Рішення

від 31.07.2024 по справі 916/4720/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2024Справа №916/4720/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія"до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федераціїза участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"про стягнення збитків у розмірі 2 264 494,21 грн Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники учасників справи:від позивача:Шевченко С.В.від відповідача:не з`явивсявід третьої особи:Чередніченко М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 1 753 999,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" стверджує, що окупаційними військами Російської Федерації було викрадено належний позивачу автомобіль Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , який знаходився в м. Гола Пристань Херсонської області, у зв`язку з чим у країни-агресора наявний обов`язок із відшкодування понесених позивачем витрат на придбання даного автомобіля - сплачених лізингодавцю за Договором про фінансовий лізинг №00018961 від 26.10.2019 коштів у розмірі 1 753 999,97 грн.

У змісті позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/4720/23 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 1 753 999,97 грн надіслано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

24.11.2023 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" надійшли до Господарського суду міста Києва та за наслідками автоматизованого розподілу справи між суддями були передані на розгляд судді Бойку Р.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 відкрито провадження у справі №916/4720/23; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору; призначено підготовче засідання на 20.02.2024; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" здійснити переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі №916/4720/23, позовної заяви і доданих до неї документів та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" надати суду переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі №916/4720/23, позовної заяви і доданих до неї документів, а також докази направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; вирішено направити переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі №916/4720/23, позовної заяви і доданих до неї документів в Посольство Російської Федерації в Румунії.

05.02.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" сформовано в системі "Електронний суд" пояснення щодо позову (зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 06.02.2024), в яких третя особа заперечує проти позовних вимог, оскільки встановлені в даній справі факти можуть негативно вплинути на справу №916/965/23. Так, третя особа вказує, що нею відповідно до умов укладеного договору лізингу, було виставлено позивачу відповідні рахунки-фактури на оплату чергових (щомісячних) лізингових платежів, що охоплюють лізингові періоди з березня 2022 року по січень 2023 року, які в порушення законодавства та положень укладеного контракту, залишилися несплаченими Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія". Як стверджує третя особа, позивач, користуючись предметом лізингу, не виконував належним чином умови договору лізингу, допустив порушення покладених на нього зобов`язань, що призвело до розірвання договору лізингу Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 12.12.2022 в односторонньому порядку та звернення до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" про стягнення заборгованості (справа №916/965/23). Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 по справі №916/965/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" заборгованість за договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 у розмірі 502 949,99 грн та витребувано із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб VW R-Line 3.0 V6 TFSI. За твердженнями третьої особи в межах справи №916/965/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" посилається на ті ж обставини, що і в межах справи №916/4720/23, а тому третя особа заперечує з приводу заявленого позову саме з тих причин, щоб в межах цієї справи не були встановлені факти, які в подальшому можуть негативно впливати на розгляд справи №916/965/23, а також третя особа не виключає тієї обставини, що цей процес ініційовано з метою встановлення фактів, які не будуть потребувати доказуванню в межах справи №916/965/23, оскільки станом на момент подання цих пояснень, апеляційна скарга позивача по справі №916/965/23 залишена без руху з тих причин, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" не сплатило судовий збір. Крім того, у своїх поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просило суд зупинити провадження у справі №916/4720/23 до розгляду справи №916/965/23, оскільки в межах останньої встановлюється сума заборгованості позивача і за результатом розгляду саме цієї справи можна визначати суму збитків, які країна-агресор могла завдати позивачу. У змісті пояснень третя особа вказує, що очікує понести судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в орієнтовному розмірі 25 000,00 грн.

13.02.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації витрат на послуги з перекладу у розмірі 10 200,00 грн.

13.02.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення до матеріалів справи №916/4720/23 довідки ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" №24/02 від 07.02.2024 та листа ТОВ "Порше Лізинг Україна" №3249 від 30.01.2024 (зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 14.02.2024).

19.02.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №916/965/23. Вказане клопотання мотивоване тим, що в межах справи №916/965/23 додатково встановлюється факт наявності/відсутності заборгованості позивача, сума заборгованості, що виникла після 24.02.2022 за Договором про фінансовий лізинг №00018961 від 26.10.2019, а також обставини неможливості повернення об`єкту лізингу, що не є предметом розгляду у даній справі, проте впливає чи може вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" про зупинення провадження у справі, оскільки підстави для зупинення провадження відсутні; запропоновано позивачу та третій особі звернутись до Міністерства внутрішніх справ України для з`ясування інформації де за камерами зовнішнього спостереження фіксувався транспортний засіб з початку 2022 року по кінець 2022 року (за умови, що номерний знак не змінювався).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про зупинення провадження у справі; зупинено провадження у справі №916/4720/23 до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №916/965/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" про стягнення 572 193,53 грн та витребування майна.

15.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" заяву про збільшення розміру позовних вимог, зі змісту якої вбачається, що позивач просить суд стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитки у сумі 2 264 494,21 грн. Тобто позивачем фактично збільшено суму грошових вимог до відповідача. Також Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з усуненням обставини, яка була підставою для зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" про збільшення розміру позовних вимог та додані до неї документи повернуто заявнику; призначено підготовче засідання у справі №916/4720/23 на 20.06.2024; запропоновано учасникам справи надати пояснення по справі з урахуванням рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 - до початку засідання, яке призначеного на 20.06.2024; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" здійснити переклад на російську мову даної ухвали та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" у строк до 13.06.2026 надати суду переклад на російську мову даної ухвали суду, а також докази направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; постановлено направити переклад на російську мову даної ухвали суду в Посольство Російської Федерації в Румунії; запропоновано Міністерству юстиції Російської Федерації взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС або сервісу "Zoom".

13.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі, в яких позивач вказує, що в рішенні від 27.11.2023 суд вважає доведеними ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" обставини неможливості виконання ним обов`язку щодо повернення об`єкту лізингу позивачу саме внаслідок дії форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, ведення бойових дій на території Скадовського району Херсонської області). При цьому, рішення по справі №916/965/23 щодо одночасного стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу за період березень-грудень 2022 року та повернення об`єкту лізингу, мотивовані тим, що встановлені форс-мажорні обставини звільняють лише від відповідальності за невиконання основного зобов`язання, а не від його виконання в повній мірі. Крім того, у своїх поясненнях позивач просив прошу долучити до матеріалів справи відповідь Центру інфраструктури та технологій МВС України №25/870 від 17.04.2024, згідно якої у системі фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі відомості щодо зафіксованих адміністративних правопорушень за транспортним засобом з номерним знаком НОМЕР_1 не обліковуються.

17.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" заяву про збільшення розміру позовних вимог, зі змісту якої вбачається, що позивач просить суд стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитки у сумі 2 264 494,21 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, судовий збір у розмірі 7 664, 24 грн, а також витрати на послуги з перекладу у розмірі 10 000 грн.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову; визнано явку третьої особи в наступне засідання не обов`язковою; закрито підготовче провадження у справі №916/4720/23; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначити розгляд справи №916/4720/23 по суті на 25.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 постановлено повідомити Міністерство юстиції Російської Федерації про закриття підготовчого провадження та призначення справи №916/4720/23 до розгляду по суті на 25.07.2024; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" здійснити переклад на російську мову даної ухвали та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" у строк до 28.06.2024 надати суду переклад на російську мову даної ухвали суду, а також докази направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; постановлено направити переклад на російську мову даної ухвали суду в Посольство Російської Федерації в Румунії; запропоновано Міністерству юстиції Російської Федерації взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС або сервісу "Zoom".

25.07.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" сформовано в системі "Електронний суд" заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 з огляду на наявність сумнівів щодо добросовісного користування учасниками справи своїми правами та обов`язками, запропоновано позивачу надати докази закордонного відрядження Бойка Сергія Володимировича, на яке посилається позивач; витребувано у Господарського суду міста Києва справу №910/1059/24 для огляду в судовому засіданні заяв свідків щодо іншого автомобіля; оголошено перерву в судовому засіданні до 31.07.2024.

30.07.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" сформовано в системі "Електронний суд" заяву про долучення до матеріалів справи копії наказу ТОВ "ХСК" №1/1 від 07.02.2022 про надання основної щорічної відпустки та копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я Бойка Сергія з відмітками про перетин кордону. Також у вказаній заяві позивач, посилаючись на те, що участь представника третьої особи при розгляді даної справи є формальною та по суті необов`язковою, тому керуючись принципом розумності та співрозмірності судових витрат, просив суд відмовити у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В судове засідання 31.07.2024 з`явились представники позивача та третьої особи, надали пояснення по суті спору, за змістом яких представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов, а представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову та стягнути з позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 31.07.2024 не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наступним.

По-перше, у мережі Інтернет судом було виявлено електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, інформація про яку розміщена на сайті Міністерства юстиції Російської Федерації https://minjust.gov.ru.

Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду Росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru була повідомлена Російською Федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) Міністерства юстиції Російської Федерації.

Водночас, згідно підпункту 3.1. пункту 3 указу президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313 основними завданнями Міністерства юстиції Російської Федерації, є, серед іншого, забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах.

Так, переклад на російську мову ухвал по справі №916/4720/23 та позовної заяви з доданими до неї документами направлявся на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.

По-друге, частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи №916/4720/23 та призначені в ній засідання.

По-третє, судом було здійснено направлення перекладу на російську мову ухвал по справі №916/4720/23 в Посольство Російської Федерації в Румунії та за інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що відповідні ухвали були вручені Посольству Російської Федерації в Румунії.

Посольство - це дипломатичне представництво держави в столиці іншої, або при міжнародній організації.

Таким чином, представництву відповідача було вручено переклад на російську мову ухвал по справі №916/4720/23 та позову, а відтак Російська Федерація була обізнана про розгляд Господарським судом міста Києва справи №916/4720/23 та про призначені у цій справі засідання.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, явку свого представника в жодне із засідань не забезпечив.

Пунктом 4 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у зв`язку з необхідністю витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

З огляду на те, що відповідач у розумінні положень ст.ст. 120, 176, 242 Господарського процесуального кодексу України був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте Російською Федерацією не повідомлено суд про причини неявки (представника), суд, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 202 вказаного Кодексу, прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 долучено подані позивачем пояснення та долучені до них докази до матеріалів справи.

Щодо підсудності (предметної та територіальної) даного спору Господарському суду міста Києва.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №2-о/381/134/16 (провадження №61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц, від 06 червня 2018 року справа №428/13977/16-ц.

За таких обставин, починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №2188-IX від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. В цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" №2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої Світової Війни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

Додатково суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Згідно із правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Таким чином, через повномасштабну військову агресію будь-який поштовий/дипломатичний зв`язок із РФ припинений, що виключає можливість звернення потерпілої особи до суду країни-агресора. Крім того, в стороннього спостерігача є підстави для обґрунтованих сумнівів у здійсненні судами країни-агресора захисту прав особи, оскільки це означало визнання державними органами РФ незаконності своїх дій. Відтак, не здійснення розгляду національним судом України даного спору фактично позбавить особу права на доступ до правосуддя.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки - віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі №490/9551/19.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що Російська Федерація була належним чином і завчасно повідомлена про розгляд Господарським судом міста Києва справи №916/4720/23, суд вбачає за можливе розглянути дану справу по суті без участі представника відповідача.

Натомість територіальна підсудність даного спору була визначена згідно ухвали Господарського суду Одеської області від 06.11.2023.

В судовому засіданні 31.07.2024 судом завершено розгляд справи №916/4720/23 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (дізингодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу №00018961 (надалі - Договір лізингу), згідно з яким об`єктом лізингу є: транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 .

Умови лізингу: вартість об`єкту лізингу еквівалент 85 500,00 дол. США (2 149 470 грн), авансовий платіж еквівалент 17 100 дол. США. Обсяг фінансування еквівалент 68 400 дол. США, кількість лізингових платежів 60. Лізинговий платіж сплатити до 15 числа відповідно до Графіка, якщо інший розмір не перебачено Графіком еквівалент 1 856,86 дол. США, процентна ставка змінювана 10,50% річних, адміністрований платіж еквівалент 1 710 дол. США.

У Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" встановлено розмір лізингових платежів, які лізингоодержувач сплачує дізингодавцю та дати оплати. Датою останнього лізингового платежу є 15.10.2024.

Одним із додатків до Договору лізингу є Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі - Умови), згідно з п. 2 яких лізинговий платіж щомісячний платіж, що сплачується лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна у строки та в розмірі відповідно до Графіка покриття витрат на виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Згідно з п. 3.2. Умов Порше Лізинг Україна придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та цього Контракту.

Після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержавач придбаває об`єкт лізингу у Порше лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізиноодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим Контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за Контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за Контрактом, купівельна ціна об`єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за Контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином (п. 3.4 Умов).

Відповідно до п. 4.1. Умов Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об`єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об`єкта лізингу, впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше лізинг Україна матиме право припинити цей Контракт/відмовився від Контракту та вимагати повернення об`єкту лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Після завершення строку дії цього Контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом і виконання всіх зобов`язань лізингоодружувачем, право власності на об`єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, запропонований Порше Лізинг Україна (п. 4.2. Умов).

Відповідно до п. 4.10 Умов лізингоодержувач зобов`язаний негайно повідомити Порше лізинг Україна про будь-які факти або дії третьої сторони стосовно об`єкту лізингу а також про будь-які вчинені або очікувані дії третіх сторін у зв`язку з примусовим виконанням, включаючи, окрім іншого, конфіскацію, затримання, вилучення об`єкта лізингу тощо. Лізингоодержувач уповноважений та зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів і вчиняти всі дії з метою захисту права власності Порше Лізинг Україна та нести всі втрати, пов`язані із зазначеним вище, якщо тільки такі дії не були спричинені діяльністю Порше Лізинг Україна. Лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати Порше Лізинг Україна всі витрати, понесені у зв`язку із вищезазначеним, протягом 10 (десяти) робочих днів із моменту направлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги. Порше Лізинг Україна подає лізингоодержувачу необхідні документи, які підтверджують понесені витрати. Неподання таких документів не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсаційних платежів.

Порше лізинг Україна реєструє об`єкт лізингу на ім`я Порше Лізинг Україна. Порше лізинг Україна надає лізингоодержувачу всі необхідні реєстраційні документи, що надають лізингоодержавчу можливість у законний спосіб експлуатувати об`єкт лізингу (п. 4.14 Умов)

Відповідно до п. 12.6.1 Умов Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку припинити цей контракт/відмовився від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 календарних днів

Згідно акту приймання-передачі від 01.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (покупець) прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Авто" (продавець) автомобіль Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний, номер шасі - НОМЕР_2 , який в подальшому переданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" згідно Договору лізингу, що підтверджується відповідним актом прийму-передачі від 08.11.2019.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача, що у зв`язку з розв`язанням Російською Федерацією збройної агресії проти України окупаційними військами Російської Федерації було викрадено належний позивачу автомобіль Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , який знаходився в м. Гола Пристань Херсонської області, у зв`язку з чим у країни-агресора наявний обов`язок із відшкодування понесених позивачем витрат на придбання даного автомобіля - коштів у розмірі 2 264 494,21 грн (з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Позивач стверджує, що набутий у користування за Договором лізингу транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , був викрадений окупаційними військами країни-агресора, а тому йому було завдано збиток (шкоду) у розмірі 2 264 494,21 грн.

Вказана сума збитків (2 264 494,21 грн) - це загальний розмір сплачених та присуджених до сплати рішенням суду від 27.11.2023 у справі №916/965/23 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" платежів за Договором лізингу.

Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Це означає, що основні положення про найм (оренду) поширюються на договір лізинг, а загальні положення купівлю-продаж на відносини, пов`язані з лізингом, зокрема, на відносини між лізингоодержувачем та лізингодавцем; лізингодавцем та постачальником майна; лізингоодержувачем та постачальником майна. Однак, ці положення застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законом. Закон може встановити інші правила щодо договору лізингу та відносин, пов`язаних з лізингом.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України від 16.12.1997 №723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" (тобто законом, що був чинним станом на дату укладення Договору лізингу).

У статті 1 Закону України від 16.12.1997 №723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" вказано, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За статтею 4 цього Закону лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Із аналізу наведених норм вбачається, що договір лізингу є змішаним договором, який містить в собі умови договору купівлі-продажу та договору оренди (найму). Фактично між лізингодавцем та лізингоодержувачем існують правовідносини оренди (найму) і правовідносини купівлі-продажу з відкладальною умовою. Такою відкладальною умовою є належне виконання лізингоодержувачем свого зобов`язання зі сплати лізингових платежів.

У п. 6.1 Умов встановлено, що для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід`ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту. Кожний лізинговий платіж включає:

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу);

- проценти (винагорода Порше Лізинг Україна за отримання та використання лізингоодержувачем об`єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з Контрактом.

Тобто щомісячний лізинговий платіж включає в себе як плату за користування предметом лізингу, так і попередню оплату за предмет лізингу для набуття його у власність.

Лізингоодержувач отримує у користування майно (предмет лізингу) та сплачує за користування таким майном, а також отримує право набути у власність від лізингодавця дане майно після сплати за нього кошів (лізингових платежів). Відповідно у лізингодавця наявний обов`язок передати у користування лізингоодержувачу предмет лізингу та в подальшому після сплати лізингових платежів лізингоодержувачем - передати у власність лізингоодержувачу предмет лізингу.

Таким чином, до моменту повної оплати лізингоодержувачем лізингових платежів власником предмету лізингу є лізингодавець, в той час як лізингоодержувач є користувачем такого майна.

Частиною 1 статті 809 Цивільного кодексу України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Теоретично якщо припустити, що предмет лізингу знищується / викрадається за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань за договором лізингу, то відповідно договір лізингу припиняється в силу ст. 607 Цивільного кодексу України, оскільки лізингодавець не може виконати своє зобов`язання з передачі у власність предмету лізингу лізингоодержувачу через обставину, за яку жодна із сторін не відповідає. Таким чином, викрадення предмету лізингу зумовило б припинення у лізингоодержувача обов`язку сплачувати лізингові платежі, оскільки останній не може користуватись предметом лізингу та відповідно набути його у власність у майбутньому. За таких обставин лізингодавець повинен був би повернутий лізингоодержувачу сплачені в якості авансу за предмет лізингу кошти (оскільки фактично товар не може бути переданий у власність покупцю), а в частині сплачених за користування коштів - то такі кошти не підлягали б поверненню лізингоодержувачу, оскільки фактично останній отримав послугу, за яку сплачував ці кошти - користувався предметом лізингу. Натомість у разі знищення / викрадення предмету лізингу, шкода, пов`язана із втратною такого майна, є завданою саме лізингодавцю як власнику цього майна та саме власник набуває прав вимоги до особи, винної у завданні шкоди.

Однак, у даному випадку Договір лізингу припинився внаслідок реалізації лізингодавцем свого права на односторонню відмову від договору у зв`язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем своїх зобов`язань зі сплати лізингових платежів.

Так, у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" своїх зобов`язань за Договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 у березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду Одеської області за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія", в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість за Договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 у розмірі 572 193,53 грн станом на 01.02.2023 та просило суд витребувати із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний, номер шасі - НОМЕР_2 .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024, у справі №916/965/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за Договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 у розмірі 502 949,99 грн, з яких: 454 493,56 грн - сума заборгованості за лізинговими платежами, 5 416,90 грн - розмір 3% річних, 27 201,02 грн - розмір інфляційних втрат, 15 838,51 грн - розмір пені, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 544,25 грн; витребувано із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний, номер шасі - НОМЕР_2 ; відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 68 826,81 грн, 3% річних в розмірі 96,17 грн та пені в розмірі 320,56 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі №916/965/23 повернуто скаржнику.

Судовими рішеннями по справі №916/965/23 встановлено наступні обставини:

- Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" з березня 2022 року по грудень 2022 року включно не сплачувались лізингові платежі у встановлені Графіком строки та порушений строк виконання цього зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" перевищував 30 календарних днів;

- 26.12.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" одержано лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про відмову від договору, сплату заборгованості за договором та повернення об`єкту лізингу;

- Договір лізингу є припиненим 05.01.2023;

- 14.02.2023 лізингоодержувач надіслав лізингодавцю лист за вих. №02/23 від 10.02.2023, яким повідомив про те, що 09.02.2023 лізингоодержувачу стадо відомо про те, що автомобіль, який знаходився у м. Гола Пристань Херсонської області, яке на даний час ще перебуває в окупації, в несправному стані, викрадено окупаційними військовими країни-агресора, шляхом його буксирування. 10.02.2023 лізингоодержувачем було направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення до ГУ Національної поліції у Херсонській області та Херсонської обласної прокуратури;

- Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" не виконано свого обов`язку щодо повернення об`єкту лізингу позивачу, як то передбачено підпунктом 12.6.1 пункту 12.6, підпунктом 13.1 пункту 13 Загальних умов.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, було встановлено, що Договір лізингу припинився 05.01.2023 не через викрадення предмету лізингу окупаційними військами країни-агресора, а через порушення лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань зі сплати лізингових платежів.

При цьому як у матеріалах справи №916/4720/23 відсутні докази повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" про викрадення (знищення / втрату) предмету лізингу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до реалізації останнім свого права на односторонню відмову від Договору лізингу у зв`язку з допущенням позивачем порушення своїх грошових зобов`язань.

Вирішуючи спір у справі №916/965/23, суд розглядав та оцінював ті ж самі доводи та аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", якими, зокрема позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в межах справи №916/4720/23 (викрадення предмету лізингу окупаційними військами), за наслідками чого встановив обставини припинення Договору лізингу внаслідок допущення Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" порушення своїх грошових зобов`язань за договором та витребував у останнього транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , чим презюмував, що даний автомобіль знаходиться у володінні позивача.

Ініціювання Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" нових справ для доведення чи спростування тих самих обставин, що вже були встановлені в рішенні суду, що набрало законної сили, шляхом подання нових (додаткових) доказів суперечить принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права.

Отже, рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024, у справі №916/965/23 визначено обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 .

Інший висновок суду в межах справи №916/4720/23 за наслідками оцінки тих самих обставин та частково тих самих доказів, що вже були предметом дослідження та оцінки судом у справі №916/965/23, суперечитиме принципу правової визначеності, а тому суд цього не може допустити.

Відтак, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами відповідно до норм законодавства України причинно-наслідкового зв`язку між втратою Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" права користування і можливості набути у власність спірний автомобіль та повномасштабною військовою агресією Російської Федерації, оскільки позивач не набув (не міг набути) у власність транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , і втратив право користування цим автомобілем через невиконання своїх обов`язків за Договором лізингу із сплати лізингових платежів у період з березня 2022 року по грудень 2022 року.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 2 264 494,21 грн не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України не покладаються на відповідача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, в той час як позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Щодо сплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" в межах справи №916/4720/23 судового збору, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" про повернення сплаченої суми судового збору.

Щодо розподілу інших судових витрат позивача та третьої особи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить суд покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" відшкодування понесених третьою особою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Частиною 13 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Під час розгляду справи №916/4720/23 третя особа заперечувала проти задоволення позову.

Отже, за результатами розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, третьою особою у своїй першій заяві по суті спору - поясненнях щодо позову було вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" очікує понести судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в орієнтовному розмірі 25 000,00 грн.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в межах справи №916/4720/23 здійснювалось адвокатом Чередніченком Максимом Миколайовичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД №003126 від 20.12.2017) на підставі ордеру серії ВН №1106673 від 19.01.2022, виданого Адвокатським об`єднанням "КПД Консалтинг".

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу третьою особою до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу було долучено укладений Адвокатським об`єднанням "КПД Консалтинг", як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", як замовником, Договір про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 (надалі - Договір правничої допомоги), заявку на надання послуг №22 від 07.12.2023, рахунок за заявкою на надання послуг №22 від 07.12.2023, акт про надані послуги за заявкою на надання послуг №22 від 07.12.2023 та докази оплати за заявкою на надання послуг №22 від 07.12.2023.

Відповідно п. 1.1 Договору правничої допомоги останній укладений стосовно питань, пов`язаних із поточною господарською діяльністю замовника, в тому числі, щодо представництва інтересів замовника у всіх судах України. Види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг визначаються умовами договору та погоджуються сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання заявок, які становлять невід`ємну частину цього договору. Підписання сторонами заявки є підтвердженням замовлення визначеної в такій угоді послуги замовником.

У п. 2.2 Договору правничої допомоги сторонами було погоджено, що за представництво інтересів замовника в судах першої інстанції винагорода становить 30 000,00 грн з ПДВ.

Пунктом 3.1 Договору правничої допомоги передбачено, що оплата винагороди здійснюється в два етапи рівними частинами по 50% кожна.

Перша частина винагороди за супроводження справи в суді першої інстанції оплачується після підписання сторонами заявки щодо надання послуг по визначеній справі, або прийняття рішення про подання апеляційної/касаційної скарги, або відкриття апеляційного, касаційного провадження по такій справі. Оплата послуг здійснюється замовником на підставі рахунку та акту приймання-передачі наданих послуг виконавця протягом 5 робочих днів з моменту їх отримання (п. 3.2 Договору правничої допомоги).

Друга частина винагороди оплачується після винесення ухвали/рішення/постанови суду відповідної інстанції, винесенням яких завершено розгляд справи у відповідній судовій інстанції. Оплата здійснюється на підставі рахунку виконавця до акту приймання-передачі, підписаного сторонами відповідно до п. 3.4. Договору. Зазначений рахунок надається виконавцем протягом 5 робочих днів з дня прийняття відповідної ухвали / рішення / постанови суду, та підлягає оплаті замовником протягом 5 робочих днів з моменту отримання рахунку (п. 3.3 Договору правничої допомоги).

Згідно п. 3.4 Договору правничої допомоги факт надання виконавцем послуг з супроводження розгляду справи у відповідній інстанції суду засвідчується підписанням між сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг наступного робочого дня після завершення розгляду справи або отримання інформації замовником від виконавця про результати розгляду справи. При цьому, оплата другої частини винагороди за такі послуги здійснюється відповідно до п. 3.3. Договору.

07.12.2023 Адвокатським об`єднанням "КПД Консалтинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" підписано заявку на надання юридичних послуг №22 (надалі - Заявка №22), відповідно до якої замовник передає, а виконавець приймає на супроводження в суді справи №916/4720/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" до Російської Федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 1 753 999,97 грн, за участі замовника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Розмір винагороди, порядок, строки та умови надання послуг за цією заявкою визначаються Договором професійної правничої допомоги від 24 травня 2021 року (п. 4 Заявки №22).

07.12.2023 Адвокатським об`єднанням "КПД Консалтинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" підписано акт №1 про надані послуги, у відповідності до якого виконавець надав замовнику юридичні послуги за Заявкою №22 із супроводження в суді першої інстанції справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" до Російської Федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 1 753 999,97 грн, за участі замовника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Третя особа пояснила, що у зв`язку з тим, що Адвокатське об`єднання "КПД Консалтинг" перейшло на спрощену систему оподаткування, Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" сплачуються вказані суми без ПДВ, тобто в загальній сумі 25 000,00 грн.

Отже, у відповідності до п. 3.2, 3.3 Договору правничої допомоги Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 12.03.2024 було перераховано Адвокатському об`єднанню "КПД Консалтинг" 50% від винагороди за представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в межах справи №916/4720/23, що складає 12 500,00 грн (підтверджується платіжною інструкцією №51015299 від 12.03.2024), а інших 50% винагороди підлягають оплаті після прийняття рішення суду у справі №916/4720/23.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" у заяві від 30.07.2024 просило відмовити у задоволенні заяви третьої особи про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у розгляді справи є формальною та необов`язковою.

Однак суд не погоджується із такими доводами позивача, оскільки, як було вказано в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.11.2023, судове рішення, прийняте за наслідками розгляду справи №916/4720/23 може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", що і слугувало підставою для залучення останнього до участі у розгляді справи.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 всі учасники справи викликались судом у призначене підготовче засідання.

Частиною 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Наведені обставини спростовують доводи позивача про необов`язковість участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у розгляді справи №916/4720/23.

Водночас, обсяг наданих Адвокатським об`єднанням "КПД Консалтинг" в особі адвоката Чередніченка М.М. послуг (виконаних робіт) Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (явка в засідання по справі, подання пояснень по суті спору, клопотання про зупинення провадження у справі, інших заяв) виключають обґрунтованість тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" про формальну участь третьої особи у розгляді справи №916/4720/23.

Таким чином, встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - відмову в задоволенні позову повністю, суд приходить до висновку про необхідність покладення на позивача витрат третьої особи на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на оплату професійної правничої допомоги та на оплату послуг з перекладу відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні позову повністю.

Керуючись статтями 13, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" (73003, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 17, офіс 121; ідентифікаційний код 38480540) до Російської Федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14; код загальноросійського класифікатора органів державного управління 1318000) про стягнення збитків у розмірі 2 264 494,21 грн відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача та третьої особи покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" (73003, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 17, офіс 121; ідентифікаційний код 38480540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, буд. 1В; ідентифікаційний код 35571472) відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп. Видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 29.08.2024.

Суддя Р.В. Бойко