Постанова

від 28.08.2024 по справі 331/2722/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 331/2722/23

провадження № 61-6621св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний університет «Запорізька політехніка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного університету «Запорізька політехніка» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року в складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного університету «Запорізька політехніка» (далі - НУ «Запорізька політехніка») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 06 липня 2020 року він був призначений на посаду першого проректора НУ «Запорізька політехніка». 27 квітня 2023 року під час його непрацездатності засобами поштового зв`язку він отримав наказ НУ «Запорізька політехніка» № 198-к від 24 квітня 2023 року, відповідно до якого його з 25 квітня 2023 року звільнено за прогул без поважних причин, нібито вчинений з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року включно, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з урахуванням положень статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказав про незаконність цього наказу, оскільки під час його прийняття він перебував на стаціонарному лікуванні (перебуває й на момент подання позову). Крім цього, під час визначеного відповідачем прогулу без поважних він виконував обов`язки добровольця територіальної оборони відповідно до контракту від 29 квітня 2022 року та від обов`язків першого проректора НУ «Запорізька політехніка» був тимчасово увільнений наказом № 242-к від 16 травня 2022 року.

За таких обставин позивач просив суд, визнати протиправним та скасувати наказ НУ «Запорізька політехніка» № 198-к від 24 квітня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », поновити його на посаді першого проректора НУ «Запорізька політехніка», стягнути з НУ «Запорізька політехніка» на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 24 жовтня 2023 року про виправлення описки, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ НУ «Запорізька політехніка» від 24 квітня 2023 року № 198-к «Про звільненняОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого проректора НУ «Запорізька політехніка».

Стягнуто з НУ «Запорізька політехніка» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 25 квітня до 11 жовтня 2023 року у розмірі 271 204,56 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що відповідач НУ «Запорізька політехніка» не довів, що ОСОБА_1 навмисно, свідомо ігноруючи вимоги законодавства про працю та свої посадові обов`язки, з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року здійснив прогул.

Відповідач також не спростував належними і допустимими доказами факт укладання між ОСОБА_1 та командиром ДФТГ № 3 контракту від 29 квітня 2022 року, а також і виконання ОСОБА_1 обов`язків добровольця територіальної оборони з 29 квітня 2022 року до 02 лютого 2023 року.

Погодившись із тим, що контракт із добровольцем територіальної оборони вважається припиненим з моменту прийняття Командувачем Сил територіальної оборони Збройних Сил рішення про розформування добровольчого формування, суд апеляційної інстанції виснував про те, що установлені фактичні обставини щодо оформлення 02 лютого 2023 року командиром ДФТГ № 3 припинення чинності контракту, а також необізнаності позивача про дійсну дату розформування добровольчого формування 27 січня 2023 року, відповідачем не спростовані.

Вираховуючи загальну суму середнього заробітку, суди керувалися тим, що середній заробіток на період мобілізації ОСОБА_1 за період з 06 січня 2023 року до 27 січня 2023 року становив 35 861,68 грн, середньоденна заробітна плата позивача за вказаний період - 2 241,36 грн (35 861,68 грн : 16 днів), тривалість вимушеного прогулу з 25 квітня 2023 року до 11 жовтня 2023 року складає 122 робочих днів, отже, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка у зв`язку з поновленням позивача на роботі підлягає виплаті на його користь, становить 271 204,56 грн (2 241,36 х122).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2024 року НУ «Запорізька політехніка» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, від 24 січня 2024 року у справі № 361/76/22, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме спеціального законодавства, що регулює діяльність ДФТГ та добровольців цих формувань з відривом від виконання посадових обов`язків за місцем роботи чи без такого (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно із поясненнями ОСОБА_1 , наданими в судовому засіданні 10 жовтня 2023 року, останній був обізнаний про розформування ДФТГ № 3 та припинення дії його контракту, що спростовує протилежні висновки судів з цього приводу. Матеріалами справи підтверджено, що контракт добровольця ДФТГ у позивача припинився 27 січня 2023 року і останній мав стати до роботи у перший робочий день після розформування ДФТГ, тобто 30 січня 2023 року, однак був у цей день він був відсутній на робочому місці без поважних причин, що і стало підставою для прийняття наказу про звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Погодившись із тим, що позивачем вчинено саме прогул, суд апеляційної інстанції безпідставно вдався до аналізу причин поважності такого прогулу. Урахувавши усі обставини відсутності позивача на робочому місці, його посаду та функціональні обов`язки, роботодавцем було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 Суди безпідставно визначили дату звільнення позивача саме 25 квітня 2023 року, оскільки сторонами було погоджено іншу дату - 15 травня 2023 року, що призвело до неправильних розрахунків середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Беручи до уваги відсутність підстав для поновлення позивача, заявник вказує і на відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також зазначає, що слід було відняти заробітну плату, отриману позивачем за іншим місцем роботи.

У червні 2024 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень. Водночас позивач звертає увагу на нерелевантність установлених судами обставин справ у наданих для порівняння заявником постановах Верховного Суду обставинам справи, що переглядається.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду першого проректора НУ «Запорізька політехніка».

29 квітня 2022 року ОСОБА_1 підписав контракт добровольця територіальної оборони добровольчого формування Запорізької територіальної громади № 3 (ДФТГ). Контракт укладений з командиром ДФТГ ОСОБА_4 . У контракті зазначено, що чинність контракту припинено 02 лютого 2023 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 та витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_2 (а. с. 16-17).

16 травня 2022 року на підставі контракту добровольця територіальної оборони ДФТГ № 3 від 29 квітня 2022 року НУ «Запорізька політехніка» було прийнято наказ № 242-к від 16 травня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків першого проректора у зв'язку з виконанням обов'язків добровольця територіальної оборони зі збереженням місця роботи та середнього заробітку на час виконання таких обов'язків.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 січня 2023 року № 13 «Про звільнення командирів та розформування добровольчих формувань», добровольче формування № 3 Запорізької міської територіальної громади Запорізького району Запорізької області розформовано та надано копію наказу № 13 від 27 січня 2023 року «Про звільнення командирів та розформування добровольчих формувань» (а. с. 55-56).

08 лютого 2023 року ОСОБА_1 повідомив роботодавця про припинення контракту добровольця територіальної оборони з 02 лютого 2023 року (а. с. 57).

08 лютого 2023 року на підставі наказу № 68-к створено комісію щодо з`ясування обставин відсутності ОСОБА_1 на робочому місті у період з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року (а. с. 53).

09 березня 2023 року у ОСОБА_1 були відібрані письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі в період з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року. ОСОБА_1 зазначив, що у вказаний період він виконував обов`язки добровольця ДФТГ № 3 (а. с. 62).

03 березня 2023 року НУ «Запорізька політехніка» отримано відповідь від 01 березня 2023 року начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 бригадного генерала ОСОБА_5 , де зазначено, що добровольче формування Запорізької територіальної громади № 3 «Хортицький полк» розформоване відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 13 від 27 січня 2023 року. У листі роз`яснено, що згідно із підпунктом 1 пункту 12 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449, у разі прийняття рішення про розформування добровольчого формування контракти із добровольцями територіальної оборони вважаються припиненими з моменту прийняття такого рішення (а. с. 61).

09 березня 2023 року комісією НУ «Запорізька політехніка» складено акт, в якому зазначено, що комісія вважає за доцільне направити пакет документів ректору для прийняття рішення та підготовки проекту наказу про застосування дисциплінарного стягнення (звільнення) до порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 (а. с. 63).

Згідно із листом Первинної профспілкової організації НУ «Запорізька політехніка» від 21 квітня 2023 року № 131/146 з 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 не є членом профспілки НУ «Запорізька політехніка» (а. с. 66).

24 квітня 2023 року комісією НУ «Запорізька політехніка» складено акт, в якому зазначено, що в період з 30 січня 2023 року (понеділок) до 02 лютого 2023 року (четвер) включно ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, чим здійснив порушення трудової дисципліни, яке характеризується як прогул (а. с. 67).

24 квітня 2023 року НУ «Запорізька політехніка» видано наказ № 197-к, який містить такі відомості. Як випливає з листа керівника Запорізького району територіальної оборони ОСОБА_7 до НУ «Запорізька політехніка» датою набрання чинності наказу є момент його підписання, якщо інші терміни не вказані в його тексті. У тексті вищезгаданого наказу № 13 ніяких вказівок про момент набрання ним чинності не міститься, отже чинності цей наказ набрав ще 27 січня 2023 року. Таким чином, інформація, викладена в пункті 16 контракту добровольця ОСОБА_1 , засвідчена підписом командира ДФТГ № 3 ОСОБА_8 02 лютого 2023 року, не відповідає вимогам чинних нормативно правових актів, оскільки, по-перше, у вказаний час ОСОБА_6 вже був звільнений з посади командира ДФТГ № 3 і не міг підписувати жодних документів у такому статусі, по-друге, ДФТГ № 3 «Хортицький полк» на час підписання згаданого документу вже було розформовано (а. с. 68-70).

24 квітня 2023 року НУ «Запорізька політехніка» видав наказ № 198-к, відповідно до якого ОСОБА_1 з 25 квітня 2023 року звільнено з посади першого проректора за прогули без поважних причин, вчинені ним в період з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року включно за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та з урахуванням положень статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а. с. 71, 72).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивача ОСОБА_1 з 25 квітня 2023 року звільнено з посади першого проректора за прогули без поважних причин, вчинені ним в період з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року включно за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та з урахуванням положень статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач зазначав, що в період з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року він виконував обов'язки добровольця територіальної оборони, тому його відсутність на робочому місці в означений період не є прогулом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виснували, що позивач не був обізнаний про розформування добровольчого формування 27 січня 2023 року, а командир цього формування зазначив про припинення чинності контракту із позивачем 02 лютого 2023 року, отже відсутність останнього на робочому місці з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року була пов'язана із виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони і не є прогулом.

Колегія суддів погоджується з цими висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з пунктом 16 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабміну від 29 грудня 2021 року № 1449 (далі - Положення № 1449), членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.

Відповідно до пункту 21 Положення № 1449 контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджується Міноборони.

Наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84 «Про затвердження форми контракту добровольця територіальної оборони та посвідчення добровольця територіальної оборони», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07 березня 2022 року № 307/37643 затверджено форму контракту добровольця територіальної оборони (далі - контракт).

У преамбулі форми контракту зазначено, що командир з одного боку, а доброволець з іншого боку, на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов`язків, перебуваючи під захистом держави, маючи усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України, КЗпП України, відповідно до Закону України від 27 січня 2022 року № 2024-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення завдань та основ підготовки і ведення національного спротиву» та Положення № 1449, уклали контракт добровольця територіальної оборони.

Згідно з пунктом 3 форми контракту на добровольця, який уклав цей контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 119 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час укладення контракту, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Встановлено, що з 29 квітня 2022 року ОСОБА_1 підписав контракт добровольця територіальної оборони добровольчого формування Запорізької територіальної громади № 3, яке не є військовим формуванням ЗСУ.

Саме у зв'язку з укладенням цього контракту за наказом працедавця з 16 травня 2022 року ОСОБА_1 було увільнено від виконання обов'язків першого проректора НУ «Запорізька політехніка» із збереженням місця роботи на період виконання ним обов'язків добровольця територіальної оборони.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни, зокрема до КЗпП України.

Норми Закону України від 01 липня 2022 року № 2352 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та Форми контракту не містять змін у правовому регулюванні соціального і правового становища членів ДФТГ, зокрема, і в частині збереження за ними середнього заробітку, законодавчих підстав для припинення виплати збереженого середнього заробітку зазначеним категоріям працівників не вбачається.

Частиною першою статті 119 КЗпП України чітко визначено збереження згаданих гарантій саме на час виконання державних та/або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть виконуватись у робочий час.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1449 командир добровольчого формування є відповідальним за його діяльність, визначає завдання членам добровольчого формування з урахуванням їх спроможностей. Також до функцій командира ДФТГ належить контроль за додержанням умов контракту та припинення контракту у разі порушення добровольцем його умов (пункт 23 Положення № 1449).

Таким чином, саме командири ДФТГ мають здійснювати, зокрема і на вимогу добровольця чи його роботодавця, підтвердження виконання поставлених командиром завдань територіальної оборони у робочий час. Форма такого підтвердження не визначена законодавством, тож командир може здійснювати підтвердження будь-якими належним чином засвідченими документами, які в достатній мірі вказують на залучення добровольця до виконання завдань територіальної оборони в його робочі (згідно визначеного роботодавцем режиму) дні.

Оскільки працівник, залучений до добровольчого формування територіальної громади, виконує державні або громадські обов`язки у робочий час, то, згідно з положенням частини першої статті 119 КЗпП України, такому працівнику гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові 25 липня 2024 року в справі № 588/609/23 (провадження № 61-2207св24).

У справі, що переглядається, суди вірно встановили, що на період виконання обов'язків добровольця територіальної оборони за позивачем зберігалось місце роботи і його відсутність в цей період на роботі не є прогулом.

Колегія суддів вважає, що такий висновок судів ґрунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з частиною першою статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом із тим саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за

пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають його вину.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що відповідач НУ «Запорізька політехніка» не довів, що позивач ОСОБА_1 навмисно, свідомо ігноруючи вимоги законодавства про працю та свої посадові обов`язки, з 30 січня 2023 року до 02 лютого 2023 року здійснив прогул.

Суди підставно констатували те, що відповідач не спростував належними і допустимими доказами факт укладання між ОСОБА_1 та командиром ДФТГ № 3 контракту від 29 квітня 2022 року, а також і виконання ОСОБА_1 обов`язків добровольця територіальної оборони з 29 квітня 2022 року до 02 лютого 2023 року.

Колегія суддів вважає, що роботодавець беззаперечно був обізнаний про виконання його працівником у робочий час державних або громадських обов`язків, тому не був позбавлений можливості протягом тривалого періоду перебування позивача у ДФТГ (з 29 квітня 2022 року до 02 лютого 2023 року) вимагати, зокрема від командира ДФТГ, підтвердження виконання позивачем цих обов`язків у робочий час.

Доводам касаційної скарги про те, що з моменту розформування добровольчого формування є припиненими і контракти із добровольцями, тому контракт із ОСОБА_1 припинився 27 січня 2023 року, суди попередніх інстанцій надали правильну правову оцінку.

Водночас суд апеляційної інстанції вірно виснував про те, що установлені фактичні обставини щодо оформлення 02 лютого 2023 року командиром ДФТГ № 3 припинення чинності контракту, а також необізнаності позивача про дійсну дату розформування добровольчого формування 27 січня 2023 року, відповідачем не спростовані.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у роботодавця були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, звільнення позивача було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, що є правовою підставою для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно визначили дату звільнення позивача саме 25 квітня 2023 року, оскільки сторонами було погоджено іншу дату - 15 травня 2023 року, що на переконання заявника призвело до неправильних розрахунків середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, зі змісту наказу НУ «Запорізька політехніка» № 198-к від 24 квітня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » вбачається, що позивача звільнено саме з 25 квітня 2023 року, про що відповідач додатково повідомив ОСОБА_1 листом від 25 квітня 2023 року № 39/113/1075, а також у повідомленні від 24 квітня 2023 року № 94 (а. с. 23-24).

Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, від 24 січня 2024 року у справі № 361/76/22, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Водночас у кожній справі суди виходять з її конкретних обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у відповідача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь відповідача.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету «Запорізька політехніка» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович