Постанова

від 29.08.2024 по справі 918/1188/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/1188/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Прокурора: Зінкевич Ю.В.

Позивача: не з?явився

Відповідача -1: не з?явився

Відповідача -2: не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024

(головуючий - Петухов М.Г., судді Бучинська Г.Б., Мельник О.В.)

та рішення Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024

(суддя - Бережнюк В.В.)

у справі №918/1188/23

за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», 2) Комунального підприємства «Острозька обласна психіатрична лікарня" Рівненської обласної ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів 297 106,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У зв`язку з відпусткою судді Губенко Н.М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.08.2024.

Короткий зміст позовних вимог

2. Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради (далі - Рівненська облрада, позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (далі - ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», відповідач -1) та Комунального підприємства «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради (далі - КП, відповідач - 2) про :

- визнання недійсними додаткових угоди № 1 від 26.05.2021, № 2 від 02.07.2021, № 3 від 11.08.2021, № 4 від 19.08.2021, № 5 від 24.09.2021, № 6 від 27.09.2021 до договору про постачання (закупівлю) електричної енергії №32/11079-ВЦ від 03.02.2021, укладеного між КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради та ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»;

- стягнення з ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь Рівненської обласної ради коштів у розмірі 297 106,49 грн

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди були укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію за оспорюваними угодами переплачено бюджетних коштів у розмірі 297 106,49 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024, залишеним без змін постановою Північно- західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024, позов задоволено повністю.

5. Рішення мотивовано тим, що за оспорюваними додатковими угодами збільшено ціну товару за договором укладеним в процедурі закупівлі, з порушенням порядку збільшення ціни за таким договором, передбаченим положеннями п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», отже, оспорювані угоди суперечать законодавству, а тому підлягають визнанню недійсними. Оскільки за оспорюваними угодами відповідачем - 2 було сплачено грошових коштів на суму 297 106,49 грн, вказані грошові кошти необхідно повернути відповідній раді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач - 1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

7. Обґрунтовуючи свою правову позицію, у поданій касаційній скарзі відповідач - 1 посилається на п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положень п. 14 ч. 1 ст. 92, ст. 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 17.04.2018 у справі № 910/34333/17, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.

Також скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оспорюваних рішень неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 632 ЦК України, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

8. Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, оскільки «прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови № 922/2321/22 не тільки суперечить наданим Міністерством економіки України роз`ясненням щодо застосування норми пункту 2 частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та діям Уряду в частині затвердження норм, передбачених підпунктами 2, 7 пункту 19, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, а й резонує із офіційною позицією щодо даного питання Держаудитслужби та більшості замовників у сфері публічних закупівель в частині неможливості ретроспективної дії відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду». Крім того, скаржник вважає, що правовий висновок щодо застосування положень п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» необхідно враховувати вже після винесення постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22 тобто після 24.01.2024.

9. Крім того, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо). При вирішенні зазначеної категорії справ ці питання є важливими, оскільки ринок електричної енергії є специфічним та перебуває у постійній динаміці і ціни на електричну енергію на ринку змінюються погодинно. Тому для визначення відсотків зростання ціни на ринку важливо визначити єдиний механізм визначення коливання ціни на ринку для можливості реалізації висновків, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

10. Також, скаржник зазначає, що судами порушено норми процесуального права ст.ст. 7, 76, 77, 86, 236 ГПК України, оскільки прийнято доводи лише прокурора.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що судами у справі правильно застосовано положення законодавства, якими врегульовано правовідносини сторін у справі, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради проведено закупівлю UA-2020-12-30-006182-с за предметом: «Електрична енергія» очікуваною вартістю 1 478 250,00 грн.

13. В подальшому, між КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради та ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» укладено Договір про постачання (закупівлю) електричної енергії №32/11079-ВЦ від 03.02.2021 (далі - договір).

14. Згідно з п. 1.2. договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ).

15. За цим договором Постачальник продає Споживачу електричну енергію (код за ДК021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 09310000-5- електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 договору).

16. Відповідно до п. 5.1 договору, Споживач (КП «Рівненська обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради) розраховується з Постачальником (ТОВ «РОЕК») за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергію, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком № 2 до цього Договору.

17. Згідно з п. 13.1. договору цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви- приєднання (додаток №1 до договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток №3 до договору) та діє до 31.12.2021 включно, а в частині виконання фінансових зобов`язань (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) Договір діє до повного їх виконання.

18. Відповідно по пункту 13.8 договору, умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі РДН) та внутрішньо добовому ринку (далі ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному вебсайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https//www.oree.com.ua згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) оприлюднених результатів роботи РДН/ВДР та про діяльність ДП "Оператор ринку" за відповідний період, які оприлюднюються ДП "Оператор ринку" згідно із законодавством або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціпи товару на ринку;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послугу разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару па ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих ній (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін на нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії та тарифу на послуги з розподілу електричної енергії, які враховуються в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за договором.

19. Відповідно до додатку № 2 до договору №32/11079-ВЦ від 03.02.2021 ціна за електричну енергію становить 2,46913 грн. без ПДВ., та визначається відповідно до формули: Ц(спож) = Цзак + Цп + Тпередача + Трозподіл, де: Цзак - закупівельна ціна за розрахунковий період; Цп - ціна на послуги пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу; Тпередача - тариф на послугу з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК"Укренерго"; Трозподіл - тариф на послуги з розподілу електричної енергії відповідного оператора системи розподілу.

20. У подальшому, після укладення договору між сторонами неодноразово укладались додаткові угоди.

А саме:

1) додатковою угодою № 1 від 26.05.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію, збільшено ціну за 1 кВт*год до 2,59302 грн без ПДВ (на 5 %). Згідно із п.3 вказаної додаткової угоди, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.05.2021;

2) додатковою угодою № 2 від 02.07.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію, збільшено ціну за 1 кВт*год до 2,73018 грн без ПДВ (на 10,6 %). Згідно із п.3 вказаної додаткової угоди, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.06.2021;

3) додатковою угодою № 3 від 11.08.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію, збільшено ціну за 1 кВт*год до 2,88103 грн без ПДВ (на 16,7 %). Згідно із п.3 вказаної додаткової угоди, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.07.2021;

4) додатковою угодою № 4 від 19.08.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію, збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,04696 грн без ПДВ (на 23,4 %). Згідно із п.3 вказаної додаткової угоди, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.08.2021;

5) додатковою угодою № 5 від 24.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію, збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,22946 грн без ПДВ (на 30,8 %). Згідно із п.3 вказаної додаткової угоди, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.08.2021;

6) додатковою угодою № 6 від 27.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію, збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,43019 грн без ПДВ (на 38,9 %). Згідно із п.3 вказаної додаткової угоди, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 01.08.2021.

21. Відповідно до наданих КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» актів приймання-передачі електричної енергії, ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на виконання договору поставлено 229 945 кВт*год електричної енергії на загальну суму 815 306,81 грн без ПДВ, та з ПДВ 978 369,09 грн.

22. На переконання прокуратури, додаткові угоди № 1-6 до договору укладені всупереч Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти в сумі 297 106 грн 49 коп. - стягненню з ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету.

Позиція Верховного Суду

23. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.

24. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

25. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

26. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

27. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положень п. 14 ч. 1 ст. 92, ст. 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 17.04.2018 у справі № 910/34333/17, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.

Також скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оспорюваних рішень неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 632 ЦК України, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

28. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Суд зазначає наступне.

29. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

30. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

32. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

33. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

34. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

35. З урахуванням вищезазначеного касаційний суд зазначає, що наведені скаржником доводи та з посиланням на правові висновки у постановах, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, зважаючи на таке.

36. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

37. Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

38. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

39. Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

40. У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

41. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

42. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

44. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

45. Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

46. Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

47. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

48. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

49. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

50. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

51. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

52. Суди попередніх інстанцій встановили, що з урахуванням положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетного кодексу України, та Статуту КП «Острозька обласна психіатрична лікарня», компетентним органом у цій справі є Рівненська обласна рада, якою створено та фінансується з бюджету КП «Острозька обласна психіатрична лікарня». Отже, Рівненська обласна рада є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якої віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у цій справі.

53. Прокуратурою в межах повноважень, наданих ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на адресу Рівненської обласної ради 06.09.2023 направлено лист за № 54/2-989вих-23 про вжиття заходів щодо усунення порушень закону, зокрема визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення безпідставно сплачених коштів.

54. Відповідно до інформації Рівненської обласної ради, згідно листа № 09-3186/01 від 29.09.2023, радою не вживались заходи щодо усунення порушень, в тому числі шляхом пред`явлення позовної заяви до суду про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 297 106,49 грн.

55. Листом № 52/2-1306вих-23 від 21.11.2023 прокурор повідомив Рівненську обласну раду про звернення до суду в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» та КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів 297 106,49 грн.

56. Враховуючи, що обласна рада самостійно не звернулася до суду, про що повідомила прокуратуру, прокурор подав позов в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та дотримався порядку, передбаченого вказаною статтею, для звернення до суду з відповідним позовом.

57. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що прокурор довів наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконав приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а саме: направлено повідомлення позивачу про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом.

58. До того ж підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у цьому випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

59. Указаний висновок судів зроблено з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо застосування положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», про що зазначено судами у судових рішеннях, а тому, доводи скаржника про неврахування судами правового висновку постанови Верховного Суду у справі № 912/2385/18, є безпідставним.

60. У контексті наведеного Суд також звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої, рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

61. Висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 905/1907/21 також враховано судами попередніх інстанцій при розгляді справи, а тому, доводи скарги про неврахування висновків Верховного Суду у справі № 905/1907/21 є безпідставними.

62. Водночас, Суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. У цій справі місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у цій справі в інтересах держави в особі обласної ради як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади.

63. Ураховуючи зазначене вище нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи у цій частині, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави. У зв?язку з чим, Суд відхиляє доводи скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 905/1907/21, № 912/2385/18.

64. Верховний Суд також зауважує, що доводи скаржника стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, були предметом правової оцінки в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 918/323/23.

65. Так, у справі № 918/323/23 прокурор звертаючись до суду в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області, звернувся з позовом до ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», про визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання електричної енергії, а також про стягнення коштів у розмірі 12 067,34 грн.

Верховний Суд у наведеній постанові від 05.03.2024 у справі № 918/323/23, відхиляючи доводи товариства стосовно того, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є саме Держаудитслужба, виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у цій справі в інтересах держави в особі Березівської сільської ради як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади, а також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, відповідно до якого закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

66. А тому доводи скаржника про те, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, є безпідставними, зважаючи, що в даному випадку прокурором визначено уповноваженим органом саме відповідну раду і таке звернення судами визнано обґрунтованим. Водночас, щодо цих доводів Суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, оскільки у справі № 922/2321/22 Суд не вказував на те, що Держаудитслужба є єдиним належним органом, в інтересах якого прокурор може пред`явити позов.

67. Також Суд зазначає, що інші постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, а саме: від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 17.04.2018 у справі № 910/3433/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 13.04.2022 у справі № 815/1484/1, у контексті доводів касаційної скарги, не є релевантними до цієї справи, з урахуванням всіх критеріїв подібності оскільки: (1) правовідносини в наведених справах не стосуються визнання недійсними додаткових угод / договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі, установлені фактичні обставини наведених справ суттєво відрізняються від обставин справи, яка розглядається; (2) у наведених скаржником постановах відсутні висновки щодо виключних повноважень Держадитслужби на оскарження додаткових угод / договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі.

68. Крім того скаржник посилається на неврахування правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, щодо застосування ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 632 ЦК України. В наведеній справі позов був пред`явлений одним із подружжя до іншого про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, набутого в шлюбі, відчуженого на користь третіх осіб. Тобто спір у справі № 125/2157/19 виник за інших правовідносин, ніж у справі, що розглядається Судом, а тому безпідставним є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.

69. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц. Проте предметом у цій справі був договір купівлі-продажу меблів і Суд зазначив, що "…тлумачення статті частини 3 статті 698 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: законодавець встановив пріоритет ЦК України в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів…", водночас у справі, яка розглядається, предметом є договір поставки електроенергії, істотні умови якого регулюються Законом України «Про публічні закупівлі», що свідчить про нерелевантність правовідносин у справі, та відповідно безпідставність посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц.

70. Зважаючи на вищезазначене, касаційний суд констатує, що доводи викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не можуть бути підставами для скасування судових рішень у справі, оскільки, судами враховано правові висновки Верховного Суду у справах № 912/2385/18, № 905/1907/21, а посилання скаржника на правові висновки у справах № 469/1044/17, № 911/2169/20, № 806/1000/17, № 917/269/21, № 903/865/20, № 909/1285/21, № 910/3433/17, № 910/5958/20, № 815/1484/1, № 125/2157/19, № 362/2159/15-ц є безпідставним, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

71. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

72. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, оскільки «… прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови № 922/2321/22 не тільки суперечить наданим Міністерством економіки України роз`ясненням щодо застосування норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та діям Уряду в частині затвердження норм, передбачених підпунктами 2, 7 пункту 19, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, а й резонує із офіційною позицією щодо даного питання Держаудитслужби та більшості замовників у сфері публічних закупівель в частині неможливості ретроспективної дії відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду».

Крім того, скаржник вважає, що правовий висновок щодо застосування положень п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» необхідно враховувати вже після винесення постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22 тобто після 24.01.2024.

73. Проте Суд не вбачає, що скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та застосування його після дати його прийняття, тобто після 24.01.2024, з таких підстав.

74. Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон), цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

75. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

76. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону, Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

77. Як зазначено в ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

78. Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

79. Разом з тим п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

80. Вбачається, що ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди (або ж момент розповсюдження дії додаткової угоди), тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

81. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» і на момент підписання договору погодили всі його істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань. Відповідачі домовились про продаж електричної енергії в обсязі 405 000 кВт*год.; відповідно до додатку № 2 до договору ціна за електричну енергію становить 2,46913 грн. без ПДВ.

82. Однак, в подальшому, сторони договору почали вносити у договір зміни, зокрема, шляхом укладання додаткових угод, упродовж 2021 року, оскільки мало місце збільшення цін на електричну енергію. Водночас, опрацюванням інформації з веб порталу ДП «Оператор ринку» судами встановлено, що станом на дату укладання додаткової угоди № 1 ціни за одиницю товару не збільшились, а навпаки - зменшились, тоді як сторонами у додатковій угоді збільшено ціну товару. В подальшому, внаслідок укладення додаткової угоди № 2 ціни за 1 кВт/год. збільшилась на 10,6 %, за додатковою угодою № 3 ціна збільшилась на 16,7 %, за угодою № 4 ціна збільшилась на 23,4 %, за угодою № 5 ціна збільшилась на 30,8 %, за угодою № 6 ціна збільшилась на 38,9 %, відносно ціни, визначеної за умовами договору. Враховуючи вказане, суди зробили висновок, що укладення додаткових угод відбулось з перевищенням допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10 %), що є порушенням ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

83. Прокурор вказував, що оспорювані угоди укладено з порушенням ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому, угоди необхідно визнати недійсними та повернути на користь ради, сплачені за такими угодами кошти.

84. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

85. Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

86. Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

87. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

88. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

89. Судами встановлено, що додаткові угоди укладено з порушенням ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки, укладення таких угод призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), отже, суди зробили висновок, що такі угоди підлягають визнанню судом недійсними.

90. Таким чином, судами правильно застосовано положення ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

91. За доводами касаційної скарги, скаржник вважає, що правовий висновок Верховного Суду у справі №922/2321/22, щодо застосування положень ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» необхідно враховувати після після 24.01.2024, тобто після винесення постанови Верховного Суду. Водночас, Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що «у Законі України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII) в редакції до 19 квітня 2020 року норма п. 2 ч. 5 ст. 41 була викладена в ст. 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

92. Тобто, нормами Закону № 922-VIII в редакції, як на дату виникнення спірних правовідносин та і в редакції до виникнення спірних правовідносин, не дозволялись зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю.

93. Положення ст. 36 Закону було змінено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18.09.2019 (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

94. Отже, в новій редакції норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни - не частіше ніж один раз на 90 днів.

95. Таким чином, безпідставними є доводи касаційної скарги, що правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, щодо застосування положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» необхідно застосовувати з дати винесення вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин положення Закону містили обмеження щодо збільшення ціни товару(10%).

96. Як зазначалось, скаржник просив касаційний суд відступити від правових висновків, Верховного Суду у справі № 922/2321/22, викладених у постанові від 24.01.2024.

97. В силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

98. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

99. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

100. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

101. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

102. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. А тому касаційний суд констатує про відсутність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

103. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

104. Скаржник у касаційній скарзі наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме, оскільки відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо).

105. У справі № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024, якою, зокрема, обґрунтовано оскаржувані рішення, зазначала, що «Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі».

106. Судами правильно застосовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», до того ж, положення вказаної статті містять порядок і період для порівняння, ціни на ринку.

107. Водночас, Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

108. Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних положень не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх судових інстанцій, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, зробили правильний висновок про обґрунтованість та доведеність позовних вимог прокурора. Висновки судів щодо застосування норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024, а тому касаційний суд не вбачає підстав для викладення відповідного висновку.

109. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

110. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

111. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

112. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди відповідача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.

113. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість судових рішень у справі і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п.п. 1, 2, 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

114. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

115. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

116. Враховуючи викладене, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» необхідно залишити без задоволення, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024 у справі №918/1188/23 , необхідно залишити без змін.

Судові витрати

117. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024 у справі №918/1188/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.О. Мамалуй

В.І. Студенець