Рішення

від 20.08.2024 по справі 922/639/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2024м. ХарківСправа № 922/639/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" про розірвання договору за участю представників учасників справи:

прокурор - Сірик В.В.

позивача - Вольда М.А.

відповідача - Джим О.В.

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія", в якому просив суд розірвати, укладений 20.04.2012 між позивачем і відповідачем концесійний договір (об`єкт концесії - ЦМК ДП Теплоелектроцентраль-2 Есхар). Також до стягнення заявлені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор стверджував про наявність у даному випадку істотного порушення відповідачем умов концесійного договору, яке полягало у систематичній несплаті концесійних платежів, не проведенні страхування переданого в концесію державного майна, фінансової неспроможності забезпечення послуг з охорони майна, незабезпеченні підприємства вугіллям, допущенні великої заборгованості перед газопостачальною та газорозподільною компаніями, не виплаті заробітної плати працівникам та як наслідок, у зриві опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.

За твердженням прокурора, допущене ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" невиконання умов концесійного договору, порушило майнові права держави, як власника об`єкта концесії, на отримання належних їй платежів за передане відповідачу право здійснювати управління (експлуатацію) цим об`єктом, а також призвело до невиконання дохідної частини Державного бюджету України та зменшенні передбачених законодавством надходжень до нього. Прокурор пояснював також, що передаючи об`єкт критичної інфраструктури у концесію, держава розраховувала на належне та добросовісне виконання умов концесійного договору, наслідком якого буде належне функціонування підприємства, виконання його основної діяльності із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води в регіоні, однак ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" досягнення необхідного ефекту не забезпечило.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.06.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2023, позов задоволено, договір розірвано.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2023 у справі № 922/639/23 скасовано, справу №922/639/23 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2024 для розгляду справи визначено суддю Погорелову О.В.

Ухвалою від 08.03.2024 прийнято до провадження на новий розгляд справу №922/639/23, постановлено справу розглядати у порядку загального позовного провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

25.03.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких позивач вказує на те, що підтримує позов прокурора у повному обсязі та просить суд його задовольнити.

25.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні В обґрунтування заперечень вказує на наступне.

ТОВ "ДВ нафтогазовидобувна компанія" є підприємством паливно-енергетичного комплексу та виробляє електричну та теплову енергію. Основний вид палива, який підприємство використовує у своїй діяльності це вугілля марки А і Т. До початку воєнних дій 2014 року в районах Донбасу, ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" мало вертикально - інтегровану структуру, діяльність якої була спрямована на здійснення видобутку та збагачення вугілля на базі виробничих потужностей Філії "Шахтоуправління з видобутку та збагачення вугілля", що знаходиться в Луганській області. У зв`язку з тим, що вугледобувні шахти та вуглезбагачувальна фабрика Філії "Шахтоуправління з видобутку та збагачення вугілля" розташовані на території, що тимчасово не контролюються державною владою України з 2014 року, здійснення видобутку вугілля на Філії "Шахтоуправління з видобутку та збагачення вугілля" було припинено. Інших виробничих потужностей щодо видобування та переробки вугілля Товариство не має, а тому підприємство вимушене було імпортувати вугілля з інших держав, що значно здорожувало собівартість електричної та теплової енергії. Електрична і теплова енергія від ТЕЦ у вигляді гарячої мережної води, забезпечує опалення споживачів сел. Есхар, підключених до системи централізованого теплопостачання.

ТОВ "ТВ Нафтогазовидобувна компанія" з моменту укладення договору та до настання енергетичної кризи в державі виконувало всі обов`язки по Договору концесії належним чином: сплачувало регулярно і в повному обсязі концесійні платежі, здійснювало виробництво теплової та електричної енергії з додержанням ліцензійних умов ведення господарської діяльності, створило робочі місця, сплачувало заробітну плату та забезпечувало працівників соціально-правовими гарантіями передбаченими Галузевою угодою та колективним договором, забезпечило збільшення обсягу продукції протягом перших 5 років концесії згідно Додатку №4 до Договору, утримувало об`єкт концесії в належному технічному стані, забезпечувало збереження, страхування та платну охорону майна, оформило оренду земельних ділянок, на яких находиться майно та сплачувало орендну плату та земельний податок, здійснило фінансування заходів, спрямованих на поліпшення об`єкта концесії, здійснило капітальні ремонти, реконструкцію, модернізацію основних засобів за рахунок власних коштів. Але, з моменту укладення Концесійного Договору пройшло 10 років, протягом яких кардинально змінилося законодавство в енергетичній сфері, що суттєво змінили правові, фінансові та організаційні засади реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії, через низку факторів, які не залежали від волі концесіонера і безпосередньо суттєво вплинули на його господарську діяльність протягом останніх 3-х років та істотно змінили ті обставини та умови, якими сторони керувалися у процесі укладення Концесійного договору у 2012 році.

У 2019 - 2020 роках в історії України відбулася найбільша енергетичну криза, яка призвела до стрімкого погіршення фінансового стану всіх підприємств енергетичної галузі та, зокрема, відповідача, а саме з 01.07.2019 коли і відбувся перехід на нову модель ринку електричної енергії, через паливну розбалансованість галузі та кризу в енергетичній галузі, дорогу вугільну продукцію, яку компанія відповідача вимушена була закуповувати за кордоном, а також низьку ціну на електроенергію - нижче собівартості, на підприємстві почалося поступове погіршення фінансового стану. Через паливну розбалансованість галузі та найбільшу кризу в енергетичній галузі за всю новітню історію української енергетики підприємство перебувало у збитковому фінансовому стані, що підтверджується балансом про фінансові результати за 2019 - 2021 роки та податковими деклараціями. Криза в енергетичній галузі України є прямим наслідком введення неробочої моделі ринку електроенергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01.07.2019. Витрати, які несло підприємство для підготовки і стабільного проходження опалювальних сезонів не покриваються тарифами на теплову енергію, що останні декілька років встановлюються підприємствам теплопостачання економічно необґрунтованими, що в свою чергу призводить до виникнення колосальних боргів у іншій сфері, а саме перед постачальниками палива, від яких безпосередньо залежить функціонування ТЕЦ.

ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" зверталося до Держави в особі Міністерства (позивача) з проханням надати тимчасову підтримку виробникам, що здійснюють комбіноване виробництво електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях. Також відповідне звернення про отримання тимчасової державної підтримки як виробнику, що здійснює комбіноване виробництво електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях було надіслане Харківською обласною державною адміністрацією на адресу позивача та міністру І. Насалику з проханням фінансово підтримати ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" в намірі проведення реконструкції і в наданні допомоги для реалізації проекту. Але, підтримка Державою надана не була.

Відповідач сплачував до початку кризи в енергетиці концесійні платежі регулярно. В зв`язку з кризовою ситуацією, що склалася на ринку електричної енергії з генеруючими компаніями, які здійснюють виробництво теплової та електричної енергії на теплоелектроцентралях, і середньозважена ціна на електроенергію формується суттєво нижчою за собівартість її виробництва та не покриває витрати концесіонера, які він несе при здійсненні господарської діяльності, у Товариства виникла необхідність переглянути (зменшити) розмір концесійного платежу, і відповідач звертався до Міністерства з цим питанням. Через низку факторів, які не залежали від волі концесіонера і безпосередньо суттєво вплинули на його господарську діяльність та істотно змінили ті обставини та умови, якими сторони керувалися у процесі укладення Концесійного договору у 2012 році. З 2012 року розмір концесійного платежу з моменту укладення договору збільшився у декілька разів. Амортизація об`єкту концесії за період дії Договору концесії склала 35%.

Також відповідач вказує на існування форс-мажорних обставин в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та бойових дій на території Харківської області.

Відповідач вказує на те, що обставини, на які він вказує є об`єктивними і не залежали від його волі, що говорить про відсутністю вини в діях відповідача, що є підставою для відповідальності за порушення зобов`язань. Саме наявність вини є підставою для відповідальності за порушення зобов`язань. Відповідно відсутність вини виключає можливість застосування відповідальності. За таких умов, оскільки в діях відповідача відсутня вина як складовий елемент господарсько-правової відповідальності, правові підстави для застосування до ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" відповідальності відсутні. Невиконання зобов`язань відповідачем по договору відбулося у зв`язку з низкою не залежних від його волі та дій обставин та факторів, які викликані, в першу чергу, державною політикою у енергетичні сфері, від якої фінансово постраждало не тільки підприємство відповідача а і інші підприємства ПЕК. Окрім внутрішньодержавних факторів, почалася війна, яка повністю зупинила роботу ТЕЦ. Відсутність вини відповідача, невідповідність умов договору чинному законодавству, невідповідність розміру концесійного платежу реальному стану об`єкту концесії ще до воєнних дій, а після воєнних тим більше, повністю підпадає під дію п.58 Договору концесії виникнення обставин які викликають необхідність зміни умов договору, а не його розірвання.

23.05.2024 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі, в яких Фонд держмайна вказує на те, що вважає позов прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 20.08.2024 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

У судовому засіданні 20.08.2024 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд встановив наступне.

Харківською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" було встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності в частині розірвання концесійного договору через систематичне порушення істотних умов.

За твердженнями прокурора, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 №39 "Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави" (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля.

До вищевказаного переліку увійшло, зокрема, Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Наказом Міненерговугілля від 09.09.2011 №486 "Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" затверджено статут підприємства, яким органом управління визначено саме Міненерговугілля.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 №2293 "Про затвердження Переліку об`єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію" визначено, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладання концесійного договору.

Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 №10 "Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" утворено відповідну конкурсну комісію, та затверджено положення про неї.

В подальшому, наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 №81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах "Урядовий кур`єр" та "Голос України" і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.

За результатами конкурсу, 20.04.2012 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (позивач, концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувальна компанія" (відповідач, концесіонер) було укладено концесійний договір.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №50-р від 20.01.2021 "Деякі питання управління об`єктами державної власності", було визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 №675 було затверджено Статут Державного підприємства "Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар".

Відповідно до п. 9. Статуту, підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює Кабінет Міністрів України (далі - Суб`єкт управління). Пункт 50 Статуту говорить, що Суб`єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Відповідно до п.52. Статуту, Рішення суб`єкта управління оформляються відповідним актом Кабінету Міністрів України, проект якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього Статуту, які оформляються протокольним рішенням Кабінету Міністрів України. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб`єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.

Кабінет Міністрів України, 10.01.2023 Розпорядженням №37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" визначив Фонд державного майна уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Фонд державного майна України у своїх поясненнях, наданих до суду, не спростував того факту, що йому було передано функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Отже, станом на дату подання позову прокурор, який звертався до суду в інтересах держави, не вірно визначив Міністерство енергетики України, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У статті 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі №915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом nоvіt curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру" дозволяє суду дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у своїх постановах зазначає, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 справа №911/2032/17, від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі №904/1407/21, від 19.05.2022 у справі №904/5558/20, від 20.09.2023 у справі №910/1978/22).

Таким чином, прокурор невірно встановив, що Міністерство енергетики України є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто вказана особа є неналежним позивачем.

Таким чином станом на дату звернення прокурора із позовом до суду у цій справі суб`єктом управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" був Фонд державного майна України.

Крім цього судом встановлено, що відповідно до пункту 55 договору концесії визначено, що його укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року по 19 квітня 2061 року включно).

Відповідно до пункту 1 договору, концесієдавець надає на 49 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об`єктом концесії згідно з пунктом 2 цього договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору.

Пунктом 2 договору визначено, що об`єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар", код ЄДРПОУ 30034023, місцезнаходження: 63524, Україна, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, що складається з державного майна, яким Державне підприємство "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано (набуте) Державним підприємством "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" при здійсненні господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого у господарське відання (необоротні активи, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, інше). Перелік, найменування, склад і вартість об`єкта концесії визначено в додатку №1 до цього договору, зі змінами внесеними додатковою угодою № 1 до цього договору, та в додатково у акті №1 приймання передачі, які являються невід`ємними частинами цього договору. Вартість об`єкта концесії визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011 року та станом на 20.04.2012 року, що проводилась на виконання Наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2011 року №647 та від 20.04.2012 року №252 відповідно (в редакції додаткової угоди №1 від 28.05.2012 року до договору).

Пунктом 7 договору зокрема визначено, що концесієдавець має право, зокрема здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов договору шляхом проведення щорічної перевірки або отримання інформації від концесіонера у порядку, визначеному нормами чинного законодавство України, вимагати дострокового розірвання цього договору у разі порушення концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 13.1 договору, концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об`єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639, та становить 828 250,00 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення договору, Концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об`єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об`єкта концесії відповідно до цього договору (в редакції додаткової угоди №1 від 28.05.2012 до договору).

Наступні концесійні платежі вносяться Концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об`єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об`єкта концесії відповідно до цього договору (пункт 13.2 Договору).

Згідно з пункту 14 договору, передача об`єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення цього договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Між сторонами 20.04.2012 було підписано додаток № 1, а саме: перелік №1 майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається в концесію.

Також 20.04.2012 було підписано додаток №2, а саме: перелік №2 майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011 року, що передається на утримання під час концесії.

Крім того, додатком 3 до договору сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об`єкта концесії протягом 2012 - 2016 років, додатком 4 обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду; додатком 5 до договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об`єкта концесії.

Сторонами 20.04.2012 підписано зведений акт приймання-передачі (додаток 6 до договору), відповідно до якого Міністерство енергетики та вугільної промисловості України передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю ДВ Нафтогазовидобувна компанія прийняло цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.

28.05.2012, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" було укладено додаткову угоду №1 до договору.

Також було підписано додаток №1 до додаткової угоди - перелік майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" переданого в концесію та додаток №2 перелік майна переданого в концесію.

Водночас, додатком 3 до договору сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об`єкта концесії протягом 2012 - 2016 років, додатком 4 обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду; додатком 5 до договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об`єкта концесії.

В подальшому між сторонами було підписано ряд додаткових угод, а саме: 03.07.2012 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору; 20.12.2012 між сторонами було укладено додаткову угоду №3 до договору; 03.11.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду №4 до договору; 28.04.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду №5 до договору.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що починаючи з IV кварталу 2019 року зобов`язання щодо здійснення оплати концесійних платежів, визначених у встановленому Договором порядку відповідачем виконуються неналежним чином. В якості доказів було надано рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі № 922/1805/21 яким було стягнуто з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" 11 036 684,89 грн заборгованості зі сплати концесійних платежів за Договором за період з IV кварталу 2019 року до IV кварталу 2020 року (включно) та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі № 922/1381/22 яким стягнуто з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" 12 432 223,24 грн заборгованості зі сплати концесійних платежів за Договором за період з I кварталу 2021 року до I кварталу 2022 року (включно). Крім цього, Прокурором зазначено, що не виконується Відповідачем обов`язок щодо обов`язкового страхування об`єкта концесії.

Відповідачем надано суду та долучено до матеріалів справи докази щодо сплати заборгованість по концесійним платежам разом зі штрафними санкціями згідно рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі №922/1805/21, та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі №922/1381/22, про що відповідно листом від 25.07.2024 вих. №ДВ/07-185 повідомило Міністерством енергетики України. Таким чином, станом на 25.07.2024, до розгляду справи по суті, у відповідача відсутня заборгованість перед Державою по концесійному договору щодо сплати концесійних платежів, а також штрафних санкцій, вказаних у вищезазначених рішеннях господарського суду Харківської області, які були підставою позовних вимог. Окрім цього, відповідачем до розгляду справи по суті було проведено страхування переданого в концесію державного майна в повному обсязі, про що було повідомлено Міністерство листом від 05.02.2024.

Твердження надані у листі Харківської обласної військової адміністрації від 16.08.2022№01-46/2/808 стосовно незабезпечення ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" підприємство ТЕЦ вугіллям, що є основним видом палива станції та фактично позбавило можливості виконання об`єктом концесії своїх функцій; допущення заборгованості з виплати заробітної плати перед працівниками; про відсутність достатньої кількості кваліфікованого ресурсу, неспроможності концесіонера забезпечити придбання палива, мастильних матеріалів з метою забезпечення виконання прямих функцій підприємства, а також сплатити послуги з охорони об`єкта концесії, як особливо важливого об`єкту електроенергетики спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідачем надано докази того, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану 24.02.2022 нормальне функціонування підприємства взагалі стало неможливим. Відбулося пошкодження будівель та споруд ТЕЦ під час бойових дій в районі розташування підприємства, що унеможливило його роботу. Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова Палата України підтвердила дію форс-мажорних обставин в України.

При цьому відповідач надав докази повного відновлення за власний рахунок генерації електричної енергії ТЕЦ після наслідків ракетних обстрілів, у 2022-2024, залучення в якості кваліфікованого ресурсу для обслуговування та підтримання у робочому стані ТЕЦ 261 працівників, яким сплачується поточна заробітна плата; проведення погашення заборгованості по заробітній платі та платежам до бюджету; забезпечення охорони майна, а саме: до 23.06.2023 майно охоронялося ДП "ВОХОР" згідно договору від 08.10.2012, а з 23.06.2023 охорону об`єкт концесії здійснює Управління поліції в Харківській області згідно договору від 23.06.2023; укладення договору постачання природного газу з ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", для використання його в якості палива, у зв`язку з неможливістю поставок вугілля на ТЕЦ.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відносини концесії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про концесії", та іншими нормативно-правовими актами.

Так, за приписами статті 1 Закону України "Про концесії", концесія - форма здійснення державно-приватного партнерства, що передбачає надання концесієдавцем концесіонеру права на створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення), та/або управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) об`єктом концесії, та/або надання суспільно значущих послуг у порядку та на умовах, визначених концесійним договором, а також передбачає передачу концесіонеру переважної частини операційного ризику, що охоплює ризик попиту та/або ризик пропозиції.

Концесійний договір - договір між концесіонером та концесієдавцем, який визначає порядок та умови реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії;

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про концесії" істотними умовами концесійного договору є: сторони концесійного договору; об`єкт концесії (склад майна та/або технічні і фінансові умови створення, будівництва об`єкта концесії та період його експлуатації); порядок та умови набрання чинності концесійним договором чи окремими його положеннями; предмет концесійного договору, включаючи вид, обсяг та опис робіт та/або суспільно значущих послуг, які здійснюються/надаються відповідно до такого договору; права та обов`язки сторін, що визначаються, зокрема, з урахуванням розподілу ризиків між сторонами; порядок забезпечення земельними ділянками, необхідними для реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії; перелік земельних ділянок, необхідних для реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії (із зазначенням площі та кадастрового номера (за наявності); строк концесійного договору; порядок зміни та припинення концесійного договору; порядок повернення об`єкта концесії; умови встановлення і зміни цін (тарифів) на товари (роботи, послуги), що створюються (виконуються, надаються) концесіонером, - у випадках концесій на ринках, що перебувають у стані природної монополії; умови надання державної підтримки (у разі її надання); порядок списання майна; порядок, розмір та умови внесення концесійних платежів; підстави, процедури і наслідки розірвання концесійного договору, включаючи платежі, пов`язані з достроковим розірванням; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, що випливають із концесійного договору; порядок здійснення концесієдавцем контролю за виконанням договору; порядок вирішення спорів між сторонами.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про концесію" визначено, що умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору, у тому числі якщо після його укладення законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.

При цьому, відповідно до вимоги частини 1 статті 10 Закону України "Про концесію" (в редакції від 05.10.2011 чинній на момент укладання між сторонами договору концесії) істотними умовами договору концесії є: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об`єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об`єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об`єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об`єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, що випливають з концесійного договору; страхування концесіонером об`єктів концесії, взятих у концесію; порядок внесення змін та розірвання договору; порядок вирішення спорів між сторонами; право на отримання інформації та проведення перевірки виконання умов договору; порядок та умови передачі, у тому числі з наданням гарантії кредиторам, прав і зобов`язань, що випливають з концесійного договору; порядок використання об`єктів права інтелектуальної власності.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови. Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. З аналізу вищевикладеного слідує, що сторона повністю отримує те, на що вона розраховувала при укладенні договору, що в свою чергу не тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд приймає до уваги той факт, що відповідач, продовжує здійснювати генерацію електроенергії в умовах війни та тотальної нестачі електричної енергії в країні, після обстрілу та пошкодження російською федерацією виробничих потужностей проводить за власний рахунок відбудову ТЕЦ, сплачує податки та збори до державного бюджету, усунув всі недоліки за договором концесії, а саме сплатив заборгованість по Договору концесії, яка була встановлена рішеннями судів та провів страхування об`єкта концесії.

Твердження позивача про заборгованість відповідача за 2022-2023 роки суд сприймає критично, оскільки відповідач заперечує щодо такої заборгованості, рішення суду, яким було б встановлена така заборгованість відсутнє у матеріалах справи.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦКУ, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Саме наявність вини є підставою для відповідальності за порушення зобов`язань. Відповідно відсутність вини виключає можливість застосування відповідальності. За таких умов, оскільки в діях відповідача відсутня вина як складовий елемент господарсько-правової відповідальності, правові підстави для застосування до ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" відповідальності відсутні.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Судом приймається до уваги той факт, що відповідачем до розгляду справи по суті усунуті всі недоліки, які були підставою позовних вимог. У зв`язку із чим відсутня шкода інтересам держави, оскільки держава, як власник об`єкта концесії, отримала належні їй платежі за передане відповідачу право здійснювати управління (експлуатацію) цим об`єктом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, оцінюючи в кожному конкретному випадку правові наслідки необґрунтованого допуску прокурора до представництва, слід виходити з того, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення справи по суті, безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №918/323/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Судом встановлено, що визначений прокурором позивач Міністерство енергетики України, не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, а отже звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову. Окрім цього судом встановлено, що відповідачем до розгляду справи по суті усунуті всі недоліки, які були підставою позовних вимог, у зв`язку із чим шкода інтересам держави відсутня.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі залишається за прокурором.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 614, 625, 628, 629, 638, 651ЦК України, ст.ст. 173, 180, 193 ГК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Прокурор - Харківська обласна прокуратура (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108).

Позивач - Міністерство енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 30, ЄДРПОУ 37552996).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, ЄДРПОУ 34181461).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Повне рішення підписано 28 серпня 2024 року.

СуддяО.В. Погорелова