Постанова

від 12.08.2024 по справі 607/10326/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10326/22Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/628/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

представника апелянтки - ОСОБА_1 ,

позивачки - ОСОБА_2 ,

представника позивачки - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/10326/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат МАЙКА Андрій Борисович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року (ухвалене суддею Дзюбичем В.Л., дату складення повного тексту судового рішення не зазначено) у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу БЕРЕШ Сергій Миколайович, про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 (далі - відповідачка, апелянтка), треті особи - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Береш С.М. про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка покликалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7 . У день його смерті адвокат Скарлош М.Ю. - ОСОБА_42 повідомив, що її покійний батько склав заповіт на все майно на користь ОСОБА_6 .

Позивачка вказала, що оскільки вона є єдиною дитиною та єдиним спадкоємцем першої черги ОСОБА_7 , даний заповіт порушує її права та законні інтереси. Крім того, 23 січня 2004 року попередній заповіт батька був складений на її користь.

04 березня 2022 року позивачка звернулась до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На момент звернення державний нотаріус ОСОБА_8 уже відкрила спадкову справу №75/2022 за заявою відповідачки ОСОБА_6 . Нотаріус повідомила, що 15 жовтня 2020 року її батько склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_6 .

Позивачка вказала, що заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_7 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. на користь ОСОБА_6 є недійсним з підстав, визначених ч.1 ст.225 ЦК України, оскільки внаслідок стійкого хронічного психічного захворювання ОСОБА_7 станом на момент посвідчення спірного заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Також позивачка вказала, що з 2005 року її покійний батько хворів на цукровий діабет II типу, важкий перебіг. У 2013 році він переніс ішемічний інсульт та стентування, який на фоні інших супутніх хронічних захворювань порушив його здатність усвідомлювати значення своїх дій, адекватно сприймати дійсність та свідомо керувати своїми діями. Прогресуючі ускладнення захворювання суттєво погіршували стан здоров`я батька.

У 2016 році покійний ОСОБА_7 потрапив у психоневрологічне відділення №2 Тернопільської обласної комунальної психоневрологічної лікарні (ТОКПНЛ), де він пробув два місяці, спочатку з діагнозом: геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку гострий період з вираженою сенсорно-амнестичною афазією, змішана енцефалопатія з вираженою мозковою симптоматикою, надалі проводили лікування у спеціалізованій палаті закритого типу психоневрологічної терапії.

Після курсу лікування батька, позивачка разом з мамою ОСОБА_9 на новорічні свята 2016-2017 років забрали покійного ОСОБА_7 з лікарні. Стан його психічного та фізичного здоров`я на той час були дуже важкими. Лише системний та дбайливий догляд його сім`ї (позивачки та ОСОБА_9 ) зробили можливим його повернення додому, оскільки лікарі не давали гарантій, що він зможе повернутись до звичного повноцінного життя.

В подальшому, ще неодноразово, переважно в приватному порядку, ОСОБА_7 проходив інтенсивні курси психоневрологічної терапії. Кожного року батько проходив також обстеження магнітно-резонансної томографії (МРТ) з дослідженням змін головного мозку.

Позивачка вказала, що починаючи з 2016 року їй та її матері було важко з покійним батьком, оскільки у нього були часті провали у пам`яті, він не впізнавав людей, в тому числі і її з мамою, почалася агресивна поведінка зі сторони ОСОБА_7 схожа на ту, яка супроводжувалася у ТОКПНЛ. Це були наслідки стійкого хронічного психічного захворювання. Покійний ОСОБА_7 часто відмовлявся від лікування. Були випадки, коли він втікав з дому у хатньому одязі, - просто йшов 8-9 кілометрів, а мати позивачки ловила його і за допомогою інших людей просила поїхати у лікарню. У свою чергу, позивачка та ОСОБА_9 старалися завжди підтримувати спокійну домашню атмосферу для ОСОБА_7 , не суперечачи йому практично ні у чому, оскільки у спілкуванні будь-які конфлікти та суперечки могли викликати у покійного неадекватну агресію чи перепад настрою.

На момент посвідчення спірного заповіту 15 жовтня 2020 року ОСОБА_7 не був визнаний недієздатним, однак уже хворів на психічні розлади. У нього спостерігались хронічна ішемія головного мозку змішаного генезу, наслідки внутрішньочерепного крововиливу, органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними розладами. У зв`язку із своїм хворобливим станом ОСОБА_7 неадекватно сприймав дійсність, себе, свої дії та їх наслідки.

У зв`язку з наведеним позивачка просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 , який посвідчений 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. на користь ОСОБА_6 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_7 , який посвідчений 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. на користь ОСОБА_6 .

Стягнуто із ОСОБА_6 в користь ОСОБА_2 992.40 грн сплаченого позивачкою судового збору.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 43045.20 грн понесених витрат на проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням від 22 квітня 2024 року, ОСОБА_6 , в інтересах якої діє адвокат Майка А.Б., подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України до позовної заяви позивачкою додано копії документів, однак не зазначено, оригінали яких доказів наявні у позивачки та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивачки, а тому надані позивачкою в обґрунтування своїх позовних вимог докази є недопустимими і не могли бути прийняті судом та в порядку ч.1 ст.107 ЦПК України передані експерту у разі призначення судової експертизи.

Також звертає увагу на те, що позивачкою до відповіді на відзив додано копії документів, однак суд першої інстанції помилково прийняв такі докази, оскільки клопотання про їх приєднання до матеріалів справи не заявлялось та судом не вирішувалось.

Крім того, подані до матеріалів справи позивачкою копії усіх документів засвідчені штампом із надписом «згідно з оригіналом», дата, підпис без ініціалів та прізвища особи, яка засвідчує копію, відтак, слід вважати, що копії усіх документів, які додані позивачкою до матеріалів справи, не засвідчені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, відповідно до положень пункту 5.27 ДСТУ від 01 вересня 2003 року №4163-2003, а тому є недопустимими доказами.

До позовної заяви позивачкою додано копії результатів Магнітно-резонансної томографії (МРТ) головного мозку від 12 серпня 2020 року, виписки з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року, результати МРТ головного мозку від 18 липня 2023 року. Однак, вказані документи містять помилки щодо відомостей про пацієнта, який обстежувався, та не відповідають вимогам Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028/о «Консультаційний висновок спеціаліста», затвердженої наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного хворого» затвердженої наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, а тому є недопустимими доказами в розумінні ст.78 ЦПК України і не можуть бути прийняті судом та в порядку ч.1 ст.107 ЦПК України передані експерту у разі призначення судової експертизи.

Щодо висновку судово-психіатричного експерта №787 від 30 листопада 2023 року, сторона апелянта зазначає, що вказаний висновок є неповним, неясним, необґрунтованим і таким, що суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви в його правильності. Із висновку незрозумілим є які саме галузеві стандарти у сфері психіатрії, затверджені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я, використовувались під час проведення комісійної судово-психіатричної експертизи, яка методика (методологічні, методичні принципи проведення та завдання) була вибрана експертами під час проведення такої експертизи.

Також висновок судово-психіатричного експерта №787 від 30 листопада 2023 року складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими. Відомості про експертів представлені неповно і неточно. Експертне дослідження відзначається очевидною неповнотою. Встановлений експертами діагноз не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Експертне рішення про нездатність ОСОБА_7 розуміти значення своїх дій та керувати ними станом на 2020 рік не випливає зі змісту дослідницької частини висновку.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги показання свідків сторони відповідача, мотивуючи свій висновок тим, що вони спростовуються висновком експертизи, медичною документацією та показами інших допитаних в судовому засіданні свідків, які показали, що поведінка ОСОБА_7 свідчила про наявність у нього психічного захворювання.

Також, суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи письмовим доказам того, що померлий ОСОБА_7 за період 2016 року по день смерті, зокрема і в 2020 році (рік складання заповіту) вступав в ряд правовідносин, приймав рішення, укладав договори, видавав довіреності, які посвідчені компетентним нотаріусом, здійснював оплату товарів, робіт, послуг, набував корпоративних прав у товариствах «Маммон», «Венком», придбавав транспортні засоби та керував ними, перетинав кордон як водій автомобіля, так і авіаційним транспортом, мав у власності декілька одиниць зброї із відповідними дозволами на носіння та зберігання яких отримував у період 2016-2021 років, а відтак проходив обов`язковий психіатричний огляд.

Таким чином сторона апелянта вважає, що судом першої інстанції не встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_7 в момент складання спірного заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а перенесений заповідачем у 2016 році інсульт не спростовує презумпцію його психічного здоров`я станом на момент посвідчення заповіту.

Оскільки матеріали справи не містять доказів витребування нотаріусом довідки про те, що ОСОБА_7 не страждає на психічний розлад, або ж доказів звернення нотаріуса до органу опіки та піклування за місцем проживання заповідача для встановлення факту відсутності опіки або піклування над ним, сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності останнього у нотаріуса не було.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

11 червня 2024 на адресу Тернопільського апеляційного суду від позивачки ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивовано тим, що усі докази подані стороною позивача відповідно до вимог ЦПК України. Звертає увагу на те, що нею подано усі оригінали документів, які містяться у матеріалах даної справи, а тому усі копії документів додані до позовної заяви та відповіді на відзив позивачка підтвердила наявними оригіналами вказаних документів.

Крім того, усі документи подані стороною позивача з дотриманням норм Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», згідно з наказом ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01 липня 2020 року №144, який з 01 вересня 2021 року набрав чинності. Водночас є чіткий алгоритм і законодавчо врегульовано засвідчення копій документів посадовими особами органів державної влади, що не стосується фізичних осіб.

Щодо доводів апелянтки про те, що результати МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року із уточненнями від 18 липня 2023 року, виписки з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року містять помилки щодо відомостей про пацієнта, який обстежувався, та не відповідають вимогам, то сторона позивача звертає увагу на наступне.

До матеріалів даної справи додано оригінал виписки з історії хвороби №202008110856 про те, що ОСОБА_7 в період з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року знаходився на стаціонарному лікуванні у м.Києві в клініці «Медіком». Також у даній виписці є відмітка про проведення згаданого МРТ головного мозку 12 серпня 2020 року. Даний документ від 12 серпня 2020 року створений на фірмовому бланку, котрий сформовано електронним способом, завірено електронним підписом, який ідентифікований у системі вказаної ТОВ «Клініка «Медгарант», та сформований електронною системою на українській державній мові, присвоєно власний номер, відмічено дату, час, місце проведення МРТ головного мозку. Тобто даний документ загалом відповідає усім вимогам чинного українського законодавства та наказам і нормам діловодства.

Виписка з історії хвороби № 202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року про стаціонарне лікування ОСОБА_7 у Клініці ТОВ «Фірма Медіком» м.Київ на 14 сторінці завірена мокрою печаткою та підписана головним лікарем ОСОБА_10 , завідувачем відділення та лікуючим лікарем ОСОБА_11 . Дана виписка сформована електронною системою клініки, документ №202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року сформовано бланк електронним способом та вписано дослідження лікарів, документ ідентифікований у системі вказаної ТОВ «Фірма Медіком», розроблений та сформований електронною системою на українській державній мові.

Оскільки стороною відповідача 14 липня 2023 року було зауважено про опечатку в написанні прізвища пацієнта у довідці МРТ головного мозку ОСОБА_7 від 12 серпня 2020 року, сторона позивача відреагувала на це та отримала у клініці ТОВ «Фірма Медіком» документ від 18 липня 2023 року, завірений печаткою клініки ТОВ «Фірма Медіком» щодо опечатки букви та інші медичні документи, що стосуються підтвердження уточнень вказаної вище довідки МРТ головного мозку ОСОБА_7 від 12 серпня 2020 року. Таким чином МРТ головного мозку ОСОБА_7 від 12 серпня 2020 року, що подане як доказ, відповідно до ч.2 ст.83 ЦПК України, є важливим документом у матеріалах справи та для вивчення експертами, оскільки перебування та обстеження у стаціонарі ОСОБА_7 у клініці ТОВ «Фірма Медіком» м.Київ, було незадовго до посвідчуваного оспорюваного заповіту.

Щодо висновку судово-психіатричного експерта №787 від 30 листопада 2023 року, сторона позивача зазначає, що апелянт повною мірою опираючись на висновок фахівця №1 від 27 січня 2024 року ОСОБА_12 , помилково та упереджено вважає, що висновок судово-психіатричного експерта №787 є неповним, неясним, необґрунтованим, суперечить іншим матеріалам справи і викликає сумніви в його правильності. Такий висновок, бачення та обґрунтування апеляційної скарги сторона апелянта бере за основу приватну думку ОСОБА_12 , який є ФОП «приватна експертна та консультативна практика в галузі судово-психіатричної експертизи». На думку позивачки вказаний приватний висновок фахівця № 1 від 27 січня 2024 року судом першої інстанції не взято до уваги, що є логічно і зрозуміло.

Крім того, на запит суду Тернопільське районне медичне об`єднання надало відповідь, що з 30 березня 2017 року по 21 липня 2021 року пацієнт ОСОБА_7 , 1958 року народження, у КНП ВСР «Тернопільська центральна районна лікарня» (правонаступник Тернопільського районного медичного об`єднання), не отримував довідку чи запис психіатра для оформлення дозволу на носіння, перевезення та зберігання зброї. Тобто за місцем реєстрації/проживання ОСОБА_7 довідок про відсутність протипоказань для зберігання і носіння зброї не видавали, про що і повідомлено 19 липня 2021 року до районного відділу поліції та 26 грудня 2022 року Тернопільський міськрайонний суд.

Отже, копія медичної довідки серія 2ВВВ № 451409 від 13 квітня 2018 року не може братися судом до уваги, оскільки конкретна медична довідка для отримання дозволу (ліцензії) на об`єкт дозвільної системи від 13 квітня 2018 року не видавалася.

Разом з тим, 29 лютого 2024 року в Державній установі інституту судової психіатрії МОЗ України, сторона позивача на власне приватне замовлення отримала висновок судово-психіатричного експертного дослідження №198 від 21 лютого 2024 року, проведений комісією судових експертів: ОСОБА_13 , доктор медичних наук, професор; Козерацька О.А., доктор медичних наук. Дослідження проводилося з врахуванням матеріалів, наданих стороною відповідачки представником ОСОБА_1 , а саме висновку фахівця №1 від 27 січня 2024 року ОСОБА_12 , кандидата медичних наук, на думку якого опирається представник відповідачки ОСОБА_1 при формуванні апеляційної скарги. З висновку №198 від 21 лютого 2024 року вбачається, що ОСОБА_7 на момент укладання та підписання заповіту від 15 жовтня 2020 року страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді психічних та поведінкових розладів внаслідок органічного ураження головного мозку, поєднаного (судинного та дисметаболічного) генезу з вираженим психоорганічним синдромом.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Також відзив на апеляційну скаргу подала представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Магдич О.О.

Відзив мотивований тим, що долучаючи ряд документів до наявної у матеріалах справи відповіді на відзив від 21 жовтня 2022 року (в т.ч. виписку з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року) позивачка діяла в межах та у відповідності до вимог частин третьої - п`ятої статті 178, пункту 3 статті 179 ЦПК України. Оскільки дані документи були долучені до відповіді на відзив, який в свою чергу надсилався сторонам та поданий через канцелярію суду, процесуальний закон не вимагає подання окремого клопотання про долучення цих доказів із надсиланням його сторонам. Більше того, на стадії підготовчого судового засідання, коли суд першої інстанції вирішував питання про прийняття відповіді на відзив разом з долученими до нього доказами, присутній у судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Майка А.Б. не висловлював своїх заперечень щодо неналежності даних доказів та їх долучення до матеріалів справи.

Щодо порушення форми засвідчення поданих позивачкою копій, як підстави для неприйняття таких доказів судом зазначає, що стандарти ДСТУ 4163-2003 не містять обов`язкових вимог для оформлення документів громадянами, які не виконують владно-розпорядчих функцій, а тому доводи про те, що засвідчуючи копії долучених документів ОСОБА_2 не вказала своїх ініціалів, а проставила лише дату, підпис, прізвище та напис «З оригіналом згідно», містять ознаки надмірного формалізму та суперечать положенню частини 11 статті 83 ЦПК України. Більше того, до закінчення підготовчого судового засідання сторона відповідача не заявляла клопотання про виключення посвідчених позивачкою копій документів з числа доказів.

З приводу висловлених у апеляційній скарзі претензій щодо мови складання результатів МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року, проведеної у клініці «Медгарант» лікарем-рентгенологом ОСОБА_14 , зазначила, що позивачкою долучено до матеріалів справи професійний переклад вказаного висновку з російської мови на українську.

Покликання апелянтки на опечатку у написанні прізвища пацієнта (« ОСОБА_15 » замість « ОСОБА_15 ») у висновку за результатами проведення МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року вважає безпідставним, оскільки судом вжито усіх передбачених процесуальними нормами засобів для належного дослідження цього доказу та виключення «поза розумним сумнівом» припущення сторони відповідачки про те, що даний медичний документ стосується не ОСОБА_7 (батька позивачки), а іншої невідомої особи. Більше того, на запит адвоката Магдич О.О. ТОВ «Клініка Медгарант» надала підтвердження №135 від 23 серпня 2023 року, яким засвідчила факт проходження 12 серпня 2020 року обстеження (МРТ головного мозку) саме пацієнтом ОСОБА_16 . Крім того, у виписці з історії хвороби №202008110856 про проходження стаціонарного лікування ОСОБА_7 у ТОВ «Фірма Медікон» з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року міститься запис про проходження пацієнтом магнітно-резонансної томографії 12 серпня 2020 року. Саме у зв`язку з допущеною опечаткою виникла необхідність у повторному отриманні 18 липня 2023 року документу про проходження 12 серпня 2020 року магнітно-резонансного томографічного обстеження головного мозку пацієнта ОСОБА_7 .

Щодо оцінки висновку Тернопільської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії» Міністерства охорони здоров`я України №787 від 30 листопада 2023 року, сторона позивача зазначає, що експерти, які проводили експертизу, є лікарями-психіатрами та судовими психіатрами-експертами вищої категорії, попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за дачу неправдивого висновку. Відтак суб`єктивна оцінка даного висновку стороною відповідачки ОСОБА_6 не має доказового значення та не може слугувати підставою для визнання вказаного висновку неповним або необґрунтованим.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6 також звертає увагу на те, що в період 2016-2022 років ОСОБА_7 був фігурантом ряду цивільних та однієї кримінальної справи. Проте, суд першої інстанції ретельно дослідив усі процесуальні документи у кримінальній справі № 607/8538/16-к та у цивільних справах № 607/12186/16-ц, №607/18049/20, № 607/4016/21 та № 607/24063/21 та встановив, що з 2016 року ОСОБА_7 жодного разу не брав особисто участі у судових засіданнях. При цьому підписи ОСОБА_7 на процесуальних документах не надають інформації про те, наскільки він усвідомлював їх зміст та процесуальні наслідки.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

12 серпня 2024 року від представника відповідачки ОСОБА_6 - адвоката Майки А.Б. надійшло клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, мотивуючи тим, що висновок Тернопільської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії» Міністерства охорони здоров`я України №787 від 30 листопада 2023 року є неповним та необґрунтованим, містить неузгодженість дослідницької частини і зроблених висновків.

Колегія суддів протокольною ухвалою від 12 серпня 2024 року відмовила у задоволенні даного клопотання, оскільки. Оскільки не вбачала підстав, визначених ч.2 ст.113 ЦПК України для призначення такої експертизи. При цьому колегією суддів враховано, що зі змісту висновку №787 від 30 листопада 2023 року та свідчень експертів в судовому засіданні в суді першої інстанції вбачається, що експертами взято до уваги амбулаторну карту №516829 хворого ОСОБА_7 , заведену в Тернопільській центральній районній лікарні по місцю проживання хворого. Вказана амбулаторна карта знаходиться в матеріалах справи та описана як предмет дослідження в описовій частині висновку судово-психіатричної експертизи. Щодо відсутності у дослідницькій частині висновку № 787 від 30 листопада 2023 року опису пояснень позивачки та допитаних судом свідків, то експерти зазначили, що дані пояснення мають суб`єктивний та суперечливий характер, а тому не є інформативними для експертного дослідження.

В судовому засіданні представник апелянтки ОСОБА_6 - адвокат Майка А.Б. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені у ній.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Магдич О.О. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим повторно 15 березня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (т.1 а.с.5).

Померлий ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_17 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 січня 1998 року (т.1 а.с.13).

28 травня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , актовий запис №565, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області (т.1 а.с.14).

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_17 змінила прізвище на « ОСОБА_19 ».

23 січня 2004 року ОСОБА_7 склав заповіт, що посвідчений державним нотаріусом Тернопільської державної нотаріальної контори Чопик І.Я. за реєстровим №1-81.

Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_7 заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право, ОСОБА_17 (т.1 а.с.12).

Відповідно до карти стаціонарного хворого №10817 Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні слідує, що ОСОБА_7 з 11 по 30 листопада 2016 року поступив у відділ інтенсивної терапії, діагноз: Геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку гострий період з помірно вираженою сенсорно-анамнестичною афазією. Змішана (дисциркуляторна та дисметаболічна) енцефалопатія з нерізко-вираженою загально-мозковою симптоматикою. ІХС. Стенокардія напруги 2 ФК. Постінфарктний кардіосклероз (гострий Q-інфаркт 2013 р.). Стан після стентування ONCX (2013), стентування РDА (2014 ). СН І ст. Гіпертонічна хвороба 3 ст. ст.2 СН1 (NУНА2). Цукровий діабет, II тип, в стадії медикаментозної субкомпенсації, середнього ступеня важкості, ЛН1 ст. ст.розрішення. Об`єктивний опис при поступленні: «загальний стан середнього ступеня важкості, притомний, мовному контакту доступний. Відповідає не по суті, не може вірно назвати предмети. Інструкції виконує не завжди вірно». Денник 12 листопада 2016 року об`єктивно: «притомний, контактний, говорить не по суті, агресивний. При огляді кричить, рветься йти додому» (т.1 а.с.15-16).

В оглядах і записах в денниках постійно описуються мовні порушення, відповіді не завжди по суті, психомоторні збудження та агресивність. Психічний стан дещо покращився 28 листопада 2016 року.

30 листопада 2016 року ОСОБА_7 виписаний з ВІТу з рекомендацією проходження лікування в психіатричному відділенні. В день виписки, 30 листопада 2016 року, ОСОБА_7 оглянутий психіатром: отримана інформована усвідомлена згода на огляд. В свідомості, часом на запитання відповідає не по суті, емоційно лабільний, легко афектується, інструкції виконує вибірково. Активно маячних ідей не висловлює, галюцинаторні розлади поведінки не визначаються. Враховуючи анамнестичні відомості, психічний стан пацієнта під час огляду, слід вважати, що на сьогоднішній день на 1-й план виступають виражені когнітивні порушення судинного генезу. Можлива виписка для продовження лікування в спеціалізованому психіатричному стаціонарі (при відсутності порушення вітальних функцій).

Згідно карти стаціонарного хворого №10759 ТОКПНЛ слідує, що ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні в II психіатричному відділені з 30 листопада по 29 грудня 2016 року, діагноз при поступленні: Розлад адаптації у акцентуйованої особи на фоні соматичної патології. Діагноз при виписці: Органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями. Психіка: в свідомості. Доступний формальному мовному контакту. На запитання відповідає не охоче. Мислення дещо сповільнене. Увагу акцентує на своїх хворобливих переживаннях, зміст котрих розкриває неохоче. Стверджує: «навіть не знаю як все описати...», вольові процеси ослаблені. Відмічається ослаблення пам`яті. Емоційно нестійкий, легко збудливий. До свого стану критика поверхнева (т.1 а.с.113).

05 грудня 2016 року ОСОБА_7 оглядався зав. кафедрою психіатрії, наркології та медичної психології ТНМУ професором ОСОБА_20 . Діагноз: Органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями.

В денниках за період лікування підекспертного відмічаються порушення пам`яті, інтелекту, критики, психомоторні збудження.

Огляд психолога від 02 грудня 2016 року - при психолого-діагностичному обстеженні виявлено формальний контакт. Дезорієнтований в часі, грубо орієнтований в місці знаходження. Відповіді не по суті. Виконує прості інструкції. Запитання погано розуміє. Мислення не послідовне, постійно перескакує на іншу тему. В зв`язку з наявністю явищ афазії дати відповідь на ступінь порушення операцій мислення, абстрагування не можливо. Увага не стійка, відволікається. Емоційно лабільний, легко збудливий, дратівливий, схильний до афективних реакцій. Вольові процеси ослаблені. Пам`ять порушена за рахунок вираженого зниження об`єму запам`ятовування і відсутності відтворення (запам`ятовування 3 слова з 10). При розмові запитання часто перебиває. Критика не повна.

02 грудня 2016 року огляд ендокринолога - діагноз: Цукровий діабет II тип середнього ступеня важкості.

01 грудня 2016 року огляд невролога - діагноз: геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку (11 листопада 2016 року), гострий період з наявністю сенсорно-амнестичної афазії. Змішана (дисциркуляторна та дисметаболічна) енцефалопатія з нерізко-вираженою загально-мозковою симптоматикою.

В карті стаціонарного хворого є заява дружини підекспертного ОСОБА_9 від 02 грудня 2016 року з проханням не вказувати в історії хвороби та виписці діагноз підекспертного «так як це може нашкодити його професійному, соціальному та сімейному стану». Після останнього щоденника в карті стаціонарного хворого з відповідними рекомендаціями про подальше лікування зроблено запис лікуючим лікарем ОСОБА_21 : «Враховуючи анамнез життя та захворювання, клінічний перебіг, дані психологічного обстеження лабораторних та інструментальних спостережень за пацієнтом, має місце діагноз: Психічні розлади внаслідок органічного ураження головного мозку складного генезу з вираженим психоорганічним синдромом».

Зважаючи на прохання пацієнта та письмової заяви його дружини з деонтологічною метою (не зашкодити в професійному, сімейному, соціальному житті пацієнта) діагноз видозмінено на «Органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями».

Як вбачається із відомостей MPT від 14 листопада 2016 року щодо пацієнта ОСОБА_7 - висновок: МР-картина паренхіматозного крововиливу (інсульт-гематоми) скроневої частини лівої півкулі головного мозку, ймовірно в гострій/ранній підгострій стадії. Крововилив? в гіпофіз. Поодинокі вогнища в лобних та тім`яних частках обох півкуль головного мозку, ймовірно судинного походження (т.1 а.с.10).

Згідно виписки з історії хвороби № 202008110856 клініки ТОВ «Фірма Медіком» вбачається, що ОСОБА_7 знаходився на стаціонарному лікуванні з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року, діагноз: АДРЕСА_1 . Стан після стентування КА (2013, 2014). Супутній діагноз: Наслідок ГПМК по геморагічному типу (2017) у вигляді деформування вогнища в лівій скроневій долі, цефалгічний синдром. Хронічна ішемія головного мозку змішаного генезу. Дисліпідемія. Цукровий діабет 2 тип, важка форма декомпенсації (т.2 а.с.114-120).

Відповідно до відомостей МРТ від 12 серпня 2020 року щодо пацієнта «Угрима» ОСОБА_22 - висновок: наслідки перенесеного раніше крововиливу в лівій скроневій частці (ЧМТ? ГПМК по гемороїдальному типу?). Хронічна судинна недостатність, наслідки перенесених лакунарних інфарктів у басейнах правої мозкової артерії та у ВББ. Атрофічні зміни речовини головного мозку. Патологічна ділянка в тканині гіпофіза може бути обумовлена кістою Ратке або наслідком крововиливу (т.2 а.с.113, т.2 а.с.192).

15 жовтня 2020 року ОСОБА_7 склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. за реєстровим №3505.

Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_7 заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт записано зі слів ОСОБА_7 та прочитано вголос і власноручно підписано ним у присутності нотаріуса. Особу його встановлено, дієздатність перевірено (т.1 а.с.11).

04 березня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_7 .

Як вбачається з амбулаторної карти Тернопільської центральної районної лікарні №516829 щодо пацієнта ОСОБА_7 (запис від 30 березня 2017 року), діагноз: органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями. Запис 30 березня 2017 року засідання ЛKK - взятий на облік в консультативну групу. Запис 20 жовтня 2020 року - протягом 3-х років на прийом не звертався. Лікувався в приватному порядку, приймав соліан. Знятий з обліку. Запис 22 липня 2021 року відповідь на запит № 353/30/01-2021 року від 19 липня 2021, що згідно постанови КМУ від 27 вересня 2000 року №1465 (у редакції постанови КМУ від 10 жовтня 2021 року №924) усі форми психічних розладів, в тому числі на стадії ремісії, є протипоказом для отримання, носіння, перевезення та збереження зброї (т.1 а.с.201-210).

Відповідно до копії медичної карти № 624997 для отримання дозволу на об`єкт дозвільної системи від 18 березня 2021 року, копії медичної довідки про проходження обов`язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 18 березня 2021 pоку вбачається, що в ОСОБА_7 відсутні протипокази для зберігання, носіння зброї (т.2 а.с.7-10).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Тернопільської філії експертиз ДУ «ІСП МОЗ України» №787 від 30 листопада 2023 року слідує, що ОСОБА_7 на період, який відноситься до 15 жовтня 2020 року, виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення), що досягають рівня недоумства. Про це свідчать дані матеріалів справи та медичної документації. Підекспертний тривалий час страждав на серцево-судинні захворювання та цукровий діабет. В 2013-2014 роки проведено операції по встановленню стентів після перенесеного інфаркту міокарда. Наявність атеросклерозу судинної системи призвело в листопаді 2016 року до виникнення у підекспертного геморагічного інсульту, з яким він проходив лікування в реанімаційному відділенні ТОКПЛ. Під час обстеження та лікування, на протязі всього перебування в реанімації, у підекспертного спостерігались і описувались психомоторні збудження, порушення мови, зниження пам`яті та інтелекту, елементи дезорієнтації. В зв`язку з психотичною симптоматикою підекспертний в день виписки з реанімаційного відділення 30 листопада 2016 року був госпіталізований в закритий психіатричний відділ ТОКПЛ. Проходив там лікування до 29 грудня 2016 року і був виписаний з діагнозом: психічні розлади внаслідок органічного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом. В зв`язку з письмовою заявою дружини підекспертного з деонтологічних міркувань на титульній сторінці та виписці з історії хвороби вказаний діагноз: Органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями.

В подальшому підекспертний до березня 2017 року спостерігався райпсихіатром і приймав антипсихотичні медикаменти (соліан) та препарати для відновлення пам`яті (мемокс). Після цього до райпсихіатра він не звертався, хоча згідно запису в амбулаторній карті відомо, що «лікувався в приватному порядку та приймав соліан».

12 серпня 2020 року підекспертному проведено МРТ головного мозку, у висновку якого вказано про грубі органічні порушення головного мозку та наявність атрофічних змін речовини головного мозку, що є свідченням наростання патологічних розладів головного мозку та формуванням виражених органічних розладів психіки, на період, який відноситься до 15 жовтня 2020 року.

В амбулаторній карті № 516829 зроблено запис від 21 липня 2021 року, що згідно постанови КМУ від 27 вересня 2000 року № 1465 (у редакції постанови КМУ від 10 жовтня 2021 року № 924) усі форми психічних розладів, в тому числі на стадії ремісії, є протипоказом для отримання, носіння, перевезення та збереження зброї.

За результатами проведеного дослідження, з урахуванням усіх наданих на експертизу об`єктів дослідження експерти дійшли до висновків, що ОСОБА_7 на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року, виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення), що досягають рівня недоумства, тому він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Експерти дійшли наступних висновків:

- ОСОБА_7 на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року, виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення);

- так як вищевказаний розлад досягає рівня недоумства ОСОБА_7 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними;

- на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року, ОСОБА_7 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.3 а.с.155-158).

В ході розгляду справи по суті судом першої інстанції допитано свідків, зокрема, ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , які показали, що під час спілкування з ОСОБА_7 дефектів мови, або інших відхилень в поведінці останнього не помічали.

Також допитано свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_9 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , які показали, що під час спілкування з ОСОБА_7 останній вів себе неадекватно, викрикував, був агресивний, нервувався з приводу порушення своєї мови.

Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції експерти ОСОБА_39 та ОСОБА_40 суду пояснили, що на підставі ухвали суду від 07 вересня 2023 року ними проведено посмертну судово-психіатричну експертизу. Експертиза проводилась на підставі медичної документації, медичних карт, амбулаторної карти, які є в матеріалах справи. Вказана експертиза проводилась за методикою проведення посмертних судових експертиз, з методами якої вони працюють на протязі кількох років. При експертному дослідженні в них були первинні документи, які свідчили про те, що в ОСОБА_7 були грубі зміни кори головного мозку. Експерти пояснили, що діагностичними ознаками, достатніми для діагностики тяжкого та незворотного психічного розладу як деменція, є те, що в пацієнта наявні порушення пам`яті та інтелекту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

У пункті 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

Отже, психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 посилалася на те, що заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_7 15 жовтня 2020 року на користь ОСОБА_6 , є недійсним, оскільки заповідач станом на момент складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2023 року у даній цивільній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Тернопільської філії судово-психіатричної експертизи Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України».

Отже, призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, відповідно до статті 105 ЦПК України, є способом доведення ОСОБА_2 факту недійсності заповіту.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №787 від 30 листопада 2023 року за формою відповідає вимогам Інструкції затвердженої Наказом МОЗ України від 28 липня 2014 року № 527. Рівень кваліфікації та повноваження експертів ОСОБА_39 та ОСОБА_41 не викликають у суду сумнівів та можуть бути перевірені згідно Державного реєстру атестованих судових експертів, що сформований згідно Наказу Мінюсту України №897/5 від 28 березня 2016 року. Про відмову або дачу неправильного висновку за ст.ст.384, 385 КК України експерти попереджені.

Разом з тим, висновок фахівця ОСОБА_12 №1 від 27 січня 2024 року наданий на замовлення відповідачки ОСОБА_6 та Висновок судово-психіатричного експертного дослідження Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 198 від 21 лютого 2024 року, що проведений на замовлення позивачки ОСОБА_2 , не можуть прирівнюватися до висновку експертизи, проведеної відповідно до статті 105 ЦПК України, оскільки у даних висновках експерти не попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що 15 жовтня 2020 року ОСОБА_7 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів своїй ОСОБА_6 . Заповіт посвідчений секретарем приватним нотаріусом Береш С.М. та зареєстрований в реєстрі за №3505.

Однак з медичних карт амбулаторного хворого ТОКПНЛ №10817, №10759, виписки з історії хвороби №202008110856, амбулаторної карти Тернопільської центральної районної лікарні №516829 вбачається, що в ОСОБА_7 починаючи з 2016 року діагностовано відповідні діагнози, пов`язані з розладами психіки, які б могли впливати на розуміння ним значення своїх дій та можливість керувати ними.

Висновком посмертної судово-психіатричної експертизи №787 від 30 листопада 2023 року встановлено, що ОСОБА_7 на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року, виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення). Так як вищевказаний розлад досягає рівня недоумства ОСОБА_7 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. На період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року ОСОБА_7 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_7 15 жовтня 2020 року під час складання заповіту на користь ОСОБА_6 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З огляду на викладене, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що існують правові підстави для визнання недійсним заповіту ОСОБА_7 від 15 жовтня 2020 року, який складений на ім`я ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. і зареєстрований в реєстрі за № 3505.

Доводи апелянта про те, що позивачкою додано копії документів, однак не зазначено, оригінали яких доказів наявні у позивачки та засвідчені штампом із надписом «згідно з оригіналом», дата, підпис без ініціалів та прізвища особи, яка засвідчує копію, колегія суддів відхиляє, оскільки усі оригінали документів, копії які долучалися в суді першої інстанції стороною позивача, містяться в матеріалах даної справи або безпосередньо досліджувалися судом.

Твердження апелянта про те, що висновок МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року з уточненнями від 18 липня 2023 року, виписки з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року, містять помилки щодо відомостей про пацієнта, а тому є недопустимими доказами, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки договір №202008110856 від 11 серпня 2020 року, акт про надані медичні послуги від 17 серпня 2020 року підтверджують той факт, що ОСОБА_7 проходив медичне обстеження та лікування у ТОВ «Фірма Медіком».

Більше того, колегія суддів зазначає, що допущення медичними працівниками під час заповнення документів помилки (описки) у написанні прізвища пацієнта (« ОСОБА_15 » замість правильного « ОСОБА_15 ») не є підставою для визнання таких документів недопустимими, оскільки пацієнт, який у даному випадку страждав на психічні захворювання, не несе відповідальність за правильність заповнення медичних документів та не підписує їх.

Більше того, сторона відповідача не надала жодних доказів, які спростовують факт проходження 12 серпня 2020 року МРТ головного мозку ОСОБА_7 у м.Київ.

Аналізуючи в сукупності висновок МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року, з врахуванням уточнень від 18 липня 2023 року, виписки з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року, договір №202008110856 від 11 серпня 2020 року, акт про надані медичні послуги від 17 серпня 2020 року, апеляційний суд приходить до висновку, що пацієнтом був ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не інша особа.

Посилання апелянта на те, що вказані медичні документи не відповідають вимогам Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028/о «Консультаційний висновок спеціаліста», затвердженої наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного хворого», затвердженої наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки вказані документи сформовано електронною системою клініки, на спеціальних бланках, присвоєно власні номера, зазначено дату, час, підписані лікарями та завірені мокрою печаткою, а тому такі документи відповідаю усім вимогам чинного українського законодавства та наказам і нормам діловодства.

Доводи апелянта про те, що висновок судово-психіатричного експерта №787 від 30 листопада 2023 року складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими, колегія суддів відхиляє, оскільки на підтвердження вказаного відсутні належні докази. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги показання свідків сторони відповідача, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки у даній справі покази свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, є діаметрально протилежні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що достатніми доказами у даній справі є медична документація щодо ОСОБА_7 та висновок судово-психіатричного експерта.

Посилання апелянта про те, що заповідач мав у власності декілька одиниць зброї із відповідними дозволами на носіння та зберігання, які отримував у період 2016-2021 років, а відтак проходив обов`язковий психіатричний огляд, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки в амбулаторній карті № НОМЕР_4 зроблено запис від 21 липня 2021 року, згідно якого усі форми психічних розладів ОСОБА_7 , в тому числі на стадії ремісії, є протипоказом для отримання, носіння, перевезення та збереження зброї.

Доводи апелянта про те, що померлий ОСОБА_7 за період 2016 року по день смерті, зокрема і в 2020 році (рік складання заповіту) вступав в ряд цивільних правовідносин, колегія суддів відхиляє, оскільки така обставина не може безумовно підтверджувати наявність чи відсутність психічних розладів в ОСОБА_7 .

Твердження апелянта про те, що в момент посвідчення оскаржуваного заповіту у нотаріуса не виникали сумніви щодо обсягу цивільної дієздатності заповідача, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки нотаріус на своє внутрішнє переконання визначає доцільність потреби з`ясування інформації про психічні розлади заповідача, при цьому у нього відсутня релевантна інформація про стан здоров`я останнього.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачкою долучено ряд доказів з порушенням вимог ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що 24 жовтня 2022 року позивачкою подано відповідь на відзив, до якого долучено, серед іншого, виписку з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року. Таким чином, долучивши до відповіді на відзив наявні докази з метою спростування обставин, які наведені у відзиві на позов, позивачка діяла в межах та у відповідності до вимог ч.3 ст.179, ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат МАЙКА Андрій Борисович - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 22 серпня 2024 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

Н.М. Храпак