Постанова

від 02.09.2024 по справі 910/4000/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. Справа№ 910/4000/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024

у справі №910/4000/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Теремківська 3А"

про стягнення 194 917,99 грн збитків, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - Комунальне підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Теремківська 3А" (далі - ОСББ) 194 917,99 грн збитків, посилаючись на те, що внаслідок ухилення відповідача від юридичного оформлення права постійного користування земельною ділянкою по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві (кадастровий номер 8000000000:79:487:0056), на якій розташована будівля, позивач був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві, що призвело до необхідності сплати останнім земельного податку за цим об`єктом нерухомості за період часу з моменту передачі будинку до моменту звернення з даним позовом (з 01.03.2021 по 29.02.2024).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24 у задоволенні позову Комунального підприємства було відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що:

- у матеріалах справи відсутні докази припинення позивачем права постійного користування земельною ділянкою по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві, кадастровий номер 8000000000:79:487:0056;

- між сторонами не виникло зобов`язальних правовідносин щодо відшкодування земельного податку на підставі договору, оскільки такий не був укладений і не може встановлювати взаємні права та обов`язки сторін у даній справі;

- відповідач не є постійним користувачем земельної ділянки по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві, кадастровий номер 8000000000:79:487:0056;

- відповідач не є прямим носієм речових прав на нерухоме майно, оскільки ці права мають виключно власники житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (спільне сумісне право), тому доводи відповідача в частині наявності саме у відповідача юридичного обов`язку здійснити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою не відповідають правовому регулюванню Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку";

- позивачем доведено суду наявність у нього збитків, проте не доведено факт порушення відповідачем господарського зобов`язання та наявність причинно-наслідкового зв`язку.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Комунальне підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Комунальне підприємство зазначило, що використання земельної ділянки без оформлення прав на неї є порушенням земельного законодавства;

- ОСББ є користувачем земельної ділянки по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві (кадастровий номер 8000000000:79:487:0056), оскільки на ній знаходиться багатоквартирний будинок, який переданий на баланс відповідачу, а тому останній зобов`язаний оформити речові права на вказану земельну ділянку та сплачувати земельний податок;

- сплачена позивачем сума земельного податку у розмірі 194 917,99 грн є прямими збитками останнього, оскільки зумовлена оформленням за Комунальним підприємством, як забудовником, права постійного користування відповідною земельною ділянкою під житловим будинком по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві (кадастровий номер 8000000000:79:487:0056) та пасивної поведінки (бездіяльності) відповідача щодо переоформлення права постійного користування вказаною земельною ділянкою;

- між Комунальним підприємством та ОСББ виникли господарські правовідносини на підставі відповідного договору, оскільки позивач забезпечує своєчасну оплату земельного податку за земельну ділянку, якою фактично користується відповідач, мешканці та співвласники багатоквартирного житлового будинку, і жодних претензій стосовно обов`язку компенсації вказаного податку відповідачем не заявлялося.

- оскільки між сторонами укладено договори про компенсацію земельного податку, такі кошти включаються до бази оподаткування та оподатковуються податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4000/24, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

04.07.2024 матеріали справи №910/4000/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24. Розгляд скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. ОСББ встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 29.07.2024.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач зазначив, що:

- відповідач не є платником земельного податку в розумінні приписів чинного земельного законодавства України, оскільки за ним не зареєстровані речові права на земельну ділянку, яка розташована у місті Києві по вулиці Теремківській 3-А (кадастровий номер 8000000000:79:487:0056), натомість позивач, як особа, за якою зареєстроване право постійного користування вказаною земельною ділянкою комунальної форми власності, не вчинив усіх необхідних дій для припинення права постійного користування зазначено земельною ділянкою;

- відповідач не може бути платником земельного податку за користування земельною ділянкою комунальної форми власності, на якій розташований багатоквартирний будинок, в якому відповідачем створено об`єднання, оскільки вказана земельна ділянка не передавалася останньому в постійне користування;

- між позивачем та відповідачем не було укладено договору щодо компенсації останнім земельного податку, відтак між сторонами не виникло зобов`язальних правовідносин щодо відшкодування Комунальному підприємству земельного податку, а тому й доводи скаржника щодо включення податку на додану вартість до спірної суми коштів є необґрунтованими.

31.07.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ОСББ надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому відповідач просить суд стягнути з позивача 3 000,00 грн судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

У період із 15.07.2024 по 23.08.2024 головуюча суддя Мальченко А.О. перебувала у відпустці.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, Комунальне підприємство на виконання статутних завдань та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 14.04.2011 №559 "Про будівництво житлового будинку на вул. Теремківській, 3 у Голосіївському районі" (зі змінами) виконувало функції замовника будівництва житлового будинку на земельній ділянці по вулиці Теремкіській, 3 у Голосіївському районі міста Києва.

04.09.2012 на підставі рішення Київської міської ради (далі - Рада) від 26.04.2012 №533/7870 Комунальне підприємство отримало право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2916 га з кадастровим номером 8000000000:79:487:0056, яка розташована по вулиці Теремківській, 3 у місті Києві, для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 04.09.2012 серії ЯЯ №385042 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 30.10.2019, індексний номер 186774907.

21.08.2019 на підставі розпорядження Голосіївської державної адміністрації №550 житловому будинку на вулиці Теремківська, 3 було присвоєно поштову адресу: вулиця Теремківська, 3-А.

У 2019 році збудований позивачем на вказаній земельній ділянці житловий будинок введено в експлуатацію, що підтверджується сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28.12.2019 серії ІУ №163193621764, який було видано на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 24.12.2019.

03.11.2020 було внесено запис №1000681020000059510 про створення ОСББ, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

01.03.2021 за актом приймання-передачі Комунальне підприємство передало на баланс ОСББ житловий будинок по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві .

Листом від 29.03.2021 №056/24-663 Комунальне підприємство звернулося до Ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів) щодо підготовки проекту рішення про припинення у заявника права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2916 га з кадастровим номером 8000000000:79:487:0056.

У листі-відповіді від 22.04.2021 №0570202/1-8608 Департаментом земельних ресурсів зазначено, що ОСББ, як балансоутримувачу житлового будинку, розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,2916 га з кадастровим номером 8000000000:79:487:0056 по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві, необхідно вчинити дії щодо оформлення відповідного права на вказану земельну ділянку, а також роз`яснено порядок оформлення прав на земельну ділянку із земель комунальної власності.

Листами №056/24-2498 від 04.11.2021, №056/24-143 від 31.01.2023, №056/24-826 від 29.06.2023 Комунальне підприємство зверталося до ОСББ з проханням розпочати процес переоформлення прав на земельну ділянку та компенсувати витрати на сплату земельного податку.

Крім цього, Комунальне підприємство звернулося до Голови правління ОСББ з листом від 26.09.2022 №056/24-1055 з пропозицією укласти договір щодо компенсації сплаченого позивачем земельного податку та повідомило, що в разі неотримання відповіді на цей лист, договір буде вважатись автоматично укладеним з 01.11.2022.

Однак надісланий примірник договору не був підписаний відповідачем і відповідь на зазначені листи також не була надана ОСББ.

Як зазначає позивач, за період з березня 2021 року по лютий 2024 року ним було нараховано та сплачено земельного податку у розмірі 162 431,66 грн, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю та платіжними дорученнями. Із урахуванням ПДВ вказана сума становить 194 917,99 грн.

У зв`язку з нездійсненням відшкодування ОСББ витрат, понесених внаслідок сплати земельного податку за земельну ділянку загальною площею 0,2916 га з кадастровим номером 8000000000:79:487:0056 по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві, за договором на компенсацію земельного податку, а також зважаючи на порушення останнім земельного законодавства в частині невчинення дій (бездіяльності) щодо реєстрації за собою права постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою, Комунальне підприємство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 194 917,99 грн збитків.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи із нижчезазначеного.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Комунальне підприємство розцінює 194 917,99 грн як 1) заборгованість внаслідок порушення ОСББ зобов`язань за договором на компенсацію земельного податку та як 2) збитки внаслідок порушення ОСББ земельного законодавства щодо невчинення дій (бездіяльності) в частині реєстрації за собою права постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою. Таким чином, підставами позову є одночасне порушення договірних зобов`язань, а також недоговірних.

Однак колегія суддів звертає увагу Комунального підприємства на те, що спірна сума коштів за своєю правовою природою одночасно не може мати договірного та позадоговірного характеру, а поєднання у позові таких підстав є взаємовиключним та суперечливим.

Щодо стягнення заборгованості за договором.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/4000/24 міститься копія договору на компенсацію земельного податку (т. 1, а.с. 32-34).

За доводами позивача, у сторін виникли взаємні права та обов`язки на підставі вказаного правочину, оскільки відповідачем не було надано відповіді, а тому вказаний договір було укладено автоматично.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (частина 3 статті 639 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1, 2 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (стаття 643 ЦК України).

При цьому, у відповідності до пункту 4.2. копії договору він вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачем відповіді про прийняття пропозиції щодо укладення вказаного правочину, а на копії примірнику договору, наданого позивачем, не міститься підпису представника ОСББ та відтиску печатки останнього.

Крім цього, факт укладення вищезазначеного договору також заперечується самим відповідачем.

Враховуючи викладене, місцевим господарським судом правомірно відхилено доводи позивача в частині наявності у нього відповідного зобов`язання зі сплати податку за відповідача на підставі домовленості та договору про компенсацію земельного податку, оскільки ця угода з огляду на правове регулювання глави 53 ЦК України є не укладеною і не може встановлювати взаємні права та обов`язки сторін у даній справі.

Щодо стягнення збитків.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 (ЦК України).

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За приписами частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

У відповідності до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (стаття 225 ГК України).

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, обов`язок з відшкодування збитків настає для суб`єктів господарювання у разі порушення господарського зобов`язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (статті 224, 225 ГК України, стаття 623 ЦК України) або внаслідок завдання шкоди без договірних правовідносин (стаття 22 ЦК України, глава 82 ЦК України).

Як було раніше зазначено, між сторонами були відсутні зобов`язальні правовідносини, що виключає відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов договору (т. 1, а.с. 32-34), відтак у межах даної справи предметом дослідження є встановлення підстав для стягнення збитків, які виникли з недоговірних зобов`язань (деліктна відповідальність).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені в статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Наведена норма встановлює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин. У деліктних зобов`язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювана шкоди.

У постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначено, що суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. При цьому, відсутність вини доводить особа, яка завдала шкоду.

За відсутності хоча б однієї з наведених складових цивільна відповідальність не настає.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2020 у справі №910/17533/19, від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.

Як у своєму позові, так і в апеляційній скарзі Комунальне підприємство наголошувало на тому, що ОСББ є постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 0,2916 га по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві (кадастровий номер 8000000000:79:487:0056), на якій розташований житловий багатоквартирний будинок, а тому саме відповідач має сплачувати вказаний обов`язковий платіж. У зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо реєстрації за собою прав на вказану земельну ділянку позивач вимушений сплачувати земельний податок, оскільки є титульним користувачем вищезазначеної земельної ділянки.

Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з огляду на таке.

Як вже зазначалося раніше, Комунальне підприємство на виконання статутних завдань та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 14.04.2011 №559 "Про будівництво житлового будинку на вул. Теремківській, 3 у Голосіївському районі" (зі змінами) виконувало функції замовника будівництва житлового будинку на земельній ділянці по вулиці Теремкіській, 3 у Голосіївському районі міста Києва.

04.09.2012 на підставі рішення Київської міської ради (далі - Рада) від 26.04.2012 №533/7870 Комунальне підприємство отримало право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2916 га з кадастровим номером 8000000000:79:487:0056, яка розташована по вулиці Теремківській, 3 у місті Києві, для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 04.09.2012 серії ЯЯ №385042 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 30.10.2019, індексний номер 186774907.

21.08.2019 на підставі розпорядження Голосіївської державної адміністрації №550 житловому будинку на вулиці Теремківська, 3 було присвоєно поштову адресу: вулиця Теремківська, 3-А.

У 2019 році збудований позивачем на вказаній земельній ділянці житловий будинок введено в експлуатацію, що підтверджується сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28.12.2019 серії ІУ №163193621764, який було видано на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 24.12.2019.

03.11.2020 було внесено запис №1000681020000059510 про створення ОСББ, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

01.03.2021 за актом приймання-передачі Комунальне підприємство передало на баланс ОСББ житловий будинок по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон №417-VIII) визначено, що до спільного майна багатоквартирного будинку входять права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Закон не визначає які саме права - користування (в тому числі постійного) чи власності на земельну ділянку йде мова у визначенні поняття спільного майна.

Прикінцевими положеннями Закону №417-VIII внесені зміни до статті 42 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до підпункту "д" частини 2 статті 92 ЗУ України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, ЗК України містить альтернативу: співвласники багатоквартирного будинку можуть оформити речове право на земельну ділянку під житловим будинком у вигляді постійного землекористування на підставі статті 92 цього Кодексу або на праві власності на підставі статті 42 ЗК України.

Одночасно з цим Прикінцевими положеннями Закону №417-VIII внесені зміни і до ЦК України, зокрема до статті 382 ЦК України, згідно з якою усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 791 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. У відповідності до статей 125 та 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. За визначенням пп. 14.1.73 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

За висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 28.03.2018 у справі №910/1200/17: (1) платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа; обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права; (2) за відсутності зареєстрованих речових прав на право власності або постійного землекористування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у співвласників багатоквартирного будинку не виникає обов`язку зі сплати земельного податку, оскільки навіть із прийняттям Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" питання процедури переходу прав на земельну ділянку до співвласників багатоквартирних будинків не врегульовано; (3) системний аналіз статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України свідчить про те, що вказані правові норми не регулюють питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Саме таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим та логічним, оскільки конкретний момент переходу права власності на багатоквартирний будинок до його співвласників чинним законодавством не визначено, з огляду на специфіку такого об`єкту права власності.

Позивачем у цій справі не доведено набуття співвласниками багатоквартирного будинку права власності чи права користування спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати обґрунтованими відповідні доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо автоматичного припинення у позивача права користування спірними земельними ділянками.

У даному контексті помилковими є посилання скаржника на те, що відповідач є фактичним землекористувачем, оскільки за змістом норм ПК України до моменту реєстрації речового права на землю відповідач не є землекористувачем в розумінні норм ПК та, відповідно, у нього до моменту державної реєстрації речового права на землю не виникає обов`язку зі сплати земельного податку.

За таких обставин, Комунальним підприємством не доведено порушення відповідачем земельного законодавства (неправомірної поведінки) в частині обов`язку відповідача реєстрації за собою прав на земельну ділянку.

Як було раніше зазначено судом апеляційної інстанції, за відсутності хоча б однієї з наведених складових цивільна відповідальність не настає.

Отже, за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів не знайшла підстав для застосування до відповідача такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, оскільки ним не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Крім цього, частинами 3, 4 статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Позивач 29.03.2021 звернувся до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради з заявою про припинення його права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:487:0056 (лист №056/24-663).

Листом №0570202/1-8608 від 22.04.2021 Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради детально роз`яснено позивачу у даній справі які дії має вчинити відповідач у даній справі для оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована передана 01.03.2021 будівля. При цьому, будь-якої інформації про відмову у задоволенні заяви позивача або у її задоволенні лист №0570202/1-8608 від 22.04.2021 не містить.

Доказів виконання позивачем інших дій, у тому числі направлених на примусове припинення у судовому порядку державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою по вулиці Теремківській 3-А у місті Києві, матеріали справи не містять.

Отже, пасивна поведінка позивача щодо вчинення всіх можливих дій для припинення права постійного користування земельною ділянкою не може бути безпосереднім наслідком виникнення у відповідача обов`язку по відшкодуванню сплаченого позивачем земельного податку.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норми матеріального права та невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Комунального підприємства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Як було раніше зазначено, 31.07.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ОСББ надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому відповідач просить суд стягнути з позивача 3 000,00 грн судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000,00 грн, до клопотання від 31.07.2024 ОСББ було додано копії: додаткової угоди №1 від 11.07.2024 до договору про надання правової допомоги №84/19042024 від 19.04.2024, рахунку №2/84/19042024 від 26.07.2024, виставленим адвокатом Божком Андрієм Володимировичем на підставі договору, платіжної інструкції №638 від 26.07.2024, акту про надання адвокатських послуг №3 від 31.07.2024 до договору. Крім цього, в матеріалах справи наявна копії: договору про надання правової допомоги №84/19042024 від 19.04.2024, рахунку №2/84/19042024 від 26.07.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1434535, виданого 22.04.2024 на ім`я адвоката Божка А.В., а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №000539 від 10.06.2019.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За умовами укладеного між адвокатом Божком А.В. (у тексті договору - Адвокат) та ОСББ (у тексті договору - Клієнт) договору про надання правової допомоги від 19.04.2024 №84/19042024 (тут і надалі у редакції додаткової угоди №1 від 11.07.2024), Адвокат зобов`язався надати Клієнту правову допомогу щодо ознайомлення з апеляційною скаргою Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 в господарській справі №910/4000/24, підготовки відзиву на таку апеляційну скаргу та представництва інтересів Клієнта під час розгляду Північним апеляційним господарським судом господарської справи №910/4000/24, а Клієнт - сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу (надані адвокатські послуги) та компенсувати фактичні витрати на її (їх) надання в обсязі та на умовах, визначених цим договором (підпункт 1.1.5. пункту 1.1., пункт 1.2. договору).

У відповідності до підпункту 4.1.3. пункту 4.1. договору вартість послуг, зазначених ц підпункті 1.1.5. пункту 1.1. договору, становить:

а) за ознайомлення з апеляційною скаргою Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 в господарській справі №910/4000/24 та підготовку відзиву на таку апеляційну скаргу - 2 500,00 грн;

б) за підготовку письмових заяв та/або клопотань Клієнта під час розгляду Північним апеляційним господарським судом господарської справи №910/4000/24 - 500,00 грн.

Клієнт сплачує 100% вартості адвокатських послуг, визначеної в підпункті .1.3. пункту 4.1. договору, протягом 5 (п`яти) робочих днів із дня виставлення Адвокатом відповідного рахунку (пункт 4.2. договору).

Колегією суддів встановлено, що 31.07.2024 між Адвокатом та ОСББ було підписано та скріплено печатками акт про надання правової допомоги.

За змістом вказаного акту вбачається, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв юридичні послуги на загальну суму 3 000,00 грн, з яких:

а) ознайомлення з апеляційною скаргою Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 в господарській справі №910/4000/24 та підготовку відзиву на таку апеляційну скаргу - 2 500,00 грн;

б) підготовка письмових заяв (клопотань) Клієнта під час розгляду Північним апеляційним господарським судом господарської справи №910/4000/24 - 500,00 грн.

Підписавши та скріпивши печатками вказаний акт, Клієнт засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Разом із цим, на підставі виставленого Адвокатом рахунку від 19.04.2024 №2/84/19042024 вищезазначена вартість послуг була повністю сплачена відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією №638 від 26.07.2024.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У частині 4 статті 129 ГПК України закріплено загальне правило розподілу судових витрат.

Проте у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено наступний висновок: "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.

Як було раніше встановлено, вартість підготовки письмових заяв (клопотань) Клієнта під час розгляду Північним апеляційним господарським судом господарської справи №910/4000/24 становить 500,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.07.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від представника ОСББ надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами даної справи.

Однак колегією суддів встановлено, що представник відповідача не ознайомлювався з матеріалами справи №910/4000/24.

При цьому, у відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №754/8750/19, витрати на ознайомлення з апеляційною скаргою не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзивів на апеляційні скарги.

Таким чином, включення до вартості витрат відповідача на професійну правничу допомогу послуг з подання клопотання про ознайомлення з матеріалами даної справи є необґрунтованим та безпідставним.

Також, колегія судді зазначає, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у cправі №910/9714/22.

Жодних інших заяв (клопотань) представником відповідача не було подано.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також відсутність клопотань позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн, у зв`язку з чим клопотання ОСББ про розподіл судових витрат у справі №910/4000/24 підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що даною постановою апеляційну скаргу ОСББ залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24 - без змін, колегія суддів дійшла до висновку, що судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги відповідачу у розмірі 2 500,00 грн, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 124, 126, 129, 221, 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/4000/24 залишити без змін.

3. Клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Теремківська 3А" про розподіл судових витрат у справі №910/4000/24 задовольнити частково.

4. Судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Теремківська 3А" у сумі 2 500,00 грн, покласти на Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".

5. Стягнути з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок 34; ідентифікаційний код 31454734) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Теремківська 3А" (03187, місто Київ, вулиця Теремківська, будинок 3А; ідентифікаційний код 43897679) 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/4000/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир