Постанова

від 21.08.2024 по справі 354/1008/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/1008/20

Провадження № 22-ц/4808/947/24

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.,

з участю секретаря Струтинської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішенняЯремчанського міського суду від 31 жовтня 2023 року, у складі судді Остап`юк М.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Обласне комунальне підприємство «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про визнання рішення і свідоцтва недійсними,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 році ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання рішення і свідоцтва недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_5 . Після відкриття спадщини їй стало відомо, що житловий будинок батьків, який побудований ще у 1970х роках з невідомих причин зареєстрований на праві власності за її братом ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та є батьком відповідачів. Право власності на спірне майно було зареєстроване братом ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради №82 від 24.12.2010 та Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 26.05.2011. Вважає, що зазначені документи ніколи не оформлювались та не видавались, порушують право власності її батьків та її, як спадкоємця, є незаконними. А тому, просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради № 82 від 24.12.2010 «Про оформлення права власності на житлові будинки та господарські споруди» та визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 26.05.2011, видане на ім`я її брата ОСОБА_4 .

Рішенням Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Обласне комунальне підприємство «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про визнання рішення і свідоцтва недійсними - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради №82 від 24.12.2010 року «Про оформлення права власності на житлові будинки та господарські споруди».

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ «294888 від 26.05.2011.

На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду прийнято за неповного встановлення обставин справи та аналізу усіх доказів, наданих сторонами.

Зазначає, що батько позивачки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилася спадщина. Однак позивачка після смерті свого батька спадщину не приймала, що вона визнає в позовній заяві. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.02.2019 по спадковій справі №180/2018, яке було видане ОСОБА_5 після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , до складу спадщини увійшла невиплачена нарахована субсидія на придбання твердого палива за 2018 рік. Будинок чи земля до складу спадщини не входили.

Вважає, що право позивачки на спадкування житлового будинку та земельних ділянок після смерті батька відсутнє, оскільки ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 батьки позивачки не володіли на праві власності спірним майном.

ОСОБА_6 , брат позивачки та батько відповідачів, законно та правомірно володів оспорюваним майном земельними ділянками площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,325 га для ведення сільського господарства та житловим будинком.

17.12.2002 Микуличинською сільською радою Яремчанської міської ради прийнято рішення ІІІ сесії IV скликання про надання ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та ділянки площею 0,3250 га для ведення сільського господарства у АДРЕСА_1 , як жителю цього села, що підтверджується Державними актами на право власності на земельні ділянки серії ІФ №054093 від 30.03.2004 та серії ІФ №054094 від 30.03.2004.

24.12.2010 Микуличинська сільська рада, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», прийняла рішення №82 від про оформлення права власності на житловий будинок та господарські споруди за ОСОБА_6 . На підставі вказаного рішення, останній отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.05.2011.

Зазначає, що покійний ОСОБА_6 відкрито володів майном тривалий період часу. Позивачка ОСОБА_2 була достовірно поінформованою про належність житлового будинку та земельних ділянок на праві власності її брату, там проживала і проживає його сім`я.

Щодо доводів позовної заяви, що покійні батьки позивачки не знали, що будинок оформлений за їх сином ОСОБА_6 , зазначає, що ОСОБА_5 після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом, де вказано обсяг спадкового майна після померлого. Тому, матір позивачки приймаючи спадщину після смерті померлого чоловіка не заперечувала його обсягу та не зверталася за захистом порушеного права, оскільки таке відсутнє.

Вважає, що виконавчий комітет Микуличанської сільської ради прийняв рішення про оформлення права власності на нерухоме майно з оформленням на нього свідоцтва про право власності та подальшу реєстрацію прав власності, не як розпорядник майна, а як суб`єкт владних повноважень в межах наданих законом повноважень.

Індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Вважає, що позивачка не будучи особою щодо якої суб`єктом владних повноважень приймалося рішення щодо оформлення права власності, а в подальшому не приймала спадщину після свого батька ОСОБА_4 , який в свою чергу не оскаржив акту індивідуальної дії, не довела свого порушеного права чи законного інтересу щодо захисту якого звернулася до суду.

Спірний будинок отриманий ОСОБА_6 у власність як особою, яка здійснювала будівництво такого будинку на земельній ділянці, яку йому було виділено Микуличинською сільською радою як фактичному та постійному землекористувачу. Суд першої інстанції помилково вважав, що оскільки головою спірного домогосподарства згідно записів облікової картки об`єкта по господарського обліку увесь час до 2020 року зазначений ОСОБА_4 , то він і є власником спірного житлового будинку і не надавав дозвіл на оформлення права власності на побудовані ним житлові будинки за ОСОБА_6 . Вказані записи облікової карти містять явні помилки, оскільки ОСОБА_4 помер у 2018 році, і не міг бути власником будинковолодіння станом на 2020 рік.

Крім того, у довідці виконкому Микуличинської сільської ради від 09.12.2003 зазначено, що земельну ділянку площею 0,575 га, дозвіл на відведення якої надано рішенням Микуличинської сільської ради від 12.11.2002 ОСОБА_6 , виділено із господарства ОСОБА_4 .

В той же час позивачці рішенням сесії Микуличинської сільської ради №110 від 25.04.2005 виділено земельну ділянку площею 0,4765 га на території Микуличинської сільської ради із земель запасу, вилучивши її із господарства ОСОБА_4 .

Так, батько позивачки розпорядився частиною свого домогосподарства на користь двох дітей, а земельні ділянки були в подальшому оформлені за ними відповідно до заяв та рішень Микуличинської сільської ради. На своїй земельній ділянці батько відповідача зробив реконструкцію житлового будинку та оформив право власності на нього, а позивачка свою земельну ділянку відчужила.

Вказаним фактам суд першої інстанції не надав юридичної оцінки, що призвело до помилкового висновку про порушений інтерес позивачки.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити рішення яким у задоволення позовної заяви ОСОБА_2 відмовити.

Представник ОСОБА_2 адвокат Думич О.І. подала відзив на апеляційну скаргу.

Вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає. ОСОБА_2 здійснює судовий захист свого порушеного права і той факт, що вона не прийняла спадщину після смерті свого батька, не впливає на подальше спадкування майна після смерті її матері, адже таке майно було прийняте у спадщину, однак не оформлене її матір`ю. Право на спірний будинок оформлено ОСОБА_6 незаконно. Виконавчий комітет сільської ради не мав повноважень на прийняття оскаржуваного рішення та видачу свідоцтва, та під час винесення оскаржуваного рішення ОСОБА_6 не було надано усіх необхідних документів для реєстрації права власності на майно, зокрема про право власності на земельну ділянку. Зазначає, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, ніколи не було зареєстроване за ОСОБА_6 , будинок побудований батьком позивачки ОСОБА_4 ще у 1970-х роках, і будь-яких заяв забудовника щодо передачі цього будинку ОСОБА_6 немає.

Суд першої інстанції прийняв законне, обґрунтоване судове рішення, висновки суду в апеляційній скарзі не спростовані.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів.

Представник позивачки ОСОБА_2 ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечила доводам апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Представники відповідача Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області та третьої сторони Обласного комунального підприємства «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами: рідною тіткою та племінниками, стосується житлового будинку батьків позивачки, де остання народилися і виросла, то рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради № 82 від 24.12.2010 року, на підставі якого оформлено права власності на спірний житловий будинок та господарські споруди за братом позивачки ОСОБА_6 , порушує права останньої як спадкоємиці першої черги на реалізацію своїх спадкових права та інтересів у встановленому законом порядку щодо житлового будинку її батьків.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 229775184 від 27.10.2020 (далі Інформація з Реєстру прав власності), власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 рідний брат позивачки. Останній зареєстрував право власності ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 06.04.2020 року.

З матеріалів витребуваної спадкової справи № 117/2020 вбачається, що спадщину за законом після смерті останнього прийняли його сини - відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , однак не оформили спадкових прав.

Позивачка оспорює правомірність набуття батьком відповідачів ОСОБА_6 і водночас її рідним братом, права власності на вказаний вище житловий будинок, де проживали їхні батьки, посилаючись на те, що оформлення права власності на будинковолодіння відбулося в порушення вимог закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 2340/3539/18 (адміністративне провадження № К/9901/22749/19)).

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи заявлені відповідні позовні вимоги у справі.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні». Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20).

Таким чином, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 посилалась на те, що оформлення права власності на спірний житловий будинок її братом та батьком відповідачів - ОСОБА_6 , порушується право позивачки як спадкоємця першої черги на успадкування після смерті своїх батьків частини їхнього житлового будинку.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до Інформації з Реєстру прав власності, підставою виникнення права власності у померлого ОСОБА_6 на оспорюваний будинок стало свідоцтво про право власності, САЕ № 294888 від 26.05.2011, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради № 82 від 24.12.2010.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення № 82 Виконавчого комітету Микуличинської сільської ради Яремчанської міськради Івано-Франківської області від 24.12.2010, виконавчим комітетом вирішено оформити право власності на житловий будинок та господарські споруди в АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 та доручено Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації виготовити та зареєструвати свідоцтво на право власності на житловий будинок та господарські споруди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Позивачка ОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 не зверталась.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2019 року спадкоємцем майна ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_5 , у тому числі з урахуванням частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складалася з невиплаченої нарахованої субсидії на придбання твердого побутового палива за 2018 рік в сумі 2833,61 грн.

Таким чином, спірний житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки до складу спадщини батька позивачки ОСОБА_4 не ввійшли.

Позивачка ОСОБА_2 посилається на порушення її прав як спадкоємця після смерті матері ОСОБА_5 .

При цьому зазначає, що після смерті батька ОСОБА_9 відкрилася спадщина, яка була прийнята за фактом спільного проживання на момент смерті із спадкодавцем дружиною померлого, її матір`ю ОСОБА_5 . Вказала, що мати померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак після її смерті відкрилася спадщина, яку позивачка прийняла (подавши відповідну заяву до нотаріуса), а отже до складу спадщини повинно увійти наступне майно: земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельна ділянка площею 0,3116 га для ведення особистого селянського господарства та житловий будинок, площею 92 кв.м. із господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що позивачка ОСОБА_10 , як спадкоємиця першої черги за законом після смерті матері має правомірні очікування реалізувати свої спадкові права на майно, яке належало її матері за життя.

Однак зібраними доказами у справі встановлено, що ОСОБА_5 прийняла та оформила право на спадкове майно виключно на невиплачену нараховану субсидію на придбання твердого побутового палива за 2018 рік в сумі 2833,61 грн. Питання про оформлення права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок та земельні ділянки після смерті чоловіка не ставила.

Натомість докази в справі підтверджують те, що ОСОБА_6 відкрито володів спірним нерухомим майном з часу оформлення права власності на нього.

Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 229775184 від 27.10.2020 власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , право власності зареєстровано 18.07.2011 року.

Спірне майно ОСОБА_6 відображено у щорічній декларації, заповненій ним підчас роботи на посаді провідного спеціаліста-інспектора управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за 2016-2019 роки (а.с.164-176).

Посилання представника позивача на те, що доказом того, що батько позивачки ОСОБА_4 був власником спірного житлового будинку є те, що він, а не ОСОБА_4 , оформляв житлову субсидію не заслуговують на увагу, оскільки житлові субсидії, відповідно до Положення

про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848, призначаються одному із членів домогосподарства, отримання житлових субсидій не пов`язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Що стосується посилання позивача на записи в погосподарських книгах за період з 01.01.1996 по 01.01.2000 роки у яких головою господарства зазначений ОСОБА_4 , то такі не дають підстав для висновку, що оформлення у 2011 році права власності на спірний житловий будинок за його сином ОСОБА_6 відбулося без відома чи з порушенням прав ОСОБА_4 , оскільки останній за життя не вчиняв будь-яких дій які б могли свідчити про його незгоду з таким рішенням, а також відсутні докази того, що він зазначав про наявність у нього на праві власності даного житлового будинку.

Крім того, попередньо рішенням виконавчого комітету Микуличинської сільської ради від 12.11.2002 року у приватну власність ОСОБА_6 передано земельні ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,3250 для ведення сільського господарства (технічна документація а.с.142-155 т. 1).

Стосовно інформації, що міститься у обліковій картці об`єкта погосподарського обліку за періоди з 2016 2023 роки, то така не відповідає правовстановлюючим документам.

Так, відповідно до Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої Наказом Державної служби статистики України 11.04.2016 № 568. Погосподарський облік, як вид первинного обліку, передбачений для накопичення і систематизації відомостей, які збирають сільські, селищні, міські ради територіальних громад (об`єднаних територіальних громад) (далі - місцеві ради) по кожному з розташованих на їхній території сільських населених пунктів і які є необхідними для проведення державних статистичних спостережень. (п.1)

Погосподарський облік ведуть з урахуванням норм чинного законодавства з питань захисту персональних даних. Цей облік не передбачає реєстраційних дій і не несе жодних правових наслідків для об`єктів, відносно яких він здійснюється. (п.2)

Основними інформаційними джерелами погосподарського обліку є: будь-які документальні свідчення щодо об`єкта погосподарського обліку: паспорти, свідоцтва, земельно-кадастрова документація, правовстановлюючі документи, рішення органів виконавчої влади й органів самоврядування будь-якого рівня, письмові заяви громадян тощо; усні повідомлення, заяви громадян; наочна інформація, отримана під час суцільних обходів і перевірок. (п.8).

Таким чином, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що батьки позивачки не були обізнані щодо оформлення права власності на житловий будинок та земельні ділянки на ОСОБА_6 чи мали заперечення щодо такого оформлення права власності.

Будучи людьми похилого віку ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 заповіту на випадок смерті щодо розпорядження спадковим майном не складали.

Відтак доводи позивачки про те, що її мати ОСОБА_5 не знала про оформлення права власності на житловий будинок та земельні ділянки за її сином ОСОБА_6 та порушення її права на вказане майно є необґрунтованими.

Колегія суддів зауважує також, що позивачка, посилаючись на порушення її прав як спадкоємця після смерті матері не ставить питання про визнання за нею права на спадкове майно чи його частку.

Суд першої інстанції не врахував вищезазначених обставин, не дав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вимог позивачки.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив рішення за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2023 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Обласне комунальне підприємство «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради №82 від 24.12.2010 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 26.05.2011 за якими ОСОБА_6 набув право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 30 серпня 2024 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин