Постанова

від 02.09.2024 по справі 400/3069/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3069/24

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді Турецької І.О.

суддів Градовського Ю.М. , Шеметенко Л.П.

розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року про забезпечення позову, який поданий адвокатом Мартиненко Юлією Ігорівною, в інтересах Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року адвокат Мартиненко Ю.І., звернулася до суду першої інстанції, в інтересах Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі- ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі - Южноукраїнська міськрада), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 29.02.2024 № 1655 «Про демонтаж тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, розміщення яких не передбачено планом території критого ринку, розташованого за адресою: вул. Європейська, 19-Б», в частині пункту 4 додатку «Схема розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - ТС) - «павільйон розміром 5,3 м х 6,1 м, власник ОСОБА_1 ».

Окрім того, представниця позивачки подала до суду заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення Южноукраїнської міськради від 29.02.2024 № 1655 та заборони Комунальному підприємству «Критий ринок міста Южноукраїнська» вчиняти будь-які дії щодо демонтажу торгівельного павільйону, власником якого є позивачка.

Обґрунтовуючи необхідність застосування наведених вище заходів забезпечення позову, адвокат Мартиненко Ю.І., передусім, зазначила, що пунктами 1 і 4 оскаржуваного рішення міськради зобов`язано її довірительку в строк 30 робочих днів добровільно демонтувати належну їй тимчасову споруду, а у випадку невиконання, доручено комунальному підприємству «Критий ринок міста Южноукраїнська», з можливістю залучення підрядних організацій, демонтувати відповідні тимчасові споруди (далі- ТС) за рахунок бюджету громади з наступним відшкодуванням суб`єктами господарювання всіх видатків по демонтажу, транспортуванню та зберіганню.

Зазначаючи, шо невжиття заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених, адвокат Мартиненко Ю.І. вказує, що в разі задоволення позову, повернення торговельного павільйону до його попереднього стану (при тому, що у оскаржуваному рішенні неправильно зазначена площа павільйону і тому демонтажу підлягає незрозуміло яка частина) буде ускладнено та буде потребувати витрачання значних коштів, що з урахуванням припинення підприємницької діяльності (неотримання доходу) та розміру пенсії її довірительки.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 заява адвоката Мартиненко Ю.І., в інтересах ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову була задоволена.

Суд зупинив дію рішення Южноукраїнської міської ради від 29.02.2024 № 1655 «Про демонтаж тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, розміщення яких не передбачено планом території критого ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 », в частині щодо павільйону розміром 5,3 м х 6,1 м, власницею якого є ФОП ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішення у справі № 400/3069/24.

Також суд заборонив Комунальному підприємству «Критий ринок м. Южноукраїнська» вчиняти будь-які дії щодо демонтажу павільйону розміром 5,3 м х 6,1 м, власницею якого є ФОП ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішення у справі № 400/3069/24.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції врахував можливість проведення Южноукраїнською міськрадою демонтажу спірної тимчасової споруди за рахунок бюджетних коштів територіальної громади з наступним відшкодуванням ФОП ОСОБА_1 всіх видатків з їх демонтажу, транспортуванню та зберіганню.

На думку суду першої інстанції, у разі позитивного рішення на користь позивачки, вона буде змушена знову встановлювати конструкції ТС за власні кошти, а відтак, для відновлення порушеного права, нею буде понесено додаткові витрати.

За вказаних умов, суд першої інстанції дійшов висновку, що заходи забезпечення позову, про які просить представниця позивачки, є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, спрямовані виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та не мають на меті вирішення спору по суті.

Вважаючи, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову є незаконною та необґрунтованою, Южноукраїнська міськрада, в апеляційній скарзі, просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в застосуванні заходів забезпеченні позову.

Обґрунтування апеляції складається з такого.

Насамперед Южноукраїнська міськрада заявила, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції фактично вирішив спір наперед без розгляду справи по суті, що прямо заборонено нормами КАС України.

До того ж, Южноукраїнська міськрада вважає, що демонтаж тимчасових споруд не є розпорядженням майном та жодним чином не несе загрози самому майну. На її думку, демонтаж ТС не передбачає права власності на неї територіальної громади міста та/або комунальних підприємств міської ради.

На підтвердження своєї правової позиції, скаржник покликається правові висновки Верховного Суду, викладені постанови від 14.01.2022 у справі №160/10672/21 про те, що потенційний демонтаж рекламних засобів не несе загрозу майну особи та не може розцінюватися як обставини, наявність яких дозволяє застосувати суду заходи забезпечення позову в заявлений спосіб, через те що демонтаж рекламних засобів не є розпорядженням майном, однак є правом органу місцевого самоврядування, здійснюється з підстав, передбачених законодавством про рекламу, та жодним чином не несе загрозу самому майну.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, у тому числі зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Не допускається забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони, або обов`язку вчиняти дії, що випливають із такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Як мовилося вище, суд першої інстанції задовольняючи заяву ФОП ОСОБА_1 виходив із того, що проведений демонтаж належної її тимчасової споруди за рахунок бюджетних коштів Южноукраїнської міської територіальної громади, потягне за собою відшкодування позивачкою всіх видатків з їх демонтажу, транспортуванню та зберіганню а тому, у разі задоволення позову, остання змушена буде знову встановлювати ці конструкції за власні кошти.

На думку колегії суддів зміст рішення суду першої інстанції свідчить про відсутність обґрунтованих мотивів, за яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №540/7262/21.

Так, Верховний Суд, розглядаючи справу за подібними правовідносинами, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що у разі прийняття судом рішення на користь позивача, останньому доведеться докласти значних зусиль для того, щоб ефективно поновити порушені права на ведення господарської діяльності із використанням майна, яке було демонтовано зазначив таке.

На думку суду касаційної інстанції, розміщення тимчасових споруд не передбачає влаштування фундаменту, а сам їх характер тимчасовості передбачає, що при їх примусовому демонтажі може відбуватись лише перенесення останніх в будь-яке інше місце для подальшого зберігання, що не впливає на цінність відповідного майна.

На переконання суду найвищої інстанції, навіть якщо припустити можливий демонтаж тимчасової споруди позивача, вказане не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які позивач вважає порушеними, оскільки мова йде про тимчасову споруду, яка є пересувною та, у разі поновлення прав позивача у судовому порядку, може бути повернута на попереднє місце розташування, що помилково не взято до уваги судами.

Колегія суддів вважає правильною позицію Южноукраїнської міськради, що саме лише твердження позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнана судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20 та від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21.

Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, то Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 дійшов наступних висновків:

«Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів».

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини справи колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Резюмуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 317 КАС України належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви адвоката Мартиненко Ю.І., що діє в інтересах ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Підставою для висновку, що суд першої інстанції порушив пункт 2 частини 1 статті 317 КАС України, є, на думку суду апеляційної інстанції, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Керуючись статтями 150-154, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської міської ради Миколаївської області задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року про забезпечення позову Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення скасувати.

Ухвалити у цій справі нове рішення про відмову в задоволенні заяви адвоката Мартиненко Юлії Ігорівни, яка діє в інтересах Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 02.09.2024.