Ухвала

від 02.09.2024 по справі 855/3/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 вересня 2024 року

м. Київ

справа №855/3/24

адміністративне провадження №А/990/20/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Єресько Л.О., Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Політичної партії «Голос» про забезпечення позову у справі № 855/3/24 за позовом Політичної партії «Голос» до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

Політична партія «Голос» (далі - позивач, ПП «Голос») звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК, Національне агентство) з вимогою визнати протиправним і скасувати наказ НАЗК від 25.06.2024 №167/24 «Про припинення державного фінансування статутної діяльності Політичної партії «Голос».

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2024 у задоволенні позову відмовлено.

27 серпня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга Політичної партії «Голос» на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2024.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.08.2024 відкрито апеляційне провадження.

29 серпня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить зупинити дію наказу НАЗК від 25.06.2024 №167/24.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, Суд виходить з такого.

Частинами першою-третьою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Водночас заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що, якщо не зупинити дію оскаржуваного рішення, то у випадку задоволення позову отримання державного фінансування за попередні квартали буде неможливим, адже відповідно до статті 17-5 Закону України «Про політичні партії в Україні» кошти, виділені з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, перераховуються на рахунки політичних партій щоквартально не пізніше 10 календарних днів з початку кожного кварталу.

Позивач також зауважує, що ПП «Голос» значною мірою фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв`язку з чим невжиття заходів забезпечення позову може негативно вплинути на діяльність партії та створити невідворотні наслідки.

Оцінюючи такі доводи позивача, Суд зазначає, що частина шоста статті 17-5 Закону України «Про політичні партії в Україні», на яку посилається позивач, установлює загальні правила щодо періодичності та строків зарахування на рахунки політичної парті державного фінансування статутної діяльності.

Указана норма не містить застережень про неможливість зарахування на рахунки політичної партії державного фінансування, невиплаченого із тих чи інших причин за попередні квартали.

Щорічний обсяг державного фінансування визначається виключно Законом України «Про політичні партії в Україні» і становить одну соту розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 1 січня року, що передує року виділення коштів державного бюджету, помноженого на загальну кількість виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на останніх чергових або позачергових виборах народних депутатів України.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 17-5 Закону України «Про політичні партії в Україні» передбачено, що політичні партії, зазначені у статті 17-3 цього Закону, отримують право на державне фінансування їхньої статутної діяльності з дня, наступного за днем відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Право на державне фінансування статутної діяльності політичних партій припиняється з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання, крім випадку, якщо такі політичні партії за результатами виборів народних депутатів України отримали це право повторно.

Таким чином, політичні партії зберігають право на державне фінансування протягом усього періоду повноважень Верховної Ради України відповідного скликання, у зв`язку з чим доводи позивача про наявність правових підстав для невиплати відповідних сум після скасування рішення НАЗК є безпідставними.

Щодо іншої частини аргументів позивача, то Суд зазначає, що позивач у заяві про забезпечення позову не конкретизує які саме негативні чи незворотні наслідки для діяльності партії можуть настати за умови незабезпечення позову.

Та обставина, що державне фінансування становить значну частину бюджету партії також не є підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення НАЗК про його припинення, правомірність якого позивач оспорює в суді.

Джерелом державного фінансування статутної діяльності політичних партій є Державний бюджет України і держава в особі відповідних органів зобов`язана забезпечувати ефективний моніторинг і контроль за рахунками політичних партій та їхніми витратами.

Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, суд своєю ухвалою фактично відновить державне фінансування статутної діяльності ПП «Голос», але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.

Отже, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного акта до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що у цьому конкретному випадку, відсутні передбачені процесуальним законом підстави для забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні поданої ПП «Голос» заяви належить відмовити.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248, 298-5 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Політичної партії «Голос» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Судове рішення суду апеляційної інстанції у справах щодо державного фінансування статутної діяльності політичних партій є остаточним і не може бути оскарженим.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: Л.О. Єресько

М.І. Смокович