Окрема думка

від 21.08.2024 по справі 621/2533/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 621/2533/21(провадження № 61-9069 ск 24)

21 серпня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 листопада 2023 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є в спільній частковій власності і ухвалою від 21 серпня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року та витребував матеріали справи, а ухвалою від 21 серпня 2024 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 листопада 2023 року.

Водночас з рішеннями колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив: 1) поділити в натурі між співвласниками комплекс, загальною площею 773,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що є у спільній частковій власності; 2) виділити у власність ОСОБА_2 нежитлові приміщення комплексу: нежитловий будинок літ. А-1, загальна площа 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальна площа 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальна площа 142,7 кв. м; склад літ. Ж, загальна площа 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальна площа 122,6 кв. м; ворота номер 1; 3) виділити у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення комплексу: склад літ. З-1, загальна площа 63,8 кв. м; гараж літ. Н, загальна площа 48,6 кв. м; 4) припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на комплекс за адресою: АДРЕСА_2 ; 5) стягнути з відповідача судові витрати.

2. Зміївський районний суд Харківської області рішенням від 03 листопада 2023 року позов задовольнив. Поділив в натурі між співвласниками майновий комплекс, загальною площею 773,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ), що є у спільній частковій власності. Виділив у власність ОСОБА_2 нежитлові приміщення комплексу: нежитловий будинок літ. А-1, загальна площа 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальна площа 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальна площа 142,7 кв. м; склад літ. Ж, загальна площа 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальна площа 122,6 кв. м; ворота номер 1. Виділив у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення комплексу: склад літ. З-1, загальна площа 63,8 кв. м; гараж літ. Н, загальна площа 48,6 кв. м. Припинив право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на комплекс за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ). Стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : 2 912, 81 грн на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору; 17 161,00 грн на відшкодування судових витрат по оплаті вартості судової експертизи № 34269 від 18 липня 2023 року.

3. Зміївський районний суд Харківської області додатковим рішенням від 17 листопада 2023 року вимогу представника позивача ОСОБА_3 про відшкодування позивачу ОСОБА_2 витрат на правову допомогу задовольнив та стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу.

4. Харківський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення та рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 листопада 2023 року - без змін.

5. У червні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 листопада 2023 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, у якій скаржниця просить скасувати оскаржувані судові рішення в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

6. Заявниця вказує на те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень були застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2023 року у справі № 520/8307/15-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 607/4891/15-ц, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, від 15 лютого 2022 року у справі № 495/8889/13-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16 ц, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, тощо.

7. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржниця вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Зокрема, суди не звернули уваги, що внаслідок проведеної реконструкції об`єкт, який входить до предмету позову, має ознаки перепланування і добудови, змін конструкцій, збільшення площі, як і демонтаж окремих частин, тощо. Тобто, розглядаючи дану справу суди вирішили питання поділу майна і виділу майна одночасно, що не є тотожнім.

8. Також скаржниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення процесуальних норм, а саме Зміїівський районний суд Харківської області в оскаржуваному рішенні вказав, що ОСОБА_1 ігнорувала судовий розгляд, повідомлялась належним чином, але не скористалась своїм процесуальним правом та розглянув справу без участі відповідачки, а апеляційний суд погодився з таким рішенням.

9. Частинами першою та другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

10. Відповідно до положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

11. Також відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

12. Згідно із частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

13. Згідно із положенням статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

14. Статтею 357 ЦК України, якою регулюється визначення часток у праві спільної часткової власності, передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

15. Частинами першою та третьою статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

16. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

17. Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди призначенню будівлі.

18. Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу частки комплексу від 08 лютого 2007 року ОСОБА_2 є власником 91/100 частки комплексу, номер АДРЕСА_2 (на теперішній час АДРЕСА_1 ), договір посвідчено приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В. І.

19. Згідно Технічного паспорту на громадський будинок літ. А (нежитловий будинок), до належної ОСОБА_2 частки комплексу, входить: нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м, адмінкорпус літ. Г-1 загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус літ Д-1 загальною площею 142,7 кв. м, вбиральню літ. Е, склад літ. Ж загальною площею 235,5 кв. м, склад холодильних камер літ. З загальною площею 122,6 кв. м, ворота номер 1.

20. На підставі договору дарування № 2864 від 30 жовтня 2010 року ОСОБА_1 є власником 9/100 часток комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

21. Згідно до Витягу про державну реєстрацію прав КП "Зміївське бюро технічної інвентаризації", до належної ОСОБА_1 частки комплексу, входить: нежитлова будівля-гараж літ. Н, загальною площею 48,6 кв. м, частина нежитлової будівлі-складу літ. З, загальною площею 63,3 кв. м.

22. Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на земельній ділянці, площею 0,2487 га, кадастровий номер - 6321755600:01:005:0050, розташований нежитловий будинок з цегли, зазначений в плані під літ. "А-1", загальною площею 119,6 кв. м, адмінкорпусу (колишній склад) з цегли, зазначений в плані під літ. "Г-1", загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус (колишній склад) з цегли, зазначений в плані під літ. "Д-1", загальною площею 142,7 кв. м, вбиральня під літ. "Е", склад з залізобетонних блоків, зазначений в плані під літ. "Ж", загальною площею 235,5 кв. м, склад холодильні камери з шлакоблоку, зазначений в плані під літ. "З", загальною площею 205,10 кв. м, ворота № 1, гараж з цегли, зазначений в плані під літ. "Н", загальною площею 48,60 кв. м.

23. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 271470228 від 20 серпня 2021 року об`єкт нерухомого майна - комплекс має загальну площу 773 кв. м, за ОСОБА_2 зареєстровано 91/100 частки комплексу, за ОСОБА_1 - 9/100 частки комплексу. Додаткові відомості: 91/100 частки комплексу складає: нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м, адмінкорпус літ. Г-1 загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус літ. Д-1 загальною площею 142,7 кв. м, вбиральню літ. Е, склад літ. Ж загальною площею 235,5 кв. м, склад холодильних камер літ. З загальною площею 122,6 кв. м, ворота номер 1. Додаткові відомості про інші речові права: спільне-часткове користування земельною ділянкою: ОСОБА_1 передано в оренду частину земельної ділянки площею 0,0224 га, що складає 9/100 від загальної площі земельної ділянки; ФОП ОСОБА_2 передано в оренду частину земельної ділянки площею 0,2263 га, що становить 91/100 від загальної площі земельної ділянки. Додатковою угодою від 16 вересня 2019 року договір оренди, укладений Комсомольською селищною радою та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрований в Державному реєстрі земель 07 жовтня 2008 року за № 040869100143.

24. З експлікації технічних паспортів від 24 лютого 2003 року, станом на дату придбання ОСОБА_2 91/100 частки комплексу площа приміщень становила: нежитлова будівля літ. А-1, загальна площа 119,6 кв. м; нежитлова будівля літ. Г-1, загальна площа 40,7 кв. м; нежитлова будівля літ Д-1, загальна площа 142,7 кв. м; нежитлова будівля літ Ж-1, загальна площа 235,5 кв. м; нежитлова будівля літ З-1, загальна площа 122,6 кв. м.

25. З Декларації про початок виконання будівельних робіт (крім об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури) вбачається, що у жовтні 2015 року ОСОБА_2 подав до Департаменту ДАБІ у Харківській області декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме реконструкції частини будівель комплексу по АДРЕСА_1 . Декларація зареєстрована в Департаменті ДАБІ у Харківській області 29 жовтня 2015 року № ХК 082153020697. У березні 2021 року ОСОБА_2 подав через електронну систему Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації. Декларація зареєстрована в Департаменті ДАБІ у Харківській області 04 березня 2021 року № ХК 101210303812.

26. За даними експлікацій технічних паспортів від 20 грудня 2020 року, виготовлених на підставі проведеної технічної інвентаризації, площа приміщень 91/100 частки комплексу становить: нежитлова будівля літ. А-2, загальна площа 299,7 кв. м; нежитлова будівля літ. Г-1, загальна площа 40,7 кв. м; нежитлова будівля літ Д-1, загальна площа 142,7 кв. м; нежитлова будівля літ Ж-1, загальна площа 275,5 кв. м; нежитлова будівля літ З-1, загальна площа 152,0 кв. м.

27. Згідно із вимогами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

28. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

29. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

30. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

31. Крім цього, відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

32. Так частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

33. Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Конституції України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

34. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 15 липня 2010 року у справі «Ющенко та інші проти України» вказав на те, що право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання. За відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

35. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

36. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 зазначала, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

37. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Господарський суд Харківської області рішенням від 29 березня 2018 року позов ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про знесення об`єктів, треті особи: Комсомольська селищна рада Зміївського району Харківської області; Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України в Харківській області задовольнив частково, зобов`язав ФОП ОСОБА_2 знести (прибрати з земельної ділянки) відкритий майданчик зберігання будівельних матеріалів, який знаходиться на відстані 5,3 м від грані гаражу літ. «И-1» (габарити 3,05*8,7 м), який розташований по АДРЕСА_1 .

38. Крім цього, Верховний Суд постановою від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишив без змін. При цьому Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що Зміївський районний суд Харківської області рішенням від 28 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задовольнив частково, визнав за ОСОБА_2 право власності на такі об`єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 : нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1 загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус літ. Д-1 загальною площею 142,7 кв. м, вбиральню літ. Е, склад літ. Ж загальною площею 235,5 кв. м, склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м, ворота номер 1, у задоволенні іншої частини позову відмовлено. Харківський апеляційний суд постановою від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 вересня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 : нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1 загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус літ. Д-1 загальною площею 142,7 кв. м, вбиральню літ. Е, склад літ. Ж загальною площею 235,5 кв. м, склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м, ворота номер 1, скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовив, в іншій частині рішення залишив без змін, вирішив питання про розподіл судових витрат.

39. Так, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не було доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, оскільки відповідно до умов договору купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року та договору дарування від 30 жовтня 2010 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками комплексу будівель по АДРЕСА_1 : ОСОБА_2 належить 91/100 частки комплексу, а ОСОБА_1 - 9/100 частки відповідно. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розподілу та закріплення спірного нерухомого майна в натурі. Із позовними вимогами про виділ спірного майна в натурі із спільної часткової власності позивач до суду не звертався.

40. Також суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 29 липня 2021 року ОСОБА_2 поштовим відправленням звернувся до ОСОБА_1 з письмовою пропозицією укласти договір про поділ в натурі нежитлового комплексу за адресою: АДРЕСА_2 з його обов`язковим нотаріальним посвідченням. Лист отримано ОСОБА_1 03 серпня 2021 року.

41. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 34269 від 18 липня 2023 року вбачається наступне: 1. З технічної точки зору, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, розділити (виділити частку) у комплексі АДРЕСА_2 (на теперішній час АДРЕСА_1 ), без врахування проведеної реконструкції нежитлових будівель комплексу літ. "А- 1", літ. "Ж-1", літ. "3-1", можливо з незначним відступом від ідеальних часток співвласників, у зв`язку зі знесенням частини будівель та споруд, які входили до розрахунку ідеальних часток співвласників. 2. Фактичні частки співвласників по нежитловим приміщенням будівель та споруд комплексу АДРЕСА_2 (на теперішній час АДРЕСА_1 ), з урахуванням знесення (демонтажу) та без врахування проведеної реконструкції нежитлових будівель комплексу літ. "А-1", літ. "Ж-1", літ. "3-1" становлять: ОСОБА_2 - 86/100; ОСОБА_1 - 14/100. 3. Запропоновано варіант розділу (виділення частки) в будівлях та спорудах комплексу АДРЕСА_2 (на теперішній час АДРЕСА_1 ) за фактичним користуванням, у відповідності до правовстановлюючих документів, з урахуванням знесення (демонтажу) та без врахування проведеної реконструкції нежитлових будівель комплексу літ. "А-1", літ. "Ж-1", літ. "3-1", відповідно до вимог нормативно-правових актів.

42. Отже суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл часток між співвласниками майна, виходив із єдиного запропонованого варіанту розподілу нежитлових приміщень, а саме за варіантом розділу (виділення частки): І співвласнику ( ОСОБА_2 ) запропоновано виділити нежитлових приміщень площею 658,3 кв. м, що становить 86/100 частин комплексу, замість 91/100. ІІ співвласнику ( ОСОБА_1 ) запропоновано виділити нежитлових приміщень площею 103,9 кв. м, що становить 14/100 частин комплексу, замість 9/100.

43. Таким чином, суди попередніх інстанцій діючи в межах наданих їм процесуальним законом повноважень, дослідили висновки вищевказаної судової будівельно-технічної експертизи та дійшли правильного висновку про те, що частина майнового комплексу, яка виділена позивачеві ОСОБА_2 , відповідає його частці у праві спільної часткової власності, доказів які б свідчили про наявність підстав для іншого розподілу, ніж визначений судом першої інстанції, матеріали справи не містять та ОСОБА_1 не надано. Запропонований експертом та вирішений судом варіант не порушує права ОСОБА_1 та відповідає її частці у праві спільної часткової власності, та при цьому об`єкти самочинного будівництва до розподілу не включено.

44. Разом з тим, під час розгляду даної справи скаржницею ОСОБА_1 клопотань про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи не було заявлено, і з підстав дослідження судами першої та апеляційної інстанції доказів скаржниця судові рішення не оскаржує.

45. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень були застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 520/8307/15-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 607/4891/15-ц, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, від 15 лютого 2022 року у справі № 495/8889/13-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16-ц, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 тощо, варто зазначити таке.

46. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

47. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

48. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

49. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

50. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

51. Із зазначених скаржницею постанов Верховного Суду вбачається, що правовідносини у цих справах не є подібними, а тому посилання заявниці в касаційній скарзі на вказані висновки Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин справ.

52. Доводи скаржниці щодо порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які виразилися в розгляді справи за її відсутності, при цьому вона клопотала про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із військовою агресією російської федерації, також не заслуговують на увагу, оскільки як вже зазначали суди попередніх інстанцій відповідачка неодноразово заявляла клопотання про перенесення судових засідань, доказів поважності причин своєї неявки суду першої інстанції не надала, посилання на військовий стан та небезпеку прибуття до суду не є поважною причиною та відповідачка правом на участь в судовому засіданні в режимі відеоконфенції не скористалась, а її поведінка має риси зловживання своїми процесуальними правами, які призводять до затягування розгляду справи.

53. Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та фактично полягають у незгоді скаржниці з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, а також у неправильному тлумачення заявницею норм матеріального та процесуального права.

54. Щодо оскарження заявницею додаткового рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 листопада 2023 року, касаційна скарга взагалі не містить будь-яких доводів, які б давали підстави для висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

55. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, враховуючи, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій відповідає висновкам Верховного Суду, вважаю, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду помилково дійшов висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, і належним процесуальним рішенням Верховного Суду було б постановлення ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 листопада 2023 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року.

Суддя В. В. Пророк