Рішення

від 22.08.2024 по справі 914/855/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024 Справа № 914/855/24

За позовом: Акціонерного товариства «Львівський Хімічний Завод», м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «НТА-Незалежне Телевізійне Агентство», м. Львів,

про: спростування недостовірної інформації

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Кравчук П.І. - представник

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства «Львівський Хімічний Завод» до Приватного підприємства «НТА-Незалежне Телевізійне Агентство» про спростування недостовірної інформації.

Ухвалою суду від 02.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 27.06.2023 закрито підготовче провадження у справі №914/855/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.08.2023.

Рух справи відображено в ухвалах суду і протоколах судових засідань.

В судовому засіданні 01.08.2024 судом розглянуто клопотання позивача про долучення доказів і заяву ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи на стороні позивача, які залишені без розгляду ухвалою суду від 01.08.2024. Також в судовому засіданні 01.08.2024 суд заслухав пояснення представників сторін, зясував обставини, на які ваони покликаються, як на підставу своїх доводів і заперечень. Перед дослідженням доказів в судовому засіданні 01.08.2024 оголошено перерву до 22.08.2024.

В судове засідання 22.08.2024 представник позивача не з`явився, причин неявки не повідомив. Через електронний суд 21.08.2024 позивачем повторно було подано клопотання про долучення доказів, яке залишене без розгляду протокольною ухвалою в звязку з порушенням порядку і строків його подання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.05.2023 відповідач опублікував на сторінці YouTube за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд, чим, на думку позивача, поширив недостовірну інформацію про позивача, яку просить спростувати у спосіб, викладений в позовній заяві. В обгрунтування своїх дроводів позивач посилається на те, що опублікована інформація не відповідає дійсності, завдає шкоди діловій репутації позивача і просить іі спростувати з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень посилався на таке:

1. Антимонопольний комітет дійсно проводив розслідування ділової активності за участю ТОВ «Фірма «Львівкисень» і АТ «Львівський хімічний завод», які дійсно брали участь у одному тендері. Наслідком цього розслідування дійсно було накладення штрафу. Рішення АМК України дійсно було оскаржено до суду.

2. Позивачем по справі є юридична особа АТ «Львівський хімічний завод», який вправі звертатись до суду за захистом лише своїх власних, а не сторонніх, прав та інтересів.

3. Відповідач наголосив, що саме якісь «власники Львівського хімічного заводу», а не конкретно позивач юридична особа АТ «Львівський хімічний завод» продовжували співпрацю з агресором.

4. На початку речення Відповідачем вжито словосполучення «За нашою інформацією», що вказує на те, що подальший текст може бути не точним, не категоричним, не очевидним тощо. Відповідач вжив іменник «підприємство» без вказівку на будь-яку власну назву, тобто без деталізації конкретної юридичної особи, як от ТОВ «Фірма «Львівкисень», АТ «Львівський хімічний завод» або будь-якої іншої юридичної особи, яка може мати до цього відношення.

5. Відповідач чітко, прямо і недвозначно вжив дієслово «припускають», яке очевидно вказує на припущення, а не фактичне твердження. Відповідач здійснив відсилання до авторів такого припущення «експертів», а не видавав це формулювання, як власне фактичне твердження.

6. Відповідач у цьому абзаці публікації вказав, що «журналісти зафіксували вантажівку». Зазначимо, що до сьогоднішнього дня відповідна публікація із заголовком «Вантажівку львівського хімзаводу помітили на кордоні з росією. Фото» міститься на ресурсі https://tvoemisto.tv/news/vantazhivku_lvivskogo_himzavodu_pobachyly_na_kordoni_z_rosiieyu_foto_94514.html. Та публікація містить відсилання до сторінки в соціальній мережі «Фейсбук» журналістки Анни Бабінець, керівника видатного українського ресурсу журналістів- розслідувачів «Слідство.Інфо».

Аналогічного змісту публікація про те, що «вантажівка АТ «Львівський хімічний завод» стоїть у черзі на українсько-російському кордоні» міститься і на інших новинних ресурсах, зокрема https://vgolos.ua/news/pidpryyemets-yakogo-sadovyj-nagorodyv-za-viddanist-ukrayini- aktyvno-torguye-z-rosiyeyu-foto_325002.html.

Не погоджуючись з неведеними доводами у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив та зазначив таке:

1. Відповідач наводить неповну та перекручену інформацію, зокрема не доводить до глядача повної інформації, що рішення АМКУ було скасовано судом і мотивів такого скасування, відповідач вказує недостовірну інформацію, що таке рішення було оскаржено сім`єю, а не позивачем.

2. Безпідставним є заперечення відповідача, що він мав на увазі абсолютно інший завод та мова йде про інших Бобришових, а не про позивача та його акціонерів і керівництво, що доводиться повним текстом поширеного відповідачем відео, з якого вбачається про кого йде мова в наведеному уривку.

3. Заперечення відповідача, що серед акціонерів відповідача є багато інших осіб не спростовує того, що відповідач поширив недостовірну інформацію про позивача, згадуючи його акціонерів, в тому числі виходячи із змісту опублікованого відео, мова йде про керівника позивача та його дочку.

4. Вислів «за нашою інформацією» не свідчить про оціночні судження, а доводить, що у відповідача є точна інформація, яка може бути доведена доказами. А зважаючи, що відповідач є суб`єктом медіа і на нього поширюються обов`язки подавати достовірну інформацію, то такий вислів підсилює у глядачів віру в достовірність наведеного відповідачем факту.

5. Посилання відповідача на те, що припущення експертів є оціночними судженнями, суперечать самій логіці наведеного вислову, оскільки наводячи посилання на експертів (авторитетів у певній галузі знань), таке твердження вже викликає у глядача впевненість у достовірності наведеної інформації, оскільки подану інформацію експертом важко спростувати.

6. Надані відповідачем роздруківки інформації із соцмережі Facebook не є належним та допустимим доказом, оскільки перевірити належність такої сторінки Анні Бабінець з наведених доказів не надається можливим. Так само, як не можливо із наведеної публікації встановити номерні знаки причепа та перевірити його належність позивачу та саме головне прив`язати фотографію причепа до перетину Державного кордону України.

На думку позивача, відповідач намагається довести, що інформація, яку позивач просить спростувати є оціночними судженнями та у відзиві проводить її аналіз не в сукупності та без врахування контексту і всього відео. На думку позивача, такий підхід відповідача не є виправданим, оскільки таким методом можна аналізувати окремо кожне речення або слово, яке без врахування всього тексту відео не матиме жодної логічної прив`язки.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено наступне:

- Згаданим рішенням №63/13-р/к Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення АМК України від 28.03.2019 року повною мірою підтверджується те, що діяльність Львівського хімічного заводу була предметом перевірки з боку АМК України;

- Позивач помилково ототожнює саму юридичну особу, її керівника та ще й засновників такої юридичної особи в контексті можливості звернення до суду одного суб`єкта за захистом прав іншого;

- Якщо позивач вважає, що фрази про продаж продукції є недостовірними і цим порушено його права та інтереси, то саме позивач повинен подати Суду докази про те, яку продукцію, куди, кому, якою вартістю і за якою ціною, в який спосіб тощо він продавав або не продавав;

- Сам же позивач акцентує увагу на тому, що за участю журналістів було затверджено мирову угоду у справі, де предметом доказування була така подія. Тобто факт того, що дійсно «журналісти зафіксували вантажівку Львівського хімічного заводу у черзі на українсько-російському кордоні» є очевидний.

Сама по собі відсутність номерних знаків позивача на цьому автомобілі нічого не змінює, з огляду на фірмове брендування цього автомобіля із зазначенням повного найменування юридичної особи АТ «Львівський хімічний завод», адреси веб-сайту, зображення зареєстрованої торговельної марки позивача на цьому автомобілі (Заявка: m200721431 від 03.12.2007, Свідоцтво: 105573 від 10.04.2009; Заявка: m201714434 від 03.07.2017, Свідоцтво: 256258від 25.03.2019).

В судовому засіданні 22.08.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, враховуючи доволи представника позивача, викладені в попередньому судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як зазначає позивач, 14.05.2023 відповідач опублікував на сторінці YouTube за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд, чим поширив недостовірну інформацію про позивача, а сам:

1) Час на відео: 5:03, Голос за кадром: «До слова у 2017-му підприємство потрапило до чорного списку антимонопольного комітету. Львівський хімічний завод та фірма Львівкисень, що також перебувала у власності Крістіни Бобришової, регулярно змагалися між собою в тендерах на закупівлю різних газів для львівських медзакладів. За змову на торгах їх оштрафували і позбавили можливості брати участь у держзакупівлях на три роки. Однак у 2020-му через суд сім`я оскаржила це рішення».

2) Час на відео: 6:19, Голос за кадром: «Крім того, у розпал пандемії коронавірусу, коли медичний кисень рятував життя тисячам українців, завод Бобришових реалізовував свою продукцію за найвищими в Україні цінами».

3) Час на відео: 9:18, Мова журналістки Роксолани Кікерчук: «А головне, що допоки український бізнес відмовлявся від торгово-економічних зав`язків з росією та бойкотував ворожі товари, власники Львівського хімічного заводу продовжували співпрацю з агресором».

4) Час на відео: 11:59, Голос за кадром: «За нашою інформацією, з 2020-го і до початку повномасштабної війни, хімічну продукцію підприємство постачало також до Білорусі».

5) Час на відео: 12:41, Голос за кадром: «Експерти припускають, що саме через прокладку Ліндегаз Україна Львівський хімзавод мав можливість вести бізнес з Росією».

6) Час на відео: 13:32, Голос за кадром: «Зрештою в 2018 році, коли Садовий відзначив Бобришова за вклад у розвиток Львова, журналісти зафіксували вантажівку Львівського хімічного заводу у черзі на українсько-російському кордоні, на митному пункті Гоптівка, траси Харків-Бєлгород». Час на відео: 13:51 Голос за кадром цитує надпис на картинці: «Цитата із facebook.com/Анна Бабінець: Пара кілометрів - і львівська хімічна продукція у росії. На сайті ЛХЗ - жодних згадок про торгівлю з росією. Як і в інтернеті загалом».

Наведені факти публікації і розповсюдження вказаної інформації доводяться Висновком експерта комп`ютерно-технічної експертизи №4663-Е від 05.12.2023.

Як зазначає позивач, поширення недостовірної інформації про позивача відбулось відповідачем шляхом розміщення наведеного відеозапису на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці облікового запису (акаунту) відповідача на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share, що доводиться Висновком експерта комп`ютерно-технічної експертизи №4663-Е від 05.12.2023.

Позивач заявляє, що поширення відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача та його керівництва, істотно шкодить його діловій репутації, оскільки суттєво впливає на професійну оцінку діяльності товариства (як учасників суспільних відносин) та просить суд: визнати такими, що не відповідають дійсності, є негативними та недостовірними і порочать ділову репутацію Акціонерного товариства «Львівський хімічний завод» відомості, поширені 14.05.2023 Приватним підприємством «НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО» на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share, у відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд; зобов`язати Приватне підприємство «НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО» видалити відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд, що опубліковане 14.05.2023 на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share; зобов`язати Приватне підприємство «НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО» спростувати поширену про Акціонерне товариство «Львівський хімічний завод» недостовірну інформацію протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили даним рішенням суду у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом опублікування на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» відео із спростуванням.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Аналогічне визначення міститься і в ст. 1 Закону України «Про інформацію».

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Відповідно до позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

За доводами позивача, відповідач Приватне підприємство «НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО» (ідентифікаційний код юридичної особи 30053161, місцезнаходження 79008, м.Львів, вул.Винниченка, 6) 14.05.2024 на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share опублікувало недостовірну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, не заперечує, що саме йому належить на YouTube-канал, на якому опубліковано відео, про спростування поширеної в якому інформації клопоче позивач, тобто вказана обставина визнається сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В рамках даної справи позивачем заявлені вимоги про визнання такими, що не відповідають дійсності, є негативними та недостовірними і порочать ділову репутацію Акціонерного товариства «Львівський хімічний завод» відомості, поширені 14.05.2023 Приватним підприємством «НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО» (ідентифікаційний код юридичної особи 30053161, місцезнаходження 79008, м.Львів, вул.Винниченка, 6) на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share, у відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд, а саме інформацію щодо Акціонерного товариства «Львівський хімічний завод» про те, що:

1) «До слова у 2017-му підприємство потрапило до чорного списку антимонопольного комітету. Львівський хімічний завод та фірма Львівкисень, що також перебувала у власності Крістіни Бобришової, регулярно змагалися між собою в тендерах на закупівлю різних газів для львівських медзакладів. За змову на торгах їх оштрафували і позбавили можливості брати участь у держзакупівлях на три роки. Однак у 2020-му через суд сім`я оскаржила це рішення».

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2019 Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення АМК України було прийнято рішення №63/13-р/к, яким встановлено, що АТ Львівський хімічний завод та ТзОВ Фірма Львівкисень - учасників процедури закупівлі гази промисловості (кисень, закис азоту), дата оприлюднення: 12.02.2014, номер оголошення: 055798, ВДЗ №12/4 (858/4), замовник Львівська обласна клінічна лікарня, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів (тендеру).

За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане у пункті 1 резолютивної частини рішення, накладено на ПАТ «Львівський хімічний завод» штраф у розмірі 68000,00 грн.

За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане у пункті 1 резолютивної частини рішення, накладено на ТзОВ «Фірма Львівкисень» штраф у розмірі 68000,00 грн.

Було встановлено, що учасники закупівлі АТ «Львівський хімічний завод» та ТзОВ «Фірма Львівкисень» узгоджували свою поведінку під час участі у тендері, що підтверджується, зокрема: синхронністю у часі під час подачі своїх пропозицій; формальному підході до підготовки і подачі документів; синхронністю у часі під час отримання довідок, а саме про те, що посадових осіб учасників, уповноважених представляти його інтереси під час проведення процедури закупівлі не було притягнуто згідно з законом до відповідальності за вчинення у сфері державних закупівель корупційного правопорушення тощо.

Крім того, АМКУ в оспорюваному рішенні вказав також на інші виявлені ним факти, що підтверджують, на його думку, антиконкурентні узгоджені дії позивача по справі з ТОВ Фірма «Львівкисень». Так, дочка генерального директора позивача по справі, яка в свою чергу є членом наглядової ради АТ «Львівський хімічний завод», до 2013року була однією із засновників ТОВ Фірма «Львівкисень». Крім того, остання, протягом 2012-2014 р.р. отримувала дохід від фінансово-господарської діяльності ТОВ Фірми «Львівкисень», а також дивіденди від акцій, якими вона володіє у товариства позивача.

На думку АМК, ще одним прикладом узгоджених антиконкурентних дій було те, що учасниками тендеру посвідчувалися статути товариств в одного і того ж нотаріуса.

Також, колегія АМК встановила, що при поданні своїх конкурсних пропозицій сторони діяли узгоджено, оскільки подавали свої пропозиції, які за технічними параметрами не могли між собою конкурувати, оскільки завідомо до оголошення результату тендеру було зрозуміло, що ТОВ «Фірма «Львівкисень» отримає беззаперечну перевагу над АТ «Львівський хімічний завод», так як на території Львівської обласної клінічної лікарні (замовника торгів) ТОВ «Фірма «Львівкисень» має киснегазифікаційну станцію та обладнання, що в свою чергу значно здешевлює вартість виготовленого газу для замовника. Таким чином, позивач по справі надав інформацію про те, що виробництво кисню не буде здійснюватися на території замовника, а буде доставлятися в балонах.

Таким чином, судом встановлено, що достовірним є той факт, що антимонопольний комітет дійсно проводив розслідування ділової активності за участю ТОВ «Фірма «Львівкисень» і АТ «Львівський хімічний завод», які дійсно брали участь у одному тендері, як і накладення штрафу, за наслідком цього розслідування.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане рішення АМК України було оскаржено до суду, та рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2019 у справі №914/831/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Поставною Західного апеляційного господарського суду вказане рішення антимонопольного комітету було визнано недійсним, проте, це не змінює факту існування таких подій як: участь ТОВ «Фірма «Львівкисень» і АТ «Львівський хімічний завод» в одному тендері - розслідування АМК накладення штрафу судове оскарження.

Отже, обставини, щодо змагання у тендері Львівський хімічний завод та фірми Львівкисень, викладені у першому абзаці спірних публікацій знаходять своє підтвердження матеріалами справи. При цьому, як зазначає відповідач, вжите у публікації формулювання «потрапило до чорного списку антимонопольного комітету» є метафорою. Адже в Законі України «Про захист економічної конкуренції», в Законі України «Про Антимонопольний комітет України» звісно ж не передбачено ніяких чорних списків, що унеможливлює перевірку обставини включення чи не включення позивача у чорний список.

Що стосується інформації, яку просить спростувати позивач, а саме:

2) «Крім того, у розпал пандемії коронавірусу, коли медичний кисень рятував життя тисячам українців, завод Бобришових реалізовував свою продукцію за найвищими в Україні цінами».

У цьому фрагменті публікації вжито формулювання «завод Бобришових» без деталізації конкретної юридичної особи, як от ТОВ «Фірма «Львівкисень», АТ «Львівський хімічний завод» або будь-якої іншої юридичної особи, учасником якої є хтось із родини Бобришових.

Більше того, йдеться про прізвище «Бобришових» у множині, без прив`язки до будь-якої фізичної особи.

За ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем по справі є юридична особа АТ «Львівський хімічний завод», який вправі звертатись до суду за захистом лише своїх власних, а не сторонніх, прав та інтересів.

Саме позивач юридична особа АТ «Львівський хімічний завод» звернувся до суду із позовом про спростування інформації, яку він вважає недостовірною.

Ст. 25 і ст. 91 ЦК України чітко розмежовують поняття цивільної правоздатності фізичної і юридичної особи.

Відповідно до ст. 44 ГПК України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи здатні особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність).

Тобто, позивач юридична особа АТ «Львівський хімічний завод» не може звертатись до суду за захистом прав її керівника або засновника, навіть якщо вважає їх порушеними.

Що стосується оприлюдненої інформації:

3) «А головне, що допоки український бізнес відмовлявся від торгово-економічних зв`язків з росією та бойкотував ворожі товари, власники Львівського хімічного заводу продовжували співпрацю з агресором», то слід зазначити, що вона також стосується власників « Львівського хімічного заводу», а не конкретно позивача юридичної особи АТ «Львівський хімічний завод».

Серед акціонерів (власників акцій) АТ «Львівський хімічний завод» частка ОСОБА_1 складає 33,37%, а частка ОСОБА_2 складає 49,61 % (разом 82,98%), що вказує на певну кількість й інших осіб власників (акціонерів) Львівського хімічного заводу.

Саме про якихось фізичних осіб, керівників і власників, а не про позивача юридичну особу АТ «Львівський хімічний завод», чітко і недвозначно йдеться у декількох спірних абзацах.

Що стосується оприлюдненої інформації :

4) «За нашою інформацією, з 2020-го і до початку повномасштабної війни, хімічну продукцію підприємство постачало також до Білорусі».

На початку речення Відповідачем вжито словосполучення «За нашою інформацією», що вказує на те, що подальший текст може бути не точним, не категоричним, не очевидним тощо.

Знову ж таки, Відповідач вжив іменник «підприємство» без вказівки на будь-яку власну назву, тобто без деталізації конкретної юридичної особи, як от ТОВ «Фірма «Львівкисень», АТ «Львівський хімічний завод» або будь-якої іншої юридичної особи, яка може мати до цього відношення.

Позивач жодним чином не обгрунтував, як інформація про те, що підприємство постачало продукцію до Білорусії до початку повномасштабної війни завдає шкоди репутації АТ "Львівський хімічний завод".

Що стосується інформації, яку просить спростувати позивач, а саме:

5) «Експерти припускають, що саме через прокладку Ліндегаз Україна Львівський хімзавод мав можливість вести бізнес з Росією», слід зазначити наступне.

В даному випадку Відповідач чітко, прямо і недвозначно вжив дієслово «припускають», яке очевидно вказує на припущення, а не фактичне твердження.

Більше того, Відповідач здійснив відсилання до авторів такого припущення «експертів», а не видавав це формулювання, як власне фактичне твердження.

Що стосується інформації:

6) «Зрештою в 2018 році, коли Садовий відзначив Бобришова за вклад у розвиток Львова, журналісти зафіксували вантажівку Львівського хімічного заводу у черзі на українсько-російському кордоні, на митному пункті Гоптівка, траси Харків-Бєлгород», «Цитата із facebook.com/Анна Бабінець: Пара кілометрів - і львівська хімічна продукція у росії. На сайті ЛХЗ - жодних згадок про торгівлю з росією. Як і в інтернеті загалом», слід зазначити наступне.

Відповідач у цьому абзаці публікації вказав, що «журналісти зафіксували вантажівку». Зазначимо, що до сьогоднішнього дня відповідна публікація із заголовком «Вантажівку львівського хімзаводу помітили на кордоні з росією. Фото» міститься на ресурсі https://tvoemisto.tv/news/vantazhivku_lvivskogo_himzavodu_pobachyly_na_kordoni_z_rosiieyu_foto_94514.html

Вказана публікація містить відсилання до сторінки в соціальній мережі «Фейсбук» журналістки Анни Бабінець, керівника видатного українського ресурсу журналістів- розслідувачів «Слідство.Інфо».

Аналогічного змісту публікація про те, що «вантажівка АТ «Львівський хімічний завод» стоїть у черзі на українсько-російському кордоні» міститься і на інших новинних ресурсах, зокрема https://vgolos.ua/news/pidpryyemets-yakogo-sadovyj-nagorodyv-za-viddanist-ukrayini- aktyvno-torguye-z-rosiyeyu-foto_325002.html.

Тобто факт того, що дійсно «журналісти зафіксували вантажівку Львівського хімічного заводу у черзі на українсько-російському кордоні» підтверджується матеріалами справи.

Сама по собі відсутність номерних знаків позивача на цьому автомобілі нічого не змінює, з огляду на фірмове брендування цього автомобіля із зазначенням повного найменування юридичної особи АТ «Львівський хімічний завод», адреси веб-сайту, зображення зареєстрованої торговельної марки позивача на цьому автомобілі (Заявка: m200721431 від 03.12.2007, Свідоцтво: 105573 від 10.04.2009; Заявка: m201714434 від 03.07.2017, Свідоцтво: 256258від 25.03.2019).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21).

При цьому згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються Законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та інші.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22.12.2005, «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016).

Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24.02.1997).

Отже, за змістом наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі «Інтернет» з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).

Виходячи з аналізу тверджень, викладених відповідачем у спірному відео в цілому, суд дійшов висновку, що розповсюджена інформація в більшій своїй мірі стосується власників,засновників, акціонерів ( фізичних осіб), невизначених підприємств, а не юридичної особи АТ "Львівський хімічний завод".

Крім того, позивачем не було надано суду беззаперечних доказів, які би свідчили, що така інформація є недостовірною.

Отже твердження, викладені відповідачем у спірній статті, не можуть бути підставою для захисту права на недоторканність ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень про позивача, його господарську діяльність, його керівників та пов`язаних з ними осіб, а також відсутні докази того, що саме опублікована відповідачем стаття зумовила зниження його ділової активності.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 914/1377/22.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Відповідно, коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободі вираження думок зазвичай надаватиметься високий рівень захисту, а органи влади, таким чином, матимуть вузькі межі дискреційних повноважень. (INSTYTUT EKONOMICHNYKH REFORM, TOV v. UKRAINE, № 61561/08, § 44, ЄСПЛ, 02 червня 2016 року).

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 753/21759/16-ц, від 22.05.2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 05.06.2019 року у справі № 758/6022/14-ц та ін.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання такими, що не відповідають дійсності, є негативними та недостовірними і порочать ділову репутацію АТ «Львівський хімічний завод» відомості, поширені 14.05.2023 ПП «НТА Незалежне телевізійне агентство».

Щодо заявленої вимоги про публікацію тексту спростування зі словосполученням «Приносимо вибачення», то Відповідач не може бути зобов`язаний вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. (Рішення ЄСПЛ від 05.05.2011 (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети «Правоє дєло» та Штекель проти України»; постанова Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі №757/8834/16).

Такого способу спростування інформації як її видалення із сайту законом не передбачено і по суті є цензурою діяльності певної юридичної особи (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №757/14418/20, провадження № 61-4424св21). Рішення ЄСПЛ від 16.07.2013 року, заява № 33846/07 у справі «Вегржиновський і Смолчевський проти Польщі» вказує: судове рішення про видалення статті із сайту прирівнювалося би до цензури...така вимога була надмірною...».

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного

господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.08.2024.

СуддяБерезяк Н.Є.