інтересах чи в інтересах інших осіб, а не в інтересах позивачки.

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року у справі № 914/2476/20, що набрала законної сили, встановлено, що позивачка не є власником або користувачем всієї земельної ділянки, кадастровий номер 4610670500:01:005:0131.

У справі, що переглядається, позивачка не надала доказів на спростування преюдиційних фактів, встановлених у справі № 914/2476/20, та доказів, що була власником або користувачем земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_3 , тому оспорювані рішення не порушують прав позивачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Рабіновича М. П. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 127/1786/20, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТОВ «Новий Стебник» мотивований тим, що у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 127/1786/20 суд касаційної інстанції погодився, що позивач не довів перевищення повноважень повіреним, що узгоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.

У постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14 Верховний Суд, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що позивач не довів зловмисної домовленості повіреного з метою отримання винагороди, а дії вчинялись в межах наданих повноважень. Будь-яких негативних наслідків для позивача не настало.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 травня 2019 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 31 травня 2018 року, як продавець уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу.

Згідно з підпунктами 1.1, 1.2, 1.3 договору купівлі - продажу на умовах, визначених цим договором, продавець продав та передав у власність покупця, а покупець купив та прийняв у власність від продавця 4/100 ідеальних часток нежитлової будівлі автостанції, позначеної на плані літ «А-1», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 287,1 кв. м, а саме: посадкові платформи № № 1-6, асфальтне покриття, майданчики для стоянки. Відчужувана частка будівлі належить продавцю на праві приватної особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 травня 2014 року державним нотаріусом Першої дрогобицької нотаріальної контори Бекиш О. В., зареєстровано в реєстрі № 684. Право власності на будівлю, якій присвоєно реєстраційний номер 365378146106, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 21 травня 2014 року.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору купівлі - продажу сторони договору оцінюють вартість частки будівлі в розмірі 39 288,00 грн. За домовленістю сторін купівля-продаж частки будівлі здійснюється за 39 288,00 грн.

30 травня 2019 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 31 травня 2018 року, уклав з ОСОБА_3 договір поділу.

Згідно з пунктом 1.1 сторони договору купівлі-продажу домовилися про поділ в натурі нежитлової будівлі автостанції. У пунктах 1.7.1, 1.7.2 визначено, що ОСОБА_1 набуває право власності на нежитлову будівлю 1, ОСОБА_3 - нежитлову будівлю 2. Підставою поділу були висновки та технічні паспорти, виготовлені 27 травня 2019 року ФОП ОСОБА_4 .

На підставі договору поділу та рішення № 27 державний реєстратор Самбірської районної адміністрації Пумпа М. В. зареєстрував за ОСОБА_3 речове право на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю 2, реєстраційний номер 1850912946106.

Згідно із довіреністю від 31 травня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 такі повноваження:

бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з питань вчинення від її імені правочинів щодо придбання чи продажу на її ім`я будь- якого рухомого або нерухомого майна, здачі в найм (оренду) належного їй на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, в тому числі шляхом укладення-від її імені відповідних договорів купівлі- продажу, міни, найму (оренди), позички тощо, з правом визначення у всіх випадках ціни, термінів та інших договірних умов на власний розсуд (та одержання коштів за вищевказаними договорами), а також укладати договори про зміну форми власності;

одержання належного їй майна, включаючи грошові кошти та цінні папери;

оформлення права власності з подальшою реєстрацією права власності на будь-яку земельну ділянку незалежно від місця її знаходження, виготовлення кадастрового номера (в тому числі проведення геодезичних робіт, поставити земельну ділянку на кадастровий облік);

одержання будь-яких документів (зокрема про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, витягу з Державного земельного кадастру, експертну грошову оцінку, нормативно грошову оцінку), від громадян та юридичних осіб, нотаріусів., Державної реєстраційної служби будь-якого району, незалежно від того, ким та з якою метою вони видані;

одержання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, та /або інших відправлень;

бути її представником в органах нотаріату;

подавати від її імені заяви про належність їй, відчужувачу, майна на праві особисті приватної власності (зокрема, відповідно до сімейного законодавства та законодавства про нотаріат, про те, що відчужуване майно належить їй на праві особистої приватної власності, що об`єкт правочину не є спільною сумісною власністю, про її сімейний стан, тощо);

реєструвати право власності на укладені в її інтересах правочини, договори, права, якщо того вимагатиме закон та подавати заяви про реєстрацію права власності на належне їй нерухоме майно, а також приватизовувати на її ім`я будь-яке нерухоме майно (в тому числі земельні ділянки незалежно від цільового призначення), незалежно від його місця знаходження;

представляти її інтереси в управліннях, відділах (секторах) Державної міграційної служби України, центрах надання адміністративних послуг щодо зняття і реєстрації місця її проживання, також проводити реєстрацію нового місця проживання за буд-якою адресою, давати згоду від її імені на реєстрацію будь-яких громадян та членів сім`ї, в належному їй нерухомому майні;

представництва її інтересів (з будь-яких питань) у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їхньої форми власності та підпорядкування (у тому числі в органах державної влади та управління, міністерствах, відомствах, їхніх структурних підрозділах, державних комітетах та підвідомчих їм органах; у банківських (фінансових) установах (з питань відкриття/закриття рахунків на її ім`я, отримання коштів з них, відсотків, в тому числі пенсії), поповнювати належні їй рахунки, перераховувати кошти з рахунку на рахунок, розписуватися за неї, в тому числі на договорах, змінах та доповненнях до них та на інших документах, розривати раніше укладенні нею договори (в тому числі достроково), а також укладати нові договори, отримувати та перевипускати картки, отримувати конверт з ПІН- кодом та виконувати всі інші дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень): в органах юстиції, у тому числі в управліннях юстиції будь-якого рівня: в органах державної виконавчої служби, підприємствах (установах) бюро технічної інвентаризації будь-яких адміністративно-територіальних одиниці. Державній реєстраційній службі; центрах надання адміністративних послуг, органах опіки та піклування, органах реєстрації актів Цивільного Стану, в органах Пенсійного фонду, в Державній фіскальній службі України, в органах земельних ресурсів будь-якого рівня, органах Державного земельного кадастру, їх структурних підрозділах, в органах газопостачання, енергозабезпечення, в органах зв`язку, водоканалу, в органах санепідемстанці, в органах державної пожежної охорони, в територіальних підрозділах Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в структурних підрозділах органів внутрішніх справ України; в органах прокуратури; сервісних центрах МВС України, в органах Служби безпеки України; у будь-яких інших правоохоронних органах України, у житлово- комунальних підприємствах (установах); на пошті; в органах місцевої влади та місцевого самоврядування та їхніх структурних підрозділах будь-якого рівня та будь-якої направленості, у фондах, інспекціях, адміністраціях, комісіях та комітетах; у судах загальної юрисдикції, в тому числі, в місцевих загальних судах, місцевих господарських судах, місцевих адміністративних судах, апеляційних загальних судах, апеляційних господарських судах, апеляційних адміністративних судах. Апеляційному суді України, Вищому господарському суді України, Вищому адміністративному суді України, Верховному Суді України, з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, і третій особі, потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, зміни підстав та/або предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення (ухвали, постанови) суду у судових органах будь-якого рівня, і усіма правами та обов`язками, передбаченими процесуальним законодавством для будь-якого з учасників процесу, подання виконавчого документу до стягнення, за виключенням одержання присудженого їй майна або грошей.

оскаржування дій посадових осіб і представників владних структур у позасудовому порядку (у тому числі у вищому органі, у керівника) та інші дії (т. 1, а. с. 18).

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові рішення переглядаються лише в частині вимог про визнання договору поділу недійсним, скасування державної реєстрації речового права, визнання незаконними та скасування рішень № № 684, 795, визнання незаконною дію та скасування реєстрації права власності.

Відповідно до статті 203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відносяться: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина перша, третя статті 237 ЦК України).

Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно зі статтею 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Стаття 241 ЦК України застосовується лише тоді, коли представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням їх обсягу.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 759/25757/21, провадження № 61-4139св24.

Суд першої інстанції керувався тим, що з довіреності ОСОБА_1 від 31 травня 2018 року не випливає, що вона уповноважувала ОСОБА_2 вчиняти дії щодо укладення від її імені договору поділу.

Суд першої інстанції помилково трактував зміст довіреності, у якій зазначено, що представник ОСОБА_5 . В уповноважений представляти інтереси з питань вчинення від її імені правочинів щодо придбання чи продажу на її ім`я будь- якого рухомого або нерухомого майна, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що договір поділу по суті є договором, згідно з яким ідентифіковано майно, придбане за договором купівлі-продажу, який суд першої інстанції визнав таким, що укладений в інтересах позивачки і з чим вона погодилась, та виокремлює це майно в два різні об`єкти, належні позивачці та ОСОБА_3 .

Дослідивши та оцінивши зміст довіреності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що представник ОСОБА_2 уклав оспорюваний договір поділу в межах наданих йому повноважень, визначених довіреністю від 31 травня 2018 року, з огляду на таке.

У довіреності не застережені обмеження повноважень представника на вчинення певної юридичної дії чи конкретного правочину.

Тому підстав вважати, що оспорюваний договір поділу ОСОБА_2 уклав від імені ОСОБА_1 з перевищенням повноважень, наданих йому у довіреності, немає.

Посилання суду першої інстанції на те, що договір поділу не відповідає вимогам закону, оскільки нежитлова будівля 2 за технічними характеристиками не є окремою будівлею, а є приміщенням, що знаходиться у будівлі, є безпідставними, оскільки будь-яких належних і достатніх доказів того, що посадкові платформи № № 1-6, асфальтне покриття, майданчики стоянки на АДРЕСА_1 не можуть бути виокремлені в окремий об`єкт і є невід`ємною частиною будівлі, у матеріалах справи немає.

Позивачка також не надала доказів на спростування висновків та технічних паспортів, виготовлених ФОП ОСОБА_4 , щодо можливості поділу будівлі.

Доказів існування зловмисної домовленості повіреного із ОСОБА_3 , або того, що повірений під час укладення договору купівлі-продажу діяв у власних інтересах чи в інтересах інших осіб, а не в інтересах позивачки, судам не надано.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові, дослідив докази у справі, надав їм належну оцінку і дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела факту того, що ОСОБА_3 не виконав зобов`язань за договором поділу та не мав наміру їх виконувати.

Верховний Суд зауважує, що суди не встановили жодних негативних наслідків для ОСОБА_1 , оскільки її незгода полягає у тому, що у неї була відсутня воля на поділ будівлі, що не є підставою для визнання правочину недійсним згідно із заявленими позовними вимогами.

Крім того, довіреність від 31 травня 2018 року позивачка не оспорювала.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано посилався на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року у справі № 914/2476/20, яка не була ухвалена на час розгляду справи в суді першої інстанції, є безпідставним, з огляду на таке.

Суд першої інстанції у справі, що переглядається, посилався на рішення суду у справі № 914/2476/20 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Стебницької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Канзас» про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Стебницької міської ради від 05 березня 2019 року № 591 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Канзас» площею 2500 кв. м, кадастровий номер 4610670500:01:005:0124, на АДРЕСА_2 , для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; пункту 3 рішення Стебницької міської ради від 05 березня 2019 року № 591 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду», яким вирішено надати в оренду земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Канзас» площею 2 500 кв. м кадастровий номер 4610670500:01:005:0124, на АДРЕСА_2 , для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства строком на три роки; визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас» та Стебницькою міською радою 15 березня 2019 року, та зареєстрований у Стебницькій міській раді 15 березня 2019 року за № 141, предмет оренди - земельна ділянка несільськогосподарського призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства площею 2500 кв. м, кадастровий номер 4610670500:01:005:0124, на АДРЕСА_2 .

Вказане рішення суду першої інстанції у справі № 914/2476/20, яким позов задоволено частково та визнано незаконним і скасовано пункт 2 рішення Стебницької міської ради від 05 березня 2019 року № 591, на час розгляду в суді першої інстанції справи, що переглядається, не набрало законної сили, оскільки було оскаржене та у подальшому скасоване постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року, що не врахував суд першої інстанції.

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2023 року суд зазначив, що на момент звернення позивачки до суду, вона вирішила долю частини майна, яке її мати придбала у Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс» і яке перейшло їй у спадщину, відчуживши його частину ОСОБА_3 , який отримав в оренду від Стебницької міської ради земельну ділянку площею 1 589 кв. м, кадастровий номер 4610670500:01:005:0131, на АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції у справі № 914/2476/20 взяв до уваги той факт, що на момент розгляду справи позивачка була лише власником нежитлової будівлі автостанції, а посадкові платформи № № 1-6, асфальтове покриття, майданчики стоянки відчужено ОСОБА_3 .

Західний апеляційний господарський суд у постанові від 14 лютого 2023 року вказав, що позивачка не є власником або користувачем земельної ділянки, площею 2500 кв. м. на АДРЕСА_2 , яка перебуває у власності ТОВ «Канзас», ні земельної ділянки площею 1 589 кв. м. на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610670500:01:005:0131, яка перебуває у власності ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції у справі, що попереглядається, на спростування висновків суду першої інстанції посилався на остаточне рішення у справі № 914/2476/20, ухвалене 14 лютого 2023 року, що не спростовує висновків про обґрунтованість відмови в позові.

Інших доводів в частині визнання незаконними та скасування рішень № № 684, 795, визнання незаконною дії та скасування реєстрації права власності касаційна скарга не містить.

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові, зазначеній у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 127/1786/20 викладено висновки, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14 сформульовано висновок, що для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Вказані висновки не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, оскільки позивачка не надала доказів на підтвердження перевищення повноважень повіреним або його зловмисної домовленості з іншою стороною.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Враховуючи наведене вище, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Рабіновичем Михайлом Петровичем, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська