Ухвала

від 30.08.2024 по справі 907/281/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/281/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (головуючий суддя - Панова І.Ю., судді: Малех І.Б., Гриців В.М.) та рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2024 (суддя Лучко Р.М.)

у справі №907/281/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь"

про стягнення 52 075,77 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор газотранспортної системи України") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" (далі також ТОВ "Світязь") про стягнення 24 034,97 грн пені та 28 040,80 грн штрафу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання за договором від 01.06.2021 №2106000006 з урахуванням додаткових угод до нього.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 11.06.2024 у справі №907/281/24, яке Західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 25.07.2024, задовольнив позов повністю. Стягнув з ТОВ "Світязь" на користь ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" 24 034,97 грн пені, 28 040,80 грн штрафу та 3 028,00 грн в повернення сплаченого судового збору.

ТОВ "Світязь" звернулось 14.08.2024 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2024 у справі №907/281/24 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.08.2024 для розгляду справи №907/281/24 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 52 075,77 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (302 800 грн), а тому у розумінні ГПК справа №907/281/24 є малозначною.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.

Як убачається з касаційної скарги, ТОВ "Світязь" підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень вказує те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункти "а" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК). Також скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) та не досліджено зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).

Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм права у подібних правовідносинах. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Фактично скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).

Що ж стосується обґрунтування випадку про віднесення судом першої інстанції цієї справи до категорії малозначних помилково, то Суд не вважає слушними доводи, що ця справа, до якої включено численні доказові матеріали та правові питання, які потребують всебічного розгляду та детального аналізу, має складний характер, оскільки це є оцінкою саме скаржником обсягу предмету доказування у цій справі, про який він мав заявляти в суді першої інстанції, оскільки саме там предмет доказування мав формуватися з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності судового процесу. Втім скаржник не зазначає, що він звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про розгляд справи у формі загального позовного провадження, з наведенням аргументів того, що справа не є незначної складності. Також скаржник не зазначає, що він звертався з відповідними його доводам клопотаннями до суду першої інстанції, у яких йому було відмовлено.

Касаційна скарга фактично зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК, та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.

Крім того настання негативних наслідків для скаржника у випадку прийняття оскаржуваних рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Щодо посилань скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах та на недослідження зібраних у справі доказів, то колегія суддів відзначає, що це є саме підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Світязь" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2024 у справі №907/281/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2024 у справі №907/281/24.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Касаційну скаргу надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. Р. Кібенко

О. А. Кролевець