Постанова

від 28.08.2024 по справі 400/9824/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/9824/23

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Ступакової І.Г.,

- Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Головного управління ДПС у Полтавській області, Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

04 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-12631-51 від 18.11.20;

зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області, як виконувача окремих повноважень Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану позивачу заборгованість з сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн;

зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області зняти з податкового обліку позивача як фізичну особу-підприємця.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувана вимога є безпідставною, необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки позивач мав статус суб`єкта підприємницької діяльності на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, виданого 01.02.02 року, але с початку 2004 року не переєструвався як суб`єкт підприємницької діяльності, не вів господарську діяльність, відомості про нього, як фізичної особи-підприємця, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні. За таких обставин в нього взагалі відсутній статус ФОП в період нарахування сум єдиного внеску, зазначених у спірній вимоги (з січня 2017 по червень 2023). Крім того, відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця підтверджується рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/1603/20 від 15.06.20, в ході якого визнана протиправною та скасована податкова вимога за № Ф-12631 від 18.02.2020 про нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за період 2017-2019 роки.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ГУ ДПС в Одеській області.

Відповідачі правом на надання відзиву на позовну заяву не скористались. Лише ГУ ДПС у Полтавській області надало пояснення, зазначаючи, що наказом ДПС України № 515 від 22.06.23 внесено зміни до наказу ДПС України № 173 від 28.03.22 «Про забезпечення безперебійної роботи територіальних органів ДПС», та з 01.07.23 не передбачено виконання Головним управлінням ДПС у Полтавській області повноважень щодо роботи з податковим боргом, стосовно платників, які перебувають на обліку в Головному управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. Додатково повідомив, що наказом ДПС України від 21.06.22 № 334 «Про закріплення виконання окремих повноважень Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі за Головним управлінням ДПС у Одеській області, закріплено виконання повноважень, передбачених підпунктом 22 пункту 4 (звернення до суду у випадках передбачених законом) та підпунктом 12 пункту 5 (забезпечення самопредставництва ДПС та ГУ ДПС у судах через начальника ГУ ДПС, а також без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС через їхніх заступників, державних службовців підрозділів, до функціональних повноважень яких належить представництво в судах інтересів ГУ ДПС відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС та ГУ ДПС в судах без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС) Положення про Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, затвердженого наказом № 643, за Головним управлінням ДПС в Одеській області. Тому, ГУ ДПС у Полтавській області не наділений повноваженнями представництва ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (відповідача 1) і відповідно вимоги до нього безпідставні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12631-51 від 18.11.20 року. Зобов`язано Головне управління ДПС в Одеській області видалити з ІКПП ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 37 788,74 грн. Зобов`язано Головне управління ДПС в Одеській області зняти з податкового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичну особу-підприємця. У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що інформація про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не включених до Єдиного державного реєстру до 01.07.2004 року, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація. Отже, фізичні особи-підприємці, які зареєстровані до 01.07.2004 року та стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП, у тому числі до створення Єдиного державного реєстру, не втратили статусу фізичної особи-підприємця. Крім того, з 01.01.2017 року фізичні особи-підприємці зобов`язані самостійно здійснювати нарахування ЄСВ. Оскільки позивач не здійснював нарахування ЄСВ станом на 26.04.2024 в інтегрованій картці платника правомірно рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до 17.02.2010 року мав реєстрацію у АДРЕСА_1 , а з 17.02.2010 року зареєстрований у АДРЕСА_2 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_3 (з 06.09.2012) (а.с.16-17).

20.05.23 року позивачем отримано сповіщення про блокування банківського рахунку на підставі постанови ДВС з примусового виконання виконавчого документа за заявою ГУ ДПС у Херсонській області.

На адвокатський запит від 15.06.23 року від ГУ ДПС у Полтавській області надійшла відповідь від 23.06.2023 та копія вимоги про сплату боргу № ф-12631-51 від 18.11.2020 року (а.с.21-29).

Згідно вимоги № Ф-12631-51 від 18.11.20 року позивачу визначено суму недоїмки з сплати єдиного соціального внеску станом на 31.10.20 у розмірі 35 588,74 грн.

З наданої ГУ ДПС у Полтавської області відповіді вбачається, що згідно даних ІКПП заборгованість позивача по єдиному внеску станом на 21.06.23 року складає 37 788,74 грн, яка виникла за період з 09.02.2018 року по 19.01.2021 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності взяття ОСОБА_1 на облік у ГУ ДПС у Херсонській області як фізичну особу-підприємця.

Судова колегія погоджується з висновком суду, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011 (далі - Закон № 2464-VI), про що докладно зазначено судом першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, серед інших, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог п. п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, органи доходів і зборів мають право, серед іншого: застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Частиною 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно з п. п. 3, 4 Розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

З аналізу наведених норм слідує, що фізичні особи-підприємці, у відповідності до приписів спеціального Закону, яким визначено умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Судом вірно зроблений акцент на тому, що у цій справі спірним є питання наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 1 кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року відповідно до оскаржуваної вимоги.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Отже, законодавцем визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV, яка передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2010 року № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI).

Пунктами 2 - 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулися із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII , яким пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2 - 4 і 7 - 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесенні відмітки до Єдиного державного реєстру про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі такої особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що мав статус суб`єкта підприємницької діяльності на підставі відповідного свідоцтва, виданого 01.02.2002 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не оспорюється відповідачем.

Разом з цим, позивач зазначає, що з 2004 року не мав наміру продовжувати підприємницьку діяльність та отримувати від неї дохід, у зв`язку з чим не подавав дані для внесення до Єдиного реєстру.

В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який сформований 28.07.2023 на запит адвоката Вадовської А.В., з якого вбачається відсутність в такому у реєстрі даних про ОСОБА_1 (а.с.35).

Отже, з аналізу встановлених обставин та доказів на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця виключає правові підстави для нарахування йому єдиного соціального внеску.

Як наслідок, спірна вимога ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12631-51 від 18.11.2020 є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Судова колегія не бере до уваги доводи апелянта про відсутність у податкового органу інформації про припинення підприємницької діяльності позивача, у зв`язку з чим в інформаційній системі відповідача наявна інформація про заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску, оскільки така позиція не спростовує висновків Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, яка на сьогодні є сталою позицією КАС ВС та відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норм права.

Судова колегія також враховує наявність судових рішень у справі № 400/1603/20, які набрали законної сили, у спорі між тими самими сторонами про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі від 18.02.2020 № Ф-12631-51 про сплату єдиного соціального внеску у розмірі 29 293,44 грн за період 2017-2019 роки, у яких зроблений висновок, що необхідною умовою для сплати єдиного внеску є провадження особою підприємницької діяльності та отримання від неї доходу. Оскільки позивач не зареєстрований фізичною особою-підприємцем, він безпідставно перебуває на податковому обліку та йому неправомірно нарахована заборгованість з єдиного соціального внеску. Отже, податкова вимога підлягає скасуванню.

В даному випадку ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі, приймаючи нову податкову вимогу про сплату ОСОБА_1 недоїмки, не врахувало висновків суду та неправомірно включило до нової вимоги заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 2018 року по 2019 рік, яка визнана судом необґрунтованою та незаконною.

З метою уникнення у подальшому можливих спорів приводу оскарження рішень контролюючого органу, суд першої інстанції правильно вважав належним способом захисту порушеного права - зобов`язання ГУ ДПС в Одеській області, на яке покладено обов`язок виконання повноважень ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі, видалити з ІКПП позивача дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 37 788,74 грн.

Судова колегія також погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог про зобов`язання зняти з податкового обліку позивача як фізичну особу-підприємця.

Суд правильно послався на ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права в кожному конкретному випадку суду необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.

Враховуючи, що в ході розгляду цієї справи встановлено неправомірне взяття позивача на податковий облік, як фізичну особу-підприємця, та як наслідок, безпідставне нарахування єдиного внеску, суд вірно вважав, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, окрім визнання протиправною вимоги та виключення ІКПП відомостей про наявність боргу ЄСВ, також є зобов`язання ГУ ДПС в Одеській області, який зараз виконує повноваження ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі, зняти позивача з податкового обліку. Саме такий спосіб захисту порушеного права позивача слугуватиме гарантією того, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, будуть відновлені і не потребуватимуть додаткового захисту.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 10 серпня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: І.Г.Ступакова

Суддя:А.Г.Федусик