Постанова

від 15.01.2025 по справі 183/4349/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 183/4349/21

провадження № 61-13128св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Новомосковський міський голова Дніпропетровської області Рєзнік Сергій Олександрович, виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковська міська рада Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудименко Володимир Геннадійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня

2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новомосковського міського голови Дніпропетровської області Рєзніка С. О., виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» (далі -

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств»), Новомосковської міської ради Дніпропетровської області (далі - Новомосковська міська рада) про визнання розпорядження про звільнення неправомірним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що 07 жовтня 2019 року між ним та виконавчим комітетом Новомосковської міської ради в особі міського голови Літвіщенка В. І. укладено контракт з керівником підприємства, що є у комунальній власності, відповідно до якого його призначено на посаду директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на строк з 07 жовтня 2019 року до 31 грудня 2020 року. В подальшому додатковою угодою від 02 жовтня 2020 року № 1 про внесення змін до контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, строк дії контракту було змінено до 31 грудня 2025 року.

Розпорядженням Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к його звільнено з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також прийнято рішення про розірвання з ним контракту з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності відповідно до листка непрацездатності. З цим розпорядженням він ознайомлений 03 червня 2021 року, після виходу з лікарняного.

Позивач вважав, що при винесенні розпорядження про звільнення було порушено процедуру звільнення керівника комунального підприємства та розірвання з ним контракту, а також міський голова діяв всупереч повноваженням, що надані законом.

Пункт 1.2 укладеного з ним контракту передбачає наявність трудових відносин між керівником підприємства та виконавчим комітетом Новомосковської міської ради. Згідно з пунктом 2.7 контракту виконавчий комітет Новомосковської міської ради звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту. У пункті 5.3 контракту встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи виконавчого комітету Новомосковської міської ради до закінчення терміну його дії.

Тобто умовами контракту передбачено його дострокове розірвання лише за наявності ініціативи виконавчого комітету Новомосковської міської ради і право звільнення належить саме виконавчому комітету Новомосковської міської ради.

Перед його звільненням розпорядженням Новомосковського міського голови

від 16 січня 2021 року № Р-9 «Про проведення перевірки КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зобов`язано відділ внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради провести перевірку

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» за період з 01 січня 2019 року по поточний час та оцінити ефективність його фінансово-господарської діяльності.

22 лютого 2021 року на ім`я заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Ткачука Г. надійшла доповідна записка від начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Кошевого М. про ненадання ОСОБА_1 окремих витребуваних документів, а також міститься пропозиція щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення - звільнення.

15 березня 2021 року міським головою видано розпорядження № 160-К «Про проведення службового розслідування», зі змісту якого випливає, що міським головою вирішено провести службову перевірку, створено комісію з проведення службового розслідування та відсторонено ОСОБА_1 від виконання повноважень керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на час проведення службового розслідування з 17 березня 2021 року до 14 травня 2021 року. Таке рішення міського голови було мотивоване необхідністю всебічної, повної, неупередженої перевірки фактів, що наведені

в доповідній записці від 22 лютого 2021 року Кошевого М. щодо перешкоджання керівником комунального підприємства проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавства України.

Створеною комісією 14 травня 2021 року складено акт службового розслідування, а 19 травня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», згідно з яким на підставі допущених ОСОБА_1 порушень, зазначених в акті службового розслідування

від 14 травня 2021 року, з урахуванням пропозицій комісії з проведення службового розслідування щодо звільнення ОСОБА_1 та розірвання контракту.

При цьому міський голова керувався Законом України «Про місцеве самоврядування», підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності від 07 жовтня 2019 року, рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), пунктом 8 частини першої статті 36, частиною третьою статті 40 КЗпП України.

Підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту передбачено, що контракт може бути розірваний до закінчення терміну його дії:

- за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту);

- у разі виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту);

- у разі неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту).

Зазначав, що таких порушень ним на посаді керівника не допускалося.

Крім того, однією з підстав винесення розпорядження від 19 травня 2021 року № 302-к стали пропозиції комісії з проведення службового розслідування, викладені в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, проте

ОСОБА_1 вважав, що службове розслідування, яке проводилося на підставі розпорядження Новомосковського міського голови від 15 березня 2021 року № 160-К, було призначене та проводилося з порушенням вимог законодавства.

При цьому позивач посилався на пункт 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, у редакції, чинній на час проведення службового розслідування та складення акта від 14 травня 2021 року (далі - Порядок № 950), який передбачає випадки, у яких може бути проведено службове розслідування, проте розпорядження від 15 березня 2021 року № 160-К «Про проведення службового розслідування» містить посилання на необхідність перевірки фактів щодо перешкоджання директором КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» ОСОБА_1 проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавства України.

У свою чергу укладений з керівником комунального підприємства контракт містить права та обов`язки керівника. ОСОБА_1 наполягав на тому, що не порушував обов`язків керівника, викладених у контакті, а тому не вбачав підстав для проведення службового розслідування.

Крім того, позивач посилався на те, що пункт 2.6 контракту передбачає дії виконавчого комітету Новомосковської міської ради у разі, якщо керівник допустив невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків щодо управління підприємством та розпорядження майном. У таких випадках саме виконавчий комітет має право вимагати від керівника достроковий звіт про його дії.

Таким чином, контрактом встановлена інша процедура, ніж проведення службового розслідування, на підставі якої саме виконавчий комітет може зробити висновки щодо невиконання керівником своїх обов`язків.

Також позивач посилався на те, що 03 березня 2021 року відбулося засідання виконавчого комітету Новомосковської міської ради, на якому після його звіту робота підприємства була визнана задовільною, а вже 15 березня 2021 року призначено службове розслідування, яке призначене з порушенням пункту 3 Порядку № 950, відповідно до якого рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Звертав увагу на те, що розпорядження від 15 березня 2021 року № 160-К не містить дати початку та закінчення службового розслідування, яке повинно проводитися стосовно особи, визначеної у пункті 1 Порядку № 950, а не з метою проведення повної перевірки роботи та фінансового стану підприємства.

Пунктом 6 Порядку № 950 надається право членам комісії з виїздом на місце ознайомлюватися і вивчати відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування.

Між тим позивач зауважував, що жоден із документів, на які є посилання в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, не долучений до цього акта, що не дає можливості встановити відповідність висновків комісії обставинам розслідування.

Крім того, на порушення пункту 7 Порядку № 950 ОСОБА_1 не було забезпечено можливість під час розслідування надати пояснення, а в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року відсутні обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, не вказані причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру. Також відсутні обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень, що є порушенням пункту 8 Порядку № 950.

Обґрунтовуючи наявність допущених порушень процедури звільнення, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні працівника за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце. Крім того, необхідна наявність застосованого й такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого, заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності невиконаних працівником своїх обов`язків.

При цьому згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 206/52351/16-ц (206/2351/16-ц), незважаючи на те, що звільнення відбулося за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом), воно повинно відбутися

з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено саме за систематичне невиконання покладених на нього обов`язків.

Між тим, за період його роботи до нього не було застосоване жодне дисциплінарне стягнення, до застосування дисциплінарного стягнення не встановлена вина працівника, від нього не відбирали письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Особливу увагу звертав на виникнення у підприємства податкового боргу, що також стало підставою для його звільнення.

Так, у висновках комісії з проведення службового розслідування зазначено, що «за період діяльності ОСОБА_1 заборгованість з податку на додану вартість за даними бухгалтерського обліку зросла на 2 674,82 грн. Крім того, станом на

31 грудня 2020 року має місце заборгованість із земельного податку з юридичних осіб у сумі 231 502,50 грн. Станом на 01 березня 2021 року податковий борг підприємства становить 4,18 млн. грн, що підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року

у справі № 160/7205/20. За службовою довідкою головного бухгалтера КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» податковий борг на кінець 2018 року становив лише 1,5 млн. грн».

Проте податковий борг виник у підприємства не за період його роботи, такий борг існував до укладення з ним контракту, а він, у свою чергу, вживав заходів для його зменшення. За період його керівництва підприємством був зменшений податковий борг з ПДВ на сотні тисяч гривень, земельний податок сплачувався у повному обсязі. Крім того, за період його роботи на підприємстві з`явилася оранжерея,

в якій вирощувалися квіти для озеленення міста, парків, скверів, що економило бюджетні кошти, на закупівлю квітів такі кошти не витрачалися, а кошти, отримані підприємством від діяльності, були використані за бюджетними призначеннями, виключно на визначені потреби.

Також у позовній заяві ОСОБА_1 навів доводи на спростування відомостей, викладених в акті службового розслідування щодо неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту).

У зв`язку із незаконним звільненням він зазнав негативних наслідків, що виразилися, зокрема, у зміні життєвого укладу, значному погіршенні стану здоров`я та душевних стражданнях, які заподіяні йому внаслідок посягання на його трудові права та інтереси. На час звернення з позовом він не працює та не може знайти роботу саме внаслідок незаконного його звільнення, його сім`я позбавлена засобів до існування, а він особисто позбавлений можливості жити повноцінним життям.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств»;

- визнати незаконним розірвання контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, від 07 жовтня 2019 року, укладеного між ним та міським головою Літвіщенком В. І. від імені виконавчого комітету Новомосковської міської ради, та його звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України;

- поновити його на роботі в КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на посаді директора з 03 червня 2021 року;

- стягнути з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Новомосковської міської ради на його користь 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рух справи у судах

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 02 червня 2022 року у складі судді Сороки О. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Новомосковського міського голови Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». Стягнуто з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 389 232,91 грн. Стягнуто

з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 816,00 грн. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження вчинення ОСОБА_1 порушень посадових обов`язків відповідачі надали лише акт службового розслідування, який є внутрішнім документом юридичної особи, проте встановлені у зазначеному акті факти не доведені належними, допустимими та достовірними доказами, тоді як саме на відповідача у такій категорії справ покладається обов`язок надати докази правомірності своїх дій при прийнятті рішення про звільнення особи за виявлені порушення при виконанні посадових та службових обов`язків.

Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1

в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к, що є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директора

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зі стягненням відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України із КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з 03 червня 2021 року до 02 червня 2022 року,

у розмірі 389 232,91 грн.

Розмір середнього заробітку суд обчислив виходячи з відомостей, які містилися

в довідці КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» про середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням (квітень 2021 року - 31 795 грн, травень 2021 року - 15 897 грн), з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що ці вимоги заявлені саме до Новомосковської міської ради, яка в цьому конкретному випадку не може відповідати за позовом в цій частині, оскільки відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі

29 000,00 грн.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час розгляду справи позивачем не було подано доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, проте до закінчення судових дебатів стороною позивача повідомлено та 07 червня 2021 року, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, адвокатами Ужвою К. В. та Роговською А. О. подано засобами поштового зв`язку до суду заяви щодо судових витрат у справі, до яких додано акти виконаних робіт з детальним описом робіт (наданих послуг) та квитанції про сплату позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн та

22 000,00 грн.

За таких обставин, оскільки означені суми є співмірними із обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, то суд дійшов висновку про стягнення цих витрат з відповідача на користь позивача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційні скарги Новомосковського міського голови Рєзніка С. О. та виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 26 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду

є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, у справі, яка переглядається, позивач не оскаржував та не просив скасувати акт службового розслідування від 14 травня 2021 року, проте посилався на те, що службове розслідування було призначене з порушенням пункту 3 Порядку № 950,

а також заперечував обставини, які були викладені в зазначеному акті службового розслідування та стали підставою для прийняття оспорюваного розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». У постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 808/965/17 (адміністративне провадження № К/9901/20831/18) Верховний Суд зазначив, що службове розслідуванням - це комплекс заходів, які здійснюються

з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення. Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер. За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. Проте у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що акт службового розслідування від 14 травня 2021 року було складено за процедурою, передбаченою Порядком № 950, та не дали належної оцінки обставинам, викладеним в цьому акті службового розслідування.

Апеляційний суд також не звернув увагу на те, що обставини щодо наявності податкового боргу у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня

2021 року. Відповідачі звертали увагу на вказані обставини в апеляційних скаргах на рішення місцевого суду, проте апеляційний суд не дав правової оцінки і не зробив висновків із приводу цих доводів відповідачів.

Крім того, апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту, оскільки надані виконавчим комітетом Новомосковської міської ради службові записки та повідомлення начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Кошевого М. щодо неподання ОСОБА_1 квартальної та річної фінансової звітності не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, оскільки ці документи не були додатками при складанні акта службового розслідування. При цьому матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», у тому числі за 2020 рік, і допитана свідок ОСОБА_3 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», підтвердила, що всі квартальні та річні фінансові звіти готувалися та направлялися за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки. В апеляційних скаргах на рішення місцевого суду відповідачі посилалися не лише на вказані обставини, але й обґрунтовували підстави для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту тим, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Проведення інвентаризації забезпечує керівник підприємства, проте за підсумками 2019 та 2020 років інвентаризація КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не проводилася, хоча вона в обов`язковому порядку повинна проводитися перед складанням річної фінансової звітності.

Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу наведених аргументів відповідачів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Окремо суд касаційної інстанції вказав, що за змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а тому в силу положень частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховним Судом переглядаються лише в означеній частині.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційні скарги Новомосковського міського голови Рєзніка С. О. та виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано Новомосковському міському голові Рєзніку С. О. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 974,00 грн. Компенсовано виконавчому комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі

4 974,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 11 418,60 грн, всього - 16 392,60 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із такого:

- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що акт службового розслідування

від 14 травня 2021 року було складено за процедурою, передбаченою Порядком № 950, та не надав належної оцінки обставинам, викладеним в цьому акті службового розслідування;

- укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, в тому числі

з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «в» пункту 5.3 контракту, посилаючись на те, що суду не надано жодних доказів, які оцінювала комісія при проведенні службової перевірки, при виявленні податкового боргу, а постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20 не містить даних, за який саме період виник податковий борг у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на суму 4 189 813,46 грн. Районний суд не звернув увагу на те, що обставини щодо наявності податкового боргу у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року. Відповідачі звертали увагу на вказані обставини, проте місцевий суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу цих доводів відповідачів;

- надані виконавчим комітетом Новомосковської міської ради службові записки та повідомлення начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Кошевого М. щодо неподання ОСОБА_1 квартальної та річної фінансової звітності не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, оскільки ці документи не були додатками при складанні акта службового розслідування. При цьому матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», у тому числі за 2020 рік, і допитана свідок ОСОБА_3 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», підтвердила, що всі квартальні та річні фінансової звіти готувалися та направлялися за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки;

- в апеляційних скаргах відповідачі обґрунтовували підстави для розірвання контракту й за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту, а також тим, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Проведення інвентаризації забезпечує керівник підприємства, проте за підсумками 2019 та 2020 років інвентаризація

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не проводилася, хоча вона в обов`язковому порядку повинна проводитися перед складанням річної фінансової звітності. Проте під час розгляду справи суд першої інстанції не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу наведених аргументів відповідачів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2024 року шляхом формування документа в підсистемі «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Гудименко В. Г. , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (у жовтні 2024 року - уточненою касаційною скаргою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року) на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року, додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року без змін.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 637/228/17, від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 620/2488/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що апеляційний суд прийняв рішення без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у цій справі; не дослідив надані сторонами докази, не взяв до уваги доводи позивача, натомість здійснив формальний судовий розгляд; детально наводить обставини у справі № 160/7205/20 щодо виникнення податкового боргу

у підприємства; вказує, що у наказі (розпорядженні) належить не тільки зазначити посилання на пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, але й навести посилання на конкретні пункти контракту/трудового договору, що передбачають додаткові підстави для звільнення, а також вказати, які пункти контракту/трудового договору порушені працівником.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга передана на розгляд судді-доповідачу

Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без змін, визначено строк - протягом десяти днів для усунення недоліків, зокрема для уточнення обґрунтування касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 183/4349/21 із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 183/4349/21.

Ухвалою від 09 грудня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 10 грудня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 жовтня 2019 року між міським головою Літвіщенком В. І., який діяв на підставі статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» із 07 жовтня 2019 року до 31 грудня 2020 року.

02 жовтня 2020 року між цими ж сторонами укладено додаткову угоду до контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, відповідно до якої контракт діє з 07 жовтня 2019 року до 31 грудня 2025 року.

ОСОБА_1 , працюючи керівником комунального підприємства, був посадовою особою юридичної особи публічного права.

Відповідно до пункту 1.4 контракту керівник підприємства підзвітний виконавчому комітету Новомосковської міської ради та міському голові у межах, встановлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Аналізуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Новомосковський міський голова має право призначення службових перевірок, притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

16 січня 2021 року Новомосковським міським головою прийнято розпорядження № Р-9 «Про проведення перевірки КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», відповідно до якого відділ внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради зобов`язано провести перевірку зазначеного підприємства за період з 01 січня 2019 року до поточного часу та оцінити ефективність його фінансово-господарської діяльності, під час проведення перевірки при потребі залучити працівників інших підрозділів виконавчих органів, установ і підприємства Новомосковської міської ради за погодженням з їх керівниками, по завершенню перевірки надати висновок про її результати, контроль за виконанням розпорядження покладено на заступника міського голови Ткачука Геннадія.

22 лютого 2021 року на адресу заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Ткачука Геннадія надійшла доповідна записка начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Кошевого М., у якій він повідомив про неможливість проведення перевірки, оскільки директор КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» ОСОБА_1 не надав перелік документів, який необхідний для здійснення перевірки. При цьому Кошевий М. у доповідній записці виклав факти діяльності підприємства, які він вважає незаконними, тому пропонує застосувати до керівника підприємства дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

15 березня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 160-К «Про проведення службового розслідування», за яким з метою всебічної, повної, неупередженої перевірки фактів, що наведені в доповідній записці

від 22 лютого 2021 року Кошевого М. щодо перешкоджання ОСОБА_1 проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавства України міським головою вирішено провести службову перевірку, створено комісію з проведення службового розслідування та відсторонено з 17 березня 2021 року ОСОБА_1 від виконання повноважень керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на час проведення службового розслідування до 14 травня 2021 року. За результатами роботи комісії зобов`язано скласти акт службового розслідування та надати його міському голові не пізніше 14 травня 2021 року.

14 травня 2021 року складено та затверджено акт службового розслідування,

а 17 травня 2021 року ОСОБА_1 надав свої зауваження до цього акта.

19 травня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», згідно з яким на підставі допущених ОСОБА_1 порушень, зазначених в акті службового розслідування

від 14 травня 2021 року, з урахуванням пропозицій комісії з проведення службового розслідування щодо звільнення ОСОБА_1 та розірвання контракту, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності від 07 жовтня 2019 року, рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 40 КЗпП України, вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвати з ним контракт від 07 жовтня 2019 року з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності відповідно до листка непрацездатності.

На момент прийняття міським головою розпорядження про звільнення ОСОБА_1 перебував на лікарняному, тому його звільнення відбулося з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності, тобто 03 червня 2021 року, про що свідчить запис в трудовій книжці позивача.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для розірвання контракту з керівником комунального підприємства, визначених у розпорядженні про звільнення

ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 5.3 контракту передбачено, що контракт може бути розірваний з ініціативи виконавчого комітету Новомосковської міської ради до закінчення терміну його дії:

- у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту);

- у разі виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту);

- у разі неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту).

Контракт з керівником комунального підприємства був укладений між виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, від імені якого діяв міський голова, розірвання контракту на підставі пункту 5.3 можливе за ініціативи виконавчого комітету, проте таке розірвання було проведене міським головою одноособово, доказів ініціювання розірвання контракту зі сторони виконавчого комітету районному суду не подано.

Крім того, в цьому випадку звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося, в тому числі, за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту), то районний суд дійшов висновку про те, що при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отже, необхідна наявність застосованого та такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого, заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення, що викладені в акті службового розслідування. Місцевий суд вказав, що таких доказів застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних чи громадських стягнень протягом його роботи суду не подано.

Вирішуючи питання щодо неподання на затвердження виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності, що також стало підставою для розірвання контракту, суд першої інстанції звернув увагу на таке.

В акті службового розслідування вказано, що не зважаючи на те, що у контракті

з керівником підприємства, що є у комунальній власності, не визначено відповідний структурний підрозділ виконавчого комітету Новомосковської міської ради, який контролює своєчасність надання інформації, визначеної у пунктах 2.2, 2.3, 2.5 контракту, ОСОБА_1 не виконує зазначені пункти, що є підставою для розірвання такого контракту.

На підтвердження своєї позиції щодо неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (пункти 2.2, 2.3, 2.5 контракту) виконавчим комітетом Новомосковської міської ради подані службові записки начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту на адресу начальника відділу з питань економіки та торгівлі, начальнику відділу кадрової роботи, начальнику управління житлово-комунального господарства.

Зазначені особи повідомили начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Кошевого М., який не був членом комісії з проведення службового розслідування, про те, що такі звіти від КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не надходили.

Суд першої інстанції вважав, що вказані службові записки та повідомлення на них не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, оскільки вони не були додатками при складанні акта службового розслідування.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_3 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» та вказала, що всі квартальні та річні фінансової звіти готувалися за її безпосередньої участі, направлялися їх підприємством за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки, були випадки, коли ці звіти вона особисто доставляла до виконавчого комітету.

Також матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність, в тому числі КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» за 2020 рік, за результатами розгляду яких виконавчим комітетом Новомосковської міської ради прийнято рішення про визнання роботи

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» задовільною.

Позивач подавав докази на підтвердження своєї позиції щодо складання квартальної та річної фінансової звітності та подання її виконавчому комітету. Зазначені докази отримані позивачем, в спосіб, передбачений нормами ЦПК України, а тому оцінені судом першої інстанції як належні та допустимі, а також визнано такими, що спростовують позицію відповідача в частині невиконання ОСОБА_1 умов пунктів 2.2, 2.3, 2.5 контракту.

Оцінюючи подані докази щодо виникнення податкового боргу підприємства за час керівництва ОСОБА_1 , яке стало підставою для розірвання з ним контракту, місцевий суд виходив із наступного.

Акт службової перевірки містить дані про те, що за час діяльності ОСОБА_1 заборгованість з податку на додану вартість за даними бухгалтерського обліку зросла на 2 674,82 грн. Крім того, має місце заборгованість зі сплати земельного податку на суму 231 502,50 грн. Така масштабна динаміка податкового боргу свідчить про незадовільну діяльність керівника підприємства для його зменшення Станом на 01 березня 2021 року податковий борг підприємства становить

4,18 млн грн, за службовою довідкою головного бухгалтера податковий борг на кінець 2018 року становив 1,5 млн грн.

На підтвердження наявності податкового боргу відповідач надав суду постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20, якою залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, про стягнення з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь держави податкового боргу в сумі 4 189 813,46 грн.

Місцевий суд зазначив, що вказана постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20 не містить даних, за який період виник податковий борг у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на суму 4 189 813,46 грн, а також виходив з того, що службова записка головного бухгалтера про те, що на кінець 2018 року за підприємством рахувалася податкова заборгованість у розмірі 1,5 млн грн, не може бути доказом виникнення податкового боргу за час керівництва підприємством ОСОБА_1 , як і не може бути розцінена судом, як самостійна беззаперечна підстава для розірвання контракту відповідно до підпункту «в» пункту 5.3 контракту (у разі виникнення у підприємства податкового боргу).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для розірвання контракту з позивачем, апеляційний суд виходив із того, що обставини щодо наявності податкового боргу у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року; проведення інвентаризації забезпечує керівник підприємства, проте за підсумками 2019 та 2020 років інвентаризація КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не проводилася, хоча вона в обов`язковому порядку повинна проводитися перед складанням річної фінансової звітності.

Правове регулювання

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Щодо проведення службового розслідування

У пункті 1 Порядку № 950 передбачено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування:

- у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян;

-у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

- на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,

з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

- з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов`язки (далі - керівник органу).

За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону та наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 950 рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особа, яка для цілей Закону прирівнюється до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проведення службового розслідування (далі - особа, стосовно якої проводиться службове розслідування).

Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку № 950 рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку № 950 службове розслідування проводиться з відстороненням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається керівником органу.

Абзацом першим пункту 9 Порядку № 950 передбачено, що акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника органу в одному примірнику.

Щодо осіб, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 167 та частини другої статті 169 ЦК України державні та комунальні підприємства, а також навчальні заклади, спільні комунальні підприємства належать саме до юридичних осіб публічного права, безвідносно до мети їхньої діяльності.

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права потрібно розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Організаційно-розпорядчі функції (обов`язки) - це обов`язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Так, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств.

Щодо повноважень міського голови

Статтею 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення можуть проводити перевірки, які не належать до заходів державного нагляду (контролю), на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Згідно з пунктами 19, 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до частини восьмої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, голова районної

у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Щодо розірвання контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності

Відповідно до статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП).

У пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором

з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно

з Порядком № 100.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, роботодавець визначив підставами для розірвання контракту з позивачем - систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту), виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту), неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту). При цьому на підтвердження вчинення ОСОБА_1 порушень посадових обов`язків відповідачі послалися на акт службового розслідування від 14 травня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачем акт службового розслідування

від 14 травня 2021 року є внутрішнім документом юридичної особи, а встановлені

у цьому акті факти не доведені належними, допустимими та достовірними доказами. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог

ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к, що

є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директора

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зі стягненням відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з 03 червня 2021 року до 02 червня 2022 року,

у розмірі 389 232,91 грн.

Проте такі висновки районного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Позивач не оскаржував та не просив скасувати акт службового розслідування

від 14 травня 2021 року, проте посилався на те, що службове розслідування було призначене з порушенням пункту 3 Порядку № 950, а також заперечував обставини, які були викладені в зазначеному акті службового розслідування та стали підставою для прийняття оспорюваного розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1

з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

Службове розслідування - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення (див. постанову Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 808/965/17, адміністративне провадження № К/9901/20831/18).

Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.

Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.

У справі, яка переглядається, акт службового розслідування від 14 травня

2021 року було складено за процедурою, передбаченою Порядком № 950.

Із врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту, висновку про що дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15 (провадження № 61-32076св18). Суд касаційної інстанції вказав, що визначальним у такому випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу, тому суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав вважати оспорювані накази незаконними.

Згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня

1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору

з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18, провадження № 61-47942св18).

Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. [...] Порушення хоча б одного з пунктів контракту

є підставою для його дострокового розірвання (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц, провадження № 61-10812св20).

Отже, укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, в тому числі

з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні

від 09 липня 1998 року у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства

і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів

у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися не вигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц вказав, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав, передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням,

а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

Такі висновки Верховного Суду України підтримав Верховний Суд у постановах

від 23 січня 2018 року у справі № 170/226/16-ц (провадження № 61-773св17),

від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18),

від 09 липня 2021 року у справі № 382/1820/18 (провадження № 61-19828св19) та вказав, що звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, а тому відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені главою Х КЗпП України.

Заявник, з яким погодився суд першої інстанції, вказує на відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «в» пункту 5.3 контракту, посилаючись на те, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня

2021 року у справі № 160/7205/20 не містить даних, за який саме період виник податковий борг у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на суму 4 189 813,46 грн.

Колегія суддів із цим не погоджується та вважає правильним висновок апеляційного суду, що обставини щодо наявності податкового боргу у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яке й було залишено без змін зазначеною постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня

2021 року.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення

у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові

в мотивувальній частині судового акта.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), згідно з якими преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яка є преюдиційною для цієї справи, за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Міського комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» про стягнення заборгованості у розмірі 4 189 813,46 грн позов задоволено, стягнуто з Міського комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» податковий борг в розмірі 4 189 813,46 грн на користь держави шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків (а. с. 93-107 т. 3).

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2021 року залишив без задоволення апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року - без змін (а. с. 97-100 т. 2).

Згідно з мотивувальною частиною цих рішень Головне управління ДПС

у Дніпропетровській області звернулося із адміністративним позовом до Міського комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» 01 липня 2020 року, станом на 24 березня 2021 року загальна сума податкової заборгованості підприємства станом на 24 березня 2021 року складає 4 189 813,46 грн, у свою чергу трудовий контракт на перший строк укладений із позивачем 07 жовтня 2019 року (до 31 грудня 2020 року).

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що податковий борг у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» у розмірі 4 189 813,46 грн виник не у період керівництва позивача, не підтвердились та спростовуються установленими судами обставинами та прийнятим рішенням в адміністративній справі № 160/7205/20.

Суд першої інстанції також посилався на відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту, оскільки надані виконавчим комітетом Новомосковської міської ради службові записки та повідомлення начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Кошевого М. щодо неподання ОСОБА_1 квартальної та річної фінансової звітності не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, оскільки ці документи не були додатками при складанні акта службового розслідування. При цьому матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», в тому числі за

2020 рік, і допитана свідок ОСОБА_3 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», підтвердила, що всі квартальні та річні фінансової звіти готувалися та направлялися за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки.

Разом з тим, як правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції, відповідачі посилалися не лише на вказані обставини, але й обґрунтовували підстави для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту тим, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Проведення інвентаризації забезпечує керівник підприємства, проте за підсумками 2019 та 2020 років інвентаризація

КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не проводилась, хоча вона в обов`язковому порядку повинна проводитися перед складанням річної фінансової звітності.

Отже, доводи касаційної скарги із приводу відсутності підстав для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не містить належних підстав його звільнення, не приймаються, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного ним розпорядження, яке містить посилання не тільки на пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, але і конкретні пункти трудового контракту від 07 жовтня 2019 року з підставами звільнення позивача з посади керівника комунального підприємства.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив надані сторонами докази та прийняв оскаржувану постанову від 28 серпня 2024 року без урахування висновків Верховного Суду від 01 травня 2024 року у цій справі, спростовуються змістом оскаржуваної постанови, тому відхиляються.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд здійснив формальний розгляд справи, не підтвердились при перевірці матеріалів цієї справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені

у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Інші доводи заявника про незаконність його звільнення зводяться до переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд, який є судом права, а не факту, не вдається до переоцінки доказів у справі, оскільки це виходить за межі його повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду

від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/16-ц, від 29 травня 2019 року

у справі № 452/970/17, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 01 липня

2020 року у справі № 637/228/17, від 18 лютого 2021 року у справі

№ 727/9908/17-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 620/2488/19 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Немає підстав вважати, що оскаржуване судове рішення у цій справі суперечить правовим позиціям у постановах Верховного Суду, на які посилався заявник.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У свою чергу доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про відмову

у задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію

і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудименко Володимир Геннадійович, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець