Ухвала

від 25.09.2024 по справі 910/4000/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4000/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Теремківська 3А"

про стягнення 194 917,99 грн збитків,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2024 до Касаційного господарського суду надійшла, надіслана поштою 20.09.2024, касаційна скарга Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/4000/24.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4000/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом поданого у 2024 році позову у цій справі є стягнення 194 917,99 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 910/4000/24 є малозначною.

Разом із цим у тексті касаційної скарги зазначено, що вона подається зважаючи на те, що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення як для скаржника, так і для громади міста. Крім цього, заявник посилається на те, що нормативні-правові акти, які регулюють правовідносини сторін зазнали суттєвих змін та доповнень.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у зазначених в скарзі постановах, та наявність законодавчо встановленої процедури набуття прав постійного землекористування не доводить наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, що регулюють відносини сторін у цій справі, зокрема щодо відшкодування відповідачем 194 917,99 грн збитків, спричинених внаслідок порушення останнім земельного законодавства в частині невчинення дій (бездіяльності) щодо реєстрації за собою права постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою.

В оскаржуваних судових рішеннях встановлено що, між сторонами відсутні зобов`язальні правовідносини, що виключає відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов договору, відтак у межах цієї справи предметом дослідження є встановлення підстав для стягнення збитків, які виникли з недоговірних зобов`язань (деліктна відповідальність).

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. При цьому, відсутність вини доводить особа, яка завдала шкоду.

Отже, посилання скаржника на наявність судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо встановлення всіх складових елементів цивільного правопорушення, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що cкарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для правозастосовчої практики, та має виняткове значення для скаржника без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес заявником також не наведено.

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Розглянувши наведені скаржником доводи в обґрунтування наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими.

Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" немає.

Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/4000/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/4000/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ