Рішення

від 28.08.2024 по справі 922/4915/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/4915/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 03035, місто Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, будинок 61; код ЄДРПОУ 41149437) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус" (місцезнаходження: 61004, місто Харків, Нетіченська набережна, будинок 14, офіс 7; код ЄДРПОУ: 39137548) про стягнення 73 139,21 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус" 73 139,21 грн. за договором про відшкодування витрат балансоутримувача № БМЕСД-03/24 СУМ від 12.03.2021 року, з яких: 67 078,92 грн.- основний борг, 400, 38 грн. - пеня, 1 605,96 грн.- штраф, 2 989,90 грн.- інфляційні збитки, 1 064,05 грн.- 3% річних.

Також позивач просить суд покласти на ТОВ "Соларус" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Ухвалою суду від 06.12.2023 відкрито провадження у справі, справу № 922/4915/23 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк на подання заяв по суті.

27.12.2023 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№35808 від 27.12.2023). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що дане орендоване майно не використовувалось за призначенням з причин, які не залежали від його волі, оскільки є загальновідомі обставини, які обґрунтованим та доведеним належними доказами посилаючись на Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Крім того, відповідач у своє відзиві вказує, що предметом його діяльності є торгівля сіллю, де постачальниками солі на були лише два підприємства - ТОВ «Слов`янська сіль» (смт. Райгородок) та ТОВ «Бахмут Сіль» (м. Бахмут). Обидва постачальника знаходяться на території Донецької області та з 24.02.2022 припинили постачання товару. Виходячи з зазначеного вище, відповідач просить суд у позові відмовити.

15.01.2024 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№1071/24 від 15.01.2024). У вказаному клопотанні відповідач зазначив, що у провадженні Господарського суду Харківської області (суддя Лаврова Л.С.) знаходиться справа №922/4918/23, предметом розгляду якої є стягнення з відповідача (ТОВ "Соларус") орендної плати. Оскільки правовідносини щодо оренди майна (справа №922/4918/23) та відшкодування витрат на утримання майна (справа №922/4915/23) є взаємопов`язаними, а отже у випадку встановлення судом при розгляді справи №922/4918/23 обставин для відмови позивачу в задоволенні його вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, обгрунтованим є висновок, що вказані обставини безпосередньо матимуть значення для результату розгляду справи №922/4915/23. Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначив що доцільно зупинити провадження у справі №922/4915/23 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Харківської області по справі №922/4918/23.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 прйнято до розгляду відзив на позовну заяву (вх.№35808 від 27.12.2023), клопотання про зупинення провадження у справі № 922/4915/23 (вх. № 1071/24 від 15.01.2024) задоволено; провадження у справі № 922/4915/23зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/4918/23.

02.08.2024 до Господарського суду Харківської області від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №922/4915/23 (вх.№19471 від 02.08.2024). Вказане клопотання обґрунтовано тим, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2024 у справі №922/4918/23 набрало законної сили 23.05.2-24. Отже, АТ "Українська залізниця" повідомляє суд, про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі (набрання законної сили рішення №922/4918/23) та просить провадження у справі №922/4915/23 поновити.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2024 провадження у справі № 922/4915/23 поновлено, зазначено, що розгляд справи здійснюється за правилами спрощенного позовного провадження.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З причин неможливості судді Рильової В.В. відправляти правосуддя у зв`язку з відпусткою з 07.08.2024 по 27.08.2024, рішення у справі № 922/4915/23 (за наявними у справі матеріалами) підписується 28.08.2024 року - у перший робочий день після виходу судді Рильової В.В. з відпустки.

Розглянувши справу № 922/4915/23 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, 17 березня 2021 року між АТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд» (надалі Позивач) в якості Орендодавця був укладений договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73 ВУМ (надалі Договір) із Орендарем ТОВ «СОЛАРУС» (надалі Відповідач), відповідно до якого (п. 1.1.) Орендарю за Актом приймання-передачі майна передано в строкове платне користування частину шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 (площею 200,00 кв.м.) шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1 475,00 кв. м. (надалі Майно).

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що орендна плата нараховується починаючи з дати передачі Майна за Актом приймання-передачі Майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором.

Пунктом 3.4. Договору сторони погодили орендна плата не включає вартість комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з Майном. Відшкодовування вартості комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з Майном, відшкодування земельного податку здійснюється Орендарем Орендодавцю щомісячно на підставі окремого підписаного Сторонами договору про відшкодування витрат на утримання Майна та надання комунальних послуг. Договір про відшкодування витрат на утримання Майна та надання комунальних послуг Орендарем та Орендодавцем укладається протягом 5 робочих днів з дня підписання Сторонами Акта приймання-передачі Майна від Орендодавця до Орендаря.

Відповідно до п.3.5 Договору у разі користування Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова Орендна плата за дні користування визначається на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Згідно п.3.6 Договору нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном.

Розмір орендної плати може бути збільшений орендодавцем в односторонньому порядку, в тому числі у разі зміни кон`юктури ринку (обґрунтоване збільшення розміру орендної плати) з оренди аналогічного нерухомого майна. Про обґрунтовану зміну розміру орендної плати орендодавець письмово поперджає орендаря не пізніше як за 45 календарних днів до дати введення нового розміру орендної плати, про що сторони укладають додаткову угоду (п.3.7 Договору).

Пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Орендаря від обов`язку виконання перед Орендодавцем всіх грошових зобов`язань за цим Договором, враховуючи і відповідальність за порушення умов Договору.

Відповідно до п. 11.1 Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками Сторін і скріплення їх підписів відбитками печаток Сторін (за наявності) і діє до 06.03.2024 р., та у будь-якому разі до повного виконання Сторонам своїх зобов`язань.

Майно вважається повернутим Орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акта приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності) згідно п. 2.5. Договору.

Факт передачі майна Орендарю у користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 11.03.2021 р. Відповідно до цього Акту, на виконання умов Договору № БМЕС-01/72-ВУМ від 11.03.2021 р. Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 995,00 кв.м., а саме: частину шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1475,00 кв. м.

Крім того, 12.03.2021 між АТ "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд" (балансоотримувач) та ТОВ "Соларус" (орендар) укладено Договір №БМЕСД-3-24/СУМ про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за догвоором оренди нерхуомого майна від 11.03.2021 №БМЕС-01/72-ВУМ.

Відповідно до п.1.1 Договору Балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування нерухомого Майна, а саме: частину шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський, загальною площею - 995,00 кв.м., що розташовано в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська, 114 (надалі - Майно), а Орендар бере участь у відшкодуванні витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, шо розмір витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна, що підлягає відшкодуванню Орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким Орендар користується відповідно до основного договору оренди, від загальної площі об`єкта нерухомості, в якому розташовано таке майно.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що ціною договору є розмір щомісячного відшкодування Орендарем витрат Балансоутримувача на утримання та обслуговування. Майна, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) а також здійснені Балансоутримувачем витрати по наданню комунальних послуг (надалі - Відшкодування витрат на утримання майна).

Відповідно до п.2.2 Договору розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі Розрахунку (Додаток 1 до цього Договору), що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п.2.4 Договору орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат Балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами, стосується нерухомого Майна, що виступає предметом договору оренди нерухомого майна від 11 березня 2021 року № БМЕС-01 /72-ВУМ (надалі - Договір оренди) та діє до моменту закінчення строку дії вказаного Договору оренди, але не раніше дня повернення Майна за Актом приймання-передачі у відповідності до його умов. Наведений пункт Договору означає прийняття Орендарем шляхом підписання цього Договору на себе обов`язку по відшкодуванню Балансоутримувачу витрат на утримання Майна до дня фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі у порядку та строки, передбачені Договором оренди.

Відповідно до п.4.1.2 Договору балансоутримувач має право на свожчасне та у повному обсязі отримання від орендаря відшкодування витрат на утримання та обслуговування майна, включаючи витрати по наданню комунальних послуг.

Згідно п.5.2.3 Договору орендар зобов`язується своєчасно та уповному обсязі здійснювати оплату відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування майна та прибудинкової території, а також здійнені балансоутримувачем витрати по наданню комунальних послуг.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Отже, Відповідач взяв на себе грошові зобов`язання із періодичного і систематичного внесення платежів, а саме, орендної плати за основним договором (Договір оренди) та відшкодування витрат на утримання орендованого Майна.

Як зазначалося судом вище, на виконання умов Договору, Орендодавець передав Майно Орендарю 11.03.2021 за Актом приймання-передачі майна. До теперішнього часу Майно перебуває в користуванні Орендаря.

Як вказує позивач, з урахуванням положень п. 3.6. Договору оренди (основного договору), яка передбачає нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном, за період з 30.06.2022 р. по 31.07.2023 р. Позивачем було виставлено 19 рахунків та нараховано 811 285,23 грн. за оренду Майна та 67 078,92 грн. за відшкодування витрат на його утримання, які не були сплачені Відповідачем в порядку та строки, визначені Договорами.

За твердженнями позивача, у зв`язку із наявною заборгованістю за Договором, який є предметом цього позову, Позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення Відповідачеві претензії від 24.05.2023 р. № БМЕСД-3-11/279 (а.с.32) на суму основного боргу у розмірі 40 148,25 грн., проте заборгованість Відповідачем не погашена.

Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач вказує, що з урахуванням положень про відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язків за Договором ( п. 6.2., 6.3. Договору) та приписів ст. 625 ЦК України, станом на 01.09.23 р. заборгованість Відповідача за Договором складає 73 139,21 грн., з яких: основний борг - 67 078,92 грн., пеня - 400,38 грн., штраф - 1 605,96 грн. інфляційні збитки- 2 989,90 грн., 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - 1064,05 грн.

У зв`язку з тим, що в позасудовому порядку поновити порушені права позивача не вдалося, відповідач обов`язків по відшкодуванню заборгованості за Договором №БМЕСД-03/24-СУМ не виконав, позивач змушений звернутися з даним позовом до суду.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Статут АТ "Укрзалізниця" (далі - Статут) в новій редакції. Відповідно до зазначеної редакції Статуту змінено тип та назву публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на акціонерне товариство "Українська залізниця".

Згідно з п. 15 Статуту товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.

У відповідності до п. 31, 32 Статуту майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства. Майно товариства формується за рахунок, зокрема, майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства.

Згідно ст. 33 Статуту здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.

Відповідно до Довідки про балансову належність від 18.10.2023 р. № БМЕСД-3-11/601 майно, що є предметом спору, входить до статутного капіталу товариства.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Факт передачі майна Орендарю у користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 11.03.2021 р.

Відповідно до цього Акту, на виконання умов Договору № БМЕС-01/72-ВУМ від 11.03.2021 р. Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 995,00 кв.м., а саме: частину шляху підвищенного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків- Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114.

Пунктом 3.9. Договору оренди майна передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.

Відповідно нарахування на відшкодування витрат на утримання орендованого Майна, здійснюються до дати його фактичного повернення за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3 Договору № БМЕСД-3-24/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача від 12.03.2021р., розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі Розрахунку (Додаток 1 до цього Договору), що є невід`ємною частиною Договору.

Розмір витрат Балансоутримувача по наданню комунальних послуг має динамічний характер та визначається на підставі показників лічильників води, тепла та електричної енергії (за відсутності лічильників визначається розрахунковим шляхом згідно методики (правил) встановлених уповноваженим органом) та об`єму фактично спожитих послуг. Орендар самостійно, за необхідністю, укладає договори з відповідними комунальними службами (постачальними організаціями) на комунальні послуги (послуги з газопостачання, електропостачання, водопостачання, водовідведення та інше), що безпосередньо пов`язані з орендованим Майном та не надані у відповідності до умов Договору.

Враховуючи те, що орендоване майно Відповідачем не було повернуто Позивачу, Відповідачеві були виставлені рахунки на відшкодування витрат на утримання Орендованого майна та оформлені акти виконаних робіт на загальну суму 67 078,92 грн., які не були оплачені у терміни, визначені Договором, а саме:

874-300 від 30.06.2022 - 2676,55 грн.(а.с.26)

874-664 від 30.06.2022 - 2676,55 грн. (а.с.26)

874-703 від 30.06.2022 - 2676,55 грн.(а.с.26 зворотня сторона)

874-742 від 30.06.2022 - 2676,55 грн.(а.с.26 зворотня сторона)

874-779 від 30.06.2022 - 2676,55 грн.(а.с.27)

874-876 від 31.07.2022 - 2676,55 грн.(а.с.27)

874-973 від 31.08.2022 - 2676,55 грн.(а.с.27 зворотня сторона)

874-1263 від 30.09.2022 - 2676,55 грн.(а.с.27 зворотня сторона)

874-1827 від 31.12.2022 -2676,55 грн.(а.с.28)

874-45 від 30.01.2022 -2676,55 грн.(а.с.28)

874-1327 від 31.10.2022 -2676,55 грн.(а.с.28 зворотня сторона)

874-1263 від 30.11.2022 - 2676,55 грн.(а.с.28 зворотня сторона)

874-255 від 28.02.2023 -2676,55 грн.(а.с.29)

874-448 від 31.03.2023 - 2676,55 грн.(а.с.29)

874-645 від 30.04.2023 - 2676,55 грн.(а.с.29 зворотня сторона)

874-839 від 31.05.2023 - 2676,55 грн.(а.с.29 зворотня сторона)

874-1064 від 30.06.2023 - 2676,55 грн.(а.с.30)

874-1242 від 30.06.2023 -18 901,02 грн.(а.с.30)

874-1452 від 31.07.2023 - 2676,55 грн.(а.с.30 зворотня сторона).

Всього - 67 078,92 грн.

Відповідно до п. 2.4. Договору Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат Балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.

За своєю правовою природою рахунок на оплату витрат не є первинним докуентом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити витрати Балансоутримувачу.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 915/641/19.

Приймаючи до уваги те, що обов`язок сплати платежів Орендаря наставав щомісяця 20 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від того, чи виставлявся рахунок Орендодавцем, та з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України, строки виконання грошових зобов`язань Відповідача за Договором вважаються такими, що настали.

Отже, суд дійшов висновку про прострочення відповідачем строку оплати за відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна за Договором № БМЕСД-3-24/СУМ від 12.03.2021.

Щодо тверджень відповідача про те, що враховуючи обставини введення військового стану та обстріли міста Харкова (форс-мажорні обставини), а також норми чинного законодавства відповідач з 24.02.2022 звільняється від обов`язку компенсувати Позивачу витрати на утримання майна, а також і від відповідальності (штрафних санкцій) за невиконання вказаних зобов`язань, суд вказує таке.

24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від /14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-IX.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 09.11.2024.

У відповідності до пункту 6.5. Договору №БМЕСД-3-24/СУМ сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов Договору, якщо останнє зумовлене обставинами непереборної сили.

Пукнтом 6.7 Договору №БМЕСД-3-24/СУМ передбачено, що у разі виникнення обставин непереборної сили Сторона, позбавлена внаслідок їх виникнення можливості належного виконання умов цього Договору, зобов`язана сповістити іншу Сторону про виникнення таких обставин непереборної сили не пізніше 5 робочих днів з дня їх виникнення офіційним листом, засобами факсимільного зв`язку або на електронну пошту, зазначені у Договорі. Оригінал листа про настання обставин непереборної сили паралельно направляється засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення у лист.

Згідно п. 6.8. Договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про виникнення обставин непереборної сили позбавляє Сторону договору права посилатись на виникнення та дію таких обставин як підставу від звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору.

Настання обставин непереборної сили підтверджується у порядку передбаченому чинним законодавством, зокрема сертифікатом Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.(п.6.10)

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності. Так, норма ч. 2ст. 218 ГК Українипередбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Оцінюючи заперечення відповідача з посиланням на наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних з введенням воєнного стану на території України, що позбавило можливість відповідача здійснювати підприємницьку діяльність, отримувати прибуток та здійснювати розрахунки з орендної плати, суд вважає за необхідне зазначити, що настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов`язання. Навіть, якщо під час війни сторона не може своєчасно виконати свої зобов`язання за договором - це не є підставою для звільнення від відповідальності за таке невиконання.

Посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, Відповідачу потрібно довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс-мажору є недостатньо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Слід зазначити, що засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є однією з функцій ТПП, затверджених Статутом ТПП України таЗаконом України «Про торгово-промислові палати України».

Засвідчення форс-мажорних обставин є послугою в розумінніЦивільного кодексу України, яку ТПП надає для фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14,141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

З наведеного вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

13 травня 2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін. У разі судового процесу сертифікат ТПП є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів суд приймає рішення.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на неможливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події «форс-мажору»: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.

Однак, відповідачем не було надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили.

Також, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором в наслідок непереборної сили. В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання зобов`язань за договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів які б підтверджували вплив агресії РФ на неможливість виконання зобов`язання за спірним договором, а неможливість виконання зобов`язання щодо оплати оренди за Договором перебуває у прямому причинному зв`язку із обставинами військового стану та/або воєнними діями.

Крім того, як зазначалося судом вище, згідно пп.6.7 Договору у разі виникнення обставин непереборної сили Сторона, позбавлена внаслідок їх виникнення можливості належного виконання умов цього Договору, зобов`язана сповістити іншу Сторону про виникнення таких обставин непереборної сили не пізніше 5 робочих днів з дня їх виникнення офіційним листом, засобами факсимільного зв`язку або на електронну пошту, зазначені у Договорі.

Виходячи з встановлених обставин, суд дійшов висновку про недобросовісне виконання відповідачем умов договору, в частині негайного письмового інформування позивача про ускладенення в ході виконання зобов`язань та несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відтак, посилання відповідача на форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану в даному випадку визнаються судом недоведеними та необґрунтованими.

Крім того, як зазначалося судом вище, провадження у справі № 922/4915/23 зупинялося до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/4918/23. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2024 у справі №922/4918/23 набрало законної сили 23.05.2024. Суд зазначає, що предметом розгляду справи №922/4918/23 (суддя Лаврова Л.С.) було стягнення з відповідача (ТОВ "Соларус") орендної плати. Оскільки правовідносини щодо оренди майна (справа №922/4918/23) та відшкодування витрат на утримання майна (справа №922/4915/23) є взаємопов`язаними, рішення у справі №922/4918/23 безпосередньо має значення для результату розгляду справи №922/4915/23. Рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/4918/23 (Суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено частково. Крім того, судом в рішенні у справі №922/4918/23 встановлено, що на частину контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції "Харків Балашовський" прибував вагон №24626517, про що свідчить Лист Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 25.12.2023. Таким чином, при розгляді справи №922/4918/23 судом встанолено обставини використання відповідачем (ТОВ "Соларус") орендованого майна. Крім того, судом в рішенні у справі №922/4918/23 зазначено, що відповідачем не було надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дій обставин непереборної сили.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, зважаючи на те, що судом у справі №922/4918/23 (суддя Лаврова Л.С.) встановлено факт оренди майна та користування відповідачем орендованим майном у спірний період, твердження відповідача у справі №922/4915/23 про неможливість використання ним орендованих приміщень спростовуються зазначеним вище.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду документів, які підтверджували сплату заборгованість за договором № БМЕСД-03/24-СУМ від 12.03.2021 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 67 078,92 грн, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Пунктами 6.1.-6.3. Договору сторони передбачили, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства України та умов цього Договору.

У разі несвоєчасної оплати рахунків Балансоутримувача Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані Балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.

У разі виникнення у Орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат Балансоутримувача на утримання та обслуговування Майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50% та більше від сум, виставлених по рахункам за три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Щодо стягнення з відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 400,38 грн. та штрафу у розмірі 1 605,96 грн. у відповідності до договору, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством для учасників господарських відносин не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

За умовами ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови ВПВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення у сумі 400,38 грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначена сума пені та період прострочення.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України (п.7.38 постанови ВПВС від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).

Позивач нарахував 10% штрафу на підставі п. 6.3. Договору за формулою: 16 059,30 грн.(сума заборгованості за 6 місяців) х 10%: 100 = 1 605,96 грн. Розмір останнього є арифметично правильним.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 064,05 грн. - 3 % річних; 2 989,90 грн - інфляційних збитків, суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, а тому підлягає задоволенню в сумі 1 064,05 грн.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню розмірі 2 989,90 грн.

Враховуючи неналежне виконання ТОВ "Соларус" зобов`язань з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за договором оренли нерухомого майна №БМЕС-01/72-ВУМ від 11.03.2021, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог в частині застосування штрафних санкцій.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності достатті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн. покладаються на ТОВ "Соларус" і підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 42, 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус" (місцезнаходження: 61004, місто Харків, Нетіченська набережна, будинок 14, офіс 7; код ЄДРПОУ: 39137548) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 03035, місто Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, будинок 61; код ЄДРПОУ 41149437) 73 139,21 грн. за договором про відшкодування витрат балансоутримувача № БМЕСД-03/24 СУМ від 12.03.2021 року( з яких: 67 078,92 грн.- основний борг, 400, 38 грн. - пеня, 1 605,96 грн.- штраф, 2 989,90 грн.- інфляційні збитки, 1 064,05 грн.- 3% річних), а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "28" серпня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/4915/23