Рішення

від 27.01.2010 по справі 34/434-13/262

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа №  34/434-13/262

27.01.10

За позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенборн"

до                     Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи  ОСОБА_1

про                   стягнення  418 825,18 грн.

Представники сторін:

від позивача         Розман С.Ю.-  дов. № 085 від 11.01.2010 р.

від відповідача    Бойко К.В. –дов. № б/н від 23.03.2009 р, був ОСОБА_1.

В судовому засіданні 27.01.10 за згодою сторін оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВ і СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Шенборн”(далі –Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 418 825,18 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.09 № 34/434, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду №34/434 від 28.04.09,  позов задоволений, стягнуто 418 852.18 грн. та судові витрати.  від 21.11.2008 порушено  провадження у справі  та призначено розгляд справи на 10.12.2008.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.09 №34/434 судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду з підстав не повного з’ясування обставин реалізації продукції.

Згідно до резолюції Голови суду справу передано на розгляд судді Курдельчуку І.Д.   

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.09 № 34/434-13/262 справу прийнято до свого провадження, сторони зобов’язано вчинити дії та надати документи, розгляд справи призначений на 10.09.09.

Розгляд справи відкладався в судових засіданнях 10.09.09, 07.10.09. 28.10.09, 08.12.09, 13.01.10 та у судовому засіданні 18.11.09 оголошувалась перерва до 08.12.09 у зв’язку з неявкою сторін, неподанням витребуваних документів, необхідністю витребування нових доказів і за клопотанням відповідача.

Строк вирішення спору продовжений за клопотанням сторін 07.10.09, як це передбачено ст.69 ГПК України.

В ході розгляду справи з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи  були направлені запити до Мукачівського МВ ГУМВС в Закарпатській області, Бойко Л.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Головних державних санітарних лікарів м. Києва та Закарпатської обл., також для дачі пояснень викликався гр.ОСОБА_2., колишній директор ТОВ «Шенборн».

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач зазначив, що останній продав Відповідачу товар на загальну суму 439 705,18 грн., однак Відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 20 880,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що продукция за видатковими накладними передана відповідачу на виконання договору № 12 поставки оптової партії товарів від 14.01.05, і яка за актами утилізації продукції від 28.04.06 та від 30.06.06, підписаними обома сторонами, була утилізованою, що підтверджується також актом взаємних розрахунків від 08.09.06, відповідач частково розрахувався за реалізований товар, а інша частина  товару, яка була утилізована, ним оплаті не підлягала, і за  домовленістю сторін розрахунки є проведеними у повному обсязі та сторони обопільних претензій не мають. Оригінали актів були передані директору ТОВ «Шенборн»ОСОБА_2 і у жовтні 2006 втрачені за невідомих обставин. Також відповідач зазначив, що інформація про осіб, підприємства, організації  що здійснювали утилізацію продукції є комерційною таємницею та розголошенню не підлягає.

Як вбачається, з постанови Вищого господарського суду України від 23.07.09 №34/434 представник відповідача у судовому засіданні касаційної інстанції не заперечував наявність у нього зазначених вище оригіналів актів, однак суд не витребував їх для огляду.

На виконання обов’язкових вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції місцевим судом витребувані оригінали актів, пояснення відповідача про їх відсутність.

В ході розгляду справи відповідач пояснив, що надати, витребувані судом належні і допустимі докази укладення угод про утилізацію продукції, докази її проведення, первинну бухгалтерську документацію, яка підтверджує передачу на утилізацію, тощо, не має можливості за їх відсутності, оскільки такі угоди не укладались.

Викликаний до суду  для дачі пояснень ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) не з’явився, поважних причин неявки суду не повідомив.  

Матеріали справи містять, відповіді на судові запити:

-від Мукачівського МВ ГУМВС в Закарпатській області щодо відсутності інформації про хід розгляду заяви від 10.10.06 щодо втрати оригіналів документів, які свідчать про утилізацію продукції;

-від Бойко Л.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, яка повідомила, що оригінали  договору № 12 від 14.01.05 та актів утилізації від 28.04.06, 30.06.06 та акту взаємних розрахунків від 08.09.06 для виготовлення копії 22.07.09 надав особисто ОСОБА_1.;

-від Головного державного санітарного лікаря Закарпатської області про те, що у 2006 році м’ясна продукція у ТОВ «Шенборн»та СПД,ф/о ОСОБА_1. не вилучалась, а атестовані підприємства, що здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції на адміністративній території Закарпатської області відсутні;

-від Головного державного санітарного лікаря міста Києва про те, у 2006 році заяв щодо утилізації м’ясної продукції не надходило взагалі.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні роз’яснені вимоги ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України за заявою відповідача здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами, про що долучені формуляри (протоколи) судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.01.05 між сторонами по справі був укладений договір № 12 поставки оптової партії товарів, згідно п. 1.1. якого продавець (позивач) зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві (відповідачу) товари, визначені на підставі накладних, а саме м’ясну та ковбасну продукцію, яка за пакуванням, маркуванням, зовнішнім виглядом або іншими якостями не підлягає до реалізації за стандартами національних мереж супермаркетів.

Покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти товар, вжити всіх можливих заходів для усунення ознак некондиційності товару та самостійно реалізовувати продукцію після проведення заходів щодо усунення недоліків (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору, покупець зобов’язаний за результатами реалізації провести розрахунок з продавцем за реалізований товар або його частину. У разі неможливості усунення недоліків, покупець зобов’язаний повернути частину товару, що не придатна до змін та подальшої реалізації, продавцеві, або прийняти спільне з повноважним представником продавця  рішення про утилізацію товару.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент), визначаються специфікацією, якою є товарно-транспортними накладними до цього Договору (п. 1.5. Договору).

Пунктом 5.2 договору сторони встановили момент переходу права власності і ризиків –підписання акту-прийому –передачі.

Між строрнами виникли правовідносини поставки –з відстрочкою платежу.  

На виконання умов Договору, протягом лютого-червня 2006 р. позивач поставив відповідачу продукцію товар на загальну суму 439 705,18 грн., що підтверджується видатковими накладними № Ш-000125 від 20.02.06 на суму 185617,02 грн., № Ш-000126 від 31.03.06 на суму 94505,69 грн.,  № Ш-0011 від 30.04.06 на суму 68175,79 грн.,  № Ш-0014 від 31.05.06 на суму 46695,98 р., № Ш-0017 від 07.06.06 на суму 44710,70 грн.

Відповідно до п.4.1. товар відпускається під реалізацію, тому остаточний розрахунок (готівковий/безготівковий п.4.2)  між продавцем і покупцем проводиться лише після остаточної реалізації Товару Покупцем третім особам, частковому поверненні продавцеві або частковій утилізації товару

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 20 880,00 грн. , що ним підтверджено і зазначено, що товар у нього відсутній.

Крім того, в матеріалах справи наявний Аудиторський висновок для управління персоналу ТОВ “Шенборн”, складений ТОВ “АК Закарпат-Бізнес-Консалтінг”22.11.2006, відповідно до сертифікату серії А№005892, виданого згідно рішення АПУ №143 від 17.01.2005, чинного до 17.01.2010.

Відповідно до додатку №15 згаданого висновку, серед переліку дебіторів заборгованості по рахунку 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” є ФОП ОСОБА_1., заборгованість якого становить 418 825,18 грн.

При цьому, в матеріалах справи наявна довідка ТОВ “Шенборн” за підписом директора та головного бухгалтера від 10.12.2008 за №86, відповідно до якої сума заборгованості становить 418 825,18 грн.

Як вказано,відповідач також підтверджує часткову оплату в сумі 20880,00 грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

  Частинами 1, 3 та 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

  Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

   Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

 Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

 Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, станом на день вирішення спору сума основного боргу відповідача складає 418825,18 грн.

Відповідач заперечуючи проти позову вказав, що доказом відсутності заборгованості є акт взаємних розрахунків згідно до договроу №12 від 14.01.05 складений сторонами 08.09.06 відповідно до якого СПД –ОСОБА_1., як покупець, прийняв продукцію від ТОВ «Шенборн», як продавця; покупець вжив усіх заходів для усуненя недоліків товару; сторони узгодили повний обсяг реалізованої продукції   

Здійснюючи юридичну оцінку повідомлених відповідачем фактичних обставин справи та їх повноту, господарський суд України дійшов висновку, про їх недоведеність, виходячи з такого.

Відповідно до положень ст.36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

З постанови Вищого господарського суду України від 23.07.09 №34/434 вбачається, що представник відповідача у судовому засіданні касаційної інстанції не заперечував наявність у нього зазначених вище актів в оригіналах, однак суд  не витребував їх для огляду.

Виконуючи обов’язкові вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції місцевий господарський суд витребував оригінали документів, на які як на підставу для відмови у позові посилався відповідач, проте він зазначив, що такі оригінали у нього відсутні.    

З відповіді Бойко Л.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, на судовий запит вбачається, що 22.07.09 особисто ОСОБА_1. надав оригінали  договору № 12 від 14.01.05 та актів утилізації від 28.04.06, 30.06.06 та акту взаємних розрахунків від 08.09.06 для виготовлення копії.

Водночас судом витребувані інші документи, які б підтверджували передачу на утилізацію і саму утилізацію проданої відповідачу продукції як-от первинна бухгалтерська документація (видаткові, податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, акти приймання –передачі продукції, тощо) відповідачем не надані.  

Посилання відповідача як на підставу не надати витребувані документи на комерційну таємницю (505 ЦК України) не ґрунтуються на приписах ст.ст.32-34, 36, 38 та 4-5 ГПК України.

Визначення ступнею невідповідності м’ясної продукції державним стандартам, санітарним правилам, іншим нормативно-правовим актам, які регламентують питання обігу м’ясної продукції врегульовані Законами України "Про ветеринарну медицину", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини №28 від 07.06.02.

Згідно о п.2 Правил ветеринарно-санітарна оцінка - діяльність щодо визначення придатності (або непридатності) об'єктів ветсанекспертизи для використання за призначенням, в результаті якої видається відповідний документ.

Документ за результатами ветеринарно-санітарної оцінки продукції проданої позивачем відповідачу, а саме Балик «Марочний»(0,3) 139,243 кг та 207,00 кг, Балик «Марочний» (1,5) 75,730кг  та 163,60 кг, Вітчина пресована (0.3) 50,768 кг, Вітчина пресована ( 1.5) 13,168 кг, Вітчина «Царська»(0,3) 1324,050 кг та 699,070кг,,  Вітчина «Царська - (1.5) 327,700 кг та 140,50кг, Грудинка «Українська (0.3) 1501,200 кг та 1009,0 кг, Грудинка «Українська»(1.5) 435,00 кг та 904,20кг, Окорок «Столичний»(0.3) 992,50кг та 1053,60 кг, Окорок «Столичний»(1.5) 32.047кг та 495,70кг, Рулет «Ленінградський»(1.5) 83,430 кг та 55,430 кг, Щока 742,740 кг та 611,40 кг, Рулька «Венгерська»93,590кг та 421,40 кг, Сало «Українське» 593,69 кг та 130,60 кг, Сало «Українське» копчене 597,0 кг, Шийка «Ніжна»(0.3) 621,480 кг та 21,90 кг, Шийка «Ніжна»(1.5) 76,540 кг, Ковбаса «Дрогобицька»126,906 кг та 428,40 кг, Ковбаса «Мукачівська м’ясна »16,250 кг, Підчеревина –511,820 кг та 366,90 кг,  Ребра копчені 375,0кг, Шпик «По-венгерськи»77,270 кг та 270,80 кг, Шпик «По-венгерськи»копчений 4,080 кг, Ковбаса «Ветчина Київська»93,750 кг, Паштет «Печінковий»50.400 кг, Паштет «Пікантний»93,340 кг, Філей «Київський»(0.3) 1,134 кг, Філей «Київський» (1.5) 4,670 кг  відсутній, що вказує на не підтвердження  неякісності цього товару, як про це зазначали сторони при укладенні договору №12 (п.1.1-1.3).

Утилізація неякісної продукції передбачена Законом України"Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

Так, відповідно до ст.2 Закону вилучення продукції з обігу - фактичне припинення обігу (реалізації) продукції, здійснене в установленому порядку, за рішенням власника продукції або спеціально уповноважених органів виконавчої влади в межах їх повноважень; власник продукції - фізична або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності усіх форм власності, що виробляє чи реалізує відповідну продукцію; продукція - будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або імпортована на митну територію України, призначена для споживання та (або) виробництва іншої продукції, у тому числі напівфабрикати і сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування.

Відповідно до ч.3 ст. 18 цього Закону переробка, утилізація або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції здійснюється підприємствами, виробництво яких пройшло атестацію на виконання цих робіт відповідно до вимог цього Закону.

Згідно до положень ст.19 вказаного Закону Підприємства, що здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, зобов'язані, зокрема,  вести облік надходження, а також переробки, утилізації або знищення вилученої з обігу продукції.

Такі підприємства, підлягають в установленому порядку атестації виробництва на відповідність обов'язковим вимогам, що встановлені нормативно-правовими актами та нормативними документами щодо поводження з окремими видами речовин, матеріалів та предметів, охорони навколишнього природного середовища, а також на відповідність санітарним і пожежним нормам, правилам та нормативам екологічної безпеки.

З пояснень відповідача вбачається, що утилізації він доручив третім особам та сама утилізована продукція і була розрахунком за виконані роботи.

Оплата робіт, пов'язаних з переробкою, утилізацією, знищенням або подальшим використанням вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, здійснюється власниками цієї продукції (ст.20 Закону).

Відповідно до припису ст.22 Закону особи, винні в порушенні законодавства про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції, несуть згідно з законом дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: здійснення переробки, утилізації або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції підприємствами, виробництво яких не атестоване.

З відповідей головних державних санітарних лікарів на вбачається, що у 2006 році м’ясна продукція у ТОВ «Шенборн»та СПД,ф/о ОСОБА_1. не вилучалась, а атестовані підприємства, що здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції на адміністративній території Закарпатської області відсутні,  а по місту Києву про те, у 2006 році заяв щодо утилізації м’ясної продукції не надходило взагалі.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарські операції повинні бути підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням умов п.4.2 договору покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його реалізації третім особам.

Відсутність товару у відповідача підтверджена ним особисто  в судовому засіданні вказує на її відчуження) реалізацію)

Проте, Відповідач, як у передбачений договором строк так і на час вирішення спору  свого зобов'язання щодо оплати вартості отриманого Товару у повному обсязі не виконав.

Так, не сплачена Відповідачем сума заборгованості за Товар складає –418 825,18 грн.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з того, що відповідач вказує на те, що продукція у нього відсутня, тому суд дійшов висновку, що виконання зобов’язання з оплати після реалізації третім особам не може мати місця, оскільки документально встановити факт реалізації продукції не можливо.

Втім, відповідач вказав, що така продукція у нього вже відсутня, тому суд дійшов висновку, що оскільки він не надав належних доказів її утилізації та повернення продавцю і вона у нього відсутня то така продукція фактично є реалізованою третім особам.       

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості у сумі 418 825,18 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім витрат з оплати державного мита та  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу позивач просить про стягнення з Відповідача 5 000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Позивач підтверджує вказані витрати долученими до матеріалів справи Договором №14-1/с про надання юридичних послуг від 01.10.08, укладений між ОСОБА_3. та ТОВ “Шенборн”, Актом про надання послуг за договором від 02.10.08 та платіжним дорученням №92 від 02.10.08 на загальну суму 5 000,00 грн.

Пунктом 1.1 Договору №14-1/с про надання юридичних послуг від 01.10.2008 передбачено, що Замовник доручає, а Виконавець приймає зобов’язання по наданню юридичних послуг у справі про стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1. (боржника) на користь Замовника заборгованості за отримані у лютому-червні 2006 року м’ясні вироби згідно з видатковими накладними. Юридичні послуги полягають у підготовці документів правового характеру (позовні заяви, претензії, клопотання, скарги, тощо) і представлення інтересів Замовника у судах всіх інстанцій при розгляді даної справи та у виконавчому провадженні по виконанню рішення у ній.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати, за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про адвокатуру” адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України “Про адвокатуру” адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

При  цьому, суд враховує положення статті 627 ЦК України, у якій закріплено принцип свободи договору, який полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори або утримуватися від їх укладання, а також визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Згідно до ч. 3 ст.48 ГПК України витрати що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наведене у ст..2 названого закону, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування в якості судових витрат сум, сплачених стороною за отримання послуг тільки адвокатам, а не будь-яким представникам.

Зазначені витрати сплачені за договором №14-1с на надання юридичних послуг є результатом вільного волевиявлення при виконанні зобов’язання і не носять для відповідача обов‘язкового характеру, не відносяться судових витрат, не обумовлені поведінкою відповідача, оскільки є добровільно сплачені за господарським договором на користь іншого контрагента.

Враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді, відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов’язаних з представленням інтересів позивача в суді, підготовкою позовних матеріалів тощо, не є обов’язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, тому витрати по оплаті юридичних послуг не підлягають стягненню з відповідача.

При цьому суд зазначає, що акт виконаних робіт підписаний сторонами договору до порушення провадження у справі і адвокат при новому розгляді справи, в ході її розгляду і вирішення спору, участі не брав і  умови п.1.1. договору №14-1/с щодо представництва інтересів Замовника у судах не виконав.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 22, 32-35, 43, 47, 49, 75,  82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шенборн”(89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Пряшівська-бічна, 8-А, ідентифікаційний код 30420264, рах. 26008001157288 в ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України, МФО 312226) 418 825 (чотириста вісімнадцять тисяч вісімсот двадцять п’ять) грн. 18 коп. основного боргу, 4 188 (чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 25 витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення  десятиденного строку з дня його прийняття. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

                         Суддя                                                                                            І.Д. Курдельчук

               дата підписання 24.02.10